Лекція 2-3

1. Поняття, особливості джерел права соціального забезпечення та їх класифікація

Під джерелами права соціального забезпечення розуміються ті чи інші нормативні акти, як форми вираження нор¬мативної державної волі, спрямованої на регулювання різних за характером і змістом суспільних відносин, але які містять в собі норми, що регулюють правовідносини, які вини¬кають між громадянами та відповідними органами з приводу соціального забезпечення громадян.
Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, в тому числі і на соціальне забез¬печення, є Конституція України. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Це означає, що всі інші правові акти не повинні суперечити закону. В Україні, згідно Кон¬ституції України, закони приймаються єдиним вищим органом за¬конодавчої влади - Верховною Радою України.
Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, вида¬ються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законодавчих приписів чи їх тлумачення, а та¬кож для встановлення первинних норм. Вони є своєрідним засобом забезпечення виконання законів.
В Україні створено єдину державну систему соціального забез¬печення, яка передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдно на всій території країни однакові умови та нор¬ми, рівні можливості здійснення громадянами свого одного з най¬важливіших конституційних прав - права на соціальне забезпечен¬ня. Крім того, місцевими органами державної влади можуть видаватися нормативні акти, якими передбачається надання окре¬мим категоріям громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством, певних видів соціального забезпечення. Але такі нормативні акти діють лише на території відповідної місцевої ради і передбачені цими нормами види соціального забезпечення фінан¬суються із місцевого бюджету.
В залежності від цілеспрямованості, нормативно-правові акти, що є джерелами права соціального забезпечення, можна кла¬сифікувати за рядом ознак: за органами правотворчості, за формою акту, за сферою дії, за юридичною силою акту, за колом регульо¬ваних правовідносин, за дією нормативного акту у часі і в просторі, за колом осіб, за характером нормативних положень тощо.
В залежності від органів правотворчості джерела права соціаль¬ного забезпечення можуть поділятися на акти, які видаються:
1) вищими органами державної влади та управління (Верховною
Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом Ук¬раїни);
2) центральними органами державного управління (Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством фінансів, Національним банком, Пенсійним фон¬дом, Фондом соціального страхування). Цими органами норма¬тивні акти приймаються як самостійно, так і сумісно з іншими органами;
3) місцевими органами державної влади та самоврядування;
За формою акта джерела права соціального забезпечення мо¬жуть бути класифіковані на: закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, накази, інструкції, правила, положення тощо.
За сферою дії джерела поділяються на: загальнодержавні та ло¬кальні (місцевої дії).
За ступенем узагальнення поділяються на:
1) комплексні, тобто такі, які водночас є джерелами кількох га¬лузей права;
2) базові, зазвичай, це закони чи постанови, прийняті Верховною Радою України, які містять загальні положення, а детальне регламентування передбачене підзаконними актами. Основним критерієм розмежування джерел права соціального
забезпечення слід визнати класифікацію за їх юридичною силою. В цьому плані вони поділяються на:
а) міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;
б) закони України;
в) підзаконні нормативні акти:
• Укази Президента України;
• декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;
• накази, інструкції, правила центральних органів виконавчої влади;
• розпорядження та рішення місцевих органів виконавчої вла¬ди та самоврядування.
Система юридичних джерел права соціального забезпечення по¬будована на принципах ієрархії і являє собою порядок розміщення джерел права залежно від їх юридичної сили і зводиться до таких принципів:
• відмінності конституційного і законодавчого регулювання;
• пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої влади;
• перевага актів вищих органів держави у порівнянні з нижчи¬ми;
• наявність первинних і вторинних актів;
• можливість зупинення і скасування нормативних актів.

Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості органів, що приймають акти. Саме місце органу в структурі дер¬жавних органів влади і управління визначає місце того чи іншого джерела в системі джерел права.
Всі нормативно-правові акти, що видаються в нашій державі передусім класифікуються за характером та особливостями тих суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані. Така класифікація відповідає поділові системи права на галузі, підгалузі та правові інститути. Часто один і той самий нормативно-пра¬вовий акт містить норми, що регулюють різні за характером суспільні відносини, будучи водночас джерелом кількох галузей права. Наприклад, Закон України «Про статус та соціальний за¬хист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катаст¬рофи» є джерелом водночас таких галузей права, як екологічне, трудове, земельне, фінансове право, право соціального забезпечен¬ня тощо. А Конституція України є джерелом будь-якої галузі національної системи права.
Право соціального забезпечення має досить складну систему юридичних джерел, що обумовлено характером правового регулювання цієї галузі права. Предмет права соціального забезпечення включає різноманітні суспільні відносини з матеріального забезпе¬чення і соціального обслуговування. Тому джерела права соціаль¬ного забезпечення можна класифікувати відповідно за основними видами соціального забезпечення: пенсії і допомоги, професійне навчання і працевлаштування інвалідів, соціально-побутове, жит¬лово-комунальне та медичне обслуговування пенсіонерів, медико-соціальна експертиза, протезно-ортопедична допомога, забезпечен¬ня спеціальними транспортними засобами і засобами пересування, утримання осіб похилого віку і інвалідів в стаціонарних закладах системи соціального захисту, пільги на проїзд в громадському транспорті, пільги в оподаткуванні, а також різноманітні види соціального забезпечення, передбачені міжнародними угодами і до¬говорами України з іншими державами в області соціального забез¬печення.
Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії. Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами визначений Ука¬зом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та на¬брання ними чинності», де зазначено, що нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прий¬няття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не перед¬бачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визна¬чають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Такими друкованими виданнями є газета «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України» та «Відомості Верховної Ради Ук¬раїни».
Дія нормативного акта може припинятися відповідним компе¬тентним на це органом або після закінчення строку його дії (в разі видання на певний строк) чи у зв'язку із заміною його новим.
