Позичковий процент

Позичковий процент або процент за кредит - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Суть процента як економічної категорії полягає в тім, що він становить частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал, тобто процент - це ірраціональна ціна позичкового капіталу. Джерелом процента є додаткова вартість, що створюється у процесі продуктивного використання цього капіталу.

Економічна природа позичкового процента зумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних із ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого - він має забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. За умов ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, узятого в кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає як покупець капіталу-товару, то й процент, що його покупець сплачує кредиторові, є ціною цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному разі сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як «плату за розставання з ліквідністю». У теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією засадного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

– прямо пропорційна «перевагам ліквідності»;

– обернено пропорційна кількості грошей, що перебувають в обігу.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позиченого капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин:

– кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

– позичальник отримує підприємницький дохід у вигляді прибутку на позичений капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням - його ставка, або норма.

На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки - відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32.

Норма процента визначається як помножене на сто відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми кредиту (6.1).

(6.1)

де r - Норма Процента;

R - річний дохід на позичений капітал;

K – позичений капітал.

Норма процента повною мірою залежить від норми прибутку. Уважається, що норма процента може коливатись (теоретично) від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Ясна річ, що на практиці мінімальна межа норми процента не може дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає будь-який сенс для кредитора.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента передусім залежить від кон'юнктури ринку, тобто від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. При постійній базі використовуються прості, а при змінній - складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або «плаваючими». В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується як середня норма прибутку, так і норма процента. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що значно зростає попит на кредит за недостатніх обсягів позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента.

Процентні ставки бувають:

– постійні (фіксовані), які не змінюються протягом усього періоду кредитування;

– змінні (плаваючі), які змінюються в процесі кредитування.

Залежно від врахування інфляційних процесів розрізняють:

– номінальні відсоткові ставки;

– реальні відсоткові ставки.

Щоб запобігти втратам (зменшити ризик), банки, особливо в період інфляції, користуються змінними процентними ставками за кредит, періодично їх переглядаючи.

Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розподілити на макро- та мікроекономічні.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку.

б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку.

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. Як правило, за основу беруть облікову ставку центрального банку з додачею «маржі».

Маржа (від фр. marge - край) - різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит, і ставкою, яку банк сам сплачує за залучені (куплені) ресурси. Розмір маржі для банків, як правило, не регламентується, хоч у певних випадках центральний банк може це зробити (наприклад, на кредити, що надаються комерційними банками за рахунок ресурсів центрального банку).

Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виокремлюють такі:

а) мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлено короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом купівлі-продажу, є найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності має спекулятивний характер, а операції - підвищений рівень ризику;

б) розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити буває нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, не залежать від розміру кредиту, а тому, надаючи великі кредити, банки несуть відносно менші витрати.

в) термін користування кредитом. Чим триваліший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки існує більший ризик втрат від неповернення кредиту чи знецінення позичених коштів унаслідок інфляції, завжди притаманної ринковій економіці.

г) рівень ризику. Позики з вищим рівнем ризику надаються під вищий процент, щоб компенсувати кредитору можливі збитки від ризикованого розміщення коштів.

Центральний банк впливає на рівень ставок комерційних банків, використовуючи адміністративні та економічні (непрямі) методи.

Адміністративні методи:

– обмеження верхнього рівня ставок;

– обмеження різниці між відсотками;

– нормативи ліквідності банків.

Непрямі методи:

– рівень резервних вимог центрального банку;

– обсяг, умови та ціна кредитів, що надається комерційним банкам; система оподаткування прибутку банків.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу.

Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на дві частини - позичковий процент і підприємницький дохід. Розподільна функція процента змушує позичальника раціонально використати надані йому кредитором у тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини.

Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, що була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції.

Функції процента визначають його роль у суспільстві:

– процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку;

– процент збільшує доходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості;

– процент сприяє й більш ефективному використанню суб'єктами господарювання своїх власних грошових коштів;

– стимулювання населення вкладати свої заощадження в банки:

– процент захищає заощадження від знецінення внаслідок інфляції;

– процент на вклади є додатковим доходом населення.

Дата добавления: 2014-01-05