Охорона знаків для товарів і послуг, зазначень про походження товарів та інших об’єктів охорони промислової власності

Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1 Закону України «Про охоро­ну прав на знаки для товарів та послуг», який Верховна Рада України прийняла 15 грудня 1993 року, знак є позначенням, за яким товари й послуги одних осіб різняться від однорідних товарів і послуг інших осіб. У США визначення товарного знака сформульовано кон­кретніше (слово, назва, символ, девіз або їх комбінація). Українське формулювання відкриває більший простір для маневру, даючи змогу використовувати як товарні знаки найрізноманітніші позначення. Зокрема, у пункті 1.4 «Правил складання, подання та розгляду заявки на вида­чу свідоцтва України на знак для товарів і послуг», за­тверджених наказом Держпатенту України 28 липня 1995 року № 116 (в редакції наказу № 72 від 20 серпня 1997 року), зазначалося, що об'єктами правової охорони можуть бути такі знаки:

• словесні, у вигляді слів або сполучення літер;

• зображувальні, у формі графічних композицій на пло­щині;

• об'ємні, у вигляді фігур або їх тривимірних композицій;

• комбінації вищеназваних позначень.

Такі знаки можна виконувати в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Також у пункті 1.4 зазначалося, що знак може бути звуковим, світловим, а також кольором або поєднанням кольорів тощо.

Названі знаки реєструються Держдепартаментом інте­лектуальної власності (Установою) за наявності технічної можливості внесення їх до реєстру.

В Україні знак не може бути антигуманним і амораль­ним.

Цитований пункт 1.4 дещо різниться від статті 5 За­кону. У ньому йдеться про те, що позначення можуть ви­конуватися в кольорі чи поєднанні кольорів, але не мо­виться про те, що колір може бути товарним знаком. На­дання статусу товарного знака кольору — дуже ризикова­на справа. Кількість кольорів у природі не є безмежною. Для порівняння зазначимо, що у США Патентне відом­ство й суди надзвичайно обережно ставляться до розда­вання кольорів як товарних знаків.

У Законі від 15 грудня 1993 року немає вимоги про те, щоб товарний знак використовувався в комерційній діяльності до подання заявки на його реєстрацію.

Щодо товарних знаків і знаків обслуговування в Україні передбачена формальна та кваліфікаційна експертиза.

У США порядок жорсткіший, навіть, з урахуванням лібералізації, яка відбулася в 1983 році (див. § 2 цієї лекції). У них товарний знак слугує не для декорації, а є постійним бойовим прапором, під яким товари прорива­ються на ринок.

Товарний знак в Україні упродовж його дії може не використовуватися власником, проте права на нього не будуть втрачені протягом 3 років. США жорсткіше регу­люють і цей аспект. Два роки невикористання — і права на товарний знак там втрачаються автоматично, а не згідно з рішенням суду, як в Україні.

Пункт 1 статті 16 українського Закону є недоречним. Там зафіксовано: «Права, що виникають із свідоцтва, діють від дати подання заявки». В Україні, як державі континентальної системи права, реєстрація товарного знака породжує права на нього. Про реєстрацію оголошу­ють публічно в офіційному бюлетені Установи. Про на­дання заявки ніхто, окрім заявника й Установи, не знає. Тому в правовій державі приватна монополія (а саме та­кою є власність на товарний знак) не може розпочати діяти до того, як суспільство про неї дізнається.

В українському Законі, на відміну від «Тимчасового положення» від 18 вересня 1992 року та союзного Закону від 3 липня 1991 року, немає такого поняття, як «колек­тивний знак» (яке, до речі, міститься в законодавстві США). Але пункт 5 статті 5 Закону України фактично дозволяє видачу колективного знака.

Промислові зразки, як ми вже знаємо з попередньої лекції, бувають площинними та об'ємними. Те, що є об'єктом промислового зразка, може часто бути і об'єктом товарного знака. Власник відповідного промзразка може зареєструвати його ж і як товарний знак. Але в Україні забороняється реєструвати як товарний знак чу­жий промисловий зразок. Щоправда, в українському за­коні нічого не говориться про те, чи застосовується ця за­борона після припинення чинності патенту на відпо­відний промисловий зразок.

У вітчизняному законі зазначається, що не можна реєструвати як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

— фірмовими найменуваннями, які відомі в Україні й належать іншим особам, котрі одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо однорідних товарів і послуг;

— найменуваннями місць походження, крім випадків, коли їх ввели до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстрували на ім'я осіб, які мають право викори­стовувати такі найменування;

— сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Зазначимо, що останні два абзаци нашим парламен­том були сформульовані, як кажуть, «на виріст», бо Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» було прийнято через п'ять з половиною років, а законодавство про геральдику й сертифікаційні знаки відсутнє до цих пір.

Що ж стосується сертифікаційних знаків, то тут до­речно зазначити таке. У США не всі вони перебувають у компетенції державних відомств, бо є і приватні сертифіка­ційні фірми. Але всі сертифікаційні марки реєструються відповідно до законодавства про товарні знаки. Це логічно й доцільно. Рано чи пізно такий механізм змуше­на буде запровадити й Україна.

Слід звернути увагу на те, що законодавство про то­варні знаки як України, так і США не оперує стосовно товарного знака таким критерієм, як «новизна». Цей кри­терій товарному знакові, на відміну від винаходу, корис­ної моделі та промислового зразка, не потрібний. Товар­ному знакові необхідна відмінність його від інших.

У статті 19 сформульована можливість визнання зна­ка повністю або частково недійсним у разі:

• невідповідності зареєстрованого знака умовам надання
правової охорони;

• наявності у свідоцтві елементів зображення знака й пе­реліку товарів і послуг, яких не було в поданій заяві.

