Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Методи оцінки машин та обладнання

Вірогідність (достовірність) оцінки технічного потенціалу підприємства залежить від правильного вибору методів оцінки, що ґрунтуються на трьох підходах: витратному, порівняльному та дохідному.

Витратний підхід базується на принципі заміщення і під час оцінки машин та обладнання передбачає розрахунок витрат на відтворення або заміщення точної копії об’єкта оцінки чи його аналога, за вирахуванням утрат від усіх видів зносу, старіння та знецінення.

Сутність витратного підходу полягає в тому, що як міра ринкової вартості беруться повні витрати на відтворення (заміщення) обладнання, тобто витрати на його виготовлення і реалізацію (відпускна ціна підприємства-виробника), транспортування, встановлення, підключення та інші підготовчі роботи, які необхідні для початку виробничого функціонування знарядь праці.

Отримана на основі витратного підходу вартість може значно різнитися від її ринкового еквівалента, тому що між витратами і корисністю немає прямого зв’язку. Незважаючи на це, даний підхід часто є єдино можливим під час оцінки машин та обладнання спеціального призначення, унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальним замовленням, які не мають аналогів на ринку. Застосування цього підходу також виправдане у разі обчислення податків на майно, страхування транспортних та інших технічних засобів, судового розподілу майна.

Витратний підхід до оцінки машин та обладнання практично реалізується в таких методах:

1) розрахунок за ціною однорідних об’єктів;

2) аналіз та індексація витрат;

3) поелементний розрахунок витрат;

4) визначення собівартості за укрупненими нормативами.

Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта базується на припущенні, що собівартість виготовлення однорідного об’єк­та, схожого з об’єктом оцінки за конструктивними, технологічними та іншими характеристиками і показниками дорівнює його собівартості, бо формується під впливом загальних для таких об’єктів виробничих чинників. У процесі розрахунку вартості, виходячи з ціни однорідного аналога, визначається повна собівар­тість об’єкта оцінки, яка формує основу для визначення відповідного показника даного засобу праці. У разі необхідності
користуються коригуючими коефіцієнтами, що пов’язані з відмінностями у масі (об’ємі) конструкцій порівнюваних об’єктів і рівнях серійності їх виробництва.

Відновна вартість об’єкта оцінки дорівнює за розрахунками сумі його повної собівартості та величини середньоринкового прибутку, який розраховується за такими усередненими значеннями рівня рентабельності:

· для техніки, що користується підвищеним попитом, — 25—35 %;

· для техніки, що користується середнім попитом, — 10—15 %;

· для техніки, що користується незначним попитом, — 5—10 %.

За низького рівня ліквідності, якщо об’єкт оцінки не має рин­кового попиту, його відновну вартість прирівнюють до собівар­тості.

Метод аналізу й індексації витрат є досить поширеним прийомом приведення старої ціни (вартості) об’єкта до її нинішнього рівня за допомогою коригуючих індексів. Для більшої точності розрахунків проводять не пряме індексування ціни об’єкта в цілому (як це відбувається при масовій переоцінці основних фондів, у т. ч. машин та обладнання), а індексують основні групи витрат, які формують його собівартість. У складі останніх вирізняють матеріальні та енерговитрати, витрати на оплату праці та амортизацію. Для визначення структури витрат (частки окремих елементів у собівартості) послуговуються інформацією статистичних щорічників чи консультаціями з підприємствами—вироб­никами техніки.

Залежно від виду конструктивних матеріалів застосовують цінові індекси чорних чи кольорових металів, пластмас. Витрати на енергоносії переоцінюють за ціновим індексом на продукцію електроенергетики. Коригуючий коефіцієнт витрат на оплату праці формують як відношення середньомісячної заробітної плати по промисловості на момент оцінки до відповідного базового показника. Для індексації амортизації використовують комбінований коефіцієнт, який на 40 % складається із цінового попиту на будівельні матеріали та на 60 % із цінового попиту на продукцію машинобудування.

