Сутнісні і прикладні функції соціально-комунікаційних явищ

Висновки

1. Рух смислів в соціальному часі та просторі відбувається не спонтанно, а в силу комуникаційних потреб, що діють на особистому, груповому та суспільному рівні. Ці потреби взаємопов’язані з іншими матеріальними і духовними потребами особистості, соціальної групи, суспільства в цілому.

2. Комунікаційні потреби за походженням діляться на: А – абсолютні (первинні), В – вторинні і С – спонтанні, які властиві всім суб'єктам – носіям потреб. Типізація комунікаційних потреб, як і загальна типізація людських потреб, налічує 9 гіпотетичних типів. Типизація гіпотетична, тому що поділ потреб на типи А, В, С є авторською гіпотезою.

3. Комунікаційна потреба – функціональна властивість суб'єктів активно реагувати на неузгодженість між наявним і нормальним станом їх свідомості. Ця реакція полягає в просторово-комунікаційній або мнемічній діяльності в різних їх видах і формах.

4. За допомогою комунікації задовольняются дві абсолютні комунікаційні потреби: потреба у передачі смислів у соціальному просторі і потреба в передачі смислів у часі; ці потреби представлені на всіх суб'єктних рівнях: особистісному (АІ), груповому (АГ) і громадському (AM) як соціогенних духовних потреб, крім того, на особистісному рівні є їх фізіологічні передумови (АІ2.6 і АІ2.7).

5. Особистісні духовні потреби утворюють єдність з комунікаційною потребою, внаслідок чого духовна творчість, тобто створення нових культурних смислів, органічно пов'язане з соціальною комуникацією. Тим самим підтверджується формула: культурна діяльність = творчість + соціальна комунікація. Ця формула діє і в області матеріального виробництва, але тут комунікаційна діяльність спогукається не абсолютними, а вторинними комуникаційними потребами.

6. Судити про людину як про особистість слід не за абсолютними потребам, які є загальнолюдськими і присутні у всіх людей, а за розвиненістю професійних В-потреб і непрофесійних, культурних С-потреб.

7. Інформаційний підхід виправдовує себе при вивченні вторинних комунікаційних потреб цільових соціальних груп, де можлива знеособлена об'єктивація комунікаційних потреб їх членів. В інших випадках він не отримав застосування.

8. Абсолютні громадські комунікаційні потреби, що виражаються в абсолютній лінгво-семіотичній потребі і в абсолютній соціально-мнемічній потребі (АМ2.6), не утворюють єдності з іншими абсолютними соціальними потребами, а слугують основою для формування допоміжних комунікаційних потреб соціальних інститутів (ВМ-потреб).

9. Існує формальна подібність (ізоморфізм, між особистісними та суспільними духовними абсолютні потребами (АІ5 ізоморфно АМ2): обидва переліки містять однакову кількість однойменних потреб. Однак, зміст однойменних потреб зовсім різний. Так, пізнавальна або естетична потреба особистості задовольняється зовсім інакше, ніж суспільні соціальні та естетичні потреби, які обслуговуються такими соціальними інститутами, як наука і мистецтво.

10. У суспільствознавстві давно відомий закон піднесення потреб, який полягає в прагненні людей до найбільш повного і комфортного задоволення їх матеріальних і духовних потреб, у тому числі – потреб комунікаційних. Тобто, можно говорити про закон піднесення комунікаційних потреб. Цей закон приводить до постійного зростання комунікаційних В-потреб і С-потреб, що обумовлює розвиток комунікаційних засобів і послуг. Зміна книжкової культури культурою мультимедійною – один із проявів піднесення закону комунікаційних потреб; інший його прояв – освіта в умовах індустріальної неокультури соціально-комуникаційних інститутів (див. главу 9).

11. Terra incognita в проблематиці комунікаційних потреб, та й у теорії потреб взагалі дуже обширна. Перелічимо деякі проблеми.

