Оптимізація інвестиційного забезпечення в товарній інноваційній політиці

Слід звернути увагу на те, що протягом усього життєвого циклу інноваційного проекту виникає велика кількість специфічних завдань, з яких, на наш погляд, треба виокремити декілька клю­чових, від виконання яких значною мірою залежить успіх того або іншого проекту.

Для їх вирішення застосовується такий науковий інструмен­тарій, як системний аналіз, економіко-математичне моделюван­ня, методи експертних оцінок, методи математичної оптимізації, теорія нечітких множин. При цьому зазначений науковий інстру­ментарій застосовується практично на всіх стадіях інноваційного процесу.

Із завдань оцінки ефективності й вибору проектів розглянемо ті, які, на нашу думку, більш повно відповідають темі даного до­слідження. При цьому безліч представлених до вибору проектів назвемо портфелем товарних інновацій Y = {y}, а відібрані до реа­лізації проекти - інноваційною товарною пропозицією або інно­ваційною програмою Y*, зрозуміло, що Y* ≤ Y.

До таких завдань належать ті, які відповідають таким'умо-вам [4]:

1. Портфель товарних інновацій складається з єдиного проек­ту У = {у}. У цьому випадку розв'язується завдання оцінки абсо­лютної ефективності проекту, тобто перевищення оцінки сукуп­ного ефекту над оцінкою сукупних витрат. Розрахунок абсолют­ної ефективності виконується відповідно до принципів і метода­ми інвестиційних проектів. Результатом розв'язання даного за­вдання буде прийняття або відмова від проекту.

2. Портфель товарних інновацій Y складається тільки з альтер­нативних проектів (як правило, це варіанти того самого проекту). Для виконання слід вибрати найкращий проект у з портфеля то­варних інновацій Y. Способів розв’язання даного завдання може бути кілька. Можна використати двоетапну процедуру, коли на першому етапі розв'язується завдання абсолютної ефективності проекту, а на другому - вибирається проект із максимальним ефе­ктом. Можна використати й інший підхід - оцінку порівняльної ефективності проектів, тобто визначення більшої (меншої) пере­ваги одного проекту (або їхньої сукупності) порівняно з іншим (іншими, альтернативними), а потім, оцінивши абсолютну ефек­тивність обраного проекту, можна ухвалити рішення щодо його реалізації або відхилення.

3. Портфель товарних інновацій Y складається тільки з неза­лежних проектів, будь-які обмеження на вибір відсутні.

Завдання в цьому випадку полягають у тому, щоб, по-перше, відібрати з портфеля всі проекти з ненегативним інтегральним ефектом (NPV), по-друге, підібрати декілька проектів Y* ≤ Y, що відповідають критеріям особи, яка приймає рішення, і реалізува­ти зазначену сукупність проектів.

4. Портфель товарних інновацій складається тільки з незале­жних проектів Y; однак є певні обмеження у виборі (бюджетні обмеження) g(y, b), де функція g(y, b) відбиває зазначені обме­ження.

Складність цього завдання полягає в тому, що не будь-яке по­єднання ефективних проектів портфеля може задовольняти цим обмеженням, а перебирання варіантів може тривати значний час, тому для його розв'язання необхідно використати спеціальний програмний продукт.

5. У портфелі товарних інновацій є велика кількість проектів. При цьому є взаємозалежні проекти й взаємовиключні (альтер­нативні). Крім того, є обмеження в ресурсах.

Тож розглянемо можливі методи вирішення таких завдань в умовах бюджетного обмеження з використанням математичних моделей.

Математичні моделі формування інвестиційної програми (саме вони можуть стати підґрунтям для подальшого аналізу), що ма­ють у літературі також назву «завдання бюджетування капіталу» підрозділяються за видами цільової функції на одноцільові й ба­гатоцільові.

В одноцільових завданнях за критерій оцінки інноваційної пропозиції може бути взята, наприклад, сума NPV за різними про­ектами, або, як пропонується в моделі Бомола-Кванда, - функція корисності вилучення вільних коштів.