В основних нормативних актах, що регулюють соціальне забез¬печення, зазвичай вказується час набрання ними чинності, вони видаються здебільшого на тривалий термін і втрачають чинність у зв'язку із заміною їх новими.
За загальним правилом, нормативно-правові акти не мають зво¬ротної сили, тобто вони регулюють тільки ті відносини, що вини¬кають після набрання ними чинності. Але, як виняток, законода¬вець може надавати окремим актам зворотної* сили. Однією з особливостей джерел права соціального забезпечення полягає в то¬му, що багатьом із них надано зворотної сили, зокрема тим, які визначають порядок нарахування трудового стажу, оскільки трудо¬вий стаж - це завжди суспільно-корисна діяльність людини в ми¬нулому.
За дією у просторі нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення поділяються на такі, що діють на всій те¬риторії України, тобто які є загальнодержавними і такі, що прий¬няті місцевими органами державної влади та самоврядування і діють лише на території певної адміністративно-територіальної одиниці (міста, району тощо).
Нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечен¬ня, зазвичай, поширюються на всіх осіб, які на законних підста¬вах перебувають на території України, а в окремих випадках і за її межами (наприклад, в разі виплати громадянам, що виїхали за кордон, пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або про¬фесійного захворювання). Такі акти віднесені до загальних. Напри¬клад, Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. особливістю таких нормативних актів є те, що вони на відміну від окремих нормативних актів інших галузей права, та¬ких як трудове, земельне, житлове тощо поширюються не тільки на громадян України, а й на іноземних громадян та осіб без грома¬дянства, в тому числі на осіб, які набули в Україні статусу біженців.
У ряді випадків суб'єктами відносин, що регулюються норма¬тивно-правовим актом, є не всі, а певні, визначені цим актом, ка¬тегорії громадян. Такий акт називається спеціальним. Наприклад, Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р.
За характером нормативних положень, що містяться в норма¬тивному акті, вони класифікуються як первинні та вторинні, ос¬новні та похідні. У первинному акті містяться положення, які потім розвиваються і детальніше регламентуються в інших (вто¬ринних) актах, що зазвичай видаються, порівняно до первинних актів, нижчими державними органами. Так, наприклад, Консти¬туція України, в якій закріплено право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,, а також у старості та в інших випадках, пе¬редбачених законом, є первинним актом по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а цей закон є первинним, наприклад, по відношенню до постанови Кабінету Міністрів Ук¬раїни від 11 березня 1994 р. № 162 «Про затвердження списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що да¬ють право на пенсію за віком на пільгових умовах», а ця постано¬ва Кабінету Міністрів України в свою чергу є первинною відносно роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України та Міністерства праці України від 10 травня 1994 р.»Про порядок застосування списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умо¬вах».
Основні акти — це ті, в яких містяться нові правові норми. Похідні акти не містять нових норм, вони лише відтворюють прий¬няті норми, пояснюючи їхній зміст або порядок їх застосування. Наприклад, роз'яснення Міністерства соціального захисту населен¬ня України від 26 березня 1993 року «Про деякі питання застосу¬вання окремих статей Закону України «Про пенсійне забезпечен¬ня».
Джерела права соціального забезпечення в Україні не достатньо систематизовані, оскільки ще не проведено загальної галузевої ко¬дифікації законодавства, не зважаючи, що діє низка кодифікова¬них актів у вигляді окремих законів.

2. Основні види джерел права соціального забезпе¬чення та їх загальна характеристика
Основним джерелом права соціального забезпечення України, як і будь-якої іншої галузі права, є Конституція України. Статтею 46 Конституції гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальник, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших ви¬падках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основ¬ним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
А статтею 92 Конституції встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються ви¬ключно законами України.
За час самостійності України Верховною Радою України було прийнято низку законів, спрямованих на регулювання соціального забезпечення. Це, зокрема, Закони:
1. «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпе¬чення, який гарантує всім непрацездатним громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпе¬чення за рахунок коштів Пенсійного фонду, Державного та місце¬вих бюджетів шляхом надання трудових і соціальних пенсій;
2. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. - виз¬начає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визна¬чення категорій зон радіоактивне забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту по¬терпілого населення. Законом передбачені компенсації та пільги, для всіх громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської ка¬тастрофи, відповідно до встановлених категорій. Серед встановле¬них пільг значне місце займають пільги в сфері соціального забез¬печення, в тому числі пенсійного забезпечення;
3. «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб на¬чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. - визначає умови, норми і порядок пенсійного за¬безпечення громадян України і військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб началь¬ницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України та членів їх сімей, військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, Національної гвардії України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законо¬давства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Ук¬раїною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких грома¬дян, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Ук¬раїни, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають;
4. «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. (В редакції Закону від 22.03.2001 р.) - відповідно до Кон¬ституції України встановлює гарантований державою рівень ма¬теріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомо¬ги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населен¬ня. Відповідно до цього Закону призначаються такі види держав¬ної допомоги сім'ям з дітьми: 1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3) допо¬мога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; 5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми;
5. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захис¬ту» від 22 жовтня 1993 р. — визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпе¬чення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
ü створення належних умов для підтримання здоров'я та актив¬ного довголіття;
- організації соціального та інших видів обслуговування,ü зміцнення матеріально технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
ü виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі тру¬довоїü діяльності відповідно до професійної підготовки і з ура¬хуванням стану здоров'я;
6. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпе¬чення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можли¬вості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Держава гарантує кожно¬му ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом:
Ø реалізації права на працю відповідно до професійної підготов¬ки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я;
Ø забезпечення пенсіями і допомогами; — надання житла;
Ø створення умов для підтримання здоров'я і активного дов¬голіття відповідно до сучасних досягнень науки;
організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережіØ матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.
Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконав¬чої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку;
7. «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р. - визначає основні засади державної політики щодо громадян, які мають значні заслуги у сфері державної, гро¬мадської або господарської діяльності, досягнення у галузі на¬уки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту тощо. Закон передбачає встановлення таким особам пенсій за особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб — членам їх сімей;
8. «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р. - спрямований на реалізацію консти¬туційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпе¬чення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціальне захищеним сім'ям;
9. «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. - відповідно до Консти¬туції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджет України та їх соціальну захищеність шляхом встановлен¬ня державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мініму¬му;
10. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу¬мовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язко¬ве державне соціальне страхування визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездат¬ності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загаль¬нообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
11. «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. - визначає правові, економічні та організаційні засади не¬державного пенсійного забезпечення в Україні та регулює пра¬вовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.
12. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. - визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджет¬них та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахова¬ним особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Серед законів, які є джерелами права соціального забезпечен¬ня, значне місце посідають спеціальні закони, що регулюють про¬фесійну діяльність та соціальний захист, в тому числі пенсійне за¬безпечення, окремих категорій осіб: державних службовців, прокурорських працівників, суддів, наукових працівників, народ¬них депутатів, журналістів тощо. Сьогодні законодавчу базу пенсійного забезпечення в Україні складають близько двадцяти та¬ких законів.
До джерел права соціального забезпечення слід віднести і ок¬ремі постанови Верховної Ради України. Насамперед це постанови, спрямовані на підвищення розміру пенсій і соціальних виплат та на погашення заборгованості з їх виплат. Наприклад, постанова від 29 квітня 1992 р. «Про підвищення соціальних гарантій для насе¬лення», постанови від 1 червня 1993 р. та від 27 серпня 1993 р.»Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсій за віком», постанова від 20 жовтня 1994 р.» Про підвищен¬ня заробітної плати, пенсій, та соціальних виплат», постанова від 23 січня 1996 року «Про погашення заборгованості Державного бю¬джету України і місцевих бюджетів за 1995 рік по заробітній платі, пенсіях, стипендіях, інших грошових виплатах населенню», постанова від 2 червня 1998 року «Про деякі заходи щодо забезпе¬чення погашення заборгованості по виплаті заробітної плати, сти¬пендій, пенсій, інших соціальних виплатах населенню» та інші. За період незалежності Верховною Радою України було прийнято низку постанов, безпосередньо спрямованих на забезпечення соціальних гарантій та поліпшення соціального захисту непрацез¬датного та малозабезпеченого населення України. Це, зокрема, по¬станова від 9 червня 1995 року «Про деякі державні соціальні га¬рантії малозабезпеченим громадянам», постанова від 19 вересня 1995 року «Про звернення пенсіонерів, ветеранів війни та праці», постанова від 25 березня 1996 р.»Про величину вартості межі малозабезпеченості», від 3 грудня 1998 р. «Про заходи щодо поліпшення соціального захисту інвалідів», від 5 травня 1999 ро¬ку «Про рекомендації парламентських слухань щодо невідкладних заходів по виконанню законодавства з питань соціального захисту пенсіонерів, ветеранів та інвалідів і шляхи його удосконалення» та інші. Серед джерел права соціального забезпечення важливе місце посідає постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р., якою схвалено Концепцію соціального забезпечення населення Ук¬раїни.
Другим після законів видом нормативних актів за своєю важ¬ливістю вважаються Укази Президента України. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», яким вперше після прийняття Закону «Про пенсійне забезпе¬чення» від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 %.
Указом Президента України від 21 серпня 1993 р. № 352 «Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військово¬службовців та членів їх сімей» було передбачене розроблення про¬ектів законів України про внесення змін і доповнень до Закону Ук¬раїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу ор¬ганів внутрішніх справ», передбачивши в них передусім захист військовослужбовців з числа офіцерів запасу та офіцерів у відставці., а також проекту Державної програми соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас у зв'язку зі скороченням Збройних Сил України та за станом здо¬ров'я, передбачивши у ньому, зокрема, вирішення питання щодо створення центрів професійної підготовки та перепідготовки кадрів та джерел їх фінансування.
Указом від 4 липня 1994 року № 355/94 «Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту» з метою заохо¬чення довгострокової сумлінної служби, посилення соціального за¬хисту військовослужбовців військових формувань, створених відповідно до законодавства України, були визначені категорії військовослужбовців, що визнаються ветеранами військової служ¬би, а також встановлені їм пільги, що надаються після звільнення з військової служби.
Указом від 1 жовтня 1994 року № 563 «Про адресну допомогу малозабезпеченим громадянам на осінньо-зимовий період 1994-1995 років» було передбачене надання одноразової грошової допо¬моги малозабезпеченим непрацездатним одиноким громадянам, се¬редньомісячний доход яких не перевищував 404 тисячі карбованців.
Аналогічним Указом від 20 жовтня 1995 р. № 994 «Про адрес¬ну допомогу малозабезпеченим громадянам на осінньо-зимовий період 1995-1996 років» було передбачене надання одноразової гро¬шової допомоги непрацюючим одиноким громадянам, пенсії яким призначені органами соціального захисту населення відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення» та «Про пенсійне за¬безпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».
Згідно з Указом від 18 листопада 1994 року № 684 «Про підви¬щення розмірів середньодушового сукупного доходу та цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам з метою соціаль¬ного захисту малозабезпечених громадян у період лібералізації цін» Кабінетом Міністрів України запроваджено, починаючи з 1 листопада 1994 року, щомісячний перегляд розмірів середньодушо¬вого сукупного доходу та цільової грошової допомоги малозабезпе¬ченим громадянам відповідно до змін індексу споживчих цін.
З метою поліпшення реалізації державної політики щодо соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни відповідно до Указу Президента України від 20.04.1995 року № 323/95 був утворений Фонд соціального захисту ветеранів Вели¬кої Вітчизняної війни, а Указом від 24 лютого 1996 р. затвердже¬не Положення про цей фонд.