Співвідношення категорій «потреба» та «інтерес» потребує уточнення. Деякі дослідники вважають, що інтерес – це усвідомлена потреба, інші вважають, що інтереси і потреби – самостійні інстанції, які в рівній мірі керують поведінкою людей, треті думають, що інтерес – це ціннісна орієтація, яка обумовлює дію спонтанних потреб. Психологи стверджують, що інтереси – суб'єктивне психічне утворення, оскільки вони не збігаються в різних людей, а економісти та соціологи схильні вважати інтереси об'єктивно заданими характеристиками соціальних груп, посилаючись на те, що, незалежно від суб'єктного складу, інтереси споживачів і виробників, як правило, суперечать один одному, а інтереси капіталістів і експлуатованих робітників антагоністичні. У цьому світлі співвідношення категорій «комунікційна потреба» і «комунікаційний інтерес» набуває значення однієї з проблем метатеорії соціальної комунікації.

Потребує уточнення перелік абсолютних потреб, який визначає зрештою життєдіяльність особистостей та громад. Чи можна вважати релігіозну потребу абсолютною? Релігії, культ надприродних сил супроводжують людство з часів археокультури до наших днів, підтверджуючи абсолютний статус цієї потреби для роду людського. На цій підставі багато вчених включають релігійну потребу в перелік вихідних, вроджених, привчаєних потреб. Інші вважають, що первинною являється потреба в соціалізації, інакше – потреба в аффілізаціі, потреба в приналежності до якого-небудь спільноти, що дає відчуття безпеки і комфорту (АІ5.2). Саме ця духовна потреба спонукає людей до пошуку захисту і спасіння звертатися до Всевишнього і всемогутніх сил. Тоді релігійна потреба стає вторинною, ВІ-потребою. Подвиги релігійних подвижників, чернече аскеза, релігійний фанатизм свідчать про наявність релігійної СІ-потреби, але є і атеїсти, байдужі до релігії. Отже, який статус релігійної потребиі: абсолютна? вторинна? спонтанна?

Література

1. Блюменау Д.І. Інформація та інформаційний сервіс. – Л.: Наука, 1989. – 188с.

2. Джідарьян І.А. Естетична потреба. – М.: Наука, 1976. – 191 с.

3. Єршов П.М. Потреби людини. – М.: Думка, 1990. – 364 с.

4. Здравомислов А.Г. Потреби. Інтереси. Цінності. – М.: Політіздат, 1986. – 221 с.

5. Ковальов В.І. Мотиви поведінки і діяльності. – М.: Наука, 1988. – 193с.

6. Леонтьєв А.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість // Обрано. психолог, твори: У 2-х т. Т. 2. – М., 1983. – С. 94-213.

7. Магун В.С. Потреби і психологія соціальної діяльності особистості. – Л.: Наука, 1983.– 176с.

8. Соколов О.В. Комунікаційні потреби: Навч.посібник. – Краснодар: Акад. культури, 1996. – 160с.

9. Ханіпов А.Т. Інтереси як форма суспільних відносин. – К.: Наука, 1987. – 225с.

10. Щербицький Г.І. Інформація та пізнавальні потреби.– К.: Вид-во Білорус, ун-ту, 1983. – 160с.

ТЕМА 9. СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ІНСТИТУТИ

9.1. Походження та види соціально-комунікаційних служб, систем, інститутів

Археокультурна общинна комунікаційна система не мала комунікаційних служб. Для задоволення абсолютних і вторинних комунікаційних потреб первісних громад було достатньо двох природних (невербальний і вербальний) і двох штучних (символьні і іконічні документи) комунікаційних каналів. За допомогою цих каналів суспільна ГКС здійснювала сутнісні функції: функцію розповсюдження смислів у соціальному просторі (комунікаційно-просторову) і мнемічну (комунікаційно-часову) функцію, а також прикладні функції: магічну та соціалізації молоді. Сутнісні функції комунікаційної системи задовольняли абсолютні комунікаційні потреби громади; а прикладні функції – вторинні потреби. Таким чином встановив причинно-наслідковий зв'язок

Комунікаційні потреби

дописеменої громади: → общинна ГКС:

А – потреби → сутнісні функції

В – потреби → прикладні функції

З появою писемності виникла потреба в службах оформлення і розмноження документів (писарі, переписувачі, скрипторії) і в службах зберігання, оброблення та поширення документів (бібліотеки, книжна торгівля). Сформувалася рукописна документна система (ДОКС), що включає два контури: контур усуспільнення і контур зберігання, обробки і розповсюдження (див. рис. 4.5). ДОКС – найважливіша підсистема рукописной ГКС, яка задовольняє як абсолютні, так і вторинні потреби ранніх палеокультурних цивілізацій.

