Методи комісії та дискусійної наради

Метод комісії полягає в організації та проведенні відкритої дискусії, щоб відкритим або таємним голосуванням отримати єдиний узгоджений висновок експертів. Перевага цього методу – можливість зростання інформованості експертів і зміни ними попередніх висновків унаслідок обговорення. Вада методу комісії полягає в тому, що він не анонімний, тому можливий неформальний вплив авторитетніших експертів унаслідок конформізму більшості навіть за наявності протилежного власного висновку; активність експертів часто не корелюється з їхньою компетентністю; публічність висловлювань може «закрити» багатьом експертам шлях до перегляду раніше відкрито висловленої думки, навіть якщо вона змінилася.

Дискусійна нарада – доволі близький до попереднього метод, але вона має свої особливості. Під час такої наради робочу проблему всебічно обговорюєть, своєчасно виявляють можливі похибки та помилки. Суть цього методу полягає в тому, що майбутній проект створюють в умовах уявного експерименту. У ході обговорення моделюють ситуацію, яка ще не склалась.

У дискусійній нараді зобов’язані брати участь керівники чи представники всіх підрозділів організації. Групи можуть складатися з 7–30 осіб. Тривалість наради – близько двох годин.

Технологія проведення дискусійної наради наступна. Спочатку керівник або організатор закріплює за кожним учасником певну інтелектуальну функцію (роль), у межах якої він повинен діяти під час обговорення робочої проблеми. Зазвичай є певний набір таких ролей: доповідач, критик, аналітик, історик, постановник запитань, спостерігач і слухач. На нараді також мають бути присутні учасники, які фіксуватимуть змістовні зауваження та пропозиції, і працівник, який контролює час.

Доповідач готує повідомлення з обраної проблеми (наприклад, обґрунтування перспективного проекту чи пропозиція відкрити новий напрям у діяльності організації) тривалістю 15 хвилин. Критик формулює зауваження, виявляє помилки та суперечності в змісті доповіді. Прихильник знаходить конструктивні аспекти як у пропозиціях доповідача, так і в запереченнях критика. Аналітик виявляє причини та підстави для ухвалення рішень. Історик відстежує динаміку обговорення. Постановник питань допомагає деталізувати хід дискусії. Спостерігач і слухач – також потрібні ролі. Вони стимулюють обговорення своєю присутністю й активною увагою. Працівник, котрий контролює час, стежить за тим, щоб учасники не спілкувалися одночасно, і кожному було відведено свій час для виступу. Як і в разі мозкового штурму, на дискусійній нараді є працівник, який фіксує важливі зауваження в наочному вигляді.

Для отримання якісних оцінок велике значення має обґрунтований добір експертів, які мають достатній досвід і здатні об’єктивно розв’язати проблему. Із цією метою застосовують різноманітні методи, а саме: документаційний, згідно з яким експерта оцінюють на основі посади, стану, ученого ступеня, наукових праць і т. ін.; тестовий, відповідно до якого експерта обирають за результатами розв’язання тестових завдань або участі в аналогічних експертизах; взаємного оцінювання, коли кожен експерт оцінює інших або оцінюванням займається аналітична група, відповідальна за проведення експертизи; самооцінювання, у ході якого експерт сам оцінює міру своєї обізнаності з предметом експертизи, компетентність і т.ін.

Розглянуті методи не лише дають змогу оцінити переваги на множині альтернативних варіантів розв’язання проблеми. Вони орієнтовані насамперед на виявлення альтернатив.

Дата добавления: 2014-01-05