Загальнонаукові методи

Методи наукових досліджень

Кожний вид людської діяльності передбачає використання певних прийомів, способів, операцій, спрямованих на досягнення мети. Специфічними прийомами, способами послуговується і наука як один із видів діяльності людини. Сукупність цих прийомів позначають поняттям «метод».

Метод (грец. methodos - спосіб пізнання) – спосіб досягнення мети, сукупність прийомів і операцій теоретичного, практичного освоєння дійсності; спосіб певним чином організованої людської діяльності.

Метод є не тільки сукупністю правил, прийомів, способів, норм пізнання і дій, а й системою приписів, принципів, вимог, які повинні орієнтувати у вирішенні конкретного завдання, досягнення результату в будь-якій сфері діяльності.

З огляду на сферу реалізації розрізняють загальні і спеціальні методи наукових досліджень.

Структурними елементами цих методів є філософські загальнонаукові принципи пізнання дійсності. За функціональним критерієм їх поділяють на такі групи:

· методи емпіричного дослідження (спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент);

· методи, які використовують на емпіричному і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання та ін.);

· методи теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний, системний методи, прогнозування, дисперсний аналіз).

Кожен із цих методів, попри споріднені особливості, послуговується специфічним інструментарієм.

Методи емпіричного рівня. Найхарактерніша їх особливість полягає у пізнанні феноменів, їх зв’язків і відношень завдяки безпосередньому з’ясуванню їх параметрів.

Спостереження - метод пізнання дійсності, який ґрунтується на безпосередньому сприйнятті процесів, явищ, об’єктів за допомогою органів чуття, без втручання в їх буття дослідника.

Пізнавальними результатами спостереження є опис мовними засобами предметів і явищ, а також схеми, таблиці, графіки, рисунки, діаграми та ін.

Вимірювання – представлення властивостей реальних об’єктів у вигляді числової величини.

Порівняння - метод пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні параметри між процесами, явищами, об’єктами.

Експеримент – (лат. experimentum – проба, дослід) – метод пізнання об’єктивної дійсності завдяки науково організованому досліду, ініціюванню процесів, явищ.

Методи емпіричного і теоретичного рівня дослідження. Сутність їх полягає у зорієнтованості на безпосередню дійсність й одночасному використанні абстрактних пізнавальних образів (уявлень, ідей, понять, концепцій), які стосуються цієї дійсності.

Абстрагування - метод наукового дослідження, який полягає у мисленому відокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів, відношень предмета, процесу, явища.

Аналіз і синтез – ці два мислені процеси органічно взаємопов’язані і взаємозумовлені.

Аналіз (грец. analysis - розкладання) – мислене або практичне розчленування цілого на частини.

Синтез (грец. synthesis - складання) – об’єднання раніше відокремлених частин у ціле, в якому протиріччя і протилежність послаблюються або знімаються.

Індукція і дедукція – особливість цих методів пізнання дійсності полягає у переході знання про одиничне й окреме у знання про загальне і навпаки.

Індукція (лат. inductio - наведення) – метод пізнання, згідно з яким на основі висновків про часткове роблять висновки про загальне.

Дедукція (лат. deductio – відводжу, виводжу) – метод пізнання, заснований на висновках від загального до часткового (особливого).

Аналогія (грец. analogia - відповідність, подібність, схожість) – метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох характеристик із відомого явища на невідоме.

Суттєвою особливістю цього методу пізнання вважають конструювання висновків про можливу подібність предметів за одними ознаками на підставі їх подібності за іншими ознаками.

Моделювання (франц. modeler – ліпити, формувати) – метод пізнання явищ і процесів, який ґрунтується на заміні, теоретичній або експериментальній, об’єкта досліджень (оригінала) подібним до нього (моделлю).

Методи теоретичного дослідження. Особливість теоретичного дослідження полягає у використанні абстрактних уявлень, ідей, положень, концепцій, які мають безпосереднє відношення до процесу практичного пізнання. Найчастіше у процесі теоретичного пізнання наука послуговується методом сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивним, системним методами.

Сходження від абстрактного до конкретного є загальною формою руху наукового пізнання, відтворенням дійсності у мисленні. Згідно з цим методом у процесі пізнання виокремлюють два відносно самостійні етапи.

На першому відбувається перехід від чуттєво-конкретного до його абстрактних визначень. Єдиний об’єкт розчленовується, описується за допомогою багатьох понять і суджень. Він перетворюється на сукупність зафіксованих мисленням абстракцій, визначень.