Відповідно до Указу від 25 липня 1997 року № 705/97 з метою посилення соціальної спрямованості реформ та проведення актив¬ної соціальної політики щодо скоординованого і комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин зай¬нятості, соціального захисту і пенсійного забезпечення населення було утворено Міністерство праці та соціальної політики України на базі Міністерства праці України і Міністерства соціального за¬хисту населення України, які ліквідувалися.
З урахуванням необхідності реформування державної системи соціального забезпечення в умовах перехідного періоду до ринкової економіки, з метою створення конкретних механізмів реалізації принципів соціальне орієнтованої економіки, підвищення ефектив¬ності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів Указом Президента України від 18 жовтня 1997 року № 1166/97 «Про Основні напря¬ми соціальної політики на 1997-2000 роки» були схвалені подані Кабінетом Міністрів України Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки. В цьому документі визначені стратегічні цілі та основні завдання соціальної політики як на державному так і на регіональних рівнях, шляхи досягнення поставленої мети, основні заходи щодо реформування системи соціальної допомоги та розвит¬ку адресної допомоги.
З метою впорядкування сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, забезпечення повного і своєчасного надход¬ження коштів до Пенсійного фонду України, їх раціонального ви¬користання та погашення боргу з виплат пенсій було видано ряд Указів Президента України. Зокрема, це Указ від 4 липня 1998 ро¬ку № 734 «Про впорядкування сплати збору на обов'язкове дер¬жавне пенсійне страхування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України» (із змінами внесеними Указами Прези¬дента України №997 від 10.09.1998 р. та № 451 від 27.04.1999 р.), Указ від 31 серпня 1998 року № 957 «Про невідкладні заходи що¬до погашення заборгованості з виплати пенсій», Указ від 28 черв¬ня 1999 року № 756 «Про додаткові заходи щодо погашення забор¬гованості з виплати пенсій, заробітної плати і компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень в устано¬вах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху». Ци¬ми указами були визначені додаткові об'єкти оподаткування для нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, зокрема, такими є винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, установлені додаткові джерела погашення заборгованості з випла¬ти пенсій.
Указом Президента України від 20 жовтня 1998 року № 1156 «Про проведення у Львівській області експерименту з призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України» була запо¬чаткована передача функцій призначення, нарахування та випла¬ти пенсій з районних (міських) управлінь соціального захисту на¬селення до органів Пенсійного фонду України.
Рядом Указів Президента України затверджені Положення про відповідні державні органи, що здійснюють соціальне забезпечен¬ня в Україні. Це, зокрема, Указ від ЗО серпня 2000 року № 1035 «Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики України» (Із змінами, внесеними згідно з Указами № 9 від 03.01.2002 р., № 304 від 27.03.2002 р.), Указ від 1 березня 2001 року № 121 «Про Положення про Пенсійний фонд України» (Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 887 від 24.09.2001 р., № 576 від 22.06.2002 р.), Указ від 11 червня 2001 року № 421 «Про Державну раду з питань пенсійної реформи» та інші.
Велику групу нормативно-правових актів, що регулюють відно¬сини у сфері соціального забезпечення, складають постанови Кабінету Міністрів України. Ці акти належать до підзаконних актів і приймаються на основі та на виконання законів і указів Президента України.
За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верхов¬ної Ради та указах Президента України, за роки незалежності Ук¬раїни Кабінет Міністрів України прийняв низку постанов, спрямо¬ваних на соціальний захист населення. Одними з перших таких нормативних актів були постанови Кабінету Міністрів:
- від 18 липня 1991 р. № 92 «Про створення Фонду Української РСР соціального захисту інвалідів». Відповідно до цієї поста¬нови на виконання постанови Верховної Ради Української РСР від 21 березня 1991 р. «Про введення в дію Закону Ук¬раїнської РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР» був утворений Фонд Української РСР соціального захисту інвалідів з відділеннями в Кримській АРСР, областях, містах Києві та Севастополі;
- від 1 січня 1992 р. № 1 «Про здійснення першочергових за¬ходів щодо забезпечення соціального захисту населення в умо¬вах лібералізації цін», якою було передбачено підвищення розмірів пенсій і допомог;
- від 28 січня 1992 р. № 39 «Про створення Пенсійного фонду України», відповідно до якої на виконання постанови Верхов¬ної Ради України від 6 грудня 1991 р. «Про порядок введен¬ня в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» для державного управління фінансами пенсійного забезпечення в Україні був створений на базі Українського республікансь¬кого відділення Пенсійного фонду СРСР Пенсійний фонд Ук¬раїни з управліннями в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
- від 6 лютого 1992 р. № 59 «Про зміцнення фінансового стану Фонду соціального страхування України», якою з метою ство¬рення умов для гарантованого забезпечення права трудящих на соціальне страхування і зміцнення фінансового стану Фон¬ду соціального страхування України було зобов'язано керівників підприємств, установ і організацій (крім колгоспів, у тому числі риболовецьких), а також громадян-підприємців, які використовують найману працю, своєчасно і в повному об¬сязі сплачувати до Фонду соціального страхування України відповідну частину внесків на соціальне страхування, а також відповідно до цієї постанови було надано податковим інспекціям та органам Пенсійного Фонду та Фонду соціально¬го страхування України повноважень щодо застосування санкцій до підприємств, установ, організацій, громадян-страхувальників, які порушують установлений порядок нарахування і сплати внесків на соціальне страхування;
- від 21 січня 1992 р. № 23 «Про розподіл відрахувань на соціальне страхування у 1992 році» - був визначений порядок відрахування коштів на соціальне страхування та пенсійне за¬безпечення, зокрема на 1992 рік тариф внесків на соціальне страхування для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їх праці, а також для адвокатів становив у розмірі 10 процентів від суми доходу. При цьому до Пенсійного фонду України спрямовується 86 процентів нарахованої суми, до Фонду соціального страхування України - 14 процентів;
- від 27 січня 1992 р. № 31 «Про Комплексну програму розв'язання проблем інвалідності». Цією постановою Кабінету Міністрів України на виконання постанови Верховної Ра¬ди України від 21 березня 1991 р. «Про введення в дію Закону Української РСР «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР» була схвалена розроблена «Міністерством соціального забезпечення України з участю '1 міністерств і відомств України, Ради Федерації незалежних й профспілок України та громадських організацій інвалідів Комплексна програма розв'язання проблем інвалідності, -) а постановою від 22 лютого 1992 р. № 83 було затверджене с Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда.