У багатоцільових завданнях за цільову функцію проекту може бути взята, наприклад, зважена сума його окремих критеріїв, під­сумковий критерій пропозиції тоді може бути отриманий як їх сума за різними проектами. Подібні завдання бюджетування ка­піталу в разі багатьох критеріїв розглянуті Леро [14], Ігніцио [13]. Цільове програмування в моделях бюджетування капіталу запро­поноване Хоукінсом й Адамсом [12].

Істотний вплив на прийняття рішень й ефективність інновацій­них проектів справляють зовнішнє інвестування й додаткове фінан­сування, здійснюване за рахунок тимчасово вільного капіталу інве­стора. При цьому з огляду на те, що таких можливостей може ви­явитися досить багато, вважається за необхідне розглянути програ­ми спільного інвестування й додаткового фінансування програми за рахунок тимчасово вільних коштів. Необхідність цього зумовлена також тим, що спільна реалізація інноваційних проектів найчасті­ше впливає на одержувані результати. Слід зважати на те, що взаємозв’язки інноваційних проектів можна врахувати тільки в разі ви­користання апарату економіко-математичного моделювання.

Можливості інвестора, як правило, завжди обмежені, тому при ухваленні рішення щодо інноваційних проектів вважається важ­ливим з безлічі поданих проектів вибрати найбільш ефективні. Слід зазначити, що формування оптимальної інноваційної товар­ної пропозиції, що ми ставимо за мету даного дослідження, - за­вдання досить складне.

Завдання вибору проектів у літературі часто називають бюджетуванням або раціонуванням капіталу. Бюджетування капіта­лу - це розподіл обмежених ресурсів інвестора серед доступних інвестиційних проектів.

Аналіз існуючих економіко-математичних моделей показує, що вони багато в чому є дієвим інструментом у проектному ана­лізі. Однак специфіка інноваційно-проектної діяльності в сфері маркетингової товарної політики підприємства потребує при ух­валенні рішення врахування таких факторів, як специфіка вироб­ництва підприємства, особливості сприйняття товарів спожива­чами, асортиментна політика підприємства, реінвестування ко­штів, залучення позикових коштів, облік ризиків проекту.

Інформаційну основу пропонованих моделей становить прогнозна інформація щодо кожного проекту, структуровано представлена у формі балансової динамічної моделі інноваційно­го проекту. В основу моделі проекту покладена оцінка чистого грошового потоку реальних грошей за кожним видом діяльності.

Процес оптимізації інноваційного портфеля розглядається як двоетапний. На першому етапі, використовуючи критерії оцінки ефективності інноваційних проектів й обмеження на рівень ризи­кованості проекту, формулюється безліч доступних інноваційних проектів. На другому етапі вирішується оптимізаційне завдання формування проектів з урахуванням бюджетних обмежень.

Побудуємо модель формування оптимальної інноваційної про­позиції.

Є п інноваційних проектів, і -й проект має т_i варіантів реалі­зації. CF_ijt – обсяг коштів, що надходить від реалізації проектів.

Варіантність реалізації інноваційного проекту обумовлена роз­ходженнями в устаткуванні, учасниках проекту, строках почат­ку реалізації проекту, а також регіональними особливостями.

Вихідними даними моделі за кожним запланованим періодом t (t=1,...,T) є:

с_ijt - необхідні кошти по проекту i, реалізованому в j -му варіанті,

i = 1,..., n; j=1,..., m_i:

Якщо ставка дисконтування r для і -го проекту, реалізованого за j -м варіантом, NPV_ij проекту розраховується як:

(8.1)

Необхідно знайти: х_ij = 1, якщо проект і реалізується в j -м ва­ріанті, у протилежному випадку х_ij = 0; р_t – відсоткові виплати в пе­ріоді t, t= 1,...,Т.

Цільовою функцією в моделі є чистий дисконтований дохід програми, який необхідно максимізувати:

(8.2)

Під час використання позикового фінансування цільова фун­кція (8.2) має бути скоригована на виплачувані відсотки:

(8.3)

У загальному випадку в моделі слід врахувати обмеження на обсяг наявних ресурсів у кожен період часу з урахуванням виплат за кредитом (Група 1); обмеження, пов'язані з взаємозалежністю проектів (Група 2); обмеження на обсяг реінвестованих коштів (Гру­па 3); обмеження, пов'язані з кредитуванням (Група 4).

