Методи якісного оцінювання

Якісні та кількісні методи експертного оцінювання

Методи експертного оцінювання переваг

Для отримання експертних оцінок переваг застосовують різноманітні методи залежно від характеру аналізованої інформації, що служить основною для прийняття рішень. Якщо потрібно якісно оцінити переваги альтернатив або класифікувати їх за якісними ознаками, то варто використати парні чи множинні порівняння, безпосереднє ранжування, класифікацію. Коли ж треба одержати кількісні оцінки відносної переваги, то застосовують методи числового оцінювання – від безпосередніх числових оцінок до досконаліших.

До методів отримання якісних оцінок належать методи попарних і множинних порівнянь, ранжування, гіперупорядкування, векторів переваг і класифікації.

Кількісні оцінки можна одержати за допомогою методів безпосереднього числового оцінювання альтернатив, Черчмена – Акоффа, Терстоуна, фон Неймана – Моргенштерна.

Метод попарних порівнянь є одним із найпоширеніших методів отримання експертної інформації. Початок його застосуванню в психофізиці поклав ще 1860 р. Г.Т.Фехнер. Суть методу полягає в послідовному пред’явленні експертові пар альтернатив, і він зазначає, яка з них краща або ж чи належать вони до одного класу. Якщо переваги експерта транзитивні, порівнюються всі пари альтернатив і експерт може порівняти їх між собою (немає непорівнянних альтернатив), то виникає відношення лінійного порядку, яке зумовлює ранжування, тобто вимірювання в порядковій шкалі. Коли під час класифікації – розбитті альтернатив на класи – виконується умова транзитивності, одержимо відношення еквівалентності. У разі ж непорівнянності частини альтернатив отримаємо відношення квазіпорядку, тому вимірювання можливе лише у квазішкалі.

Непослідовність експерта на практиці призводить до того, що умова транзитивності часто порушується (може статися так, що після впорядкування альтернатива x ₁ ліпша за х ₂, х ₂ ліпшою за х ₃, а х ₃ виявиться ліпшою за х ₁ або ж унаслідок класифікації пара х ₁, х ₂ згідно з оцінкою експерта належить до одного класу, пара х ₂, х ₃ – теж, але в парі х ₁, х ₃ альтернативи належать до різних класів). Це призводить до відношень загального типу.

Причини такої «непослідовної» поведінки експерта можуть бути найрізноманітніші: складність задачі, неочевидність переваг альтернатив або розбиття їх на класи, недостатня компетентність експерта, нечітка постановка задачі, багатоаспектність альтернатив (яка в найпростішому випадку виявляється у вигляді багатокритерійності, унаслідок чого деякі альтернативи непорівнянні) і т.ін.

Це, у свою чергу, унеможливлює отримання ранжувань або відношень лінійного порядку під час оцінювання переваг, а після класифікації ми можемо одержати відношення толерантності замість еквівалентності. Зовнішній вияв можливих глибинних причин – порушення транзитивності. Якщо мета експертизи – отримання ранжування чи порядку, то потрібно виконати подальші дослідження з додаткової ідентифікації альтернатив, або провести додаткове опитування, щоб одержати транзитивне відношення, або ж апроксимувати отримане емпіричне відношення відношенням заданого типу, у певному розумінні «найближчим» до нього. У багатьох складніших методах (наприклад, методі аналітичної ієрархії) попарне порівняння використовують як один із кроків.

Метод множинного порівняння є узагальненням методу попарних порівнянь. При його застосуванні експертам пред’являють не пари, а n –ки (n > 2) альтернатив із подальшим їх упорядкуванням або розбиттям на класи. Множинні порівняння посідають проміжне місце між методом попарних порівнянь (у якому послідовно пред’являють пари альтернатив) і ранжуванням (до порівняння одночасно пред’являють усі наявні альтернативи). З одного боку, це дає змогу використовувати більше інформації для визначення експертної оцінки (одночасно альтернативу порівнюють більше ніж з однією іншою), виключити одночасне порівняння багатьох пар альтернатив, що зменшує до розумних меж обсяг інформації, що одночасно опрацьовується експертом. З іншого боку, складність порівняння між собою декількох альтенатив відразу зростає.

Ранжування полягає в безпосередньому пред’явленні експертові всіх оцінюваних альтернатив (£ 20 ¸ 30) та подальшому їх упорядкуванні згідно з перевагами. Є кілька способів побудови процедури ранжування. За першого з них експерт обирає з наявних альтернатив найкращу чи не гіршу, ніж ті, що залишаються. Цю альтернативу вилучають із розгляду та повторюють процедуру для альтернатив, що залишилися. При цьому кожна з виділених альтернатив отримує свій ранг (оцінку в порядковій шкалі). У другому способі експертові пред’являють дві альтернативи та просять упорядкувати їх за важливістю. Потім послідовно по одній додають інші альтернативи, і для кожної з них експерт зазначає місце «між» попередніми проранжованими альтернативами. Ці методи можна застосовувати як складові процедур множинного впорядкування. При використанні методу ранжування можуть виникати складнощі, оскільки експерт може вважати деякі альтернативи непорівнянними, що унеможливлює одержання лінійного порядку.

Дата добавления: 2014-01-05