Види сприймання

План

4. ______________________________________________________________________________________________________________________

3. ______________________________________________________________________________________________________________________

2. ______________________________________________________________________________________________________________________

1. ______________________________________________________________________________________________________________________

5. _____________________

4. _______________________

В.Гюго

Структура характеру:

5. Основні риси характеру. Акцентуація характеру

Основними рисами характеру є:

1. ___________________________________________________________

2. ___________________________________________________________

3. ___________________________________________________________

4. ___________________________________________________________

Необхідними рисами характеру медичної сестри є:

ü ___________________________________________________________

ü ___________________________________________________________

ü ___________________________________________________________

ü ___________________________________________________________

ü ___________________________________________________________

ü ___________________________________________________________

ü ___________________________________________________________

Для медичного працівника емпатія – це показник професійної придатності. Крім виявлення й усунення причини захворювання, медик повинен уміти активно втрутитись у психічний стан хворого, надаючи належну допомогу.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними.

Крайня інтенсивність (надмірне вираження) певних рис характеру людини називають _____________________________

Акцентуація виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але як свідчать дослідження, основними стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Встановлено, що існує кілька типів характеру.

Швейцарський психолог, психіатр Карл Густав Юнг виділив такі типи характеру: екстравертний (лат. „екстра” – назовні) – переважна скерованість психічних процесів на зовнішній світ, на інших людей. Інтровертний (лат. „інтро” – всередину) – переважна скерованість психічних процесів на свій власний внутрішній світ.

Відома типологія характерів німецького психіатра Карла Леонгарда. Він виділяє 10 акцентуйованих типів характеру (акцентуація – надмірне вираження окремих рис характеру):

Розрізняють такі типи характеру:

1. _____________________

2. _______________________

3. _________________________

__________________________

6. _____________________

7. ______________________

8.

9. __________________________

10. _________________________

11. ____________________

12. ________________________

ОТЖЕ:

Характер особистості є індивідуальним для кожної людини. Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Пізнання характеру людини дозволяє прогнозувати досить точно її поведінку, можливі вчинки та дії. При цьому дуже важливо виявити і такі негативні риси характеру, як брехливість, лицемірство, лінощі, грубість, жадібність, зарозумілість, неохайність, бездушність, заздрість, егоїзм. Остання риса може бути показником особистості в цілому, яка полягає у надмірній зосередженості та замкнутості людини на своєму «Я».

6.

Здібності тісно пов’язані з діяльністю:

- ___________________________________________________________

- ___________________________________________________________

- ___________________________________________________________

Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності. Помилкою педагога є оцінювання як нездібних тих учнів, які не мають достатніх знань.

Структура здібностей:

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграють такі якості мислення, як: широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.

Індивідуальні відмінності в здібностях людей та їх природні передумови

Спостереження за діяльністю людей показує, що у їхніх здібностях є певні відмінності.

Особливе значення для професійного успіху медичного працівника має наявність у нього комунікативних здібностей, які виявляються в умінні встановлювати правильні взаємини з колегами, пацієнтом і його рідними, відчувати настрій колективу, розуміти кожного хворого.

Рівні розвитку здібностей:

Кожен вид здібностей може проявлятися як в ранньому, так і в зрілому віці і досягати високого рівня розвитку. Коли говорять про здібності людини, то передбачають два рівні їх прояву:

Рівні прояву здібностей:

· Сфера прояву і застосування здібностей – до чого здібна людина

· Рівень розвитку здібностей – якою мірою здібна людина

Рівні кількісного прояву здібностей:

Нульовий рівень – ________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Перший рівень – _______________________ ( це поєднання здібностей людини, які проявляються в одній галузі, в одному напрямку (поет, музикант, лікар).

Нахили — це перша і найбільш рання ознака обдарованості, що проявляється в прагненні, тяжінні дитини (або дорослого) до певної діяльності

Другий рівень – ______________________ (гр. talanton – вага, міра, рівень здібностей) (високорозвинені здібності, результати діяльності людини визнаються суспільством).

Третій рівень – ______________________ ( це талант, який проявляється у створенні абсолютно нового, раніше невідомого).

