Виборчі технології і політична відповідальність

Виборчі технології і політична відповідальність.

ВИБОРЧІ ТЕХНОЛОГІЇ ІСТРАТЕГІЇ

Питання для обговорення

2. Розроблення стратегії виборчої кампанії.

3. Створення ідеологічного контрасту.

4. Ставка на базову проблему.

5. Формування позитивного іміджу кандидата.

6. Створення негативного іміджу конкурентам.

7. Утворення передвиборних коаліцій.

8. Ставка на владні структури.

9. Ставка на суспільно-політичні структури.

10. Деморалізація конкурентів.

Список рекомендованих джерел

1. Ворона П. Партійні передвиборчі програми як маркетинговий метод популяризації політичних партій //Демократичне врядування. – 2008 – Вип.1. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/e-journals/DeVr/2008-01/P_Vorona.pdf

2. Заславська О.О. Політичний маркетинг як основа організації виборчої кампанії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К., 2007. – Вип. 84-86. – С. 48-52.

3. Заславська О.О. Технологія іміджу як різновид електоральних (виборчих) технологій // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: “ІНТАС”, 2007. – Вип. 24. – С. 250-261.

4. Заславська О.О. Інституційна складова політичної комунікації: роль ЗМІ // Віче. – К., 2007. – № 16 (205). – С. 6-8.

5. Заславська О.О. Особливості масової політичної свідомості громадян України: минуле й сучасність // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: “ІНТАС”, 2007. – Вип. 27. – С. 143-154.

6. Заславська О.О. Політичні “паблік рілейшнз” і політична реклама як ефективні комунікативні технології впливу на електорат // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: “ІНТАС”, 2007. – Вип. 29. – С. 205-218.

7. Ковтунець В. Політико-правовий аналіз київських виборів 2008 року// Вибори та демократія. – 2008. – №2. – с.4-10.

8. Розроблення стратегії виборчої кампанії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://ua.textreferat.com/referat-11712.html

9. Кон И. С. Позитивизм в социологии. – Л., 1964.

10. Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного развития // ПОЛИС. – 1995. – № 4.

11. Конт О. Курс позитивной философии // Сер. Родоначальники позитивизма. – СПб., 1914. – Вып. 4-5.

12. Почепцов Г. Теорія комунікації. – К., 1996.

13. Почепцов Г. Тоталитарный человек. – К., 1994.

14. Правова держава / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К., 1996. – Вип. 7.

15. Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. – К., 1995.

16. Психологические механизмы регуляции социального поведения // Под ред. М. Бобневой, Е. Шороховой. – М., 1979.

17. Радзиховский С. Великий психолог // Психол. журн. – 1989. – Т. 10, №5.

18. Соловьёв А. И. Политология. Политическая теория. Политические технологии. – М., 2000.

19. Тавадов Г. Т. Политология. – М., 2000.

20. Теорія і практика політичного аналізу / За заг. ред. О. Л. Валевського і В. А. Ребкала. – К., 2003.

Розвиток виборчих технологій в Україні останнім часом бурхливо відбувається не лише на всеукраїнському, а й на місцевому рівні. Ефективність місцевих виборчих кампаній також залежить від психологічних та іміджмейкерських технологій, політичного капіталу лідерів та впливових осіб партійних осередків, вдалої інформаційної комунікації з електоратом.

У процесі передвиборної кампанії відбувається презентація програмних засад політичної партії (блоку), її лідерів, окреслюються шляхи майбутньої діяльності. Наслідком і механізмом зворотнього зв’язку за отриманий на виборах рівень довіри настає політична відповідальність під час реалізації повноважень.

Вивченню особливостей виборчих технологій в Україні присвячені праці вітчизняних дослідників: В. Бебика, Д. Видріна, І. Душина, В. Лісничого, Г. Почепцова та ін. Акцент на політичній відповідальності партій як представників інтересів різних груп населення відображено у наукових працях А. Зельницького Г. Малкіної, В. Мельниченка, П. Удовенка, І. Черленяка та ін. Проте в них недостатньо уваги приділяється механізмам взаємозв’язку виборчих технологій і політичної відповідальності партій.