Кабінетом Міністрів України видано значну кількість норма¬тивно-правових актів, спрямованих на врегулювання порядку на¬рахування та підтвердження трудового стажу, необхідного для призначення трудових пенсій та визначення розміру допомоги по тимчасовій втраті працездатності, порядку призначення, нараху¬вання та виплати пенсій і допомог, особливостей пенсійного забез¬печення за віком на пільгових умовах та за вислугу років тощо. До таких, наприклад, віднесені постанови:
- від 13 січня 1993 р. № 16 «Про порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 листопада 1992 року»;
- від 12 серпня 1993 р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»;
- від 18 травня 1998 р. № 697 Про затвердження Переліку „«видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується -с збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної пла¬ти для призначення пенсій»;
- від 19 жовтня 1998 р. № 1658 «Про затвердження Правил об¬числення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності»;
- від 30 травня 1997 р. № 523 «Про затвердження нового По¬рядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втра¬тою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислу¬ги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей»;
- від 21 липня 1992 р. № 418 «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівни¬кам авіації і льотно-випробного складу», якою затверджено: Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу; Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років; Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного скла¬ду цивільної авіації; Перелік посад і робіт інженерно-технічного складу авіації, які дають право на пенсію за вис¬лугу років; Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам, які управляють повітряним рухом і мають відповідне посвідчення;
- від 12 жовтня 1992 р. № 583 «Про затвердження норматив¬них актів з питань пенсійного забезпечення», якою затвердже¬но: Список текстильних виробництв і професій, робота на яких дає робітницям право на пенсію за віком після досягнен¬ня 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років; Список професій і посад робітників локомотивних бригад і ок¬ремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років; Список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісоза¬готівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогоспо¬дарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років; Список професій і посад плавскладу окремих видів суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку; Порядок призначення і ви¬плати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних ко¬манд України; Перелік посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку; Список сезонних робіт, зайнятість на яких протягом повного сезону зараховується до стажу для призначення пенсії за рік роботи; Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються страхові внески, та які не враховуються при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій.
- від 27 грудня 2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми». Цей Порядок визначає умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Зако¬ном України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»:
1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
2) одноразова допомога при народженні дитини;
3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми.
- від 27 грудня 2001 р. № 1753 «Про розмір допомоги на похо¬вання»;
- від 28 березня 2002 р. № 381 «Про проведення експерименту з використання даних персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного стра¬хування для призначення страхових виплат, державної допо¬моги сім'ям з дітьми, державно соціальної допомоги малоза¬безпеченим сім'ям та житлових субсидій»;
- від 11 квітня 2002 р. № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» та інші.
Особливого значення в сфері соціального забезпечення набули нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, спрямовані на корегування, підвищення розмірів пенсій і допомог, їх перера¬хунок та погашення заборгованості з їх виплат. До них, зокрема, віднесені такі постанови Кабінету Міністрів України:
- від 1 червня 1992 р. № 296 «Про перерахунок державних пенсій»;
- від 20 липня 1992 р. № 395 «Про додаткове коригування рівнів державних пенсій»;
- від 20 січня 1995 р. № 41 «Про підвищення розмірів пенсій»;
- від 26 липня 1996 р. № 832 «Про підвищення розмірів дер¬жавної допомог окремим категоріям громадян»;
- від 24 січня 1998 р. № 76 «Про стан погашення заборгова¬ності із виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат у 1997 році та додаткові заходи щодо прискорення завершення цієї роботи»;
- від 3 січня 2002 р. № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється рахунок коштів державного бюджету»
- від 13 березня 2002 р. № 279 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та інші.
Кабінет Міністрів України своїми постановами затверджує по¬ложення про органи, що здійснюють соціальне забезпечення, а та¬кож бюджет Пенсійного фонду України.
Нормативно-правовими актами, що видаються Кабінетом Міністрів України, можуть регулюватися і інші питання сфери соціального забезпечення. Крім постанов, це також можуть бути розпорядження та декрети. Наприклад, декрет від 26 березня 1993 року № 29-93 «Про доповнення до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чи розпорядження від 15 березня 2002 р. № 138-р «Про затвердження заходів щодо забезпечення економічного і соціального розвитку України у 2002 році».
