Співвідношення освіти, навчання, виховання і розвитку особистості

Теорії розвитку особистості

Існує багато різних підходів і теорій особистості. Основні типи:

До психодинамічного типу відносять теорії, які описують особистість виходячи із її психологічних, внутрішніх, суб’єктивних характеристик.

До соціодинамічних відносять теорії, в яких головну роль у детермінації поведінки відводять зовнішній ситуації і не надають істотного значення внутрішнім властивостям особистості.

Інтеракціоністськими називають теорії, засновані на принципах взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів в управлінні aктуальними діями людини.

Експериментальними називаються теорії особистості, побудовані на аналізі та узагальненні зібраних досвідченим шляхом факторів.

До неекспериментальних відносять теорії, автори яких спираються на життєві враження, спостереження та досвід і роблять теоретичні узагальнення, не звертаючись до експерименту.

До структурних зараховують теорії, для яких головною проблемою є з’ясування структури особистості та системи понять, за допомогою яких вона повинна описуватися.

Динамічними називають теорії, основна тема яких - перетворення, трансформація змін у розвитку особистості, тобто її динаміка.

Ряд теорій особистості, характерних для вікової і педагогічної психології, побудований на розгляді обмеженого вікового періоду в розвитку особистості, як правило, від народження, закінчення середньої школи, тобто від дитинства до ранньої юності.

Існують різні точки зору на це питання. Так, згідно однієї з них, навчання і є розвиток (У. Джеймс, Ед. Торндайк, Дж. Уотсон, К. Коффка), хоча природа навчання (учіння) розуміється всіма по-різному. Згідно з іншою, навчання - це тільки зовнішні умови дозрівання, розвитку.

У вітчизняній психології затверджується точка зору, сформульована Л. С. Виготським і яку розділяють все більше дослідників. Згідно цієї точки зору, навчання та виховання грають провідну роль у психічному розвитку дитини, бо «навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й викликаючи в ньому новоутворення». Це положення є кардинальним не тільки для вітчизняної педагогічної психології, але і для когнітивної психології Дж. Брунера в США, яка прийняла його. Як підкреслює Дж. Брунер, «... Викладання основ наук, навіть на елементарному рівні, не повинно сліпо слідувати природному ходу пізнавального розвитку дитини. Викладання може стати навіть провідним чинником цього розвитку, надаючи учневі привабливі і цілком реальні можливості самому формувати свій розвиток»*. З основоположного тези Л. С. Виготського випливає, що навчання і розвиток знаходяться в єдності, причому навчання, випереджаючи розвиток, стимулює його, і в той же час воно саме спирається на актуальний розвиток. Отже, навчання має «орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку». Це положення виявляється принциповим для всієї організації навчання.

Дата добавления: 2014-01-05