Історія розвитку науки про годівлю тварин

Вступ

Лекція 1

Годівля тільних сухостійних корів

3.Годівля дійних корів.

4.Годівля телят до 6-місячного віку.

5.Годівля молодняку ВРХ після 6-ти місячного віку.

6.Відгодівля великої рогатої худоби.

Лекція 4.Особливості годівлі свиней

1Особливості годівлі свиней

2. Годівля холостих і порісних свиноматок

3.Годівля лактуючих свиноматок та кнурів-виробників.

4..Годівля підсисних та відлучених поросят.

5.Відгодівля свиней.

Лекція 5.Особливості годівлі овець птиці, коней і хутрових звірів

1.Годівля баранів-виробників та вівцематок.

2.Годівля ягнят і ремонтного молодняку.

3. Годівля коней

4. Годівля птиці

5. Годівляхутрових звірів

Лекція 6.Кормові добавки до раціонів с.-г. тварин на сучасному етапі.

1.Кормові добавки для годівлі с.-г. тварин загального призначення.

2.Кормові добавки для годівлі свиней.

3. Кормові добавки для годівлі ВРХ.

4. Кормові добавки для годівлі птиці.

1. Історія розвитку, предмет і задачі науки про годівлю сільськогосподарських тварин. Хімічний склад кормів і фізіологічне значення окремих поживних речовин у живленні тварин.

1.Історія розвитку, предмет і задачі науки про годівлю сільськогосподарських тварин.

2 Хімічний склад кормів і фізіологічне значення окремих поживних речовин у живленні тварин...........................................................................

3.Характеристика і фізіологічне значення протеїну, вуглеводів

жирів

4. Мінеральні речовини і їх значення в живленні тварин.

5. Вітаміни та їх значення для організму тварин.

6.Перетравність поживних речовин

7. Поживність кормів і методи її визначення

Ключові слова: рослина, тварина, людина, населення, історія, наука, годівля, поживність, поживні речовини, норми живлення, енергія, білок, інтенсифікація, витрата кормів, продуктивність, кормова база, предмет і задачі.

Незамінна, а мабуть і вирішальна роль в еволюції життя на землі належить рослині. Вона і тільки вона накопичила основну органічну масу за рахунок фіксації сонячної енергії в зеленому листі та розчинених в воді мінеральних речовин. Рослина є основою живлення тварин і людей. Тобто рослина є творець, а всі останні – споживачі. Не дивлячись на це, все живе складає єдиний ланцюг еволюції, кожному відведена своя особлива роль. На певному етапі домашні тварини і людина є наче конкурентами за рослинну їжу. Це стосується, в першу чергу, зерна злакових, бобових та масляних культур. Але декілька разів більша частина органічної маси цих культур не придатна для споживання людиною. Це солома, полова, стебла кукурудзи, гичка буряків, залишки переробки зерна – висівки, макуха, шроти. А якщо сюди добавити сіно, то тільки порівняно мала частина того, що створює рослина, придатне в незмінному вигляді для споживання людиною, а всі вище названі відходи – ця величезна маса продуктів є прекрасним кормом для домашніх тварин. За рахунок споживання цих кормів тварини дають кращі продукти для людини. Правда, ця робота домашніх тварин проходить із значними втратами у вигляді калу та сечі, але краще втратити частину при виробництві молока, м’яса і жиру, ніж втратити всю ту величезну масу рослинної продукції. Якщо подивитися ширше, то і втрата не відносна. Оскільки сеча і кал переробляються мікроорганізмами, поповнюють родючий шар землі і знову надходять до рослин.

На даному етапі розвитку цивілізації не можливо собі уявити існування людства, його здоров’я, без продуктів тваринництва. Завдяки збільшенню виробництва продукції сільського господарства і, особливо, продуктів тваринного походження стало можливим збільшення населення планети.

За даними американського вченого Л. Брауна одомашнення рослин і тварин почалося всього 10000 років тому, тоді ж і почалося накопичення досвіду в розведенні і годівлі тварин. Історія науки про годівлю тварин налічує зовсім малий проміжок – лише близько 200 років. В 1809 році Альбрехт Теєр – агроном і грунтознавець опублікував 1-й том “Основи раціональної годівлі”, що і поклало початок розвитку науки про годівлю. Ідея, яку висловлював Теєр, діє і сьогодні. Він зробив спробу привести оцінку різних кормів до єдиного показника. На той час, за його пропозицією, таким показником став 1 кг лугового сіна середньої якості. Він вирахував, що для корови потреба в кормах складає 2500 кг сіна на рік. За його даними, на основі господарських дослідів, а також деяких наукових лабораторних дослідів, можна встановити “поживну силу” різних кормів. Якщо 100 кг згодованого сіна дають в господарстві певний результат, то необхідно знайти кількість кожного нового корму, яка дала б той же результат. Так було знайдено, що 100 кг лугового сіна рівноцінно за своєю дією 90 кг сіна конюшини або 200 кг картоплі, чи 525 кг кормового буряку, 266 кг моркви і т.д. Все це для дійних корів. Пізніше його учні, назвали цей показник “сінним еквівалентом”. Не довгий час проіснувала “сінна теорія” – всього 50 років, але вона дала можливість більш впевнено вести і розвивати господарювання. Швидко стало ясно, що сіно одного складу не відповідає сіну іншого складу, корми залежать від місцевих і кліматичних умов, тому продуктивна дія їх різна.

