Характеристика основних типів підприємницької діяльності

Тип (вид) підприємницької діяльності визначається тим місцем, яке вона посідає у процесі задоволення споживчого інтересу.

Усі численні вияви підприємницької діяльності можна згрупувати у певні види: виробниче, комерційне, фінансове та посередницьке підприємництво.

1. Виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів і надання послуг. Воно поділяється на основне (виробничі, транспортні, будівельні, сільськогосподарські та інші фірми) і допоміжне (консалтингові, інжинірингові, венчурні та інші підприємства).

Виробниче підприємництво потребує великих ресурсів: капітальних вкладень, людської праці, енергоресурсів, розвиненої інфраструктури та адміністрування.

У виробничому підприємництві можна виокремити такі загальні етапи:

1) визначення виду вироблюваної продукції;

2) встановлення зв'язку із споживачами, контрагентами, укладання контрактів, договорів, угод;

3) придбання або оренда факторів виробництва (виробничі засоби, робоча сила, інформаційне забезпечення);

4) розрахунок витрачених ресурсів;

5) визначення розміру податків, зборів та інших відрахувань;

6) підведення підсумків виробничої діяльності.

2. Комерційне підприємництво – передбачає товарно-грошові,

торговельно-обмінні операції. Такі операції здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу товарів і послуг. У такому підприємництві фактором є сам товар, а прибуток підприємця утвориться шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціну придбання. Представниками комерційного підприємництва є торговельні заклади (товарні біржі), що продають предмети споживання та засоби виробництва. В умовах численних господарських зв'язків між виробничими і комерційними організаціями вони звертаються до послуг посередників.

Хоча виробниче підприємництво є провідним видом підприємництва, при ринковій економіці найшвидшими темпами розвивається комерційне підприємництво. Цьому сприяють такі фактори:

· комерційне підприємництво потребує значно менших капітальних вкладень;

· оборотність капіталу в комерції відбувається значно швидше;

· комерційне підприємництво більш прибуткове (за оцінками західних спеціалістів, рентабельність виробництва близько 12%, рентабельність в комерції – 20%, 30% і вище).

3) Фінансове підприємництво – різновид комерційного. Основна його відмінність полягає в тому, що об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар: гроші, валюта, цінні папери. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, громадяни-підприємці.

4) Посередницьке підприємництво, метою якого є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів. При цьому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що зв’язує ланцюги в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях. Головне завдання і предмет підприємницької діяльності посередника – з'єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони. За надання подібних послуг підприємець одержує дохід, прибуток.

Потреба в посередниках виникає тоді, коли виробник не може безпосередньо реалізувати товар, а споживач – придбати. Найпоширенішою формою посередництва є агентування, тобто такий тип відносин, у яких агент виступає посередником між виробником і споживачем.

Агент – особа, що діє від імені та в інтересах виробника товару чи споживача. Особа, в інтересах і від імені якої діє агент, називається принципалом. Принципалом може бути як власник товару, що доручає агенту продати його, так і споживач товару, що доручає агенту купити цей необхідний товар.

Таким чином, посередництво за участю агента на ринку включає взаємини вже не двох, а трьох суб'єктів (рис. 2.2).

Рис. 2.2 – Схема відносин виробника і споживача за участю агента

В сучасних умовах господарювання особливого значення набуває консалтингове (консультативне) підприємництво діяльність спеціальних компаній з консультування та активного втручання в підприємницьку діяльність. Консалтинговими послугами користуються не тільки підприємці, але й покупці. За допомогою консалтингу вирішуються питання організації підприємницької діяльності, стратегії і тактики цієї діяльності, фінансової політики фірми. А також політики у придбанні нової техніки і технологій.

Консалтингові послуги існують таких видів: одноразова порада в усній формі; аргументований письмовий висновок; консалтинговий проект.

2. Правові основи функціонування

Підприємство повинне здійснювати свою діяльність в межах чинного законодавства. З-поміж великої кількості законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства, основними є Господарський кодекс, закони України «Про власність», «Про оподаткування прибутку підприємства», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та ін.

