Джерела інформації

Джерела інформації – це передбачені, або встановлені законом, носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і конфіденційні.

Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із щиро ким типом представництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. Вони найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів 1 на 1, зустрічі дипломатів; До цих джерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення поточних, конфліктних та кризових проблем. Міжособистісні джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

• За інформацією ЦРУ 80% -- відкриті джерела, 9% -- конфіденційні джерела, 1% -- спецагенти (тобто міжособистісні джерела).

Опосередковані – це джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційні аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та ін. джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковані джерела інформації – джерела із 2-х або третіх рук. Опосередковані джерела поділяються на:

Офіційні

Офіційні – органи держ. викон. влади, спеціалізовані науково-дослідні інституції та установи, відомчі установи, силові структури та ін. держ. органи, які виступають з офіційною точкою зору. Крім того, це органи статистики, інформаційна аналітична економічна інформацію (тобто аналіз економіки по всіх галузях діяльності держави), інформація, яка подається установами соц. політики і праці, інститутом демографії (та іншими установами, що вивчають демографії), інформація статистики промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформація силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї організації - це дві великі різниці.

Неофіційні

Неофіційні – це джерела, які використовують суб’єктивні оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична партія, якщо вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур’єр»), незалежні соціологічні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних конфесій та національних меншин.

Більшість міжнародних домовленостей відбувається за особистісними контактами. Вступ України до ради Європи включав до себе:

· представлення самій раді Європи,

· висновки експертів,

· особисті контакти українських дипломатів (вони займались шантажем, домовленостями, та торгами з конкретними представниками) ці зустрічі дали більше, ніж загальні виступи.

Зараз Україна має здійснити тиск на велику сімку, з метою вимагання грошей для ліквідації фінансової кризи, це буде робитись особистими контактами. Крім того деяку особливо важливу інформацію передають «із уст в уста», тобто приїжджає посол і розповідає усно те, що не можна довірити загальним засобам передачі інформації. Особливо важливий той факт, що коли країна не має дипломатичних стосунків з іншою, то в ролі таких дипломатів виступають представники релігійних конфесій. У нас в СРСР таких релігійних представників готувала спеціальна школа при КДБ.

Крім того офіційні та неофіційні джерела поділяються на:

Відкриті

Відкриті – інформація, яка публікується в офіційних дослідженнях, відомостях (ВР, кабмін), повідомлення про наукові розробки, діяльність промисловості, банківської системи.

Поділяються на:

· Інформація загального характеру: політична, економічна, військова для оцінки економічного та політичного потенціалу держави Така інформація використовуються для складання прогнозів на довготривалий період а також для прийняття рішень політичними, економічними та воєнними органами. Ця інформація потрібна для політичної економічної стратегії, для дипломатії під час переговорів і для планування політичних кроків у майбутньому.

· Спеціальна інформація, яка стосується конкретної галузі. Віна може мати відношення до економіки, науки, сировинних ресурсів, військової справи. Ця інформація – частина загального стратегічного планування а також призначена для аналізу і прогнозування вузьким колом спеціалістів

· Інформація про окремих осіб. Цей розділ присутній в аналітичних центрах майже всіх міністерств, відомств, розвідки. Цю інформацію збирають підслуховуванням, стежкою, та ін. неконституційними методами. Інформація про конкретних осіб лягає в основу діяльності дипломатичних представництв, оскільки робота з окремими особами дає великі результати на міжнародному рівні.

Закриті

Закриті: до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стратегічні, статистичні джерела (наприклад статистика про продукцією військового комплексу, інформація про кількість народжених і померлих), інформація про новітні технології, які становлять держ. таємницю, а також всю інформація, яка вважається таємною. До закритої інформації також відносять: інформацію, що міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах з політичних питань; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики; відомості про номенклатуру, обсяги фінансування операцій експорту та імпорту озброєння. Кожна країна має закон «про держ. таємницю і національну безпеку», і додаток «звіт відомостей, що становлять державну таємницю». Цей додаток встановлюється кабміном, публікується у офіційних виданнях і змінюється відповідно змінам пріоритетів держави.

Конфіденційні

Конфіденційні – джерела, які захищаються законом і які володіють інформацією спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. Під конфіденційними джерелами розуміють документи публікації, технічні носії інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти промислової, інтелектуальної політичної сфери, а також інформація, яку відносять до розвідувальної інформації.

До них відносять джерела розвідки, закриті джерела міністерств і відомств (є 3 ступені секретності 5, 10, 15 років, після закінчення цього стоку інформацію можуть розсекретити – оприлюднити). Конфіденційні джерела інформації, на які посилаються при вирішенні тих чи інших питань, як правило не називаються. Конфіденційне джерело розкривається тільки у випадку проведення судового слідства із санкцій прокурора, або коли інформація має характер, що стосується життєдіяльності всієї цивілізації, життєдіяльності і існування людства (наприклад, розробка бактеріологічної зброї в Іраку, аварія на ЧАЕС).

Дата добавления: 2014-01-06