Комунікаційні знаки та їх класифікація

У семіотиці історично склалися два розуміння сутності знака: одне – логіко-філософське, створене Ч.Пірсом; інше – лінгвістично-комунікаційний, що створив Ф. де Соссюра. Відповідно до першого, знак являє собою предмет (слово, зображення, символ, сигнал, річ,фізичне явище і т.п.) який заміняє, репрезентує (Ч.Пірс) інший матеріал або ідеальний об'єкт в процесах пізнання і комунікції. Об'єкт, що репрезентується знаком, логіки стали називати денотат; концептом (десігнантом) називалося розумове уявлення про денотат, точніше, про всі класи денотатів, що склалося у суб'єкта знакової діячності. Г.Фреге (1848-1925) представив ставлення між денотатом, концептом та знаком у вигляді трикутника (див. рис. 6.1).

Трикутник Фреге демонструє залежність знака як від об'єктивно існуючої дійсності (денотат), так і від суб'єктивних уявлень про цю дійсності (концепт).

Рис. 6.1. Логічний трикутник Г. Фреге

У семіології Соссюра знак – це єдність того, що означають і того, що означає, інакше – «з'єднання поняття і акустичного образу». Акустичний образ – це ім'я (слово, назва), присвоєне людьми тому чи іншому поняттю або психічному образу, тобто, говорячи мовою логіки, концепту. Соссюровським розуміння знака зв'язує концепт та ім'я, іншими словами, план змісту і план вираження знака. Причому, ім'я і позначений їм предмет пов'язані один з одним умовно, конвенціонально (Соссюр), в силу згоди між людьми. Соссюр посилався на той очевидний факт, що слова, які позначають одну і ту ж річ, наприклад «стіл», в різних мовах звучать по-різному.

Лінгвісти-теоретики, розробляючи новаторські ідеї Ф.де Соссюра, в 20-і роки зіткнулися з проблемою значення, яка стала каменем спотикання не тільки для лінгвістів, а й для психологів і філософів. У 1923р. американські семіотики С.К.Огден і І.А.Річардс опублікували книгу з характерною назвою: «Значення значення. Дослідження впливу мови на мислення і науковий символізм». У цій книзі запропоновано семантичний трикутник (трикутник Огдена-Річардса), який являє собою вдалу модель взаємозв'язку трьох вже відомих нам логіко-лінгвістичних какатегорій:

- даний у відчуттях об'єкт реальної дійсностіності або явище психічного світу, іменовані в логіці «денотат», а в лінгвістиці «референт»;

- уявний образ, який виникає у свідомості людей (психологічне уявлення), про даний об'єкт, яке в логіці називається «поняття» або «концепт», а в лінгвістиці «значення» або «смисл»;

- прийняте в людському суспільстві найменування об'єкта – «ім'я» (слово, лексема, символ). На рис. 6.2 відтворено знаменитий трикутник з деякими доповненнями. Його перевага перед трикутником Г. Фреге в тому, що він розмежовує матеріальну і ідеальну сторону знака (план вираження і план сотримання). Фреге ж ототожнює знак та ім'я, що неприйнятно для природної мови.

Рис. 6.2. Семантичний трикутник

Введене Ф. де Соссюром відношення «те, що означає, – те, яке позначене» відповідає відношенню «значення (концепт) – ім'я», або «зміст – вираз», і саме це відношення називається семантичним. У логіці, де використовується трикутник Фреге, вважається семантичним ставлення «денотат – знак».Для комунікаційної семіотики переважає перше розуміння, бо соціальна комунікація – це рух смислів, а не денотатів. Тут доречно зупинитися на відмінностях в поняттях «сенс» і «значення».

У розділі 1.2 ми домовилися розуміти під змістом ті знання, вміння, емоції, стимули, які утворюють ідеальний зміст комунікаційних повідомлень. Згідно рис. 6.2, виходить, що зміст знаків, а всякий знак в принципі може бути повідомленням, це значення (поняття, концепт), а не зміст. Можна було б просто ототожнити смисли, значення, концепти, поняття, додавши до них психологічні уявлення та інші образи. Але таке ототожнення ускладнюється тим, що у вітчизняній психології поняття «значення» і «сенс» жорстко розмежовуються.

А.А.Леонтьєв формулює відмінність між ними таким чином: смисли – це особистісна, суб'єктивна форма знання, а значення – «об'єктивна, кодифікованова форма існування суспільного знання». Інший психолог, А.Ю.Агафонов, який написав монографію, присвячену психологічній теорії сенсу, приходить до висновку, що сенс – це «психічний продукт», він належить психічному світу (існує в психічному просторі та часі), а значення в логіко-лінгвістичному розумінні належить зовнішньому щодо психіки соціального світу, характеризується соціальним вчасом і простором. В результаті між поняттями «зміст» і «значення» споруджується непрохідна стіна, бо вони належать до різних світів; виходить, що смисли не мають значення, а значення – безглузді.

