Соціальна адаптація і реабілітація

Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії.

Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) і асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними).

Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію.

Соціальна адаптація — це взаємозумовлений процес пристосування індивіда до соціального середовища і пристосування суспільства до потреб особистості через їх задоволення. Відповідність між рівнем соціальних потреб і рівнем їх задоволення визначає рівень соціальної адаптації.

Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побу това, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.

Соціально-побутова адаптація — пристосування індивіда до но вих умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Особливо це стосується осіб, які проходять реабілі тацію у спеціалізованих закладах, відірвані від сім'ї і звичайного спо собу проживання.

Економічна адаптація здійснюється зазвичай в нових соціально економічних умовах життя і стосується всіх цільових груп населення У такому випадку держава на законодавчому рівні регулює її меха нізми на різних рівнях соціального захисту населення через надання ПІЛЬГ, Субсидій, ДОПОМОГ ТОЩО.

У бІЛЬШ ВУЗЬКОМУ РОЗУМІННІ Слова соціальна адаптація здійснюється в умовах безробіття шляхом пра цевлаштування, перекваліфікації чи підвищення кваліфікації, а такої надання допомог по безробіттю, соціально-психологічної підтримки і допомоги. Економічна адаптація залежить від задоволення фізіоло гічних потреб людей (якісне харчування, одяг тощо).

Комунікативна адаптація зумовлює пристосування індивіда до но вих взаємозв'язків і взаємостосунків, розвиток соціальних навичок і умінь, соціальної компетенції. Особливо це стосується позитивної адаптації осіб з адиктивною поведінкою, клієнтів, які зазнали посттравматичного стресу, пережили екзистенційні проблеми тощо. Комунікативна адаптація виявляється ефективною тільки в умовах включення індивіда в нормальне соціальне середовище із збереженням власної індивідуальності й унікальності. Люди, які зазнали інвалідності, потребують прийняття свого стану і формування активної життєвої позиції, орієнтації на власні збережені можливості і потенціал. Соціальна адаптація необхідна при введенні людини в різні сфери суспільних взаємовідносин, розширення чисельності контактів, формування диференційованої поведінки відповідно до її потреб і особливостей психічного стану.

Регулятивна адаптація пов'язана із життєвими циклами людини, переходом від одного віку до іншого, перебігом різних життєвих подій і змін, що вимагають формування нових якостей характеру, рис особистості і вимог до суспільства, яке має забезпечувати гідне існування громадян. Особливо важливою соціальна адаптація виявляється для статево-рольових взаємовідносин і взаємостосунків на різних вікових стадіях життя людини. Регулятивна адаптація пов'язана із задоволенням потреб у безпеці і повазі.

Самореалізація — рівень задоволення духовних потреб особистості, реалізації творчого потенціалу. Соціальна адаптація до нової життєвої ситуації чи умов життя здійснюється через активізацію сильних сторін особистості, самореалізацію в трудовій діяльності чи творчості, розширення кругозору і світогляду, подолання екзистенціальних проблем.

Відповідно до умов, які її викликають, розрізняють такі види соціальної адаптації клієнтів соціальних служб: соціальна адаптація до статусу "клієнт соціальної служби"; соціальна адаптація до реабілітаційного соціального фону, який створює соціальна служба; соці-'щльна адаптація до нових соціальних взаємозв'язків і взаємосто-; сунків; допомога в соціальній адаптації до нових умов праці, прожи-іання, відпочинку тощо.

Соціальна реабілітація — комплекс заходів, спрямованих на ІІдновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності. Цей процес націлений не тільки на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, але і самого соціального середовища, що зазнало негативних змін внаслідок соціальних причин,

Принципи соціальної реабілітації: етапність, диференційованість, комплексність, наступність, послідовність, безперервність у проведенні реабілітаційних заходів, безкоштовність для найбільш нужденних (інвалідів, пенсіонерів, біженців і ін.).

У рамках соціально-реабілітаційної діяльності виділяють різні види: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціальпо-побутовий, соціально-правовий.

У практичній соціальній роботі реабілітаційна допомога надається різним категоріям населення. Залежно від цього визначаються і найважливіші напрямки реабілітаційної діяльності. До таких напрямків відносять: соціальну реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими фізичними можливостями; людей похилого віку; військовослужбовців, які брали участь у війнах і військових конфліктах; реабілітацію осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі та ін.

Соціальна реабілітація націлена на сприяння позитивним змінам у житті індивіда чи соціальної групи. Як технологія соціальної роботи соціальна реабілітація проводиться завдяки законодавству і сформованим підходам в практиці роботи соціальних служб: реалізація програм і проектів, діяльність реабілітаційних центрів, реабілітація як система підтримки найбільш соціально уразливих верств населення.