Серед нормативно-правових актів, які є джерелами права соціального забезпечення, важливе місце також посідають норма¬тивно-правові акти, видані центральними органами державної влади, насамперед Міністерством праці та соціальної політики, Пенсійним Фондом і відповідними фондами соціального страхуван¬ня України. Ці органи можуть видавати нормативні акти, спрямо¬вані на регулювання відносин у сфері соціального забезпечення, як самостійно, так і сумісно з іншими державними органами, такими як Міністерство охорони здоров'я, Міністерство фінансів, Національним банком тощо. Серед нормативно-правових актів, що видаються центральними органами державної влади, найбільш по¬ширеними у сфері соціального забезпечення є роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики. За змістом такі роз'яс¬нення мають характер офіційного тлумачення норм права соціаль¬ного забезпечення. Вони є обов'язковими для всіх суб'єктів права соціального забезпечення і сприяють одноманітному і правильному застосуванню норм цієї галузі права на всій території України. Та¬кими, наприклад, є роз'яснення № 2 від 26.03.93 р. «Про деякі питання застосування окремих статей Закону України «Про пенсійне забезпечення» чи роз'яснення № 01-3/406-02-2 від 10.05.94 р. «Про порядок застосування Списків № 1 і 2 вироб¬ництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах». Такі роз'яснення не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування чинних норм, установлених законодавством. Інколи вони видають¬ся у вигляді листів на запити тих чи інших осіб, наприклад, лист № 06-879 від 06.03.97 р. «Про обчислення пенсій інвалідам-чорно-бильцям чи № 20-443 від 08.07.2002 р. «Щодо обчислення серед¬ньої заробітної плати для нарахування допомоги по тимчасовій не¬працездатності» тощо. Міністерство праці та соціальної політики України в межах своєї компетенції видає також нормативні акти управлінсько-методичного характеру у формі наказів, розпоряд¬жень, інструкцій, рекомендацій тощо з питань діяльності підпо¬рядкованих йому органів соціального захисту населення, напри¬клад, накази Міністерства праці та соціальної політики №155 від 17.09.98 р. «Про затвердження Інструкції із застосування Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», № 53 від 09.03.2000 р. «Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення населен¬ня України протезно-ортопедичними виробами», № 549 від 29.12.2001 р. «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей», № 317/300 від 15.07.2002 р. «Про затвердження Переліку медичних показань для отримання особами з обмеженими функціями руху крісел-колясок та Переліку медичних показань для отримання і протипоказань до управління особами з обмеже¬ними функціями руху крісел-колясок з електроприводом» та інші.
Значна кількість нормативних актів, що видаються Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати пра¬цездатності, Фондом соціального страхування від нещасних ви¬падків на виробництві та професійних захворювань України з пи¬тань сплати внесків та виплати пенсій і допомог також є обов'язковими для підприємств, установ, організацій та громадян. Такими нормативними актами можуть бути накази, листи, поста¬нови правління, роз'яснення тощо, наприклад, лист Пенсійного фонду України № 06/4295 від 24.07.2002 р. «Щодо Порядку при¬значення пенсій відповідно до ст. 24 Закону України «Про науко¬ву і науково-технічну діяльність», лист Фонду соціального страху¬вання з тимчасової втрати працездатності № 01-29-693 від 10.05.2002 р. «Про виплату «лікарняних» підприємцям, які пра¬цюють за спрощеною системою оподаткування», постанови правління Пенсійного фонду України від 07.08.96 № 10-3 «Про за¬твердження Порядку переведення і виплати пенсій відповідно до Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Феде¬рації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Край¬ньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року», від 06.09.96 № 11-1 Про затвердження Інструкції про порядок об¬числення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а та¬кож обліку надходження і витрачання його коштів», від 23 квітня 1999 року № 4-5 «Про затвердження Інструкції про порядок пере¬казування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні», від 30.04.2002 № 8-2 «Про затвердження Положення про уп¬равління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 01.11.2001 р. № 44 «Про затвердження Порядку ви¬плати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності», роз'яс¬нення Фонду України соціального захисту інвалідів від 14.10.2000 р. «Щодо роз'яснення окремих положень ст.ст. 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та інші.
Ряд нормативних актів, які мають значення для вирішення соціальних питань приймаються Міністерством охорони здоров'я України. Зокрема, цими актами регулюються питання щодо прове¬дення оглядів громадян на встановлення їм інвалідності, визначен¬ня характеру професійних захворювань тощо, наприклад, Інструкції Міністерства охорони здоров'я України від 28.12.91 № 16.01/20 «Про встановлення груп інвалідності», від 20 листопа¬да 1992 року № 16-01/220 «Про порядок встановлення причинно¬го зв'язку інвалідності у колишніх військовослужбовців з перебу¬ванням на фронті», накази Міністерства охорони здоров'я України № 77/26 від 18.02.94 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення переогляду засуджених інвалідів», № 42 від 30.03.94 «Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 66 «Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпе¬чених сімей з хворими дітьми та з дітьми першого і другого року життя», від 13 листопада 2001 р. № 433 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимча¬сову непрацездатність громадян» тощо.
Досить поширеним явищем у сфері регулювання соціального забезпечення є прийняття центральними органами державної вла¬ди сумісних нормативних актів. Зазвичай вони приймаються у формі наказів. Наприклад, наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства праці України від 2 лютого 1995 р. № 23/36/9 «Про затвердження Списку професійних захворювань та Інструкції що¬до його застосування», наказ Пенсійного фонду України, Міністер¬ства праці та соціальної політики України, Державного комітету зв'язку України, Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» від 10 жовтня 1997 року № 125/9/153/140 «Про Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через вкладні рахунки пенсіонерів в установах АППБ «Аваль» на підприємствах поштового зв'язку України», наказ Міністерства праці та соціальної політики Ук¬раїни, Міністерства фінансів України, Пенсійного фонду України від 6 квітня 1999 р. №61/101/43 «Про порядок призначення та ви¬плати державної грошової допомоги деяким категоріям пенсіонерів», наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України № 454/471/516 від 08.11.2001 «Про затверджен¬ня Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років», наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я Ук¬раїни від 30.04.2002 р. № 226/293/169 «Про затвердження Поряд¬ку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та інші.
У праві соціального забезпечення функціонують і нормативні акти місцевої дії, які приймаються місцевими органами державної влади. Зокрема, це можуть бути рішення місцевих рад чи розпоря¬дження районних, міських, обласних державних адміністрацій про надання окремим категоріям непрацездатних та малозабезпечених громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством, видів соціального забезпечення, наприклад, рішення Київської міської ради № 376/1352 від 5 липня 2001 року «Про заходи до¬даткового соціального захисту учасників народного ополчення, які брали участь в обороні столиці України в період з 11.07.41 р. по 19.09.41 р.», розпорядження Київської міської адміністрації від 25.04.2001 р. № 831 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей», від 15.03.2001 р. № 437 «Про надання щомісячної матеріальної до¬плати до пенсії сліпоглухим інвалідам другої групи для оплати житлово-комунальних послуг та абонентної плати за користування телефоном у 2001 році» та інші.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні до¬говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і тому джерелами права соціального забезпечення України є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвер¬дила свої зобов'язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в сфері соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.