Інтелект (від лат. intelectus – розуміння) – ______________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Інтелект не слід ідентифікувати з поняттям «інтелігентність». Хоч у практичному житті високий інтелект частіше супроводить інтелігентну людину, проте ці поняття різні. Якщо інтелект розкриває адаптаційні здібності людини, то інтелігентність, частіше зовні виражена, свідчить про культуру не лише розумі, а й поведінки.

Структура інтелекту: (за Терстоуном):

1) здатність оперувати числами та виконувати арифметичні дії;

2) вербальна гнучкість, а допомогою якої здатні порозумітися. Використовуючи найбільш вдалі слова;

3) вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усне та писемне мовлення;

4) просторова орієнтація або здатність уявляти різноманітні предмети та форми у просторі;

5) пам'ять;

6) здатність до міркування;

7) швидкість визначення спільних або відмінних рис між предметами або зображенням

Інтелект може піддаватися тим чи іншим патологічним порушенням, як природженим так і набутим (олігофренія, слабоумство).

7. Роль темпераменту в діяльності людини. Формування характеру (самостійна робота № 5)

Література:

1. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології. – 2008. – С. 226-246.

2. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К., 1994. – С. 55-87.

3. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К., 2001. – С. 219-250.

4. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2006. – С. 194-230.

5. Психологія: Підручник/ Ю.Л.Трофімов. – К.: Либідь, 2003. – С. 100-122

Дата_____________________

ЛЕКЦІЯ № 3

ТЕМА: ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, увага, уява)

ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ. СТРЕС

1. Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття. Фізіологічне підґрунтя відчуттів

2. Класифікація та різновиди відчуттів. Загальні закономірності та властивості відчуттів

3. Поняття про сприймання. Різновиди сприймання

4. Основні закономірності (властивості) сприймання. Спостереження і спостережливість

5. Мислення. Соціальна природа мислення. Розумові дії. Операції та форми мислення. Види мислення

6. Пам’ять. Теорії, види та процеси пам’яті. Індивідуальні особливості та типи пам’яті

7. Увага, фізіологічна основа уваги. Види та властивості уваги

8. Поняття про уяву та уявлення. Види уяви

9. Емоції та почуття, їх вплив на психічний стан людини, фізіологічна сутність. Прояви емоційного стану людини. Вищі почуття

10. Поняття про волю. Довільні дії та їхні особливості. Основні якості волі

11. Нейрофізіологічні механізми відчуттів та сприймання (самостійна робота № 6)

12. Індивідуальні особливості та розлад мислення (самостійна робота № 7)

13. Шляхи формування творчого мислення та його якості (самостійна робота № 8)

14. Психологія мислення і дослідження в галузі штучного інтелекту (самостійна робота № 9)

15. Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси. Фантазія (самостійна робота № 10)

16. Зв’язок пізнавальної та афективної сфер особистості (самостійна робота № 11)

17. Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості (самостійна робота № 12)

18. Загальна характеристика регуляторних процесів (самостійна робота № 13)

19. Стрес. Ступені стресу. Комплексні способи подолання стресу (самостійна робота № 14)

1. Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття. Фізіологічне підґрунтя відчуттів

Пізнавальна діяльність – ____________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується у свідомості у процесі пізнання. Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

ВІДЧУТТЯ – це _________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Виникаючи при дії подразника на органи чуття, відчуття є реакцією нервової системи на цей вплив, тобто рефлекторним.

Фізіологічне підґрунтя відчуттів

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природничі підвалини відчуттів. І.Сєченов та І.Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття – це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуття, або аналізатори.

Фізіологічною основою відчуттів є ________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Аналізатори – це органи організму, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії: зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію, або коливання електромагнітних хвиль, слуховий – звуки, тобто коливання повітря, смаковий, нюховий – хімічні властивості речовин, шкірні – теплові, механічні властивості предметів та явищ. Що спричинюють ті чи інші відчуття.

У кожному аналізаторі знаходяться три відділи:

ü Периферійний (рецепторний) відділ: складають органи чуття – око, вухо, ніс, шкіра, спеціальні рецепторні апарати, розміщені в органах травлення, дихання, серцево-судинній системі. Реагує на дію конкретного специфічного виду подразника і переробляє його у певне збудження. Перетворює енергію подразника на нервовий процес.

ü Передавальний (провідниковий) відділ: чутливі нерви.