Другий етап є рухом від абстрактного до конкретного. Суть його полягає у прямуванні думки від абстрактних визначень об’єкта, тобто від абстрактного в пізнанні, до конкретного. На цьому етапі немовби відновлюється вихідна цілісність об’єкта, він перетворюється у всьому своєму різноманітті – але вже у мисленні. Обидва етапи тісно взаємопов’язані.

Гіпотетико-дедуктивний метод використовується як інструмент обґрунтування готового, існуючого знання. За його допомогою можна виводити наслідки з гіпотез і перевіряти їх за допомогою фактів. Але шлях до таких гіпотез, ініційованість їх фактами, пояснення їх залишаються поза межами цього методу. Дедукція є лише логічним механізмом передуванні і перетворення інформації, оскільки переносить сутнісне значення вихідних міркувань на висновки.

Використання гіпотетико-дедуктивного методу в суспільних науках, які переважно належать до описових, на відміну від природничих наук, пов’язане з певними труднощами, оскільки в них не виокремлені найважливіші узагальнення і факти з багатьох інших, другорядних, а основні гіпотези не відділені від похідних гіпотез; не виявлені логічні відношення між окремими групами гіпотез. Негативно позначається на цьому і дуже велика кількість гіпотез.

Системний метод ґрунтується на ідеї про те, що навколишня дійсність є єдиним цілим, речі і явища пов’язані одне з одним багатьма відношеннями. Системному методу властивий розгляд певної сукупності об’єктів (матеріальних або ідеальних), у процесі якого з’ясовується, що їх взаємозв’язок і взаємодія спричиняють виникнення нових інтегративних властивостей системи, відсутніх у її складових. У кожному конкретному випадку для характеристики системи необхідно виявити механізм, за допомогою якого здійснюється взаємодія між елементами системних властивостей.

Системи класифікують за різними ознаками. Наприклад, розрізняють системи матеріальні та ідеальні. До матеріальних належать системи живої і неживої природи й соціальні системи, які існують незалежно від суб’єкта. Ідеальні системи відносно правильно відображають властивості і закономірності об’єктивно існуючих у природі й суспільстві матеріальних систем. Типовим прикладом ідеальної системи є наукова теорія, яка дає цілісне відображення конкретної галузі об’єктивного світу.

З точки зору взаємодії з навколишнім середовищем системи можуть бути відкритими і закритими.

4.2. спеціальні методи (методи лінгвістичних досліджень)

У літературі існує чимало робіт з методів дослідження. Вибір методики, яка відповідає об’єкту й завданням дослідження, має для успіху роботи найважливіше значення. Генетично кожна методика аналізу пов’язана з якимось конкретним методом і конкретною лінгвістичною теорією. Практики, однак, показує, що оптимальні результати дає поєднання декількох типів процедур таким чином, що кожна з них буде не тільки доповнювати, але й конкретизувати решту.

Плюралізм течій і напрямів сучасного періоду розвитку лінгвістики визначив найпоширенішу на сьогодні методику комплексного лінгвістичного аналізу, яка і поєднує в собі застосування більшості існуючих у лінгвістиці методів.

Серед спеціальних дослідницьких мовознавчих методів найвідомішими є наступні: описовий, порівняльно-історичний, зіставний, гіпотетико-дедуктивний, структурний, метод опозицій, дистрибутивний аналіз, валентнісний аналіз, метод безпосередніх складників, трансформаційний і компонентний аналіз, метод контекстологічного аналізу, ряд соціологічних і психолінгвістичних методів, а також велика кількість математичних методів, які набувають все більшого значення в лінгвістичних пошуках.

Описовий метод – планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування в синхронії.

Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) – сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.

Зіставний метод (контрактивний, типологічний) - сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки.

Гіпотетико-дедуктивний метод (Щерба) – складається з наступних етапів: визначення критеріїв досліджуваного об’єкту, відбір фактичного матеріалу, узагальнення матеріалу індуктивним шляхом, уточнення гіпотези багатьма шляхами, дедукція, перевірка нової теорії шляхом зіставлення з додатковими фактами.

Структурний метод – метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв’язків і відношень між мовними елементами. Цей метод є антитезою до порівняльно-історичного, який розглядає мовні факти в діахронічному аспекті.

Як видно з попереднього підрозділу, останні два методи є загальнонауковими, але лінгвістична наука застосовує їх своїм специфічним шляхом; отже, для мовознавчих цілей ці методи можуть бути застосованими у якості спеціальних.

