Сучасна оцінка менеджерами концепції сталого розвитку та екологізації виробництва

Поняття сталого розвитку в його сучасному значенні було сформульовано в доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку у 1987р.: це розвиток, який забезпечує збалансоване вирішення соціально-економічних завдань а також проблем сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб сучасного та майбутнього поколінь людства. Тобто, суть цієї концепції полягає у збереженні біологічних, екологічних, ресурсних потенціалів Землі для майбутніх поколінь. Не існує ніяких альтернатив сталому розвитку. Та не зважаючи на це багато компаній переконані, що чим більш екологічно дружніми вони стають, тим більше ці зусилля підривають їхню конкурентоспроможність. Вони вважають, що це лише додасть зайвих витрат і не забезпечить прямих фінансових переваг.

Обговорення з виконавчими директорами, зокрема у Сполучених Штатах та Європі з’ясували, що діяльність за принципами сталого розвитку та розвиток ринку «зелених товарів», як вони вважають, ставить їх в невигідне положення в порівнянні з їхніми конкурентами в країнах, що розвиваються. Адже там вони не мають такого тиску на діяльність компаній.

Постачальники не можуть забезпечувати прозорість та постачати «зелену сировину»; виробництво за принципами сталого розвитку потребує нового обладнання та процесів; а споживачі, в свою чергу, не зможуть платити більше за екологічні товари в період кризи. Ось чому багато управлінців трактують сталий розвиток, ключову складову соціальної відповідальності компанії, як напрямок, що розбіжний з бізнес-цілями.

Не дивно, що боротьба за порятунок планети перетворилась на бій між урядами та компаніями, компаніями та споживачами-активістами та іноді споживачами-активістами та урядами. Одне з рішень, яке обговорюють експерти в галузі політики та активісти екологічного руху, полягає у жорсткому регулюванні. Вони стверджують, що волонтерських дій навряд чи буде достатньо. Інша група покладає надії на освічених та свідомих споживачів, які стимулюватимуть бізнес-середовище переходити на принципи сталого розвитку. І хоча законодавство та освіта є важливими складовими, однак вони не можуть вирішити цілком та швидко цю проблему.

У сучасних умовах створення і впровадження в народному господарстві прогресивних науково-технічних рішень, у тому числі створення нових видів продукції, мають бути спрямовані на ефективніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Процес споживання цих ресурсів відбувається протягом усього "життєвого шляху" виробу аж його зняття з виробництва і з експлуатації. Знати витрати на виріб на всьому шляху його створення і експлуатації, керувати ними - найактуальніше завдання досягнення максимального народногосподарського ефекту від нововведення.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна література.

1. Екологічний менеджмент. Навчальний посібник. За ред.. В.Ф.Степанова та О.Л.Михайлюк.- К., Вид-во «Знання» 2006, 366с.

2. Л.Ф.Кожушко, П.М.Скрипчук. Екологічний менеджмент. Підручник. К., Вид-во «Академія», 2007, 430с.

Додаткова література:

• Медоуз Донелла Х., Медоуз Деннис Л., Рандерс Йорген, Беренс III Вильям. Пределы роста: Пер. с англ. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. - 207с.Моткин Г.А. Основы экологического страхования. - М.: Наука. - 1996. - 192 с.
• 7. Хабаров Е.И. Менеджмент на стыке экономики и экологии//Менеджмент в России и за рубежом. - 1999, №3. - С. 29- 36.

Корисні веб-сайти:

• Офіційний сайт Державного Комітету Статистики України
• The World Bank. World Development indicators. – Various issues.
• http://www.management.com.ua
• http://www.inform.od.ua
• http://www.cfin.ru

Лекція 1.

Тема: Ресурсне забезпечення діяльності підприємств.

План.

1. Загальна характеристика виробничих фондів.

2. Оборотні фонди та ефективність їх використання.

3. Зв’язок економічних та екологічних проблем в оптимізації використання оборотних фондів підприємства.

Виготовлення продукції(виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні. Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (на платні послуги) частинами в міру спрацювання. Оборотні фонди – це виробничі запаси (запаси сировини, матеріали виробництва, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів). Таким чином, до основних фондів виробництва відносять споруди, будівлі, транспортні засоби, машини та устаткування, виробничий інвертар та інструмент. Структура основних фондів залежить від різних факторів: територіальне розміщення підприємства, вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування,, виробничо-технологічні особливості підприємства, технічний рівень виробництва та інше. Основні фонди мають свою ціну. Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період. Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємопов’язаних форм: ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці, технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження аналогічних виробничих об’єктів. На підприємствах діє постійний облік ступеня спрацювання(старіння) та амортизації основних фондів. Розрізняють фізичне та техніко-економічне старіння основних фондів необхідною умовою відновлення засобів праці є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації активної частини основних фондів. Скорочення строків експлуатації машин(устаткування), з одного боку зменшує техніко-економічне старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого боку – призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей. Найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори: щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати.

