Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі

Згідно зі ст. 61 Кримінального кодексу України, покарання у ви­ді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконав­чих установах відкритого типу (далі — виправних центрах) без ізо­ляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'яз­ковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як при відбуванні позбавлення волі, вони лише обмежені у свободі пе­ресування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не вправі залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобов'язані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках. За сво­їми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецко-мендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р.

Обмеження волі як міра кримінального покарання призначаєть­ся на строк від одного до п'яти років.

Карою при обмеженні волі є:

а) тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі;

б) обов'язкове залучення засудженого до праці.

Обмеження волі застосовується тільки як основне покарання. Як додаткові до нього можуть бути призначені штраф, позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, по­збавлення спеціального, військового звання, чину або рангу, конфіс­кація майна. У разі призначення додаткових покарань засудженим до обмеження волі каральний і виховний вплив на них посилюється.Обмеження волі не застосовується до:

а) неповнолітніх;

б) вагітних жінок;

в) жінок, що мають дітей віком до 14 років;

г) осіб пенсійного віку;
ґ) військовослужбовців строкової служби;

д) до інвалідів І і II груп.
Обмеження волі може бути застосовано і в порядку заміни невідбутої частини покарання іншим його видом. Так, особі, що від­ буває позбавлення волі, суд з урахуванням її поведінки в період від­ бування покарання може замінити невідбуту частину покарання
більш м'яким його видом — обмеженням волі в порядку ст. 82 КК України.

Заміна невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі на більш м'яке (обмеження волі) можлива після фактичного відбут­тя засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний

тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді по­збавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття суди­мості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена

до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначе­ного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила но­вий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі регламентуються статтями 106—10713 Виправно-трудового кодексу України та Інструкцією "Про організацію виконання покарання у ви­ді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи", яка затверджена наказом Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. № 165.

Відповідно до ст. 106 ВТК України органами, які виконують по­карання у виді обмеження волі, є кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри), а для осіб, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 82 КК України — дільниці соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

З метою створення сприятливих передумов для виправлення засуджених, позитивного впливу на їх поведінку членів їхньої сім'ї,трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким даний вид покарання застосовано в порядку заміни іншого по­карання, а також засуджені, по місцю постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самовряду­вання зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудо­вому і побутовому влаштуванні засуджених.

Управління (відділи) Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцево­го самоврядування визначають межі виправних центрів.

Підставою направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання є вирок суду, що вступив в законну силу, а для осіб, яким невідбутна частина іншого покарання замінена пока­ранням у виді обмеження волі, — постанова чи ухвала визначення суду (ст. 107 ВТК).

Після одержання чи вироку визначення суду орган внутрішніх справ за місцем проживання засудженого чи орган, що виконує по­карання (виправна установа), вручають засудженому розпоряджен­ня про виїзд до місця відбування покарання.

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок дер­жави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-вико­навча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. У розпорядженні про виїзд вказується місце, куди повинний прибути засуджений, маршрут і час прибуття до місця призначення з урахуванням необхідного для проїзду часу, а також попередження про наслідки ухилення засу­дженого від виїзду у встановлений термін у виправний центр. Засу­джений зобов'язаний прибути туди в термін, обумовлений з ураху­ванням необхідного для проїзду часу і вказаному у розпорядженні. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зо­бов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Якщо особи, засуджені до обмеження волі, перебувають під вар­тою, то вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання ви­роком законної сили. Адміністрація слідчого ізолятора вручає засу­дженим припис про виїзд до місця відбування покарання.

З урахуванням особи засудженого до обмеження волі, який зна­ходиться до набрання вироком законної сили під вартою, та інших обставин справи суд може направити його до місця відбування по­карання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбав­лення волі. У цьому разі засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до ста­тей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправ­но-трудовою колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, затримується кримінально-виконавчою інспекцією для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування пока­рання.

У разі невиїзду без поважних причин кримінально-виконавча ін­спекція направляє затриманого до місця відбування покарання в по­рядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання оголошується його розшук. Після затримання засуджений направ­ляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки за­судженого на облік у виправному центрі.

Підставою постановки на облік засудженого до обмеження волі є: копія вироку (визначення, постанови) суду; довідка про набуття його законної сили і розпорядження суду про виконання вироку; прибуття засудженого до місця відбування покарання самостійно чи в порядку, встановленому для осіб, позбавлених волі; наявність роз­порядження про виїзд до місця відбування покарання.