Проіндексовані групи витрат підсумовують, визначаючи повну собівартість відтворення технічного засобу на момент оцінки, а потім додаванням прибутку формують відновну вартість об’єкта оцінки.

Метод поелементного розрахунку витрат уживають для визначення вартості унікальних об’єктів, виготовлених за індивідуальними замовленнями, які навіть у сучасних умовах за незнач­них складальних робіт можуть бути скомпоновані із самостійних, стандартизованих вузлів, пристроїв та агрегатів (що є на ринку) у готові засоби виробництва. Характерним прикладом може слугувати офісна і комп’ютерна техніка, оціночна вартість якої за поелементного розрахунку визначається підсумовуванням витрат на придбання окремих комплектуючих, їхнє транспортування та збирання, враховуючи прибуток. Обсяг власних витрат виробника, пов’язаних зі складальними та монтажними роботами, вважається рівним 30—40 % від загальної вартості основних частин об’єкта.

Метод визначення собівартості за укрупненими (збільшеними) нормативами. Технологічна схожість різних за функціональним призначенням і конструкцією машин та обладнання (ткацький верстат, фасувальний автомат, пакувальна машина тощо) відкриває можливості їх оцінки на основі загального алгоритму та єдиних укрупнених нормативів виробничих витрат.

Під укрупненими нормативами витрат розуміють відносні чи питомі показники витрати будь-яких виробничих ресурсів чи інших видів затрат на одиницю ключового фактора. Таким фактором, наприклад, для визначення укрупненого нормативу матеріальних витрат, з урахуванням затрат на технологічну енергію та паливо, як правило, беруть масу (тоннаж) конструкції технічного засобу. Залежно від специфіки продукції та її виробництва можуть обиратись й інші фактори: об’єм конструкції, потужність, об’єм робочого простору, максимальні габарити виготовлюваних деталей і т. п.

Склад нормативів витрат обмежений та охоплює їх комплексні види, які у своїй сумі формують 70 % собівартості виробу, а саме: витрати на основні матеріали, на комплектуючі вироби, на заро-
бітну плату основних робітників і накладні витрати.

Питомі матеріальні витрати розраховують на основі калькуляцій на виготовлювані технологічно схожі компоненти обладнання через розподіл основних матеріальних затрат за кожним аналізованим об’єктом на його масу, а потім установлюють усереднене значення цього показника. За необхідності даний норматив диференціюють залежно від матеріальної структури і груп складності об’єктів.

Витрати на комплектуючі вироби визначають методом прямого рахунку, тобто через перемноження їхнього числа в окремому об’єкті на покупну (нинішню) ціну кожного комплектуючого виробу. Для великої специфікації комплектуючих використовують укрупнений норматив як усереднений відсоток відповідних елементів у загальній сумі витрат на комплектуючі, що визначаються на основі калькуляцій кількох технологічно однорідних об’єктів.

Заробітна плата основних робітників встановлюється за укрупненим нормативом, виходячи з її суми на один окремий технологічний вузол (станину, корпус, траверси тощо). Такий норматив може диференціюватися залежно від окремого параметра, наприклад від маси конструкції. Для врахування конструктивно-технологічної складності певних вузлів і пов’язаних з цим одномоментних трудовитрат використовують бальний метод. Сутність цього методу полягає у тому, що кожному технологічному вузлу, враховуючи рівень складності та оригінальності його деталей, об’ємності конструкції та інших технічних характеристик, присвоюють число балів, після підсумку яких отримують загальний показник складності об’єкта в балах. Як норматив застосовують питому вартість одного бала.

Накладні витрати, до складу яких входять витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання, цехові, загальногосподарські та комерційні витрати, визначаються за допомогою укрупненого нормативу — коефіцієнта (процента) цієї категорії витрат стосовно суми заробітної плати основних робітників.

Для успішного використання витратних методик визначення ринкової вартості машин та обладнання, у тому числі за допомогою укрупнених нормативів, необхідно систематично збирати та оновлювати інформацію по підприємствах—виробниках технічних засобів і на цій основі розробляти вартісні нормативи.