Часткове відновлення засобів праці здійснюється за допомогою періодичних ремонтів. Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції(наданих послуг) Капітальний ремонт здійснюють за попереднім плануванням, де витрати визначаються заздалегідь. Відновлювальний ремонт (необхідність у проведенні якого виникає внаслідок стихійного лиха: пожежі, повені, землетруси) фінансують за рахунок державного страхового (резервного)фонду. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: 1) кап. ремонт фізично зношеної машини і продовження терміну її експлуатації на один ремонтний цикл; Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і втрат. 2) заміна машини, що потребує капітального ремонту на нову.

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей н/г України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення і вибуття машин і устаткування, як найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6% загального їх обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих і застарілих одиниць.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів підприємств є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість виробленої продукції залежить: 1) від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місця, року (екстенсивне завантаження); 2) від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивне навантаження).

Резервами збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є:

1)максимально можливе скорочення його простоїв;

2) підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування;

3) зниження частки недіючого устаткування;

4) виведення з експлуатації зайвого й неефективно використовуваного устаткування та організація повноцінної двозмінної роботи.

5) своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування

6) запровадження нових технологій та нових методів організації виробництва.

2. Структура, нормування та використання оборотних фондів підприємства.

У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси, незавершене будівництво та напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їх замовлення галузевими НДІ.

Раціональне та економне витрачання оборотних фондів підприємств має велике економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях н/г, переважаючою часткою матеріальних витрат в загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат та підвищувати ефективність виробництва.

Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників. Для переробних підприємств – це коефіцієнт видобутку готової продукції з вихідної сировини; для видобувних - витрата сировини на одиницю готової продукції.

Ефективне використання оборотних фондів передбачає розв’язання конкретних завдань з економії матеріальних ресурсів: сировини, матеріалів, палива, електроенергії(табл.1).

Таблиця 1. Шляхи ефективного використання оборотних фондів підприємства.

Джерела економії матеріальних ресурсів	Способи економії матеріальних ресурсів
Виробничо-технічні	Організаційно економічні
Утилізація вторинних ресурсів	Первинна обробка та збагачення сировини	Удосконалення матеріальних нормативів
зменшення питомих витрат матеріалів, скорочення відходів сировини й матеріалів	Комплексна переробка сировини	Поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва
Використання відходів та побічних продуктів	Застосування ресурсо- зберігаючої техніки	Упорядкування системи ціноутворення
Заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами	Запровадження мало- та безвідходної технології	Застосування дієвої системи економічного стимулювання

3. Зв’язок економічних та екологічних проблем в оптимізації використання оборотних фондів підприємства.

Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв’язано з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.

Комплексна переробка сировини — це процес її промислової пе­реробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи й тех­нологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини зумовлена великою цінністю так званої попутної про­дукції, що міститься у вихідній сировині. Наприклад, за добування природного газу побіжними продуктами є конденсати, гелій, сірка; нафти — горючий газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали в кількості, яка забезпечує їхнє рентабельне видобування.

Значна частка побіжних продуктів у загальному обсязі продукції, що виробляється, свідчить про економічну доцільність комплекс­ної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Наприклад, понад 30% виробниц­тва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургії, 10% — на підприємствах целю­лозно-паперової промисловості.

Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу пе­реробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її ви­користання на більшості підприємств України не відповідає сучас­ним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплекс­ної сировини протягом останніх років тримається на рівні не більше 50—60%.

Вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини (матері­алів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повтор­но використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи — відходи виробництва та відходи споживання.

До відходів виробництва включають: залишки сировини й ма­теріалів, що значною мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані ка­талізатори, технічне масло, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини, які тех­нологічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо). Відходи споживання охоплюють відходи: виробни­чого споживання (різні цілком зношені елементи засобів вироб­ництва — брухт, гума, тара тощо) і побутового споживання (не­придатні речі домашнього вжитку, зношені взуття та одяг, макулатура тощо).

За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для промислового виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утво­рюються у вигляді амортизаційного брухту і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва). Їхня частка в загальному матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва становить понад 45%. Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості України аж ніяк не можна ви­знати задовільними. Особливо це стосується побутових відходів. Наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі сиро­вини для виготовлення паперу й картону становить нині трохи більше 20%, що майже в 2—2,5 рази нижче за технологічно можли­вий та економічно доцільний рівень.

ЛЕКЦІЯ 3.

Тема: Виробнича структура підприємства. Напрямки діяльності підприємства.

ПЛАН.

1. Організаційна структура підприємства.

2. Виробнича структура підприємства.

3. Напрямки діяльності підприємства.

4. Інноваційна діяльність підприємства.

Дата добавления: 2014-01-04