Розглянемо схему формування обмежень.

Група 1. Обмеження на обсяг доступних коштів. Дане обме­ження записується в загальному випадку в такий спосіб:

(8.4)

Під час розв'язання поставленого завдання спочатку викону­ється прогноз щодо наявності в кожному періоді часу величини власних коштів d_t. Тоді обмеженням при формуванні оптималь­ної інноваційної пропозиції є сумарний обсяг власних коштів за весь планований період часу, так і величина їхнього надходжен­ня в кожен момент часу. В останньому випадку це обмеження може бути частково знято.

Група 2. Обмеження взаємозалежності проекту. Умова того, що проект має бути реалізований тільки в одному варіанті або не бути реалізованим взагалі, запишеться в такий спосіб:

(8.5)

Умова того, що проект має бути обов'язково реалізований тіль­ки в одному варіанті, запишеться в такий спосіб:

(8.6)

Група 3. Обмеження на можливість реінвестування коштів від проектів, що почалися раніше. Розглянемо можливість реінвес­тування коштів. Це дозволяє при наявному бюджеті реалізувати більше проектів і тим самим підвищити ефект програми.

Позначимо R_t - реінвестована сума доходів від проектів в і-му періоді; α - частка реінвестованих засобів; CF_t* - обсяг коштів, що надходить від реалізації проектів у періоді t:

(8.7)

(8.8)

У загальному випадку для періоду t обмеження запишеться в такий спосіб:

(8.9)

З урахуванням вищевказаного, обмеження на обсяг доступних коштів (група 1), запишеться в такий спосіб:

(8.10)

Відповідно обмеження групи 3 буде мати такий вигляд:

(8.11)

Група 4. Урахування залучення позикового капіталу.

Для фінансування інноваційних проектів можуть використо­вуватися не тільки власні кошти або кошти інвестора, але й пози­кові кошти. У цьому випадку в моделі має відбиватися та чи інша схема фінансування, встановлена банком або іншою кредитною організацією.

Зокрема, банком можуть бути встановлені: максимально мо­жлива сума надаваного кредиту, відсоткова ставка за період ко­ристування кредитом, частка повернення в кожен момент часу.

Додаткові дані: К - кількість джерел фінансування; L_k — мак­симальний обсяг запозичень за k -м джерелом; ξ _k - ставка відсотка за користування кредитом за один період часу; γ _kt - частка повер­нення коштів від загальної заборгованості, яку треба погасити в період t за джерелом k (за умови повного повернення коштів на кінець періоду Т: γ _kt= 1).

Крім того, у моделі використовуються такі позначення: V_t⁺ - сума залучених коштів у періоді t; V_t ^– – сума коштів, що погашаються, у періоді t; V_t - загальний баланс позикових коштів на період t.

Необхідно знайти: υ _kt⁺ - суму позикових коштів, залучених з k -гo джерела в періоді t; υ _kt^- - суму погашення заборгованості за k-м джерелом в періоді t; p_t – відсоткові виплати в періоді t.

Обмеження групи 1 модифікується в такий спосіб:

(8.12)

Обмеження на обсяг запозичень, залучених зі сторонніх дже­рел:

(8.13)

Обмеження на необхідність повернення позикових коштів:

(8.14)

Оптимальне рішення визначає інноваційну програму, оптимальну суму запозичень, суму повернення коштів, відсоткові виплати за кредитом.

Запропонована модель формування оптимальної інноваційної програми дозволяє сформувати інноваційну програму, викорис­товуючи різні джерела фінансування, до яких належать власні кошти, призначені для інвестування в проект, реінвестовані ко­шти від проектів, що почалися раніше, позикові кошти. При реа­лізації схеми фінансування проектів з використанням позикових коштів пропонується більш гнучкий механізм обліку й залучен­ня коштів, як погашення певної частки коштів за рахунок кош­тів наданих банком (чи іншим джерелом) у кожному періоді, так і визначення оптимальної структури погашення заборгованості самостійно.

Дата добавления: 2014-01-05