Класифікація організаційних форм інформаційного бізнесу

Під впливом змін, що відбуваються у соціально-еко­номічному механізмі держави (перехід до ринкової економіки), та у зв’язку з бурхливим розвитком нових інформаційних технологій і концепцій побудови ІС відбулися й кардинальні зміни в організаційних формах інформаційного бізнесу. Щоб зрозуміти, наскільки ці зміни є суттєвими, доцільно провести класифікацію структур інформаційного бізнесу, що постійно розвиваються та вдосконалюються.

До визначальних факторів такої класифікації можна віднести:

· перехід до ринкових відносин;

· перехід на індикативне державне регулювання інформаційної сфери економіки;

· приватизацію державних інформаційних структур;

· зростання числа користувачів і перетворення інформації на товар;

· створення нових генерацій ЕОМ, передусім персональних;

· розвиток інформаційних технологій, зокрема мережевих;

· розвиток методології створення ІС, зокрема CASE-методів та ін.

Як видно з наведеного переліку, найбільший вплив мають не стільки технічні та організаційні фактори, скільки соціально-політичні. Саме вони зумовили зміну економічного середовища та форм господарювання і, відповідно, необхідність перегляду класифікації організаційних форм інформаційного бізнесу.

Раніше в основу класифікації було покладено тип або клас використовуваної обчислювальної техніки. За цією ознакою розрізняли машино-обчислювальні станції (оснащені перфораційними обчислювальними машинами) та обчислювальні центри (осна­щені електронно-обчислювальними машинами). У свою чергу, останні класифікували за різними ознаками: потужністю парку обчислювальних машин (малі, середні, великі), ступенем децентралізації розміщення обладнання (централізовані, децентралізо­вані, змішані), типом виробничих процесів (індивідуальні, кустові, колективного користування) тощо.

Вирішуючи питання класифікації, з урахуванням кризового стану економіки і того, що інформаційний ринок знаходиться в стадії становлення, а формування нового соціально-економічного механізму ще не завершено, доцільно скористатися типовою класифікацією підприємств, доповнивши її класифікаційними угруповуваннями, характерними саме для інформаційної сфери економіки.

Досить повну класифікацію структур інформаційного бізнесу можна скласти, користуючись такими ознаками:

1) мета і характер діяльності;

2) форма власності майна;

3) національна належність капіталу;

4) правовий статус і форма господарювання;

5) галузево-функціональний вид діяльності;

6) технологічна і територіальна цілісність;

7) розмір за кількістю працівників.

ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ (ФІРМ) ІНФОРМАЦІЙНОГО
БІЗНЕСУ ЗА ТИПОВОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ

Класифікаційна ознака	Вид підприємства (фірми)
1. Мета і характер діяльності	Комерційні Некомерційні
2. Форма власності майна	Приватні: — з правом найму — індивідуальні — сімейні Колективні Комунальні Державні
3. Національна належність капіталу	Національні Іноземні Змішані (спільні)
4. Правовий статус і форма господарювання	Одноосібні Кооперативні Орендні Господарські товариства: повні — з обмеженою відповідальністю — з додатковою відповідальністю — командитні — акціонерні: відкритого типу закритого типу
5. Галузево-функціональний вид діяльності	Виробничі Торговельні Виробничо-торговельні Торгово-посередницькі Інноваційно-впроваджувальні Лізингові Страхові Наукові Інші
6. Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування	Головні (материнські) Дочірні Асоційовані Філії
7. Розмір за кількістю працівників	Великі (надвеликі) Середні Малі (дрібні) Мікропідприємства

(1) З переходом до ринку діяльність переважної більшості підприємств інформаційної сфери має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого структури державного сектору: інформаційні служби органів державної влади, публічні бібліотеки тощо.

(2) Приватними є підприємства, що належать окремим громадя­нам на правах приватної власності. Розрізняють приватні підприємства з правом найму робочої сили, індивідуальні та сімейні підприє­мства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці (праці членів сім’ї).

Колективне підприємство, ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне підприємство, засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності. Значну частину організаційних форм ІБ складають великі державні ОЦ (Держкомстату України, інших міністерств і відомств, ОЦ держадміністрацій тощо). В останні роки вони зазнали суттєвих змін. Передусім це стосується їх організаційної структури, номенклатури робіт і послуг, техніки і технології, господарського механізму. Багато з них змінили форму власності через акціонування, (наприклад, ІОЦ Річфлоту, ГІОЦ Мінтрансу України та ін).

(3) За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні — капітал належить підприєм­цям своєї країни; іноземні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхід­ний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їх реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства. Якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

(4) Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини, воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи) — це добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Їх характерною ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі та споживчі кооперативи. Саме з кооперативного підприємництва по­чинав, власне, розвиток інформаційного бізнесу, який полягав у створенні при ОЦ, що їхній господарський механізм був неефективним, кооперативів з розроблення проектів ІС, програм­ного забезпечення, постачання та супроводу програмно-тех­нічних комплексів тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємницт­ва є орендні підприємства. Оренда полягає у тимчасовому (на до­говірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єкта­ми оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна. Підприємства такого типу є і в інформаційній сфері.