Оскільки потреби цивілізованих суспільств значноо різноманітніші, ніж потреби первісних громад, значно розширилися функції рукописної ГКС. У число сутнісних функцій ГКС, крім вихідних соціально-просторової та соціально-часової функції, стали входити функції формування документних потоків, ціннісно-орієнтаційна (відбір і рекомендація цінних повідомлень) і пошукова (розвідку потрібних повідомлень на вимогу). Замість двох вийшло п'ять сутнісних функцій, з яких три нових ініційовані ДОКС. У складі прикладних функцій з'явилися: освітньо-просвітницька, ідейно-виховна (ідеологічна), бюрократична, гедоністична, науково-допоміжна (точніше сказати – схоластична), художньо-естетична, товарна, бібліофільська функції. Збереглася магічна функція, яка розповсюджувалася на священні писання, а також функція соціалізації молоді не по книзі, а шляхом показу. Можно зробити висновок, що в рукописній ГКС документи стали необхідним комунікаційним каналом в соціальних інститутах духовного виробництва (релігія, література, наука, філософія, право), у державному управлінні та освіті, але комунікаційні соціальні інститути ще не сформувалися, хоча служби документальної комунікації були в наявності.

Становлення мануфактурної ГКС безсумнівно стимулювалося зростанням комунікаційних потреб духовного життя і соціально-культурної практики. Сутнісні і прикладні функції мануфактурної ГКС ззовні залишилися тими ж, що і при рукописній ГКС, але засоби їх реалізації якісно змінилися завдячуючи механізації друкованого процесу, формуванню книжкової культури та літературоцентризму, коли основні культурні смисли стали поширюватися і зберігатися в книжковій формі. З'явилися нові служби в складі ДОКС: друкарні та книговидавничі будинки, книготоргові підприємства, бібліографічні служби, різні бібліотеки, включаючи національні. У добу Просвітництва (XVIII століття) магічну функцію книги змінила національно-символічна прикладна функція – національна літературна мова, національні библіотеки, національна бібліографія стали символом самосвідомості європейських націй.

Чи можна говорити про появу соціально-комунікційних інститутів в цей час? Щоб відповісти на це питання, потрібно уточнити поняття «соціальний інститут», яке розуміється двояко. Перше розуміння можна назвати нормативним, оскільки тут інститут розуміється як сукупність історично сформованих неформальних соціальних норм (звичаїв або стереотипів), що концентруються навколо якоїсь головної мети, цінності чи потреби. Типові приклади: інститут сім'ї, економічний інститут (виробництво і розподіл товарів), інститут моралі. Нормативними інститутами у сфері соціальної комунікації являються природня мова, фольклор, мистецтво, народні традиції і народні промисли.

Друге розуміння соціального інституту установче. Соціальний інститут в цьому випадку розуміється як формально організована система установ (служб, центрів) та професійних груп, що володіє певним, соціально визнаним призначенням. Нормативно інститути відрізняються від установ тим, що вони є неформальними, тобто не засноване владою, не мають професійних кадрів і не потребують офіційного визнання їхнього суспільного призначення.

Відомчі соціальні інститути виростають з нормативних інститутів, що добре видно на прикладі коммнікаційних служб. Рукописна ГКС і особливо мануфактурна ГКС мали різні служби виробництва, зберігання та розповсюдження документів, де працювали професійні працівники. Але формально організованої системи закладів не було. Тому на етапі мануфактурної ГКС, відповідного другого покоління книжкової культури, є підстави говорити про нормативні соціально-комунікаційні інститути (СКІ). відомчі СКІ з'являються в період індустріальної ГКС і третього покоління книжкової культури.

Індустріальній ОКС властиво нова сутнісна якість, що відрізняє її від попередніх комунікаційних систем, це якість – системна структурність. Розрізняють два трактування поняття «система»:

Система – будь-яка сукупність, всяка сума, в тому числі – купа каміння, натовп людей,зоряне небо і т.д.

Система – внутрішньо структурована (організована, упорядкована) сукупність, яка утворює єдине ціле.

Перше трактування можна назвати широким, друге – вузьким; перше належить до суммативних системи, друга – до структурованих систем. У суммативних систем частини передують цілому, щоб пізнати ціле, потрібно знати його частини.