Соціальна реабілітація інвалідів — це система відновлення соціальних взаємозв'язків, соціального статусу, працездатності через комплекс соціально-медичних, соціально-психологічних і соціально-правових заходів.

Соціальна реабілітація інвалідів проводиться органами охорони здоров'я, реабілітаційними центрами, соціальними службами для молоді та іншими організаціями і установами, до компетенції яких входять завдання із соціальної реабілітації інвалідів різних груп інвалідності і вікових категорій. Соціальна реабілітація тісно пов'язана із соціальним забезпеченням і страхуванням. Зміст реабілітаційних заходів визначається специфікою організації та установи, яка його проводить.

Наведемо приклад соціальної реабілітації інвалідів у центрах соціальних служб для молоді.

Соціальна реабілітація дітей-інвалідів та молодих інвалідів Реконструкція соціально-культурного оточення дітей і молоді означає організацію комунікації і дозвілля з ровесниками за місцем проживання. Організація спілкування з ровесниками-неінвалідами формує коло міжособистісних відносин і задовольняє одну з важливих соціальних потреб — потребу у спілкуванні. Одна з поширених форм роботи — клуби спілкування, які відіграють важливу роль у подоланні фізичної і духовної самотності. Ці клуби компенсують однобічність функціональних зв'язків, сприяють розширенню кола спілкування, що, в свою чергу, покращує внутрішній стан людини, знімає почуття тривоги, занедбаності.

[Активізація соціально-культурних і соціально-педагогічних функцій конкретної особистості у задоволенні основних соціальних потреб має на меті подолання почуття самотності, емоційної відчуженості і значною мірою досягається стимулюванням соціальної активності особистості. Спочатку вивчаються проблеми дітей і молоді, а потім створюються умови для подальшого розвитку їхньої ініціативи, Зокрема, створюються центри соціальної активності, громадські Організації та дитячі асоціації. Вихід особистості за вузькогрупові рамки, залучення її до системи безпосередніх стосунків з широким колом інших людей сприяє збагаченню індивідуального життя Особистості.

Самоактуалізація і соціалізація неможливі без розвитку креативності особистості, виявлення і розвитку творчого потенціалу. Йдеться як Про творчий підхід до життя, так і про компенсаторний вплив мис­тецтва на особистість. Тому у практиці соціальної роботи використо­вуються такі методи роботи, як арттерапія, конкурси і фестивалі Художньої творчості дітей і молоді.

Реабілітаційні функції виконує також взаємодія особистості з Природою. Догляд за тваринами і рослинами знімає стрес, нормалізує боту нервової системи, психічний стан. Спілкування з тваринами єво збагачує життя, може бути додатковим джерелом взаємодії юдини з навколишнім світом./Тому у роботі з дітьми-інвалідами ожна використовувати таку форму соціальної реабілітації, як ологізація педагогічного середовища (конструювання і виготовлення ологічних куточків у ССМ, навчально-виховних закладах і за місцем роживання; іпотерапія; соціальна реабілітація сліпих за допомогою бак-поводирів; екологічні гуртки; обладнання гнізд; екскурсії у ліс, річку, наметові табори тощо).

Один із шляхів соціальної реабілітації інвалідів — їхня форієнтація і працевлаштування. Тому навчально-виховні зак-и для дітей-інвалідів мають бути відкритими і доступними для ціальних працівників. З цією метою в інтернатах проводяться дні іальної служби, під час яких соціальні педагоги і психологи нада-ь дівчаткам і хлопчикам інформаційно-консультативні послуги з блем профорієнтації й працевлаштування. Діти знайомляться із їми правами, що встановлені Конвенцією ООН про права дитини, і ьгами, які надаються державою для їхнього соціального захисту. *» Профорієнтація-передбачає попереднє дослідження функціональних можливостей молодої людини, її освітнього, професійного і Соціального рівня. Завдання профорієнтації — встановити найпридатніші для інвалідів види роботи, надати їм можливість обрати заняття відповідно до їх навичок, здібностей і вмінь.

Обов'язково слід враховувати особисті бажання кожного й виходити з найретельнішого оцінювання професійних здібностей. Так, соціальна реабілітація дітей з обмеженнями у пересуванні здійснюється шляхом організації плідної праці, творчих занять. З цією метою для дітей-інвалідів проводяться заняття з плетіння мережива, влаштовуються курси з плетіння ґерданів, виготовлення іграшок, штучних квітів, виробів з бісера. Творчі заняття справляють психолого-педагогічний вплив на особистість, сприя­ють згуртуванню інвалідів, об'єднанню їх у неформальні групи. Такі форми роботи створюють умови для відновлення почуття гідності, самоповаги, соціальної придатності і самоствердження особистості.