ü Центральний (мозковий) відділ, складається з ядра, в якому скупчено рецепторні клітини, і периферійної частини, тобто розсіяних на інших ділянках кори нервових клітин. Ядерна зона аналізатора виконує тонкий аналіз і синтез, наприклад розрізнення кольору світла. Розсіяні клітини здійснюють грубий аналіз і координують взаємодію різних аналізаторів.

2. Класифікація та різновиди відчуттів. Загальні закономірності та властивості відчуттів

Існують різні класифікації органів відчуття і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму.

Англійський фізіолог Чарлз-Скотт Шеррінгтон (1857-1952) запропонував об’єднати всі аналізатори в три системи і виділити види відчуттів:

За способом подразнення рецептора їх поділяють на:

Загальні закономірності та властивості відчуттів

Різні види відчуттів є не тільки специфічними, а й мають загальні для всіх властивості.

Властивості відчуттів:

Ø

це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах даного виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові – за насиченістю, кольоровим тоном.

Ø

кількісна характеристика і визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.

Ø

часова характеристика (залежить від тривалості дії подразника).

Закономірності, що характеризують відчуття:

3. Поняття про сприймання. Різновиди сприймання

СПРИЙМАННЯ – ________________________________________

_________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Фізіологічною основою сприймання __________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Сприймання нового предмета відбувається на основі наявних у людини знань. Важливу функцію виконує друга сигнальна система. Слово зумовлює зміст людського сприймання, позначає предмет, надає сприйманню довільного характеру.

У результаті сприймання виникають суб’єктивні образи сприйманих об’єктів – уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).

Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого.

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органу зору.

Акомодація (лат. accomodatio – пристосування) – це зміна опуклості кришталика відповідно до відстані предмета, а конвергенція (лат. converge – сходжуся, наближаюся) – це спрямування очей на фіксований предмет сприймання. Ці фізичні зміни в органі зору пов'язані зі сприйманням відстані та обсягу предмета.

При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії, тобто неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, угнутості.

Ілюзії сприймання – неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкти, що діють на аналізатори.

Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, міною умов сприймання, дефектами зору тощо.

Наприклад, пряма паличка, занурена у склянку з водою, здається зігнутою; розмір сонця вранці та ввечері здається великим порівняно з тим, як воно сприймається в зеніті; два однакових кути, однакових кружечки, однакові лінії здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо.

Знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важливе значення для формування професійних якостей фахівця.

4. Основні закономірності (властивості) сприймання. Спостереження та спостережливість

Основні закономірності сприймання:

q ___________________________ – сприймання виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається як механічна сума якостей і властивостей, а як об’єкт, який має свій зміст, природу, призначення. Розвивається в процесі життєдіяльності людини.

q ___________________________ – сприймання полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей.

Наприклад, образ апельсина, який людина тримає в руках виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір), дотикових (твердість), нюхових (запах) і попереднього досвіду (смак).

q ___________________________________________ полягає у відносно більш чи менш довготривалій постійності окремих властивостей і якостей об’єктів (розміру, форми, кольору).

Численні дослідження дають змогу стверджувати, що константність не є вродженою. Джерело її – активні дії інваріанту (незмінну) структуру об’єкта сприймання. Істотно впливає на константність сприймання минулий досвід, але її основною передумовою є відображення ситуації, в якій перебуває об’єкт. Найбільше пов’язана з пам’яттю і свідомими процесами.

q ___________________________________ – сприймання полягає у виділенні одних об’єктів як основних порівняно з іншими. Це визначається формою ставлення людини до об’єктів, предметів, зумовленою значущістю, інтересом, попереднім досвідом.

Перебуваючи в лікарні або іншому лікувальному закладі, хворі вибірково сприймають інформацію, пов’язану з діагностично-лікувальним процесом. Вони насторожено прислухаються до медичного персоналу. Інших хворих та родичів і відвідувачів щодо умов і ефективності лікування. Хворі загострено сприймають неуважність або прояви антисанітарії. Підсвідомо відбувається вибірка сенсибілізація сприймання і відчуттів.

q ____________________________ (лат. ad – до, perceptio – сприймання) – залежність сприймання від попереднього досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей, а також від професії. Також досить часто людина сприймає не те, що є насправді, а те, що є бажаним для неї.

q ______________________________________ – пов’язана з розуміння сутності об’єкта, що сприймається, з можливістю віднести його певної групи, класу, узагальнити його в слові, вловити схожість із знайомими нам об’єктами. Виявляється як формування властивості образу бути усвідомленим.