Виокремлювані за цією ж ознакою господарські товариства є об’єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою еконо­мікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов’язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники цього товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розміри яких визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Командитним є товариство, яке поряд із членами з повною відповідальністю включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є ак­ціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства є акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який: свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтвер­джує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учас­нику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції якого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

(5) Класифікаційна належність структур інформаційного бізнесу за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх видів.

(6) За ступенем технологічної та територіальної цілісності виділяють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їх діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, розрізняють підприємства дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє підприємство (компанія) — це юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій. Асоційоване підприємство хоча формально є самостійним, але з різних причин залежить від головної фірми і повинне підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною та господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені та за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

(7) Разом із великими організаційними формами важливу роль у насиченні ринку конкурентоспроможними продуктами та послугами відіграють малі (дрібні) та середні підприємства, які становлять основу малого бізнесу. У наш час розвиток малих підприємств (малого і середнього бізнесу) — один із центральних напрямів економічного розвитку.

Можна виділити такі переваги малих підприємств:

· науково-прикладна ефективність, оскільки забезпечуються введення та освоєння сучасних технологій у найкоротші терміни;

· економічна ефективність, оскільки вони створюються з мінімальними капітальними вкладеннями, забезпечують високу продуктивність праці, а термін окупності становить лише 12—21 місяць (для великих підприємств — 3—5 років);

· соціальна ефективність, оскільки вони здатні швидко реагувати на запити і вимоги користувачів, що постійно змінюються, і створюють нові робочі місця.

В інформаційному бізнесі для поділу підприємств за цією ознакою використовують, крім чисельності персоналу, й інші характеристики. Наприклад, фірми-розробники програмних засобів поділяються на три категорії, в основу яких покладено такі кількісні відмінності.

· малі — з обсягом продажу до п’яти програмних продуктів, для яких характерна спеціалізація в секторах програмного забезпечення (наприклад спеціалізовані бази даних, автоматизація оброблення інформації бухгалтерського обліку, інженерно-лінгвіс­тичні розробки тощо). Слід зазначити, що нині на ринку України переважає саме ця категорія виробників;

· середні — з обсягом продажу від п’яти до 20 продуктів, для них характерні адаптація програмних продуктів і посередницька діяльність;

· великі — посідають певне місце в усіх секторах ринку програмних продуктів.

Сучасний інформаційний бізнес — це конгломерат виробничої і допоміжних видів діяльності, що ускладнює через їх різноманітність побудову єдиної системи класифікації. Це науково-дослідна, інформаційна, консультаційна, маркетингова, управлінська діяльність тощо. Причому допоміжні види діяльності можуть виконуватися як внутрішніми службами (підрозділами), так і незалежними сервісними підприємствами, (наприклад, маркетингові дослідження щодо конкурентоспроможності програмних продуктів).

Для виділення специфічних класифікаційних ознак доцільно звернутися до досвіду країн з розвиненою інформаційною інфраструктурою, де накопичено певний досвід функціонування інформаційного ринку, а також комплексного інформаційного обслуговування користувачів.

Однією з основних ознак класифікації є вид діяльності. Найбільш загальним є підхід, за яким фірми, зайняті розробленням і розповсюдженням інформаційних технологій поділяються на комп’ютерні та інформаційні. Діяльність перших пов’язана з розробленням, виробництвом і розповсюдженням так званих стра­тегічних інформаційних продуктів: технічних засобів збирання, оброблення, зберігання і передавання інформації, програмного забезпечення тощо. Діяльність інших фірм орієнтована на задоволення інформаційних потреб користувачів. Раніше нами розглянуто критерії, запропоновані Асоціацією інформаційної індустрії США, за якими визначається поняття «інформаційна фірма».

Оскільки єдиного підходу до поділу інформаційної діяльності на види немає, провідні виробники ЕОМ і периферійного обладнання орієнтують свою діяльність на комплексне обслуговування. Виробництво обчислювальної техніки пов’язується з розробленням і вдосконаленням системного програмного забезпечення, наданням інформаційних та консультаційних послуг; розроблення проектів інформаційних систем — з постачанням програмно-технічних комплексів, консультуванням, наданням послуг доступу до баз даних тощо. Тому провести подібний розподіл, досить складно.