Рукописні та мануфактурні громадські комунікаційні системи були сумматівними системами. Зникнення або поява тієї чи іншої бібліотеки, друкарні чи видавничого дому не викликало суттєвих змін в системі в цілому, оскільки всі її елементи автономні і не залежать один від одного. У індустріальній ГКС елементом є не окрема установа, а система служб, тому зміни в її складі не можуть залишитися непоміченими. Системність і є тою інтегративною якістю, яка робить індустріальну ГКС структурованою системою систем.Я к відбувається перетворення суммативних ГКС в структуровану комунікаційну систему?

Різке зростання соціальних комунікаційних потреб на стадії неокультури викликає стрімкий кількісний ріст комунікаційних служб усіх видів (книговидавництв, бібліотек, книжкових магазинів, музеїв і т.д.). Виникає потреба в раціоналізації їх діяльності, яка вбачається в співпраці, спеціалізації та поділі праці між ними. Спершу незалежні і конкуруючі один з одним служби починають об'єднуватися в системи, елементами яких стають функціонально спеціалізовані служби, що утворилися на базі колишніх, неспеціалізованиха служб. Системи поділяються на організаційні, які об'єднують функціонально подібні служби і технологічні, що об'єднують функціонально різні служби. Наприклад, мережа дитячих бібліотек або мережа академічних бібліотек утворюють організаційну систему, а централізована каталогізація або шлях книги у великій бібліотеці – технологічна система. Ознакою структурності є наявність органів управління у комунікаційних системах.

Отже, індустріальна ГКС – це керована система систем, що володіє потужними комунікаційними ресурсами, розподіленими по різних підсистемам. Так, ДОКС (рис. 4.5.), є однією з підсистем сучасної індустріальної комунікаційної системи. Вона являє собою технологічну суперсистему, що включає до свого складу різні функціонально спеціалізовані системи, об'єднані в контур А і контур Б. Але ДОКС – не соціально-комунікаційний інститут, вона об'єднує в своєму складі документні СКІ.

Тепер можна дати визначення соціально-комунікційному інституту. Соціально-комунікаційний інститут – це елемент індустріальної ГКС, який представляє собою формально засновану, тобто таку, яка має свій орган управління, сукупність організаційних і технологічних систем, що володіють певним, соціально визнаним призначенням. У сучасній індустріальній ГКС розрізняються такі види інститутів.

1. Кумулятивні інститути, які виконують в числі своїх сутнісних функцій соціально-часову (соціально-мнемічну) функцію:

- архівна справа;

- бібліотечно-бібліографічна справа;

- музейна справа;

- система науково-технічної інформації;

- телекомунікаційні мережі, наприклад Інтернет.

2. Некумулятивні інститути, які не виконують соціально-мнемічну функцію і не входять до складу соціальної пам'яті:

- народна освіта;

- система масової комунікації (радіо, телебачення);

- засоби зв'язку: пошта, телеграф, телефон;

- газетно-журнальна справа;

- книговидавнича справа;

- книготоргова справа;

- туристична справа;

- культурно-дозвільна система.

Кожен інститут має в розпоряджені професійно підготувані кадри, зайняті практичним задоволенням громадських комунікаційних потреб, що зумовили виникнення інституту. Крім того, до його складу входять: галузева наука, зайнята вдосконаленням практики і самопізнанням інституту; відгалузева освіта, що забезпечує підготовку та переподготовку кадрів професіоналів; органи управління, що організують роботу інституту; групова спеціальна комунікація – професійна преса, література, усне спілкування, формування спеціальних фондів.

Окрім соціальних інститутів, у складі індустріальної ГКМ знаходяться служби або навіть системи, які не досягли рівня інституціалізації. Такими доінстітуційними елементами є: агентства з реклами, фірмові маркетингові служби, служби паблік рилейшнз, служби референтів-перекладачів, команди іміджмейкервв, біржі праці та довідкові міські служби, організатор масових свят, шоу, чемпіонатів і т. п.

