Основні поняття міжнародної інформації

До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт і джерела інформації.

Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації. а також питання, пов’язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з’ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв’язків і входження держави у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є концепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інформаційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, детальних зв’язків у своєму суспільстві і міжнародному співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:

· територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;

· інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;

· наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;

· наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм. З питань міжнародного інформаційного права можна подивитися книгу Колосова "Міжнародне право", особлива частина);

· можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін "інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією "Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Зовсім недавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках. Були навіть факти погрому приймаючої супутникової апаратури, що могла приймати інформацію, що суперечить релігійній ідеології країни. Інший приклад: нещодавно у Північній Кореї був запущений штучний супутник Землі, що транслює дві ідеологічні пісні: про Кім Ір Сена і про Кім Чан Іра. У тій же Північній Кореї видається журнал "Корея", він красочно оформлений, якісно виданий, але весь його матеріал має певний ідеологічний зміст: майже кожна стаття починається словами "Всесвітньо відомий, визнаний вождь Кім Чан Ір …"

Інформаційний простір має кілька визначень:

Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних відносин. (Паньшин В.Н. “Концепция формирования информационного пространства стран-участниц СНГ”. Минск, 1996)

Інформаційний простір – це система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності. (О.Коган, “Теорія інформаційної взаємодії”, 1996 рік).

Інформаційний простір – це сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві (Шрейдер “Теорія комунікацій”).

Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних відносин. (Паньшин В.Н. “Концепция формирования информационного пространства стран-участниц СНГ”. Минск, 1996)

Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв’язку.

МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а також просторів окремих територій.

У 1992 році на Україні широко обговорювалася проблема формування інформаційного простору, знищення інформаційної експансії і створення інформаційного суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими принципами. Там створюють єдиний інформаційний простір, який би включав в себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від американської експансії.

На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для вищезгаданих суб’єктів неєвропейського походження, 86% – для європейських суб’єктів. Окремі країни, наприклад Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.

Велике значення для формування і збереження національного інформаційного простору має законодавство про рекламу. Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 1989 року має спеціальний додаток і протокол про розповсюдження реклами у Європейському інформаційному просторі, особливо якщо виробниками і розповсюдниками є неєвропейські суб’єкти. Він встановлює максимум, що дорівнює 17%, тобто 83% прибутку від реклами має залишатися в Європі.

Інформаційні ресурси – це засоби, запаси, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають стратегічним показником національного багатства країни.

Визначення інформаційних ресурсів є як в Конституції держави, так і в загальних законам про інформацію і доступі до інформації.

“До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення”. (Закон України “Про інформацію).

Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, що включають комп’ютерні мережі, національну систему інформації (національну інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби, видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.

Інформаційний обмін – глобальний процес, який впливає на зовнішню політику міжнародного співробітництва, каталізатор суспільних процесів.

Національний інформаційний потік включає в себе технічні можливості інформації, компонентами яких є первісні засоби зв’язку (радіо, телефон, телеграф, телебачення, аудіо-, відеокасети). Інфраструктура національного інформаційного потоку на базі сучасних комунікаційних технологій має такий вигляд: телеграф, телефон, факс, персональний комп’ютер, сканер, супутник, оптичні волокна зв’язку, кабелі, аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території України в інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають міжнародну і національну інформацію безпосередньо у пам’ять комп’ютерів, а потім – у локальні системи.

Конвергенція засобів зв’язку – це поєднання різних засобів зв’язку у світових інформаційних мережах.

Захист інформації — це комплекс заходів, проведених власником інформації, по забезпеченню своїх прав на володіння й розпорядження інформацією, створенню умов, що обмежують її поширення й виключають або істотно утрудняють несанкціонований, незаконний доступ до засекреченої інформації і її носіїв.

Промислове шпигунство — несанкціоноване одержання, використання або зміна інформації, що представляє комерційну цінність.

Інформаційна загроза - це сукупність факторів, які створюють небезпеку для конституційних прав і свобод особистості, державної таємниці, зберігання цінної для суспільства інформації, від несанкціонованого доступу і розповсюдження.

Інформаційна операція – це інформаційна підготовка суспільства до проведення певних дій: військового, економічного чи політичного втручання.

Інформаційна інтервенція – це тенденційна інформація, коли розповсюджується через системи зв’язку суб’єктивні факти та суб’єктивна інформації, які впливають на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі.

Інформаційний тиск – один із видів інформаційних загроз, який застосовується для розв’язання міжнародних проблем, для попередження міжнародних конфліктів або для того, аби змусити державу, що порушує міжнародні правила, увійти в міжнародне правове поле.

Зовнішньополітична комунікація – це процес передачі міжнародної інформації у системі міжнародного співтовариства між окремими її компонентами, а також між суспільними групами та індивідами.

Public relations – це спеціальна система управління інформацією з метою поширення інформаційної продукції через засоби масової комунікації для спрямованого формування бажаної громадської думки.

Public relations в міжнародних відносинах – це діяльність, що проводиться країною для створення позитивного образу в міжнародному співтоваристві.

Імідж визначається як створення образу з певною метою, для відповідного реагування на нього.

Дата добавления: 2014-01-06