В цей час іде інтенсивний розвиток органічної хімії. З появою робот Лібіха та його учнів стало можливим визначення хімічного складу кормів та окремі групи поживних речовин. Особливо широко такі аналізи були проведені на першій німецькій дослідній станції в Лейпцізі-Маккерні, директором якої був Еміль Вольф. Він звів дані тих аналізів в таблиці, які одержали велику популярність. З цього часу, на зміну “сінним еквівалентам” прийшла сума сирих поживних речовин. В послідуючі роки, завдяки роботам хіміків-фізіологів, особливо Генненберга і Штомана, була внесена ясність відносно тих процесів, які протікають в організмі с.-г. тварин при перетравленні кормів. Було встановлено, що вирішальне значення має не хімічний склад кормів, тобто вміст сирих поживних речовин, а та частина корму, яка всмоктується організмом тварин. Вольф в останніх своїх роботах багато уваги приділив перетравленню кормів і ці дані також звів в таблиці. В них наведені дані про вміст перетравних поживних речовин, тобто перетравних жирів, вуглеводів та білків.

Визначення потреби в кормах за перетравними речовинами мало значний прогрес в порівнянні з розрахунком за сирими речовинами тому, що за основу бралось не те, що тварина одержувала з кормом, а те що вона використовувала. Але і в даному випадку не була досягнута основна мета – провести оцінку кормів до єдиного показника. Метод розрахунку за перетравними поживними речовинами базувався не на єдиному показнику, а на різних поживних речовинах, що значно ускладнювало роботу. Але більш важливим залишалося те, що не ясно було, що ж далі було після перетравлювання. Як тварина використала поживні речовини для побудови свого організму, різних фізіологічних процесів.

Генрі Армсбі розробив схему енергетичного балансу в тваринному організмі, в яку було введено такі поняття як валова (брутто), перетравна, фізіологічно корисна чиста (нетто) енергія корму. Він запропонував проводити оцінку енергетичної поживності кормів в одиницях чистої енергії – термах 1 терм відповідав 1000 ккал відкладених в організмі тварин білку, вуглеводів і жиру. Цей принцип став основою для подальшого розвитку оцінки поживності кормів по їх продуктивній дії на організм тварин.

Але найбільший вклад в розвиток науки про годівлю тварин в другій половині 19 і на початку 20 сторіччя були здійснені роботами Оскара Кельнера. В респіраційних дослідах на волах він вивчив продуктивну дію чистих перетравних органічних речовин: білків, жирів, клітковини, цукру, крохмалю і визначив константи відкладення жиру за рахунок цих речовин. На відміну від Армсбі він запропонував оцінювати продуктивну дію кормів не в калоріях чистої енергії, а в жировідкладанні. Жировідкладання за рахунок 1 кг перетравного крохмалю одержало назву крохмальний еквівалент.

Взагалі можна відмітити, що наука про годівлю тварин інтенсивний розвиток одержала, починаючи з другої половини 19 сторіччя. В цей час були проведені класичні досліди по годівлі тварин і в Росії. Слід відмітити роботи Миколи Петровича Чирвінського (1848-1920). Цей видатний вчений, вчитель багатьох поколінь агрономів і зоотехніків (по тодішній термінології) провів дослідження на поросятах і довів, що жир у тварин може відкладатися не обов’язково із жиру (теорія Фойта), а із вуглеводів. Це було підтверджено іншими дослідниками на тваринах інших видів в багатьох країнах. Чирвінський все своє життя присвятив дослідженню процесів росту тварин в залежності від умов годівлі. Він вперше показав, що наші аборигенні породи можливо значно покращити за рахунок хорошої годівлі в молодому віці. Чирвинський був професором колишньої Петровської сільськогосподарської академії, а потім Київського політехнічного інституту. Він організував першу в Росії кафедру загальної зоотехнії, де вивчали годівлю і розведення тварин.

Великий вклад в розвиток науки про годівлю внесли вчені-зоотехніки Михайло Іванович Придорогін (1862-1929), Михайло Федорович Іванов (1871-1935), Юхим Федотович Ліскун (1873-1958). Підручник Ліскуна “Годівля с.-г. тварин” витримав три видання, написаний легкою мовою з економічним аналізом.

