Тема 7. Управлінський контроль

Тема 6. Мотивація.

Зміст лекції.

1. Визначення і елементи мотивації.

2. Методи і способи мотивації.

3. Характеристика і види змістовних теорій мотивації.

4. Характеристика і види процесуальних теорій мотивації.

1. Мотивація – процес спонукання кожного співробітника і всіх членів його колективу до активної діяльності для задоволення своїх потреб і для досягнення мети організації.

Потреби –

Винагороди –

· зовнішні винагороди пропонуються працівникові організацією за виконання службових обов'язків:

· внутрішні винагороди надає сам процес виконання роботи:

Мотив –

Мотивування –

2. Методи мотивації:

Способи мотивації:

Стадії процесу мотивації:

1. Виникнення фізіологічних, психологічних, соціальних потреб.
2. Пошук шляхів усунення потреби: задовольнити, заглушити, не зауважувати.
3. Визначення мети дії – що зробити, чого домогтися, що одержати для того, щоб усунути потребу.
4. Здійснення дії.
5. Одержання винагороди за здійснення дії, тобто отримання об'єкту, який може усунути потребу.
6. Усунення потреби.

3. Змістовні теорії мотивації –

Теорія мотивації А. Маслоу – «Ієрархія потреб», де об'єктом психології є поведінка особи, в основі якої лежать послідовно п'ять рівнів потреб:

Теорія Д. МакКлеланда «Мотивація трьох потреб» наголошує на потребах вищих рівнів:

«Двохфакторна теорія мотивації» Ф. Герцбергаз'явилася у зв'язку зі зростаючою необхідністю з'ясувати вплив матеріальних і нематеріальних факторів на мотивацію особи: перша група зв'язана із самовираженням, її внутрішніми потребами, із навколишнім середовищем; друга група – із характером і сутністю самої роботи.

Двохфакторна модель, що показує задоволеність роботою.

1 група «Фактори»	2 група «Мотиватори»

4. Процесуальні теорії –

«Теорія сподівання» В. Врума зосереджується на трьох взаємозалежностях:

«Теорія справедливості» С. Адамс зосереджується на суб’єктивній оцінці осіб про співвідношення отриманої ними винагороди за виконання роботи до зусиль пов’язаних із її виконанням і порівнюють співвідношення з тим, що отримали інші робітники. За результатами порівняння виникає відчуття справедливості або несправедливості. Вважаючи несправедливою оцінку своєї праці, особа втрачає мотивацію до активних дій, тому існують можливі реакції на стан нерівності:

«Комплексна теорія мотивації» Л. Портера і Е. Лоулера – сполучення елементів «Теорії сподівання» і «Теорії справедливості», яка побудована на п'яти перемінних:

Зміст лекції.

1. Зміст, визначення і необхідність контролю.

2. Характеристика видів контролю.

3. Процес контролювання.

1. Контроль – процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей.

Мета контролю –

Об'єкт контролю –

Суб'єкт контролю –

Предмет контролю –

Вимоги до контролю:

Характеристика ефективного контролю:

2. За призначенням:

· лінійний контроль –

· функціональний контроль –

· операційний контроль –

За часом проведення:

• попередній контроль –
• поточний контроль –
• заключний контроль –

За простором:

• летучий контроль –
• стаціонарний контроль –

За якісними характеристиками:

• одиничний контроль –
• множиний (багатомірний) контроль –

3. Процес контролювання – діяльність об'єднаних у визначену структуру об'єктів контролю, спрямована на гарантію досягнення поставлених цілей керування. При здійсненні процесу контролю оцінок у залежності від цілі і виду контролю враховується:

· зовнішнє середовище –

· внутрішнє середовище –

· середовище непрямого впливу –

Етапи процесу контролю:

1. Встановлення бажаного результату – конкретизація і перетворення мети на норми функціонування.
2. Вимірювання фактичного результату виконання – зіставлення фактичної величини з еталоном.
3. Оцінка результатів виконання і вироблення альтернативних рішень для застосування корегуючих дій.
4. Корегуючи дії: ліквідація причин відхилення, пошуки кращого способу пристосування до зовнішніх умов, перегляд стандартів.

Тема 8. Лідерство.

Зміст лекції.

1. Визначення і сутність лідерства і влади.

2. Визначення і ознаки лідера.

3. Характеристика типів лідерів.

4. Сутність стилів керівництва.

5. Характеристика лідерства по підходу з позиції особистих якостей.

6. Характеристика лідерства по поведінковому підходу.

7. Характеристика лідерства по ситуаційному підходу.

1. Лідерство (англ. leadership) – спроможність впливати на окремі особистості і соціальні групи і спрямовувати їх зусилля на досягнення мети організації.

Влада (англ. аuthority) – можливість реально вплинути на поведінку інших людей. Типи влади:

· Влада примусу (англ. сoercive рower) –

· Влада, що ґрунтується на винагородах (англ. reward рower) –

· Законна влада (англ. legitimate рower) –

· Експертна влада (англ. expert power) –

· Еталонна влада (англ. referent power) –

· Інформаційна влада (англ. information power) –

Вплив – поведінка однієї людини чи групи, що активно діє на поведінку, відчуття і стосунки інших людей.

