Причепи і напівпричепи

Автомобільний причіпний рухомий склад включає причепи і напівпричепи загального і спеціального призначення.

Причепом називається несамохідний транспортний засіб, який з’єднується з автомобілем - тягачем тягово – зчіпним пристроєм. Напівпричіп з’єднується з автомобілем – тягачем сідельно – зчіпним пристроєм.

Засоби причіпного складу поділяють за кількістю осей і можуть бути одновісними, двохвісними і багатовісними.

Причепи, незалежно від кількості осей, передають все навантаження від маси вантажу, який перевозиться, на свої колеса. В напівпричепів вертикальне навантаження передається частково через сідельно – зчіпний пристрій на колеса автомобіля – тягача і значна частина на власні колеса.

Рис. 20. 17. Класифікація причепів

Для перевезення довгомірних вантажів (труби, ліс тощо) застосовують причепи - розпуски, які представляють собою невелику раму на одній чи двох осях, яка з'єднується з автомобілем – тягачем буксирною зчіпкою, яка забезпечує передачу тягових зусиль і утримування розпуску від бокового зміщення. Щоб зробити компактним автопоїзд з причепом - розпуском і зменшити спрацювання шин, при порожніх пробігах причіп перевозиться на тягачі. З цією метою шасі тягача обладнують накатними площинами, тяговою лебідкою для навантаження причепа і пристроєм для фіксації навантаженого причепа.

Поворот причепа – розпуску забезпечується встановленими на його рамі поворотним брусом. Такий же брус встановлюють на тягачі. Вантаж спирається своїми кінцями на поворотні бруси, чим забезпечується поворот тягача відносно причепа. Якщо довжина вантажу, який перевозиться, велика, то причіп обладнують пристроєм повороту коліс аналогічному рульовому приводу напрямних коліс автомобіля.

Причеп двохвісний (рис. 20.18.)складається з рами 5 швелерного типу, до якої прикріплена вантажна платформа 3 з бортами.

Рис. 20. 18. Двовісний причіп:

1 – дишель; 2 – поворотний візок; 3 – вантажна платформа з бортами; 4 – запасне колесо; 5 – рама швелерного типу; 6 – буксирний пристрій

У передній частині рами зроблено підрамник для кріплення поворотного круга, який складається з двох обойм на кульках і з’єднаний, у свою чергу, з рамою поворотного візка 2. Вона має в передній частині вушка для шарнірного кріплення дишля 1, яким причіп з'єднується з тягачем. На рамі поворотного візка закріплені підвіски, вісь з колесами і механізм гальмування коліс.

У задній частині рами також виконаний підрамник, з’єднаний жорстко з лонжеронами штампованими вставками. До підрамника прикріплені кронштейн ресор, обмежувач ходу підвіски і задній буфер. Задня поперечина підрамника є опорою для буксирного пристрою 6, сполучних головок пневмоприводу гальм та електричної сигналізації при зєднанні з іншим причепом. У середній частині рами біля правого лонжерона приварений кронштейн для запасного колеса 4.

У двохвісних причепів з низько розташованою рамою замість поворотного візка застосовують привод передніх керованих коліс за аналогією з рульовим приводом коліс автомобіля. Такі причепи мають повну уніфікацію з передньою віссю автомобіля - тягача (наприклад, причіп

МАЗ – 5207В).

Підвіска передньої і задньої осей причепа виконана за допомогою звичайних напівеліптичних ресор. На деяких двовісних причепах

(МАЗ –5224В) застосовують незалежну тор сійну підвіску, яка забезпечує добру пристосованість коліс до нерівностей дороги. Як пружний елемент у такій підвісці використовують торсіони – стержні круглого перерізу, що працюють на скручування і цим створюють ефект підресорювання.

Одновісний напівпричіп (рис. 20. 19.) має вантажну платформу з відкидними боковими і заднім бортами. Рама ступінчастого типу складається з верхньої частини 6, яка є основою платформи 2, а до нижньої частини 5 прикріплені ресори 7 із задньою віссю і колесами, опорний пристрій 3 з розтяжками 4.

Рис. 20. 19. Одновісний причіп:

1 – гніздо для запресовування шворня; 2 – основа платформи; 3 – опорний пристрій;

4 – розтяжки; 5 – нижня частина рами; 6 – верхня частина рами; 7 – ресори

У передній частині рами зроблено гніздо 1 для запресування шворня, який кріпиться корончастою гайкою і шплінтується. Шворневе гніздо закріплене на рамі зварюванням і підсилене розкосами. Задня поперечина рами має кронштейни для кріплення ліхтарів і покажчиків повороту, а до лонжеронів на болтах закріплені буксирні литі гаки. Нижня частина рами також зварена із поперечин і лонжеронів.

Напівпричепи великої вантажопідйомності мають дві осі. На них встановлюють чотириресорну балансирну підвіску. Як пружні елементи у такій підвісці використовують несиметричні ресори, які дають змогу рівномірно змінювати жорсткість підвіски залежно від ступеня завантаження. Для передачі тягових і гальмових зусиль у конструкції використовують реактивні штанги, а рівномірність навантаження на осі напівпричепа створює балансир, з’єднаний з короткими кінцями ресор.

Автопоїзди з причепами або напівпричепами можуть експлуатуватись у важких дорожніх умовах, що вимагає підвищення їх прохідності. Це можна досягнути застосуванням на причепах ведучих осей чи коліс, тобто активного приводу.

Існує декілька способів активізації коліс причепів чи напівпричепів.

Рис. 20. 20. Класифікація способів активізації коліс причепів (напівпричепів)

Механічний привод застосовується найчастіше на причепах порівняно невеликої вантажопідйомності. Він складається з редукторів і карданних передач, встановлених на тягачі і причепі. Недоліком механічного приводу є порівняно значна складність агрегатів і вузлів та неможливість здійснення привода при декількох причіпних ланках.

Гідравлічний привод ґрунтується на використанні насоса високого тиску, який приводиться двигуном автомобіля - тягача, і роторних гідравлічних двигунів, які обертають колеса причепа. Тягове зусилля передається рідиною від гідронасоса до гідродвигунів по трубопроводах високого тиску. Така передача ставить вимоги до герметичності і надійності всіх елементів привода і знаходить обмежене використання.

Електричний привод активних осей причепа перспективний для важких причепів і особливо тоді, коли в складі автопоїзда використовується декілька причепів. В цьому випадку на автомобілі – тягачі працює силова установка, яка складається з первинного теплового двигуна і генератора, який перетворює всю чи частину енергії теплового двигуна в електричну енергію. Електроенергія від генератора передається по проводах на електродвигуни причепа чи напівпричепа, які перетворюють її в обертальний момент і через редуктори передають колесам. Тут можливе використання двох принципово різних конструкторських рішень для передачі обертального моменту на колеса. В першому випадку електродвигун зø єднують з колесами через головну передачу, диференціал і півосі. Такий варіант називається передачею зі спільним приводом. Інше рішення представляє собою індивідуальний привод коліс, які називають мотор – колесами. Вони

поєднують в одному агрегаті приводний електродвигун, понижувальний редуктор звичайно планетарного типу і колесо, в ободі якого розміщені всі названі елементи.

Електричний привод активних осей причепів має дуже важливу перевагу в порівнянні з іншими видами привода. Він забезпечує плавне і безступінчасте регулювання у всьому діапазоні навантажень, має зручну тягову характеристику, так як розвиває максимальний обертальний момент при рушанні і практично мало залежить від коливань температури.

Дата добавления: 2014-01-05