Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи, їхній рівень, джерела і структура

Персональний розподіл доходів — це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає мож­ливість виявити фактори, що визначають рівень і структу­ру доходів окремих сімей.

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реаліза­цію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому.

Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.

Існують різні джерела формування сімейних доходів:

— заробітна плата;

— доходи від власності;

— доходи від особистого підсобного господарства;

— доходи від кооперативної діяльності;

— доходи від індивідуальної трудової діяльності;

— державні трансфертні платежі (пенсії, допомога з без­робіття, стипендії, безплатні послуги в галузі охорони здо­ров'я, освіти та ін.);

— доходи з інших джерел (спадщина тощо).

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту — забезпечують певний рівень життя на­селення;

2) мотиваційну — сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну — формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні га­рантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотриман­ня прав людини, природно-кліматичні умови і стан навко­лишнього середовища, наявність вільного часу й можли­вості його ефективного використання, а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Поняття рівня і якості життя населення тісно пов'язані й визначають стан економічного та соціального розвитку країни. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартіс­ному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я.

За Законом України "Про прожитковий мінімум" нор­матив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто нале­жить до основних соціальних і демографічних груп насе­лення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують понят­тя фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпе­чує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.

Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє дві най­нижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпе­чених (бідних) та незабезпечених (злиденних)

Прожитковий мінімум є важливим соціально-еконо­мічним нормативом для визначення:

— розмірів мінімальної заробітної плати;

— мінімальної пенсії за віком;

— допомоги багатодітним сім'ям;

— виплат безробітним;

— стипендій та інших соціальних виплат;

— величини неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян;

— державних стандартів обслуговування і забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти та ін.

Лише за умови виконання цих функцій прожитковий мінімум є засобом державної політики в подоланні бідності.

Рівень прожиткового мінімуму є важливою складовою для визначення на основі методики та рекомендацій ООН агрегованого показника — індексу розвитку людини ( І_рл ):

І_рл

де і набуває значення від 1 до 5; І_рл — індекс розвитку людини; І_х1 — індекс очікуваної тривалості життя при народженні; І_х2 — індекс рівня освіти; І_х3 — індекс рівня бідності; І_х4 — індекс рівня безробіття; І_х5 — індекс реального ВВП на душу населення.

У сучасній ринковій економіці доходи окремих фізич­них осіб, сімей (домогосподарств) розрізняються не лише за рівнем, а й за структурою.

Структура сімейних доходів за напрямами викорис­тання їх:

— харчування;

— придбання одягу та взуття;

— придбання товарів тривалого користування;

— соціально-культурні та побутові послуги;

— комунальні послуги;

— транспорт;

— заощадження;

— інші витрати.

Структура витрат сім'ї є важливим показником еко­номічного розвитку країни.

Згідно із законом Енгеля (німецького статистика, який у XIX ст. здійснив аналіз споживання сімей (осіб) із різними рівнями доходів), у міру зростання доходів сім'ї загальне споживання благ збільшується, але у різних пропорціях та структурних співвідношеннях. Зі зростанням доходів сім'ї знижується питома вага витрат на харчування, частка витрат на одяг, зазнають незначних змін витрати на житло та кому­нальні послуги, а от питома вага витрат на задоволення куль­турних та інших нематеріальних потреб суттєво зростає.

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення ха­рактеризується такими тенденціями:

— розширенням структурних складових сімейних до­ходів;

— суттєвим зниженням загального рівня реальних до­ходів;

— поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

— слабким і нестійким зростанням факторних доходів;

— домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

— зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

— натуралізацією частки отримуваних доходів;

— тінізацією доходів з метою ухилення від сплати по­датків.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики.

Дата добавления: 2014-01-05