Після припинення дії свідоцтва тільки його власник може впродовж трьох років поновити реєстрацію відпо­відного знака. Через три роки таке право надається будь-якій особі.

Для реєстрації знака в іноземній державі попередній дозвіл Установи не вимагається. Це пов'язано з тим, що за своєю суттю товарний знак не може бути чимось се­кретним (на відміну від винаходу, промислового зразка й корисної моделі). Знак — це символ, він не містить технічної суті.

Закон від 15 грудня 1993 року передбачає лише цивільно-правову відповідальність за порушення прав власника свідоцтва на товарний знак. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства у сфері то­варних знаків в Україні була встановлена Кримінальним кодексом від 5 квітня 2001 року. Стаття 229 в ньому сформульована так: «Незаконне використання чужого знака для товарів чи послуг, офіційного (зареєстровано­го) найменування, маркування товару, якщо це не було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, —карається штрафом від ста до двохсот неоподаткова­них мінімумів доходів громадян або громадськими робо­тами на строк до двох років». Отримання доходу у великих розмірах вважається та­ким, коли доход у триста і більше разів перевищує нео­податкований мінімум доходів громадян.

Але є адміністративна відповідальність. Абзац перший частини першої статті 164³ Кодексу Ук­раїни про адміністративні правопорушення (у редакції за­кону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуаль­ної власності» від 28 лютого 1995 року № 75/95—ВР) встановлює: «Неправомірне використання фірмового найменуван­ня, знака для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, тягне накладення штрафу розміром від тридцяти до сорока чотирьох неоподаткова­них мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготов­леної продукції, знарядь виробництва та сировини чи без такої».

У США, на відміну від України, набагато жорсткіше ставляться до порушників.

Вище йшлося про найцікавіші й найгостріші аспекти першого в icтopiї України закону про правову охорону товарних зразків. Сподіваємося, що не лише викладачі, але i студенти ретельно самостійно опрацюють весь текст За­кону від 15 грудня 1993 року (з подальшими змінами й доповненнями), врахувавши зроблені вище зауваження.

Далі коротко зупинимося на Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 року (№ 752—XIV).

Зазначення походження тoвaрiв поділяються на прoстi та кваліфіковані. Закон оперує, зокрема, такими поняттями. «Просте зазначення походження товару» — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. «Кваліфіковане зазначення походження товару» — термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни, як „назва місця походження товару” та „географічне зазначення походження товару”.

Назва місця походження товару — назва географiчнoгo місця, яка вживається як позначення у назві то­вару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором».

Географічне зазначення походження товару — назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов i людського фактора.

Географічне місце — будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема, країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Видова назва товару — застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку цей товар вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Укpaїнi як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження.

Слід додати, що Міністерство освіти i науки України своїм наказом від 12 грудня 2000 року (№ 583) затверди­ло «Положення про перелік видових назв товарів».

На реєстрацію кваліфікованого зазначення походжен­ня товару заявник подає Установі заявку. Вона повинна стосуватися лише одного зазначення походження товару.

Пунктом 5 статті 11 встановлено:

«У ході експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару здійснюється пеpeвipкa цього зазначення стосовно видових назв, занесених до переліку видових назв товарів.

Перелік видових назв товарів формується Установою на підставі Положення про Перелік Видових назв товарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначен­ня походження товару міститься у Переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову у реєстрації».

Про заявку, яка відповідає встановленим вимогам, Установа публікує відомості у своєму офіційному бюлетені. Після такої публікації будь-яка особа може у встановленому порядку ознайомитися з матеріалами заявки та подати впродовж шести місяців від дати публікації заперечення проти реєстрації. Заявникові надається можливість відповісти на заперечення. Заявник та особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у розгляді його. Якщо заперечення відсутнє або визнається необґрунтованим, то Установа приймає рішення про реєстрацію цього кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання даного зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару й повідомляє про це заявника.

Документ про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару називається свідоцтвом. Воно діє протягом 10 років від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва подовжується Уста­новою на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, впродовж останнього року дії свідоцтва.

Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару або права на його ви­користання, діють від дати їx реєстрації.

Звернімо увагу на ту обставину, що використання кваліфікованого зазначення походження товару не дає права власникові свідоцтва видавати ліцензію. Цим кваліфіковане зазначення походження товару різниться від винаходу, корисної моделі, промислового зразка, зна­ка для товарів i послуг, топографічної інтегральної мiкpoсхеми. На використання цих об'єктів можуть видаватися ліцензії.

У нашому ж випадку власник свідоцтва має лише право:

1) використовувати зареєстроване кваліфіковане за­значення походження товару;

2) вживати заходи щодо заборони неправомірного ви­користання кваліфікованого зазначення походження то­вару особами, які не мають на це права;

3) вимагати від ocіб, які порушили його права, припинення цих порушень i відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Контрольні питання до лекції № 4

1. Які основні положення регулювання правовідносини при охороні права промислової власності?

3. Що відноситься до об’єктів винаходу, корисної моделі, промислового зразка?

4. Що таке службовий винахід, корисна модель, промисловий зразок?

5. Що таке „вичерпання прав”?

2. Які особливості при охороні прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин і топографії інтегральних мікросхем?

6. Які особливості при охороні прав на знаки для товаріві послуг, зазначень про походження товарів?

ЛЕКЦІЯ № 5. ЛІЦЕНЗІЙНІ ДОГОВОРИ

План.

5.1. Ліцензійні договори як угода між ліцензіаром і ліцензіатом на право використання об’єкта інтелектуальної власності.

5.2. Види ліцензій.

5.3. Правила складання ліцензійного договору.

Дата добавления: 2014-01-05