Соціально-психологічна реабілітація сприяє формуванню творчої особистості, яка знаходить опору у власному "Я". Це є важливою передумовою самоактуалізації людини та її духовного оздоровлення. З іншого боку, соціально-психологічна реабілітація сприяє соціалізації особистості, засвоєнню культурного і духовного досвіду, набутого людством. Кожна людина, крім задоволення потреб свого буття і природного розвитку своїх можливостей, спрямована на зовнішній вищий зразок, ідеал, який присутній у соціальному, духовному і моральному вихованні. Отже, соціально-психологічна реабілітація — це складний процес реалізації своїх здібностей, безперервний процес вибору, знаходження себе і навчання нових способів комунікації. Водночас — це процес соціалізації особистості, розвитку громадсь­кої відповідальності й активності.

Основними формами реабілітаційної соціальної роботи з дітьми і молоддю з обмеженими психофізичними можливостями є групова та індивідуальна.

Основними завданнями групової роботи є:

• допомога членам групи створити систему взаємодопомоги;

• урахування у процесі роботи характеру і змісту групових процесів, використання їх для досягнення цілей групи, допомога в цьому кожному члену групи;

• посилення здатності членів групи діяти незалежно;

• допомога кожній особистості усвідомити свою спільність з іншими в момент припинення діяльності групи.

У своєму розвитку група проходить декілька стадій. На першому етапі ("орієнтування — включення") члени групи знайомляться, затверджується склад групи і приймаються групові цілі. Другий етап пов'язується із незадоволеністю і суперництвом. Третя стадія — етап продуктивної спільної роботи, інтеграція. Четверта стадія — припинення роботи групи, її ліквідація.

Виділяються два основні типи груп:

• групи, які створюються спеціально для роботи з їх членами для вирішення внутрішньогрупових проблем (внутрішньо спрямовані); вони в свою чергу розділяються на два типи: 1) групи, що спрямовані на соціалізацію особистості, 2) групи, мета яких — виправлення відхилень, які виникають під час попереднього розвитку (групи ресоціалізації);

• групи, які створюються для досягнення будь-яких зовнішніх щодо групи цілей. Кожен з цих типів, у свою чергу, диференціюється залежно від завдань і мети діяльності.

Групова робота проводиться для дітей підліткового віку, їхніх батьків, братів і сестер. Діяльність груп спрямована на вирішення таких завдань:

• полегшення самотності та ізоляції дітей;

• емоційна підтримка;

• забезпечення необхідною інформацією;

• реалізація рольових моделей поведінки;

• формування порівняльної бази. За структурою виділяються такі групи:

• соціальний педагог — брати і сестри дітей-інвалідів;

• батьки — батьки;

• діти — діти (діти з обмеженими фізичними можливостями підлітково-юнацького віку) із збереженим інтелектом.

Залежно від змісту групової роботи розділяють групи з навчальним компонентом, терапевтичним компонентом та інтегровані. Головне завдання груп з навчальним компонентом — надати батькам інформацію про певні аттитюди, що існують в суспільстві, особливості Поведінки дітей-інвалідів. Терапевтична модель зумовлює обговорен­ня медичних аспектів інвалідності в групі, роботу якої спрямовують.різні спеціалісти (терапевт, психолог, реабілітолог, юрист). Інтегрована модель побудована на припущенні, що батьки дітей-інвалідів потре-ують необхідних знань та емоційної підтримки у вихованні дітей. Найбільш поширеною формою роботи, що прямо чи опосередко-і|ано сприяє адаптації дітей-інвалідів, є групи взаємодопомоги батьків. Ці групи базуються на навчальному компоненті і тому припущенні, що батьки часто можуть бути більш обізнаними з проблемами 'нвалідності дитини, ніж професіонали.

Процес взаємодопомоги. До групи взаємодопомоги приходять батьки, яким необхідно позбутися соціальної ізоляції, фрустрації, емоційного виснаження, поділитись своїм горем, знайти надію у Покращенні свого становища. Тому для участі у роботі груп взаємодопомоги відбираються батьки-волонтери, які мають необхідні якості і риси: позитивні цінності і прийняття дітей-інвалідів; інтерес до спілкування з іншими батьками; готовність взяти участь у всіх навчальних сесіях; обізнаність в реакції батьків на інвалідність дитини; готовність допомогти батькам, чия дитина має іншу ваду, ніж їхня. Лідер групи повинен мати попередній досвід комунікації в такій групі, бути емпатійним і обізнаним з природою і специфікою дитячої інвалідності, мати хороші знання про сервіс та ресурси. З цією метою для лідерів проводяться дводенні тренінги з формування чутливості до потреб інших, забезпечення базовою системою комунікації та специфічною інформацією щодо різнобічних станів і ресурсів обслуговування, що є в наявності.