Визначальним законодавчим актом є Господарський кодекс України, який визначає основні засади господарювання в Україні, встановлює загальні принципи господарювання та регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Діяльність підприємства, крім законодавчих актів, регулюється Статутом підприємства, а також колективним договором. Установчими документами при створенні підприємства є рішення про його утворення або установчий договір, а також Статут.

Підприємство може бути утворене за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним органу; за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового або реорганізації діючого суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Установчий (засновницький) договір – документ, у якому засновники зобов'язуються утворити підприємство, визначають порядок спільної діяльності, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства.

Статут – внутрішній документ нормативно-правового характеру, де визначаються і закріплюються правила, якими керується у своїй діяльності підприємство. У статуті визначається власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, мета і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компетенція органів управління підприємства, порядок прийняття ними рішень, умови реорганізації та ліквідації підприємства. Статут може містити й інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання.

Колективний договір – угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щороку і не може суперечити чинному законодавству України.

У колективний договір включають зобов'язання щодо поліпшення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та її оплати, професійної підготовки й підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту працівників підприємства. Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачене статутом.

Порядок створення і реєстрації підприємства можна розподілити на декілька етапів:

1-ий – прийняття засновниками рішення про створення підприємства, проведення організаційних і установчих зборів (якщо засновників два та більше). Рішення власника може бути оформлене протоколом установчих зборів, постановою, розпорядженням (наприклад, для державних або комунальних підприємств).

2-ий – розробка і затвердження засновниками установчих документів, оформлення документів у нотаріуса;

3-ій – відкриття тимчасового рахунку в установах банку, якщо це потрібно;

4-ий – державна реєстрація підприємства в органах державної влади;

5-ий – післяреєстраційні процедури, які включають: реєстрацію підприємства в органах Держкомстату; реєстрацію у загальнообов’язкових фондах соціального страхування; реєстрацію підприємства у Державній Податковій Інспекції України; отримання дозволу в УВС на виготовлення печатки та штампів; відкриття поточного та інших рахунків в установах банку тощо.

Реєстрація підприємства проводиться за місцем знаходження підприємства у виконавчому комітеті міської, районної у місті або в районній державній адміністрації. Зареєстроване підприємство отримує “ Свідоцтво про державну реєстрацію”, Установчі документи з відміткою виконкому про реєстрацію. У “ Свідоцтві про державну реєстрацію” вказано найменування підприємства, його місцезнаходження, дату проведення державної реєстрації, ідентифікаційний код. Під ідентифікаційним кодом підприємство в органах Держкомстату заноситься до Єдиного Державного Реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ).

У випадках зміни місцезнаходження, складу засновників, розміру статутного фонду, появи нових видів діяльності необхідно вносити зміни в установчі документи, повідомити по ці зміни державного реєстратора або пройти процедуру перереєстрації.

У 2005 році було видано кілька указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які передбачають спрощення процедури реєстрації підприємств і видачі їм відповідних документів. Цей процес організовується за принципом «єдиного вікна».

Підприємницька діяльність підприємства може бути припинена: з власної ініціативи; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування (унаслідок реорганізації шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації); на підставі рішення суду у випадках, передбачених законом.

Кожне підприємство зобов’язане:

здійснювати оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи;

додержуватися кредитних зобов’язань перед державою, розрахункової дисципліни, вимог валютного законодавства та податкової дисципліни; додержуватися антимонопольно-конкурентного законодавства;

додержуватися безпеки виробництва і праці, законодавства про працю;

додержуватися пожежної, екологічної, санітарно-гігієнічної безпеки виробництва, стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо здійснення господарської діяльності; випускати якісну і безпечну продукцію та послуги; охороняти навколишнє середовище.

За порушення правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством.

Органи державної влади з метою контролю і нагляду за господарською діяльністю здійснюють інспектування та перевірки діяльності підприємств. Для забезпечення контролю за діяльністю підприємств і організацій та аналізу показників економічного стану на макрорівні останні подають до органів державного управління фінансову, податкову, статистичну та іншу звітність.

