Сегментна та надсегментна фонетика

Фоносемантика і фоностилістика

Сьогодні питання фоносемантики розглядають у межах явищ звукосимволізму і звуконаслідування, які об’єднуються у загальнішому явищі – звукозображувальності.

Фоностилістика – це розділ лінгвостилістики, який вивчає експресивні властивості звуків, засоби милозвучності мови, а також явища поетичної фонетики (звукопис, ритміку віршованого і прозового тексту тощо).

Фоностилістичний потенціал звукових засобів пов’язаний із се-мантизацією звукової будови як одним із семантичних процесів поетичної мови.

Проблема зв’язку між звучанням і значенням слова – явище звукосимволізму – сягає своїм корінням у глибоку давнину, в добу античності, й відображена у відомому діалозі Платона “красил”. У XVIII-XIX ст. Г.Лейбніц, В.фон Гумбольдт поклали звукосимволізм в основу звуконаслідувальної теорії походження мови. Наприкінці XX ст. було проголошено створення нової самостійної мовознавчої дисципліни фоносемантики як однієї з інтегральних наук, яка досліджує зв’язок між звуком та значенням. Психічну природу звукосимволізму досліджує психофонетика як складова частина психолінгвістики.

У лінгвопоетиці явища звукосимволізму і звуконаслідування об’єднуються у загальнішому явищі – звукозображувальності.

Між звукосимволізмом і звуконаслідуванням існує істотна різниця, яка полягає в тому, що звуконаслідування є, по суті, імітацією природних звучань, а звукосимволізм – це здатність звуків викликати певні звукові асоціації.

Найпоширенішим прийомом фоностилістики є звуковий повтор, на основі якого будуються різні фоностилістичні фігури й фонетичні тропи:

Алітерація – повтор одного чи кількох приголосних у суміжних чи розташованих недалеко одне від одного словах.

Асонанс – повтор одного чи кількох голосних в аналогічних ситуаціях.

Анафора – початковий (ініціальний) повтор однакових звуків відповідно на початку слів, рядків, строф, абзаців.

Епіфора – повтор однакових звуків відповідно наприкінці слів, рядків, строф, абзаців.

Звукове кільце (анадиплосис) – повтор однакових звуків на початку одних слів чи рядків і наприкінці наступних.

Звукопис (звуконаслідування) – спосіб звукописання, що полягає в імітації звуків природи за допомогою прямого їх наслідування.

Звукоживопис (звукосимволізм) – спосіб звукописання, що полягає в насиченні тексту звуками, які викликають асоціації з певними звуковими образами.

2. Фонетичне членування мовного потоку.

Звукові (фонетичні) засоби мови поділяють на: фонетичні одиниці та фонетичні ознаки (властивості).

Фонетичні одиниці – це лінійні об’єкти (тобто такі, що вичленовуються лінійно, оскільки вони можуть іти один за одним). Вони поділяються на сегментні та надсегментні. Сегментні одиниці – це мінімальні лінійні одиниці звукової системи, до них належать звук і фонема. Надсегментні одиниці (або просодичні) складаються із сегментних одиниць. До них належать склад, фонетичне слово, синтагма, фраза, фоноабзац.

Слід пам’ятати, що сегментні фонетичні одиниці (фонеми) так само, як і морфеми, слова, відносять до того типу мовних одиниць, які зберігаються в пам’яті (тобто становлять інвентар або словник мови). А надсегментні одиниці окремого інвентаря не утворюють. Вони існують у мовній системі як абстрактні типи або схеми. При формуванні висловлення просодичні одиниці вибудовуються за цими схемами, тобто ми зберігаємо в пам’яті не всі склади, фонетичні слова і синтагми, а тільки можливі їх типи.

Важливою особливістю сегментних фонетичних одиниць є також те, що їм не властиве значення, тобто вони не є знаками (на відміну від слів і морфем). Мовний знак має, як відомо, зміст (означуване) і форму (означувальне). У лексиконі (і в пам’яті носія мови) означувальне становлять послідовності певних сегментів, яким власне значення (зміст) не притаманне.

Фонетичні ознаки також поділяють на сегментні та надсегментні. Сегментні ознаки (наприклад, глухість / дзвінкість, твердість / м'якість, зімкненість / щілинність і под.) характеризують звуки і фонеми, а надсегментні ознаки (до них належать наголос та інтонація) організують сегментні одиниці в більші комплекси – одиниці надсегментні. Важливою властивістю всіх ознак є те, що вони не можуть існувати відокремлено, без певного носія – таким носієм і є фонетичні одиниці; крім того, ознаки не є лінійними сутностями, тобто вони не йдуть слідом одна за одною, а утворюють цілісні комплекси (рис. 2).

Дата добавления: 2014-01-05