У рамках групової роботи як окремий метод розглядається метод арттерапії, який виконує реабілітаційну функцію у межах короткотривалого спілкування, зокрема в умовах дитячого оздоровчого табору. Слід зазначити, що мистецтво і художня творчість мають велике значення у житті дитини з обмеженнями у руховій сфері. Творча діяльність стимулює бажання дитини-інваліда спілкуватися, розширювати міжособистісні стосунки. Це один із способів пом'якшити своє почуття відокремленості від інших і запевнити себе в приналежності до життя не тільки своєї соціальної групи, а й суспільства в цілому.

Важливою формою соціально-педагогічної роботи з дітьми інвалідами є індивідуальна робота:

• аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, психофізичні можливості);

• виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різно рівневих соціальних факторів, соціальні потреби, ролі, статус, соціальні очікування, культурні і субкультурні цінності, норми);

• усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам'ять, здатність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій);

• дослідження особливостей психосоціальної адаптації, процесу взаємного впливу індивіда і його оточення; залучення дитини до соціально-педагогічного процесу (соціалізації).

Безпосередня практика соціально-педагогічної допомоги дітям інвалідам включає конкретні методики, прийоми, засоби і техніки, які застосовуються соціальним педагогом відповідно до її мети, завдані, і рівнів.

Вибір методів соціально-педагогічної допомоги залежить від ряду взаємопов'язаних і взаємообумовлених соціально-психологічних фізіологічних та соціокультурних факторів: категорія функціє нального обмеження і обмеження життєдіяльності дитини; вік дитини зовнішній вигляд її (наявність дефекту зовнішності); психофізичні можливості дитини; реакція батьків на інвалідність дитини, динаміка інвалідності; реакція найближчого оточення (родичів, друзів, колег по роботі, сусідів) на інвалідність дитини; вік батьків, їхня емоційна зрілість; віросповідання батьків; соціокультурний і соціоекономічний статус сім'ї; наявність в сім'ї інших дітей (інвалідів чи не інвалідів); місце проживання та інфраструктура (місто, сільська місцевість, багатоповерховий будинок тощо); наявність соціальної служби для надання соціальних послуг.

Більшість дітей-інвалідів в Україні навчається і виховується у шко-лах-інтернатах, тобто перебуває в особливо складних і надзвичайних умовах. Ці діти штучно відірвані від сім'ї, що породжує проблеми у міжособистісних стосунках між батьками і дітьми, тому батькам необхідна допомога у спілкуванні з дитиною. Під час канікул таким сім'ям надається допомога у догляді і нагляді за дитиною, організовується спілкування з ровесниками за місцем проживання. Дитина має якомога частіше перебувати в сім'ї, в оточенні батьків, родичів, друзів.

Соціальна допомога дітям-інвалідам, які навчаються і виховуються в інтернатному закладі, забезпечується завдяки тісній співдружності шкіл-інтернатів і соціальних служб для молоді. Завдання соціальних служб дТія молоді полягають у сприянні політиці "відкритих дверей" цих закладів, допомозі дитині безболісно перейти у доросле життя, попередити виникнення екстремальних ситуацій чи полегшити їх наданням соціально-педагогічної та правової допомоги. Таким чином активізуються зусилля суспільства для задоволення особливих потреб дітей-інвалідів (перебування в сім'ї, правовий захист).

З цією метою робота здійснюється у таких напрямках: реалізація екреаційних проектів з тимчасового перебування дітей у сім'ї, ільних з школами-інтернатами програм з правової освіти дітей і ідготовки їх до сімейного життя; проведення заходів, спрямованих розвиток співпраці шкіл-інтернатів і загальноосвітніх шкіл; ство-ння дитячих асоціацій; залучення спонсорських коштів для додат-Ової фінансової підтримки дітей.

Ефективними формами роботи є: клуби сімейного виховання; "изові центри; соціально-психологічні служби 305; групи взаємо-тюмоги; спеціалізовані лінії на Телефоні Довіри. Сутність, зміст, напрямки соціальної реабілітації залежать від спе-фіки закладу, в якому проводиться, а також його функцій, меж мпетенції, повноважень.

Питання і завдання до семінарського заняття:

/. Охарактеризуйте основні умови позитивної адаптаціїрізнил верств населення в перехідний період розвитку економіки.

2. Порівняйте наукові підходи (соціологічний, психологічний, педагогічний, філософський) до визначення поняття "соціальна адаптація".

3. Які компоненти соціальної адаптації є слушними стосовно соціально уразливих груп населення?

4. Яка основна мета, завдання і напрямки соціальної реабілітації?

5. Чим відрізняється реабілітація від абілітації? Порівняйте.

6. Визначте сутність понять "реабілітація", "соціальна реабі літація", "соціально-педагогічна реабілітація", "медико-соціальна реабілітація", "соціально-психологічна реабілітація".

7. Порівняйте напрями і завдання реабілітаційної роботи з представниками різних соціально уразливих груп населення.

Дата добавления: 2014-01-04