Основні ідеї структурного методу можна сформулювати як такі:

1) реальним є не окремий факт, а мова як система; система не є сумою, що складається з елементів, вона визначає ці елементи;

2) відношення домінують над елементами, основними є опозиційні відношення;

3) оскільки в мові основними є відношення, то для мови слід застосовувати математичні методи.

Мета структурного методу – вивчення мови як цілісної функціональної структури, елементи якої пов’язані системою лінгвальних відношень.

Метод опозицій – базується на теорії опозицій Трубецького. Опозиція розглядається як розрізнення в елементах, що зіставляються на основі спільних ознак. Отже, розрізнювальну ознаку називають диференціальною.

Дистрибутивний аналіз – методика дослідження мови на основі оточення, дистрибуції, розподілу окремих одиниць у тексті.

На матеріалі дослідження створюються певні дистрибутивні формули, наприклад:

make + N make a coat / f decision

make + (the) + N + V make the machine go

make + A make shure

make + A + N + for + N make a good wife for him

Застосування дистрибутивного аналізу, як видно з наведеного прикладу, потребує також статистичних підрахунків. Загалом цей метод, який залучає лінгвістичну статистику, отримав назву дистрибутивно-статистичного аналізу.

Валентнісний аналіз – має багато спільного з дистрибутивно-статистичним методом, але він розвивався поза структурним підходом до вивчення мови. Валентність у лінгвістиці – запозичене поняття, яке означає здатність мовної одиниці (слова) певним чином реалізуватись у реченні і вступати в певні комбінації з іншими словами. Пізніше лінгвістичну валентність стали розуміти як властивість певних розрядів слів приєднувати до себе інші слова. Отже, валентність – це сполучу вальна властивість мовного елементу.

Методика безпосередніх складників (БС) – це прийом подання словотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення та речення у вигляді ієрархії складових елементів (Блумфілд).

Сутність методу безпосередніх складників полягає в тому, що при членуванні речення, як і словосполучення, слід дотримуватися принципу: один із БС повинен бути ядром членованої конструкції, а інший – периферійним елементом.

Аналіз БС ґрунтується на жорстких правилах:

1) кожен раз дозволяється зробити лише одне членування;

2) у процесі поділу не припускається перестановка складників;

3) при кожному членуванні береться до уваги тільки результат останнього членування.

Наприклад, при аналізі речення „Маленька дівчинка їсть велике яблуко” виділяються наступні блоки:

1-й поділ – „маленька дівчинка”; 2-1 поділ – „велике яблуко”; 3-1 поділ – тісніший: виділяється група присудка; 4-1 поділ – група підмета об’єднується з групою присудка. Графічно, у вигляді структурної схеми це виглядає так:

Трансформаційний аналіз – експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об’єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій (Харріс, Хомський). Суть методу полягає в тому, що в основі класифікації мовних структур лежить їх еквівалентність іншим за будовою структурам, тобто можливість однієї структури перетворюватись на іншу (наприклад, морфологічна структура пасивного стану – на структуру активного).

Компонентний аналіз - система прийомів лінгвістичного вивчення значень слів, суть якої полягає в розщепленні значення слова на складові компоненти, які називають семами, семантичними множниками і, зрідка, маркерами.

За компонентами лексичні одиниці різняться або об’єднуються. Виділення в лексичній одиниці складових елементів здійснюється шляхом зіставленні її з іншими одиницями, які мають з нею семантичну спільність.

Зокрема, всі терміни спорідненості описують за допомогою трьох компонентів: стать (чоловіча/жіноча), характер спорідненості (пряма/непряма), покоління (1,2,3,4,5).

Поза структуралізмом окремо стоїть метод контекстологічного аналізу. Н.Н.Амосова визначала контекст як поєднання вказівного мінімуму з семантично реалізованим словом. В основу такого розуміння імпліцитно закладена модель полісемії й омонімії в мові, яка ґрунтується на таких припущеннях:

1. Мовний знак асиметричний, полісемія й омонімія є мовними універсаліями, але вся множина значень кожного мовного знаку може бути поділена на окремі дискретні елементи – лексико-семантичні варіанти.

2. У мовленні слово актуалізується тільки в одному з можливих варіантів.

3. Відправник і одержувач повідомлення однаково компетентні в умовах реалізації слів у даній мові.

4. Система мови залишається незмінною.

Слід зауважити, що метод контекстологічного аналізу, хоча і не є структурним, але тісно пов’язаний з усіма перерахованими вище і застосовується частіше за все у поєднанні з ними.

Дата добавления: 2014-01-06