Перераховані соціально-комунікативні інститути орієнтовані на задоволення комунікаційних потреб суспільства в цілому, тому що служби, які входять до них, називаються загальними, або публічними, масовими, загальнодоступними. На додаток до загальних, різних відомств і громадських організацій є спеціальні комунікаційні служби: видавництва, редакції журналів, бібліотеки, інформаційні органи, архіви, які покликані обслуговувати групові потреби тих чи інших категорій фахівців. Ці служби мають подвійність: з одного боку вони входять до складу індустріальної ГКС, де запозичують технології і використовують загальнодоступні ресурси, з іншого боку вони належать некомунікаційним спеціальним інститутам (армія, державне управління, матеріальне виробництво і т. д.) і підкоряються органам управління цих інститутів. Ця двоїстість зумовила поділ комунікаційних служб індустріальної ГКС на дві категорії: загальні та спеціальні, які нерідко змагаються один з одним за пріотети обслуговування фахівців. Спеціальні служби створюють свої організаційні та технологічні системи, але до формування комунікаційних інститутів справа не доходить. Винятком є ержавна система науково-технічної інформації (ДСНТІ), що досягла статусу спеціального соціального інституту.

Нарешті, можна за масштабами діяльності розділити комунікаційні служби на міжнародні, національні, регіональні (обласні, крайові), міські, районні, локальні (точкові). За ознакою власності ті ж служби поділяються на державні (федеральні), відомчі, муніципальні, громадські, приватні, особисті.

Сказане не означає, що в індустріальній ГКС не збереглися нормативні соціальні інститути. Вони є, і ними залишаються з давніх пір природня мова, фольклор, мистецтво, народні промисли і традиції, творцем і споживачем яких є масові аудиторії.

У підсумку виходить чотиришарова структура індустриальної ГКС:

- нормативні комунікаційні інститути;

- відомчі комунікаційні інститути загального призначення, що включають кумулятивні і некумулятивні інститути;

- комунікаційні служби некомунікаціонних соціальних інститутів і спеціальних комуникаційних інститути;

- доінстітуційні комунікаційні служби.

В ролі соціальних комунікантів і реціпієнтів індустріальної ГКС виступають: населення, масова аудиторія (М) і спеціальні соціальні групи (Г). За посередництва ГКС відбувається діалог МдМ і ГДГ, а також управління ГyМ, відповідні міді- і макро-комунікації. Взаємодія індустріальної ГКС зі своїми комунікантами і реципієнтами наочно представлено на рис. 9.1.

Рис.9.1. Соціальні комуніканти і реципієнти індустріальноїГ

У попередньому параграфі було показано нарощування сутнісних і прикладних функцій ГКС у міру переходу від археокультури до неокультури. Функціональний підхід наочно демонструє динаміку розвитку ГКС, тому він заслуговує спеціального розгляду. Ми зверталися до цього підходу в пункті 4.2.2, аналізуючи функції природної мови і мовлення, які здійснюють в процесі усної комунікації, і в пункті 4.3.2, коли йшла мова про функції штучно створених доменти. З'ясувалося, що мова, мовлення і документи використовуються не тільки в особистісній практиці, але і в суспільному житті, набуваючи сутнісні і прикладні соціальні функції. Комунікаційні служби, будучи соціальними установами, мають тільки соціальні функції, бо вони взаємодіють з соціальних групами, а не з окремо взятими індивідами (див.рис. 9.1). Пізнавально зіставити соціальні функції мови, мовлення, документів з функціями коммнікаційних служб. Попередньо уточнимо відмінності сутнісних і прикладних функцій – див. табл. 9.1.

Зауважимо, що розмежування функцій на сутнісні і прикладні можна простежити не тільки стосовно до комунікаційних явищ (предметів), а й застосувати до інших штучних або природніх об'єктів, використовуваних в соціальній практиці. Наприклад, сутнісна функція корабля полягає в здатності розміщуватися по поверхні води, а прикладні функції виявляються в його призначенні: вантажний, пасажирський, воєнний, науково-дослідний і т.д. Багато особливостей сутнісних і прикладних функцій протилежні. У той же час вони пов'язані один з одним, припускають і доповнюють один одного. Сутнісні функції реально проявляються через прикладні функції. Тільки в абстракції може мислитися «корабель взагалі», а реально існують конкретні, функціонально спеціалізовані кораблі.

Таблиця 9.1.