Порівняльний підхід ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавніх продаж ідентичних чи аналогічних об’єктів. У разі вибору об’єктів порівняння, визначення відповідності їхніх основних характеристик об’єктові оцінки до уваги береться:

по-перше, функціональна схожість (ідентичність) основної функції, яку покликані виконувати об’єкти, що порівнюються;

по-друге, класифікаційна належність об’єкта оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду за відповідним класифікатором об’єктів техніки;

по-третє, конструктивно-технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складу та однорідності елементів і в принципах технологічної дії.

За наявності у порівнюваних об’єктів функціональної та класифікаційної аналогії і частково конструктивно-технологічної подібності проводиться оцінка їх параметричної подібності.
У випадку збіжності двох чи трьох функціонально обумовлених параметрів, тобто характеристик призначення техніки (у металорізальних верстатів — розміри деталі та точність обробки; у вантажних кранів — вантажопідйомність та зона обслуговування;
у електродвигунів — потужність та число обертів статора тощо), порівнювані об’єкти (об’єкт оцінки та аналог) вважаються ідентичними. Якщо характеристики та параметри об’єктів не збігаються, але достатньо близькі за значенням, тоді об’єкти вважаються аналогічними. За рівнем схожості значень параметрів знаходять близьку чи далеку параметричну аналогію.

Найпоширенішими оціночними методами, заснованими на порівняльному підході, є: метод прямого порівняння, метод статистичного моделювання ціни та метод процентного відновлення вартості. Вибір того чи того методу визначається характером об’єкта оцінки, умовами його використання і повнотою інформаційної бази щодо цін і параметрів аналогічних зразків машинної техніки.

Метод прямого порівняння базується на зіставленні продажу об’єктів ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, за якими нещодавно відбулися комерційні угоди чи відома інформація стосовно ринкової ціни таких пропозицій. За ідентичності чи близької схожості функціональних і параметричних характеристик аналізованих технічних засобів вносяться незначні поправки у вартість об’єкта оцінки, пов’язані головним чином з його станом та інформацією про особливості місцезнаходження та умови ринку (умови продажу).

 

У випадку аналогового порівняння продажу вартість об’єкта-аналога коригується на всі відмінності від об’єкта оцінки. В цьому процесі для визначення відновної вартості (ВВ) машин чи одиниці обладнання використовують таку загальну формулу:

,

де Цан — ціна об’єкта-аналога на момент продажу; Кмо — коефіцієнт моменту оцінки, тобто індекс зміни вартості аналога з моменту його випуску до моменту оцінки; Кз.ан — коефіцієнт фізичного зносу (знецінення) аналога за період експлуатації з моменту випус­ку до моменту оцінки; К1, К2, К3 … К і — коригуючі параметричні коефіцієнти, що враховують відмінності технічних параметрів у об’єкта оцінки та аналога; даний коефіцієнт розраховується: 1) за відмінності параметрів не більше 20 % — за формулою:

,

2) за відмінності параметрів більше ніж 20 % — за формулою:

,

де П і та Па і — значення і -го параметра об’єкта оцінки та аналога; n — показник степеня, що характеризує силу впливу і -го параметра на ціну об’єкта (коефіцієнт гальмування ціни); Ккп — коефіцієнт відмінності комерційної привабливості, який характеризує співвідношення якісних властивостей у порівнюваних об’єктів (визначається експертним шляхом за допомогою балів); Цдод — ціна додаткових пристроїв на момент оцінки, наявність яких відрізняє порівнювані об’єкти; Цтз — ціна товарного (фірмового) знаку (наприклад, для комп’ютерів компаній Packard Bell удвічі вище за аналогічні комп’ютери IBM).

Поряд з уніфікованим серійно виготовлюваним обладнанням техніко-технологічний потенціал підприємства формується із багатьох нестандартних спеціальних технологічних і допоміжних видів обладнання, що не мають близьких аналогів. Така ситуація суттєво знижує можливість застосування методу прямого рахунку.