Облік засуджених здійснюється з метою забезпечення дотрима­ння ними встановлених законом порядку й умов виконання пока­рання у виді обмеження волі, використання облікових даних у по­всякденній діяльності установ.

Саме з моменту постановки засудженого на облік у виправному Центрі обчислюється термін покарання у виді обмеження волі.

У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 КК Ук­раїни, зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а та­кож час слідування під вартою з виправно-трудової колонії до ви­правного центру у разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі.

У строк покарання за мотивованою постановою начальника ви­правного центру не зараховується час самовільної відсутності на ро­боті або за місцем проживання понад одну добу.

Самовільна відсутність засудженого на роботі чи за місцем про­живання до однієї доби є порушенням порядку й умов відбування покарання. Факти самовільної відсутності засудженого на роботі чи за місцем проживання понад одну добу повинні підтверджуватися у встановленому порядку адміністрацією організації за місцем роботи засудженого, рапортами співробітників виправного центру, матеріа­лами органів внутрішніх справ по місцю затримки засудженого й ін­ших документів, що мають значення для справи. Зібрані матеріали зберігаються протягом визначеного періоду, потім передаються в суд по місцю дислокації виправного центру для вирішення питання про невключення всього часу відсутності засудженого на роботі чи по місцю проживання в строк відбування покарання.

Засуджений знімається з обліку при наявності таких підстав:

— відбуття строку обмеження волі;

— застосування умовно-дострокового звільнення;

— заміни обмеження волі позбавленням волі;, — засудження за здійснення нового злочину до позбавлення волі;

— застосування амністії чи помилування;

— захворювання в процесі відбування покарання тяжкою хворо­бою, що перешкоджає відбуванню покарання, а також утрати пра­цездатності засудженим чи вагітності засудженої;

— скасування чи зміни вироку;

— смерті засудженого.

Після прибуття засуджених до місця відбування покарання і їх постановки на облік їм оголошуються під розписку правила внут­рішнього розпорядку, що діють у виправному центрі. При цьому за­судженим роз'ясняються їхні права й обов'язки. Одночасно вони по­переджаються про відповідальність за ухилення від відбування пока­рання, порушення порядку відбування покарання, самовільний виїзд за межі території виправного центра.

Правила внутрішнього розпорядку, правила поведінки встанов­люються для засуджених до обмеження волі виходячи з кола їхніх прав і обов'язків, визначених у законодавстві. Засуджені несуть обов'язки і користуються правами, встановленими для громадян Ук­раїни, але з певними обмеженнями, зазначеними у Виправно-тру­довому кодексі України. Інакше кажучи, засуджені є громадянами України з обмеженим статусом, що залежить від характеру обме­жень, властивих даному виду покарання і перерахованих у ст. 1072 ВТК.

Відповідно до цієї статті засуджені до обмеження волі мають право:

— носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, ко­ристуватися грішми без обмежень;

— відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеро­лі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

— за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу зах­ворювання чи лікування;

— для складання іспитів у навчальному закладі;

— за викликом судових і слідчих органів — на період прова­дження слідства чи дізнання;

— для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення — строком до семи діб, без урахуван­ня часу на дорогу;

— у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:

— виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

— сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією ви­правного центру;

— постійно перебувати в межах виправного центру під нагля­дом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністра­ції цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке вида­ється взамін паспорта;

— проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожит­ках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гурто­житком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить мотивовану постанову.

Засудженим до обмеження волі забороняється:

— доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких встановлений Правила­ми внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ. У разі ви­явлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони під­лягають вилученню і зберіганню або знищуються чи передаються у Дохід держави. Про це посадовою особою виправного центру склада­ється протокол;

— вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби і токсичні речовини.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, — огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідувати­ся в будь-який час доби уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після від­буття шести місяців строку покарання за постановою начальника виправного центру можуть проживати за межами гуртожитку із сво­їми сім'ями.

Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації. Ці особи можуть про­живати із своїми сім'ями на приватних квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру.

Організація виконання покарання у виді обмеження волі і наг­ляд за засудженими визначаються Правилами внутрішнього розпо­рядку виправно-трудових установ.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови за­безпечення належного нагляду за іхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодав­ством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звіль­нення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства або упов­новаженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправно­го центру.