Велика заслуга в розвитку науки про годівлю тварин Єлія Анатолійовича Богданова (1872-1931). Свою наукову роботу він почав з розв’язання питання можливості утворення жиру тварин з білків корму, що було на той час проблемою в теорії жироутворення. Оригінальними дослідами на поросятах Богданов доказав, що жироутворення з білків корму звичайний процес, як із вуглеводів, що встановив Чирвинський. Богдановим встановлено, що поряд з енергетичним живленням корму необхідно враховувати білкове і вітамінне.

Під його керівництвом ішов розвиток вчення про нормовану годівлю тварин в залежності від фізіологічного стану, особливо племінних тварин, а також розроблений проект радянської (вівсяної) кормової одиниці (в 1922-23 рр.), який був прийнятий в 1933 році.

Михайло Іудович Дьяков (1878-1852) провів широкі досліди по вивченню обміну речовин і енергії в лактуючих тварин, на основі яких були прийняті норми годівлі дійних корів, овець і кіз; зробив значний вклад в розвиток теорії про мінеральне живлення с.-г. тварин. Він автор робіт, які вияснили роль інфузорій в травленні жуйних тварин, а також доказав, що продуктивна дія окремого корму значно нижча, ніж суміші кормів. Ці роботи лягли в основу розвитку комбікормової промисловості.

Особлива заслуга в розвитку науки про годівлю тварин належить Івану Семеновичу Попову (1888-1964). Іще в 1915 році він провів досліди по перевірці системи оцінки кормів за Кельнером. В цій роботі він доказав, що поживність зернових кормів не однакова для тварин різних видів. В 1921 році ним були видані “Кормові норми для відгодівельних волів, племінних і відгодівельних свиней”. З 1921 по 1929 роки він працював в Московському вищому зоотехнічному інституті, де вперше в СРСР створив кафедру годівлі. В 1930-1933 роки працював у Всесоюзному науково-дослідному інституті тваринництва, де організував роботу по оцінці поживності вітчизняних кормів. В результаті якої в 1933 році була видана книга “Корми СРСР, склад і поживність”. Значну увагу він приділяв годівлі і роздою високопродуктивних корів. На основі експериментальних даних ним була двічі видана книга “Годівля високопродуктивних корів”. Він вважав, що при визначенні вуглеводів в кормах, необхідно визначати вуглеводи клітини і клітинної стінки, а далі по білку доповнювати вмістом необхідних тваринам амінокислот. В СРСР ним вперше були складені таблиці по вмісту амінокислот в кормах. З його ініціативи, а також інших вчених в Союзі було налагоджено промислове виробництво окремих амінокислот. Під його керівництвом були виконані досліди, в яких встановлено, що в раціонах корів 20-25% протеїну можна заміняти сечовиною. Його підручник по годівлі с.-г. тварин витримав 9 видань, перекладений на багато мов світу.

Попов вважав, що білкову проблему в тваринництві слід вирішувати за рахунок збільшення виробництва рослинних білкових кормів в господарствах, що актуально і сьогодні.

Вже в 20 сторіччі багато доповнили науку про годівлю с.-г. тварин такі вчені, як О.П.Дмитроченко, М.Ф.Томме, Й.М.Кузнецов, П.Д.Пшеничний, Є.А.Соколов, А.С.Солум, Н.І.Денисов та інші.

Зі створенням республіканських і зональних науково-дослідних інститутів, а їх в колишньому Союзі було більше 25, була розпочата велика робота по розробці деталізованих норм годівлі всіх вікових і виробничих груп сільськогосподарських тварин за енергією, протеїном, амінокислотами, вітамінами, макро- та мікроелементами, яка закінчилася виданням книги “Деталізовані норми годівлі, корми, раціони для с.-г. тварин”. В розробці цих норм прийняли участь цілі творчі колективи інститутів, всіх перелічити неможливо. Можна тільки відзначити, що в Україні над цими питаннями працювали Український інститут свинарства (м. Полтава), Український інститут тваринництва (м. Харків), Інcтитут тваринництва Лісостепу і Полісся (м. Львів), Інститут тваринництва Степних районів (Асканія-Нова). З виданням деталізованих норм стало можливим контролювати раціони за 28-30 показниками. Дійні стада провідних господарств, таких як Головний селекційний центр України агрофірма “Наукова”, державні племінні заводи “Чумаки”, “Плоснівський”, “Бортничі” та ін. вже застосовують на практиці годівлю тварин за такими показниками і одержують високу продуктивність тварин. Хоча на сьогодні, на жаль, в більшості випадків годівлю тварин нормують лише за енергією, протеїном, кальцієм, фосфором і каротином, що й забезпечує низький рівень продуктивності. Так, наприклад, в 1999 році по Україні надій молока на корову склав лише 1200-1500 кг проти майже 3000 кг в 1988 році.

Дата добавления: 2014-01-06