Ефективність проведення виборчої кампанії не завжди має наслідком відповідальну діяльність переможців. Причини полягають як в особливостях виборчої системи (закриті списки), так і в несформованості традицій політичної відповідальності в Україні. До того ж певна тенденційність у діяльності більшості місцевих осередків політичних партій переважно орієнтує на успішний результат у виборчої кампанії, а не на перспективу.

Значним недоліком попередніх місцевих виборчих кампаній було їх проведення одночасно з парламентськими. Перехід до пропорційної виборчої системи у 2006 році обставин не змінив. Така ситуація не сприяла зосередженості уваги на кандидатах до місцевих рад, дозволяла осередкам політичних партій маніпулювати громадською думкою, оперуючи загальнодержавними показниками. Відтак потужні партії переважно вирішили питання підтримки за рахунок рейтингу своїх лідерів, що балотувалися до парламенту. Водночас окремі місцеві осередки невеликих партій завдяки ставці на розкрученість лідерів списку, спрямуванню потужних агітаційних ресурсів на окремі території змогли провести своїх представників до місцевих рад.

Наступні місцеві вибори мають проходити окремо від парламентських. Власне, ситуацію вже вирішено проведенням дострокових парламентських виборів, а різний, починаючи з 2006 року, конституційний термін повноважень міських (сільських) голів та депутатів місцевих рад розподілив і ці чергові передвиборні кампанії. Тому в майбутніх виборчих технологіях на місцевому рівні аспект політичної відповідальності відіграватиме вагомішу роль.

Апробована на кількох парламентських виборах технологія іменних блоків вдало спрацювала і на місцевому рівні. Поряд з цим можливість вільного блокування на місцевому рівні дозволила окремим партіям йти на вибори окремо від їх партнерів на загальнодержавному рівні.

В окремих регіонах вдало спрацювала технологія розкрутки відомого громадського об’єднання через створення блоку з «паперових», маловідомих партійних осередків.

Перешкоди в реалізації принципів політичної відповідальності створює відірваність партій і виборців, слабкість комунікації з електоратом у міжвиборчий період, недостатня активність громадськості щодо звітування виборних представників.

Серйозну проблему в реалізації задекларованих положень створює ухил до популізму, визначеність цілей без засобів їх досягнення, уникнення цифрових завдань, термінів і конкретних показників [1].

Українські виборці дедалі більше усвідомлюють відповідальність національних і місцевих партійних лідерів. Прикладом цього можуть слугувати дострокові місцеві вибори в Києві у 2008 році. Ставка на наявність у місцевому списку кандидатів загальнонаціональних політиків не допомогла столичним осередкам їхніх партій, а навпаки – сприяла навіть зниженню рейтингів. Агітаційні промови про те, що окремі кандидати, які є членами Кабінету Міністрів України, в разі перемоги їх політичної сили будуть відстоювати інтереси своїх виборців на місцевому рівні, не були сприйняті всерйоз більшістю цільової аудиторії. Тому можна вважати, що таке тимчасове «пониження» центральних партійних лідерів стало невдалою виборчою технологією.

До недоліків місцевої виборчої агітації 2008 року також відносять: віддаленість від виборця, недостатність інформації про кандидатів, невміння позиціонувати свої відмінності та переваги над опонентами, неоптимальне використання коштів [2, с. 6].

Для розвитку і використання виборчих технологій на місцях у контексті політичної відповідальності партій буде сприятливим проведення місцевих виборів окремо, вдосконалення виборчої системи на основі відкритих виборчих списків, законодавче врегулювання політичної відповідальності партій на місцевому рівні.

Дата добавления: 2014-01-05