Одним із таких договорів є угода «Про гарантії громадянам країн - учасниць Співдружності Незалежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 р. Цією уго¬дою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони мешкають. Всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні заліки не проводяться, якщо інше не передбачається двосто¬ронніми угодами.
Призначення пенсій громадянам СНД провадиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набран¬ня чинності цією угодою. Нарахування пенсій провадиться із за¬робітку (доходу) за період роботи, який зараховується до трудово¬го стажу.
З переселенням пенсіонера у межах держав СНД виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія то¬го ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера в разі виконання умов, передбачених угодою.
Україна підписала й ратифікувала Угоду між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав «Про взаємне виз¬нання пільг та гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчиз¬няної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовців» від 15 квітня 1994 р.
Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються двосто¬ронніми угодами України та Російської Федерації від 15 січня
1993 р. «Про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівнених до районів Край¬ньої Півночі».
Російська сторона взяла на себе зобов'язання про пенсійне за¬безпечення громадян, які проживають нині в Україні, але раніше працювали в несприятливих кліматичних умовах на території Російської Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Федерації перераховуватиме Пенсійному фондові України не¬обхідні кошти для виплати пенсіонерам пенсії або частини її за¬лежно від тривалості трудового стажу, відпрацьованого у вказаних районах. Угода поширюється на дві категорії громадян, які живуть в Україні. Перша категорія - це ті, кому на території Російської Федерації вже було призначено пенсію, а друга — ті громадяни, які мають пільговий стаж роботи в зазначених районах, але переїхали в Україну до досягнення пенсійного віку, їм сплачуватиметься ча¬стина пенсії, що відповідає тривалості пільгового трудового стажу, отриманого починаючи з 1 січня 1991 р., за умови досягнення пенсійного віку.
Аналогічні угоди про співробітництво в сфері соціального захи¬сту і пенсійного забезпечення громадян у 1995 р. були укладені між Україною та Республікою Вірменія, Україною та Республікою Азербайджан, Україною та Молдовою.
20 лютого 1997 року був укладений договір між Урядом Ук¬раїни і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення.
2 жовтня 1999 року було підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Грузії про пенсійне забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей, а 16 березня 2000 року підписано аналогічну Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про пенсійне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне обов'язкове осо¬бисте страхування військовослужбовців.
Договори про соціальне забезпечення були також укладені 5 грудня 2000 року між Україною та Словацькою Республікою та 23 квітня 2001 року між Україною та Литовською Республікою тощо.

Тема 3. Принципи права соціального захисту

1. Поняття принципів права і їх класифікація.
2. Зміст принципів права соціального захисту.

1. Проблема принципів права – дона із тих, які широко дискутуються як в загальнотеоретичній, так і в галузевій літературі. Концептуальні підходи до даної проблеми в загальній теорії права мають важливе значення і на галузевому рівні.
Одним із головних питань, що привертають увагу вчених-правознавців, це питання про поняття принципів права, їх призначення в житті громадянського суспільства і держави.. На думку Р.Давида, загальні принципи відображають „підкорення права велінням справедливості в тому вигляді, як ця справедливість розуміється в певну епоху і певний момент”. Інші вважають, що в принципах права немовби синтезується світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації.
„Принципи – немовби „сухий залишок” правової матерії, її скелет, її суть, звільнена від конкретики і приватності” (Р.З. Лівшиць)
природно виникає питання: на якому етапі формуванні права така ідея починає виконувати роль принципів права? Відповідь на це питання визначене неоднозначністю поглядів на те, що саме є право, а також актуальністю проблеми співвідношення права і закону. Деякі автори визнають, що базова ідея може виступати в якості правового принципу і до закріплення її в нормі права, відіграючи роль орієнтиру в формуванні права, оскільки, „еволюція права йде від ідей до норм, потім через реалізацію норм – до суспільної практики. І ось починаючи з появи ідеї, а ідея дуже часто формуються у вигляді правового принципу, принцип визначає, направляє розвиток права”. Відповідно, принципи права можуть „почати жити” і до прийняття норм права, суть яких вони визначають.
Інші, розуміючи під принципами права основні ідеї, вихідні начала, також вказують на прояв їх в процесі формування, розвитку і функціонування права і відображення їх насамперед в нормах права. При цьому підкреслюються, що принцип права виступають в якості своєрідної несучої конструкції, в основі якої лежать і реалізуються не тільки норми, інститути чи галузі, але і вся система права. Вони мають загальнообов’язковий характер і від ступеню їх дотримання в прямій залежності знаходиться стабільність і ефективність правової системи. Треті розглядають принципи права в якості джерела права. І все ж, превалюючою точкою зору являється визнання того, що принципи права знаходять своє закріплення в нормативних актах, нормах права. При цьому вони або прямо закріплюються в нормі права, або, минуючи пряме закріплення принцип виводиться із змісту багатьох норм, отже із змісту норм права.
В залежності від свого характеру права поділяються на: соціально-економічні, політичні, ідеологічні, спеціально-юридичні, етичні.
До спеціально-юридичних принципів відносять: принцип загальнообов’язковості норм права для всього населення країни і пріоритет цих норм перед іншими соціальними нормами; принцип непротирічності норм і пріоритет закону перед іншими нормативними правовими актами; принцип недопустимості прийняття законів чи інших нормативних правових актів, що відміняють чи знижують права і свободи громадян.