Засуджені можуть залучатися без оплати праці тільки до робіт з благоустрою гуртожитків і прилеглих до них територій. Ці роботи засуджені виконують, як правило, в порядку черговості у неробочий час тривалістю не більше двох годин на тиждень.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачу­вати не менш як п'ятдесят відсотків загальної суми заробітку.

За ст. 1074, адміністрація виправного центру веде облік засудже­них, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує

трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержан­ня умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбуван­ня покарання; провадить із засудженими виховну роботу; застосо­вує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Порядок здійснення зазначених повноважень визначається цим Кодексом, а також Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.

Власник підприємства або уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження волі зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільне корисної праці з урахуванням їх стану здо­ров'я та, по можливості, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови.

Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на ро­боті з невідомих причин власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно повідомити адміністрацію виправ­ного центру.

Власнику підприємства або уповноваженому ним органу, на яких працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків:

— звільнення від відбування покарання на підставах, передбаче­них Кримінальним кодексом України;

— переведення засудженого на роботу на інше підприємство або для подальшого відбування покарання до іншого виправного центру;

— набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що від­буває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі;

— неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.

Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і провадиться на загальних підставах відпо­відно до законодавства про охорону здоров'я органами охорони здо­ров'я.

Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здо­ров'я.

Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечують­ся індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними реча­ми за нормами, встановленими Правилами внутрішнього розпоряд­ку виправно-трудових установ, харчування і речове майно придбава-ють за готівку. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою за 4 кв. м. Житлово-комунальні та інші послуги оплачуються ними за встановленими органами місцевого самоврядуван­ня тарифами і розцінками.

Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а та­кож з причин, від них незалежних, і не одержують за цей час заро­бітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок коштори­су виправного центру.

Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються всіма видами довольства на за­гальних підставах.

У необхідних випадках адміністрація виправного центру або під­приємства, де працевлаштований засуджений, видає йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановлени­ми нормами.

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, ад­міністрацією виправного центру, а також власником підприємства або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, їхніми трудовими колективами і громадськими організаціями, іншими гро­мадськими формуваннями провадиться виховна робота.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, мо­жуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь у їх роботі.

У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій.

За сумлінні поведінку і ставлення до праці до засуджених мо­жуть застосовуватися такі заходи заохочення:

— оголошення подяки;

— нагородження похвальною грамотою;

— грошова премія;

— нагородження подарунком;

— дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

— дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного цент­ру на святкові, неробочі та вихідні дні;

— дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного цент­ру у відпустку терміном до дванадцяти діб один раз на рік.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною пове­дінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звіль­нення від відбування покарання.

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановле­ний порядок відбування покарання, адміністрація виправного цент­ру може застосовувати такі заходи стягнення:

— попередження;

— догана;

— сувора догана;

— призначення на позачергове чергування з прибирання гурто­житку і прилеглої до нього території;

— заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох мі­сяців;

— заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час

на строк до трьох місяців;

— поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Стосовно осіб, які самовільно залишили місця обмеження волі або злісно ухиляються від робіт, або систематично порушують гро­мадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністра­ція виправного центру направляє прокурору матеріали для вирішен­ня питання про притягнення засудженого до кримінальної відпові­дальності.

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.

До засудженого застосовується, як правило, один захід заохо­чення.

Дозвіл на виїзд засудженому до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий не більше одного разу на місяць.

Заохочення у вигляді надання відпустки тривалістю до дванад­цяти діб застосовується до засуджених, які характеризуються пози­тивно, не більше одного разу протягом року за погодженням з влас­ником підприємства або уповноваженим ним органом.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і об­ставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладе­них стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру про­ступку засудженого.

Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо У зв'язку з проступком провадилася перевірка, — то з дня її закін­чення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

— Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, не­гайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом року з дня відбуття стягнення засуджений не бу­де підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене у цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку, і його обчислення продовжу­ється знову з дня відбуття останнього стягнення.

Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у віль­ний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожит­ку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:

— одержання медичної допомоги;

— придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;

— відвідання лазні, пральні або перукарні;

— одержання поштових відправлень;

— відвідання державних установ і організацій, навчальних за­кладів.

Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбаче­них статтями 10710 і 107" цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його вищестоящі на­чальники. Заходи заохочення у вигляді оголошення подяки, достро­кового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у вигляді попередження, до­гани і суворої догани можуть застосовувати заступники начальника виправного центру.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправно­го центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у вигляді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладе­ного ним стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попере­дження, догани і суворої догани.

Дата добавления: 2014-01-06