Функціональний розподіл доходів

Під функціональним в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами виробництва, до них відно­сяться праця, капітал, земля і підприємницькі здібності.

Функціональний розподіл є первинним і тому значною мірою визначає можливості й межі перерозподілу, внаслі­док чого формуються кінцеві доходи окремих громадян, сімей і домогосподарств.

В економічній теорії існують два принципово різних підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський. Розглянемо коротко зміст кожного з них і виявимо закони функціо­нального розподілу доходів.

Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження розподілу сукупного національного доходу між власниками праці (робочої сили) і капіталу.

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів передбачає, що існують такі форми доходу:

Р — прибуток промислового капіталіста;

Н — прибуток торговельного капіталіста;

і — позичковий процент як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

R — рента, що є доходом землевласника.

Розподіл доходів здійснюється за величи­ною капіталу. Останній (капітал) забезпечує такий спосіб розподілу, щоб на рівновеликий капітал власники його в різних галузях отримали рівновеликий дохід, який набирає форми середнього прибутку.

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

— власниками економічних ресурсів у капіталістичній економіці є домогосподарства;

— існують чотири фактори виробництва, яким відпові­дають такі форми доходів:

земля створює ренту (R);

капітал (інвестиційні ресурси) — процент (і);

праця — заробітну плату (w);

здатність до підприємництва створює підприєм­ницький дохід (прибуток)(Р);

— величина доходу на кожний із зазначених вище фак­торів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

Ставка заробітної плати є ціною, що її сплачує робо­тодавець найманому працівникові за функціональне вико­ристання його праці.

Окрім ставки, заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним значенням скла­дових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зар­плату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових.

Розрізняють:

— номінальну заробітну плату — суму грошей, яку отримує власник робочої сили за певний проміжок часу (го­дину, день, місяць);

— реальну заробітну плату — грошовий еквівалент маси товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата, таким чином, залежить від ве­личини номінальної і рівня цін.

У світовій практиці показник реальної заробітної пла­ти визначається шляхом ділення номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін:

де W_{реальна} — реальна заробітна плата; W_ном — номінальна заробітна плата; ІСЦ — індекс споживчих цін на товари та послуги.

З метою ресурсного забезпечення мінімально необхідно­го рівня відтворення робочої сили згідно з міжнародними трудовими нормами використовують показник мінімаль­ної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата — грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтво­рення робочої сили найнижчої кваліфікації, за умови здій­снення трудового процесу в межах суспільно-нормативної інтенсивності праці.

Згідно із Законом України "Про оплату праці" держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господа­рювання. Розмір її встановлюється не нижчим за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на пра­цездатну особу.

Застосування нинішньої моделі регулювання оплати праці свідчить про недооцінку ролі і значення відтворювальної, регулюючої, стимулюючої та соціально-захисної функції даного нормативу.

Розміри заробітної плати в різних країнах суттєво відрізняються. Причинами відмінностей у національно­му рівні заробітної плати є:

— розмір вартості робочої сили;

— технологічний рівень виробництва;

— рівень продуктивності праці;

— сила й авторитет профспілок;

— вплив держави на політику доходів.

Земля і капітал як економічні ресурси можуть бути про­дані, а можуть здаватися в користування на певний час за певну плату. У першому випадку має місце соціальне відчу­ження факторів, яке передбачає зміну їхнього власника, у другому — функціональне відчуження, що не передбачає зміни власника. Воно ґрунтується на зміні користувача певними ресурсами й означає продаж не ресурсів, а права користування послугами, які надаються завдяки викорис­танню певних ресурсів.

Купівля землі й капіталу передбачає плату (ціну) за при­дбання цих ресурсів у власність на невизначений час.

Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через ціну, яка набуває форми рен­ти і процента.

Дата добавления: 2014-01-05