Крім вказаної вище класифікації, принципи права поділяються на групи і в залежності від того, чи розповсюджуються вони на всю систему права, на декілька галузей чи тільки одну галузь, або відображають базові ідеї, керівні начала норм права, що утворюють самостійний інститут галузі (внутрішньогалузеві принципи). З урахуванням даного критерію принципи права, що розповсюджуються на всю систему права і визначають її характер, зміст, сутності с особливості, риси, називаються загальними принципами.
Загальні принципи за своїм характером можуть бути різними в залежності від того, яку сукупну ознаку права вони відображають (соціально-економічну, політичну, спеціально-юридичну тощо).
До них відносяться такі принципи як: людини, її права і свободи являються вищою цінністю; визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина – обов’язок держави; визнання і гарантованість прав і свобод людини і громадянина згідно загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права; приналежність основних прав і свобод людини кожному від народження і їх невідчужуваність. Права і свободи людини і громадянина являються безпосередньо діючими і визначають зміст і застосування законів, діяльність законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються правосуддям; рівність всіх перед законом і судом; рівність прав і свобод чоловіка і жінки і рівні можливості для їх реалізації; право кожного на життя; гарантованість кожному судовий захист прав і свобод; право кожного на відшкодування державою шкоди, нанесеної незаконними діями (чи бездіяльність) органів державної влади чи їх посадових осіб.
До загальних принципів права, як правило, відносять також принципи соціальної справедливості; гуманізму; законності і юридичної гарантованості прав і свобод особи; зафіксованих в законі; єдності юридичних прав і обов’язків; демократизму.
Перераховані вище принципи права, хоча вони і загальні являються базовими, керівними ідеями, що відображають суть правового регулювання суспільних відносин в сфері соціального захисту, як і в інших сферах соціального життя суспільства, а деякі із них вказують на подальшу перспективу розвитку системи українського права. Так, згідно загальновизнаним принципам нормам міжнародного права, кожному гарантується гідний рівень життя. Реалізація цього принципу в сфері соціального захисту – одна із гострих соціальних проблем, що вимагають невідкладного вирішення шляхом як прийняття відповідних економічних заходів, так і їх правового закріплення в нормах відповідних законів.
Поряд з загальними принципами, як вказувалось вище виділяють і міжгалузеві правові принципи, які охоплюють дві (або більше) галузі права, як правило близько дотичні між собою (наприклад, право соціального захисту і трудове право).
Міжгалузеві принципи не являються абсолютно обособленими від загальних принципів права, навпаки, вони базуються на них, конкретизуючи ті чи інші базові ідеї, пронизуючи зміст права в цілому, з урахуванням специфіки галузей права.
До міжгалузевих принципів відносяться такі, як: право на захист від безробіття; право на охорону здоров’я; державна підтримка сім’ї, материнства і дитинства; право громадян похилого віку, інвалідів на соціальний захист; право на захист від бідності.
Вказані принципи являються загальними для галузей права, що регулюють суспільні відносини, в яких громадяни реалізують надані їм соціально-економічні права.
До числа таких галузей відносяться насамперед трудове право і право соціального захисту.
Поряд з принципами, що відображають соціально-економічну сутність права (в даному випадку таких галузей, як трудове право і право соціального захисту), в літературі сформульовані принципи, на яких повинна будуватися соціальна політика України. До них, зокрема, відносяться: єдність економічної ефективності і соціальної справедливості, органічний взаємозв’язок захисту і самозахисту, субсидіарність. Реалізація цих принципів в суспільній практиці можлива також через норми права, в зв’язку з чим вони можуть перерости в принципи права, загальні для тих галузей, через норми котрих втілюється в життя соціальна політика держави.
Наступний рівень принципів права – це галузеві принципи. Кожна галузь права, крім загальних і міжгалузевих, будується на основі своїх власних, притаманних лише їй правових принципів; разом вони створюють фундамент, на якому формуються і функціонують не тільки галузі, але і все право.
Галузеві принципи відображають суть і пронизують зміст норм конкретної галузі права. На їх основі створюються і реалізуються норми, які в сукупності формують і таку галузь, як право соціального захисту. Таким чином, галузеві принципи – це як би нижчий поверх в загальній системі принципів права, це принципи, що конкретизують базові ідеї більш високого порядку.
Поряд з розглянутими вище групами принципів права, деякі вчені переконливо обґрунтовують необхідність виділення також і внутрішньогалузевих принципів (принципів окремих інститутів галузі. Наприклад, в праві соціального забезпечення можна розкривати суть пенсійного забезпечення, соціального обслуговування через відповідні базові ідеї, які пронизують зміст норм права відповідних інститутів цієї галузі).
Принципи права соціального захисту в загальному вигляді не сформульовані ні в Конституції, ні в законодавстві про соціальний захист. Але вони можуть бути виведені з аналізу і встановлення загальних, найбільш суттєвих рис фактичного змісту сукупності норм права соціального захисту. Вони являють собою об’єктивні закономірності в соціальному захисті і проходять через всю систему соціального захисту, відображають закономірності економічного розвитку держави і головні цілі економічної політики. В принципах права соціального захисту містяться керівні засади, які з одного боку вже реалізовані в законодавстві України про соціальний захист, а з іншого боку містяться лише в Конституції України чи міжнародних нормах і служать відправними ідеями, певною програмою в майбутній законодавчій діяльності в цій сфері. Наприклад, ч.3 ст.46 Конституції України передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. Під прожитковим мінімумом розуміється вартісна величина, достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і мінімальних послуг, необхідних для задоволення основних соціальних потреб особи. Але на сьогодні відповідним чинним законодавством в силу причин, зазвичай економічного характеру, передбачені розміри більшості пенсій і соціальних допомог значно менші від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. Разом з тим з боку держави постійно вживаються відповідні заходи щодо підвищення розмірів пенсій і допомог.
Таким чином, принципи права соціального захисту характеризують зміст цієї галузі права, служать найбільш яскрав

Дата добавления: 2014-01-05