Відмінні ознаки сутнісних і прикладних функцій

Сутнісні функції	Прикладні функції
Первинні, вихідні	Вторинні, похідні
Незалежні від соціальних, економічних, політичних умов в межах археокультури	Залежні
Стабільні, незмінні, необмежені за складом	Динамічні, мінливі, необмежені за складом
Розкривають суть даного предмета	Розкривають конкретні можливості даного предмета для вирішення поточних громадських завдань
Спочатку і необхідно властиві даному предмету	Проявляються в процесі створення чи суспільного використання предмета

Мові та мовленню притаманні, згідно лінгвістичних теорій, дві сутнісні функції: комунікаційна і пізнавальна, причому комунікаційна функція розділяється на комунікаційно-часову (мнемічну) і комунікаційно-просторову функції. Комунікативно-часова – сутнісна функція мови; комунікативно-просторова – сутнісна функція мовлення. На ці функції засновані численні прикладні соціальні функції, які використовуються на різних рівнях комунікації – міжособистісному, груповому та масовому.

Документна комунікація виконує ті ж комунікційні-часові та комунікаційно-просторові сутнісні функції, але у зв'язку зі штучним походженням документів їм притаманна ще одна сутнісна функція, яка відсутня у природньо виниклих мови й мовленнях. Цю функцію ми назвали ціннісно-орієнтаційною, і визначається вона цільовим призначенням документа: ні безцільно створених документів, значить, ціннісна орієнтація – сутнісна якість документальної комунікації. Прикладні функції документів обумовлені появою ДОКС і комунікційних служб, які почали оформляти, тиражувати, зберігати і поширювати документи на замовлення різних соціальних інститутів (церква, держава, література, пізніше – наука).

Індустріальна ГКС, як і попередня їй рукописна і мануфактурна комунікаційні системи, успадкували три сутнісні функції документів: комунікаційно-тимчасову, комунікаційно-просторово та ціннісно-орієнтаційну, але, крім того, освоїла ще дві сутнісні функції: функцію формування документних потоків і пошукову функцію. Ці п'ять функцій розподілилися між соціально-комунікаційними інститутами (див. рис. 9.1) таким чином: нормативні інститути виконують комунікаційно-тимчасову, комунікаційно-просторово та ціннісно-орієнтаційну функції (в межах народних розумінь правди, добра, краси); загальнодоступні комунікаційні інститути та спеціальні комунікаційні служби функціонально спеціалізувалися на кумулятивних, яким властиві комунікаційно-часова, комунікаційно-просторова, ціннісно-орієнтаційна і пошукова функції, і некумулятивні, які обмежуються комунікаційно-просторовою, ціннісно-орієнтаційною і функцією формування документних потоків; доінстітуційні служби мають ту ж функціональну спеціалізацію, що і некумулятивні інститути.

Звернемо увагу, що всі комунікаційні служби та інститути виконують ціннісно-орієнтаційну функцію, тобто ставлять завдання вплинути на свідомість масових аудіторій або спеціальних соціальних груп. Причому всі вони, за винятком народних нормативних інститутів, виражають не власну точку зору, не свою світоглядну, ідейно-політичну, наукову позицію, (такої позиції у справжніх комунікаційних органів немає і бути не повинно), а пропагують погляди своїх органів управлінняня, фактично – замовників або господарів, які наказують їм виконувати ті чи інші прикладні функції.

Отже, сутнісні функції всіх комунікаційних явищ – від природної мови і мови до соціально-комунікаційних інститутів включають дві основоположні функції – комунікаційно-просторову та комунікаційно-тимчасову; інші сутнісні функції нарощуються на їх основі в ході соціально-культурної еволюції людства.

Такий стан природній і витікає з визначення соціальної комунікації як руху смислів в соціальному часі та просторі; в іншому випадку ці явища не були б комунікаційними.

Сутнісні функції, як вже зазначалося, (табл. 9.1) не залежать від соціально-культурних, економічних, політичних умов у межах даної стадії соціально-культурної еволюції: археокультура, палеокультура, неокультура. Це означає, що сутнісні функції соціально-комунікаційних інститутів західного ліберально-демократичного суспільства XX століття і радянського тоталітаризму одні й ті ж. Зате докорінно розрізняють прикладні функції, покладені на них органами управління. Розглянемо більш детально схеми управління громадськими комунікаційними системами в індустріальних суспільствах XX століття.

9.3. Ліберально-демократичні принципи та схеми функціонування соціально-комунікаційних інститутів

Дата добавления: 2014-01-05