2. Лідер (англ. leader – вести, керувати) – особистість, яка користується беззастережним авторитетом і повагою у зв'язку зі своїми особистими видатними людськими, інтелектуальними або фаховими якостями.

Основа влади і впливу лідера:

Основні моделі лідера:

Ознаки лідера:

3. Типи лідерів по Л. Кудряшову:

· Регламентатор –

· Колегіал –

· Спринтер –

· Волокитник –

· Максималіст –

· Організатор –

· Об'єктивіст –

Типи лідерів по Р. Вотермену:

· Сторож або «майстерність бездіяльності» –

· Маніпулятор коштами або «гравець з чарками» –

· Будівельник-перетворювач –

Психологічні типи лідерів:

· «Гравець» або «політикан» –

· «Відкритий лідер» –

4. Стиль керівництва – звична манера поведінки керівника стосовно підлеглих, щоб впливати на них і спонукати їх до досягнення мети організації.

Модель Р. Блейк і Д. Моутон «Управлінські ґрати» – діяльність менеджерів різних рангів відбувається в «силовому полі» між горизонтальним вектором «виробництво» і вертикальним вектором «людський фактор» по шкалі:

· 1.1 «песиміст»:

· 1.9 «демократ»:

· 9.1 – «диктатор»:

· 5.5 «маніпулятор»:

· 9.9 – «організатор»:

Сполучення 5 «чистих» стилів:

· матеріалізм:

· опортунізм:

· фасадизм:

5. Відповідно до особистісної теорії лідерства Е. Гізелі визначив, що кращі з керівників мають визначений набір рис характеру і розумових здібностей:

Оптимальне поєднання характеристик керівника і особливостей керованої ним групи дозволяє різко підвищити продуктивність колективу. Але в різних ситуаціях ефективні керівники виявляють різні особисті якості, тому людина не стає керівником тільки завдяки тому, що має деякий набір особистих властивостей.

6. Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва і зосередив свою увагу на поведінки керівника.

Теорія «Х» Ф. Тейлор –

Теорія «Y» Д. МакГрегора –

Теорія «Z» В. Оучі –

7. В основі ситуаційного підходу полягає роль додаткових факторів: потреби, особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги, впливи середовища, наявна інформація. Тому увагу потрібно звертати не лише на керівника і підлеглого, а також на ситуацію у цілому.

Теорія Ф. Фідлера виявляє 3 фактора, які впливають на поведінку керівника:

Теорія Т. Мітчела і Р. Хауса «Шлях-ціль» – поєднання різноманітних стилів дозволить досягти кращих результатів: директивний стиль, чуйне керівництво, керівництво з орієнтацією на виробничі досягнення, керівництво з орієнтацією на участь. Теорія передбачає виконання 3 видів завдань:

Теорія П. Херсі і К. Бланшара «Життєвий цикл» –стилі лідерства залежать від «зрілості» керівників (здатність нести відповідальність, бажання досягти мети, досвід і компетентність). Стилі лідерства:

Теорія В. Врума і Ф. Йеттона «Ухвалення рішень керівником»:

Тема 9. Управління конфліктами і стресами.

Зміст лекції.

1. Визначення і типи конфліктів.

2. Негативні і позитивні функції конфліктів.

3. Структурні методи і міжособові стилі розв'язання конфліктів.

4. Визначення, типи і причини стресів.

5. Порядок управління стресами.

1. Конфлікт ( лат.conflictus – зіткнення) – відсутність згоди між двома або більше сторонами.

Типи конфліктів:

Основні причини конфліктів:

· Розподіл ресурсів між підрозділами організації.

· Взаємозалежність завдань – один працівник або група залежить від виконання завдань іншої особи, групи.

· Різниця в цілях виникає, коли організація стає спеціалізованою (розділяється на самостійні підрозділи).

· Різниця в уявленнях і цінностях – підлеглий вважає, що його думка найкраща, а керівник іншої думки.

· Різниця в поведінці і життєвому досвіді.

· Незадовільні комунікації – причина, наслідки і каталізатор конфлікту.

2. Основні функції конфліктів.

Позитивні	Негативні

3. Управління конфліктом – процес цілеспрямованої дії на персонал організації в цілях усунення причин, які його породили і приведення поведінки учасників конфлікту у відповідність з нормами взаємовідносин.

Структурні методи розв'язання конфліктів:

Міжособисті стилі розв'язання конфліктів:

4. Стрес (англ. stress – напруга, тиск) – емоційний стан організму, який обумовлений надмірним тиском на особу і згодом здійснює на неї деморалізуючу дію. Типи стресу:

Причини стресу:

· організаційні фактори –

· конфлікт ролей –

· невизначеність ролі в майбутньому –

· обов'язковість –

· постійні зміни –

· взаємовідносини з підлеглими –

· взаємовідносини з колегами –

· ненадійність робочого місця –

· почуття, викликані кар'єрою –

· вплив організації –

· зовнішній вплив –

5. Управління стресами – процес цілеспрямованої дії на персонал організації в цілях адаптації особи до стресової ситуації, усунення джерел стресу і опанування методами їх нейтралізації усім персоналом.

Способи управління стресом:

Стресостійкість менеджера – здатність свідомо протистояти тривалому стресу.

Дата добавления: 2014-01-05