За відсутності близьких аналогів, але наявності сукупності конструктивно подібних об’єктів достатньо надійні результати можна отримати за допомогою методу статистичного моделювання ціни. Особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в ролі представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною. На основі інструментарію теорії статистики, параметричної та цінової інформації про об’єк­ти, що формують однорідну сукупність, розробляється математична модель залежності ціни від одного чи кількох параметрів. На базі сформованої моделі розраховують середньостатистичну ціну об’єкта оцінки, до якої додають поправні кори­гування, що пов’язані з наявністю додаткових пристроїв і/або товарного знаку.

Залежно від побудованих математичних моделей розрахунки проводяться за питомими ціновими показниками і кореляційними моделями.

Метод розрахунку за питомими ціновими показниками базується на припущенні щодо наявності пропорційної залежності між вартістю об’єкта і його основними характеристиками. Розрахункова вартість (ціна) об’єкта (Цр) визначається за формулою:

,

де Цпв — показник питомої цінової ваги, тобто ціна нового об’єкта, яка припадає на одиницю головного параметра (продуктивність, потужність, розмір деталі, час обробки тощо); Пг — значення головного параметра об’єкта оцінки.

Різновидом цього методу є масо-габаритний метод, згідно з яким основним параметром вважається об’єм за габаритними розмірами. Простота та наочність розрахунків сприяли значному поширенню даного методу. Відповідно до цього методу на основі ринкової інформації розраховують питому ціну однієї тонни чи одного м3 габаритного об’єму для окремої номенклатурної групи машин і обладнання, а потім такі усереднені показники коригують враховуючи складності конструкції, точності обробки, рівня автоматизації та інших особливостей об’єкта оцінки.

Розрахунки на базі кореляційних моделей проводять на основі кореляційних залежностей (причинно-наслідкових зв’язків) між вартістю об’єкта та його технічними, функціональними та експлуатаційними параметрами. За статистичними даними щодо цін та параметрів кількох однотипних об’єктів проводять кореляційний аналіз, за результатами якого розробляють просту (однофакторну) модель залежності вартості об’єкта від основного (провідного) параметра чи складну (багатофакторну) модель, яка одночасно враховує вплив на вартість кількох параметрів-факторів. До складу кореляційних моделей поряд з вищеназваними характеристиками можуть включатися показники екологічності, ергономічності, естетичності тощо, визначені експертним шляхом.

У процесі практичної реалізації методу процента відновної вартості визначається співвідношення між ціною продажу та повною відновною вартістю (відтворення чи заміщення) об’єкта на момент продажу, тобто між віком засобу праці, ціною продажу та його вартістю. Якщо середня ціна продажу об’єктів-аналогів такого самого віку, як і на об’єкт оцінки і коливається, наприклад, у межах 20—30 % від вартості відтворення, то вартість оцінюваного засобу праці може бути розрахована через визначення його поточної вартості відтворення з урахуванням указаних відсотків.

Дохідний підхід полягає у визначенні поточної вартості об’єкта майна як сукупності майбутніх доходів від його використання і реалізується в методах дисконтованих доходів, прямої капіталізації доходів та рівновеликого аналога.

Оскільки спектр і розмір майбутніх доходів від використання машин та обладнання безпосередньо визначити неможливо (дохід створюється всією виробничою чи комерційною системою, якою виступає підприємство у цілому: мікропідприємство, цех, дільниця, потокова лінія), то спочатку визначають загальний чистий дохід економічної системи, машинний комплекс якої оцінюється. Для цього враховують принцип найефективнішого використання машин та обладнання, у тому числі реальні можливості його технічного дооснащення.

Методи дисконтованих доходів і прямої капіталізації доходів застосовуються за схожими алгоритмами, склад та етапність яких подано у табл. 2.

 

Таблиця.2

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Шкали експертних оцінок для визначення ступеня зносу при обстеженні технічного стану машини та обладнання | Склад і послідовність дій при розрахунку вартості машин та обладнання
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 1400; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.029 сек.