З запропонованим психологами розмежуванням «смислів» і «значень» погодитися не можна. Ми вважаємо, що смисли – універсальна категорія, яка може виявлятися в усіх світах, а не тільки в суб'єктивній психічній реальності. Соціальна комунікаційна діяльність і соціальна пам'ять є рухом смислів, які можна, звичайно, називати «значеннями», але наукове пізнання від цього не виграє, а швидше заплутується в термінологічній плутанині. Ми вважаємо, що змістом всіх видів смислової комунікації – генетиченої, психічної (внутрішньоособистісної), соціальної є смисли, тобто знання, вміння, емоції, стимули. Значення – це сенс знака або повідомлення як у суб'єктівтивному, так і в об'єктивному (соціальному) світі. Джерелом значень, як і всіх взагалі смислів, служить психічний світ живої людини, тому всяке значення такої ж «психічний продукт» (А.Ю.Агафонов), як і особистісний смисл. Семантичний трикутник Огдена-Річардса є дослівно трикутником «смисловим», а не трикутник значень («сема» – сенс), і це виправдано.

Семантичний трикутник добре виконує свої ілюстративні функції, коли як знак виступає повнозначне слово (лексема). Слово в тексті, помимо лексичного значення (концепту), набуває граматичного значення (рід, число, відмінок іменників, дієслівні форми і т.п.). Граматичні значення, поряд з лексичними, входять в план змісту мови і фіксуються за допомогою суфіксів, закінчень (як кажуть лінгвісти, – морфів) в плані вираження. Граматичні відносини погано вписуються в семантичний трикутник, але упускати їх з поля зору ні в якому разі не можна.

Тепер можна дати семіотичну (логіко-лінгвістичну) дефініцію комунікаційного знака: комунікаційний знак є соціально визнане поєднання значення та імені, тобто змісту та вираження. Умова соціального визнання, або конвенціальності, забезпечує зрозумілість знакових імен для реципієнтів. Цю дефініцію можна поширити на знаки-образи, що не володіють конвенціональністю (Ч.Пірс називав їх індексами або іконічними знаками).

Тепер звернемося до класифікації знаків. Знаки, як уже зазначалося, використовуються у двох семіосфера: пізнанні і смисловій комунікації. У пізнанні оперують знаками-образами, що відтворюють відмітними ознаки позначуваного предмета чи явища в силу причинно-наслідкового зв'язку з ним. У соціальній смисловій комунікації використовують комунікаційні знаки, створювані спеціально для зберігання і розповсюджування смислів.

Знаки-образи діляться на симптоми (знаки-індекси) – спостережувані явища, що свідчать про наявність інших, безпосередньо не спостережуваних явищ (дим – ознака вогню, підвищена температура – ознака хвороби, народні прикмети і т.д.) І моделі – матеріальні предмети або тексти (записи), які відтворюють зовнішній вигляд або внутрішній пристрій об'єкта з метою його пізнання. Моделі у вигляді матеріальних предметів представляють собою копії (у тому числі – фотографії), а текстові моделв – опис (словесні портрети) модельованих об'єктів. У моделях-описах використовуються ті ж знаки, що і в комунікаційних текстах, і таким шляхом пізнавальні знаки-образи зливаються з штучними комунікаційними знаками. Знаки-копії відносяться до іконічних документів і можуть виконувати документальні функції.

Комунікаційні знаки поділяються за способом втілення на дві групи: поведінкові, нестабільні, представлять собою акти дії в реальному масштабі часу, і стабільні, документальні предмети, здатні зберігатися з плином часу. Усна комунікація та виконавче мистецтво користуються поведінковими знаками, а письмова мова і образотворче мистецтво – знаками документальними.

Крім того, комунікаційні знаки поділяються на:

- поодинокі, поодинокі знаки-символи, наприклад відокремлені жести (не пантоміма або жестикуляція, а окремий жест), речові символи типу амулета, обручки, фірмового знака, державної символіки;

- мови – знакові системи, в яких з кодів (букв, цифр, умовних позначень) за допомогою граматичних правил будуються осмислені лексичні одиниці і пропозиції.

Мова задається у вигляді кодів – членороздільних звуків (фоном) або алфавіту літер (графом) і правил оперуваня з кодами – граматики (синтаксису).

Мови діляться на природні (українська, англійська і т.д.) і штучні – хімічні символи, дорожні знаки, ноти, мови програмування, есперанто і т.п. Відмінність одиночного знака від мови полягає в тому, що перший знаходиться поза граматикою, а другий включає в свій склад деяку просту або складну граматику.

Рис.6.3. Класифікація знаків

Етнографи і культурологи давно звернули увагу на специфічні відмінності комунікаційних знаків, що використовуються в різних культурах. Для обліку цих відмінностей було введено поняття мова культури, під яким розуміється сукупність всіх знакових способів вербальної і невербальної комунікації, які демонструють етнічну специфіку культури етносу і відображають її взаємодію з культурами інших етносів. На стику етнографії та семіотики утворилася етносеміотіка, предметом якої є мова культури.

Дата добавления: 2014-01-05