Характерним для цього підходу є врахування місця фірми на ринку, але поділ підприємств (фірм) на комп’ютерні та інформаційні нечіткий. За даними аналізу, виконаного американською консалтинговою фірмою McKinsey&Co, в США виділяються шість типів фірм:

· багатопрофільні — лідери ринку, що пропонують усю гамму апаратних і програмних засобів (фактично така роль під силу тільки провідним фірмам-виробникам);

· розробники перспективної нової техніки і технологій, які визначають передові рубежі подальшого розвитку ринку обчислювальної техніки, комунікацій і програмного забезпечення;

· виробники найкращих виробів для окремих секторів ринку;

· фірми, що обслуговують певні географічні регіони або категорії користувачів;

· постачальники пакетів прикладних програм для актуальних класів задач;

· постачальники комплексних рішень, що пропонують користувачам інтегроване програмне забезпечення і всі необхідні види обслуговування.

За спеціалізацією основної діяльності виділяються групи фірм, що:

· розробляють програмні продукти;

· здійснюють послуги інформаційного обслуговування;

· проводять широку консультаційну діяльність і надають комплексні послуги.

Розглянемо детальніше ці види спеціалізації.

Здатність виробляти конкурентоспроможне програмне забезпечення притаманне тільки невеликій групі організаційних форм, оскільки розроблення мобільних програмних продуктів під силу тільки колективам з високим інтелектуальним потенціалом і вимагає величезних витрат на науково-дослідну і технологічну діяльність. У межах цього угруповання, за кількістю пропонованих програмних продуктів вирізняють малі, середні та великі фірми.

Спеціалізація у сфері інформаційного обслуговування та надання послуг є найбільш поширеною і представницькою; тут можна виділити послуги виробничого характеру, науково-дослідні розробки, проектні роботи, послуги з розроблення і супроводження програмного забезпечення.

Виробничі послуги можна поділити на основні, які передбачають оброблення, передавання та захист даних, ведення інформаційних масивів і баз даних, і допоміжні, які забезпечують технічне обслуговування і ремонт засобів обчислювальної техніки та периферійних пристроїв.

Наступна група — це фірми, що здійснюють консультаційну діяльність і надають комплексні послуги. Їх поява зумовлена необхідністю встановлення зв’язків між виробниками та користувачами технічних і програмних засобів, а також необхідністю усунення виявлених вад, адаптації до умов конкретного користувача, необхідністю навчання та перенавчання користувачів тощо.

Світовий досвід показує, що для успішного впровадження нової інформаційної технології або системи необхідні, крім технічних змін, паралельні організаційні зміни на об’єкті впровадження. У цьому випадку системна інтеграція виконує роль каталіза­тора технічних та організаційних змін.

Інформаційна інтеграція залежить від можливостей ефективного управління інформацією як ресурсом. Отже, подібна інтеграція передусім є управлінською проблемою, незважаючи на наявність великого числа технічних аспектів.

В умовах розподіленого і гетерогенного середовища технічна інтеграція має розглядатися у аспектах:

· фізичному — управління та інтегрування технічних і програмних засобів з використанням технічних стандартів;

· логічному — інтегрування різних структур даних у загальний логічний ресурс з допомогою стандартів даних.

Виробнича інтеграція, крім швидкоплинних інформаційних процесів, забезпечує безперервність матеріальних потоків, оскільки інтегроване виробництво передбачає організацію матеріальних та інформаційних потоків у межах добре збалансованої системи. Виробнича інтеграція передбачає:

· вибір виробничої концепції (ключової технології, виробничої потужності, можливостей, спеціалізації тощо);

· поєднання окремих технологічних процесів;

· фізичний зв’язок з матеріальними потоками.

Динаміка розвитку ринку вимагає спрощення традиційних організаційних структур як по горизонталі, так і по вертикалі. У зв’язку із цим варто наголосити на необхідності таких організаційних змін:

— функціональної інтеграції;

— вертикальної інтеграції зі створенням «плоских» структур управління;

— нових форм організації праці;

— зміни у виробничій культурі.

Можливості інтеграції обмежуються не обчислювальною технікою і програмним забезпеченням, а бажанням користувача реалізувати необхідні зміни. Внаслідок невідповідності, існуючої між потребами користувачів і цілями підприємств ІБ, відмічається гостра конкурентна боротьба з виділенням:

· постачальників обладнання і програмних продуктів;

· незалежних інтеграторів.

Перша категорія об’єднує постачальників обчислювальної тех­ніки, периферійного обладнання, автоматизованих систем управління, систем автоматизації окремих процесів і постачальників програмного забезпечення.

Друга категорія включає підприємства, які не пов’язані з конкретними продуктами і послугами, але мають досвід і знання щодо роботи з різними технологіями і постачальниками.

Основи системної інтеграції реалізовуються організацією консультаційного обслуговування користувачів. Подібна діяльність здатна охопити широкий спектр рішень у технічному, програмному та організаційному аспектах і забезпечити користувачів необхідною інформацією.

Дата добавления: 2014-01-04