3. Класифікація та структура підприємств

Усі підприємства можна класифікувати за певними ознаками:

І. За формами власності:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство колективної власності, що діє на основі колективної власності;

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

ІІ. Залежно від способу утворення(заснування)та формування статутногофонду в Україні діють:

унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

ІІІ. Відповідно до правового статусу та форми господарювання

розрізняють такі види підприємств:

одноосібні підприємства, які є власністю однієї особи, яка відповідає за своїми зобов'язаннями усім майном;

господарські товариства – підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку;

кооперативні підприємства – добровільні об'єднання громадян з метою спільного здійснення господарської діяльності;

орендні підприємства, які засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового володіння і користування майном.

До господарських товариств належать:

- повне товариство – це товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном;

- командитне товариство – це товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке, за законом, може бути накладене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники);

- товариство з обмеженою відповідальністю, яке має статутний фонд,

поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства у межах своїх внесків;

- товариство з додатковою відповідальністю, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами розмірі, пропорційно до вкладу кожного з учасників;

- акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Відповідно до Закону «Про господарські товариства» акціонерні товариства розподіляються на публічні й приватні. Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій, а публічне – публічне розміщення акцій.

ІV. Підприємства поділяють за такими видами економічної діяльності: сільське господарство, в тому числі мисливство та лісове господарство,

рибне господарство; промисловість, яка об'єднує три секції галузей промисловості: добувна промисловість, обробна промисловість, виробництво електроенергії, газу та води; будівництво; оптова та роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту (включає оптову торгівлю і посередництво в торгівлі; роздрібну торгівлю; ремонт предметів особистого користування і домашнього вжитку; торгівлю транспортними засобами та їх ремонт);

готелі та ресторани (включає готелі з ресторанами; ресторани, кафе, бари, їдальні і постачання готової їжі; готелі без ресторанів, молодіжні турбази гірські притулки, надання місця для короткострокового проживання);

транспорт (включає всі види транспорту, а також: транспортне оброблення вантажів та складування, функціонування транспортної інфраструктури; туристичні агентства та бюро подорожей; пошту і зв'язок);

фінансова діяльність (включає фінансове посередництво, страхування та допоміжну діяльність у сфері фінансів та страхування (фондові та товарні біржі, брокерські операції з цінними паперами тощо);

операції з нерухомістю, здавання у найм та послуги юридичним особам (включає організацію операцій з власною нерухомістю, здавання у найм власної та державної нерухомості виробничо-технічного, культурного та невиробничого призначення (у тому числі житла), посередницькі послуги під час купівлі, продажу, здавання в оренду та оцінювання нерухомості та земельних ділянок; здавання у найм транспортних засобів, сільськогосподарського, будівельного устаткування, офісного устаткування та комп'ютерної техніки; діяльність у сфері інформатизації; дослідження та розробки у галузі природничих та технічних, гуманітарних та суспільних наук; адвокатську та нотаріальну діяльність; діяльність у сфері бухгалтерського обліку; рекламні послуги; діяльність у сфері архітектури, інженерної та технічної діяльності, пов'язаної з цивільним будівництвом; діяльність у сфері геології та геологорозвідування; технічний контроль та аналіз; слідчу діяльність та забезпечення безпеки; виконання фоторобіт; керівництво підприємствами тощо);

управління; освіта;

охорона здоров'я і соціальна допомога; колективні, громадські та особисті послуги (включає асенізацію та прибирання вулиць; діяльність організацій промисловців та підприємців; професійних, релігійних і політичних організацій; діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту; індивідуальні послуги тощо).

V. Залежно від кількості працюючих та обсягів господарської діяльності (валового доходу від реалізації продукції за рік) розрізняють:

малі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

великі підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих на рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо грівні.

середні – усі інші підприємства.

VI. За національною належністю капіталу прийнято розрізняти

підприємства:

національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні (іноземні) – капітал є власністю іноземних підприємців

повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

змішані (з іноземними інвестиціями) – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства.

Дата добавления: 2014-01-04