Наприклад, маленька дитина вперше бачить стілець – в її свідомості він фіксується як еталонний образ. Пізніше вона порівнює з ним схожі за величиною, формою, кольором предмети, і у її свідомості здійснюється акт категоризації – називання цього предмета «стільцем».

Осмисленість сприймання найбільше пов’язана з мисленням та інтелектом.

q _____________________________ – це відображення одиничного випадку як особливого виду загального. Ступінь узагальнення залежить від рівня і обсягу наявних у людини знань.

Осмисленість та узагальненність добре виявляються при сприйнятті незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями.

Спостереження і спостережливість

Важливими умовами адекватного сприймання є спостереження і спостережливість. Вони яскраво виявляються при довільному цілеспрямованому сприйманні. Спостереження найбільше відрізняє довільне сприймання від мимовільного. Найхарактерніший показник спостереження – тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання. Воно здійснюється з певною метою і за визначеним планом. Спостереження може бути тривалим, коли планується спостереження змін у поведінці тварин під впливом догляду за ними, розвитку дитини під впливом виховання, успішності учнів у засвоєнні знань залежно від умов і методів навчання. Короткотривалим воно буває тоді, коли спостерігаються нетривалі за часом явища.

У процесі спостереження увага може зосереджуватись або на явищі загалом, або на окремих його деталях. Це залежить від поставленої пізнавальної мети.

Успішне спостереження потребує визначення його мети, складання плану (де, коли і як провести спостереження), створення необхідних умов для цього, підготовки засобів спостереження (приладів, інструментів) і фіксації його результатів. Спостерігати треба вміти. Останнє має особливо велике значення тому, що не всім дітям та дорослим властиве вміння спостерігати. Рівень уміння спостерігати залежить як від навчання спостерігати, так і від спостережливості як якості особистості. Якщо дитину змалку привчають спостерігати явища природи, поведінку тварин, ті чи інші аспекти життя, то у неї розвивається такий бік характеру, як спостережливість, тобто здатність помічати в об'єктах малопомітне, але важливе для розуміння їх суті.

Спостереження і спостережливість відіграють велику роль у навчанні та трудовій діяльності людини. Відомо, як високо цінував спостереження і спостережливість Ч.Дарвін (відкриття походження видів він пояснював своєю спостережливістю). І.Павлов вважав, що спостережливість дуже потрібна вченому. На його інституті було написано: “Спостережливість, спостережливість, спостережливість”. К.Ушинський рекомендував учителям навчати дітей спостерігати, якщо вони хочуть розвинути в дітей розум, позаяк спостереження дає матеріал, факти для мислення.

5. Мислення. Соціальна природа мислення. Розумові дії. Операції та форми мислення. Види мислення

Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення.

МИСЛЕННЯ – ___________________________________________

_________________________________________________________

_________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Соціальна природа мислення

Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки.

Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задоволення.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності, постановки їх на службу потребам та інтересам людини. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами та над собою.

Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання закономірностей об'єктивного світу, має суспільну природу: людина спирається на досвід.

Розумові дії мислення

Щоб зрозуміти певний об'єкт, треба знати факти, що його характеризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагальнюючих висновків відбувається за допомогою розумових і практичних дій.

Розумові дії – ___________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будову самого об'єкта.

При цьому залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають:

- сенсорними

- перцептивними

- уявними

Операції мислення:

Форми мислення:

ü _______________________________ – за допомогою поняття пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки. Виникає на ґрунті чуттєвого досвіду. Є передумовою формування змістових понять. Завжди існує і виявляється у слові, через яке повідомляється іншим людям.

Розрізняють поняття конкретні (відбивають певні предмети, явища, зв’язки між ними: меблі, рослини, тварини); абстрактні (відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів: вага, мужність, хоробрість, добро, зло). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття.

ü ________________________________ – це форма уявного відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує або заперечує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єктах. Відображає логічні зв’язки між предметами і явищами. Характерна властивість полягає в тому, що воно існує, виявляється й формується в реченні. Судження бувають істинними, одиничними, частковими, загальними, простими, складними, ствердними і заперечними.

ü ________________________________ – форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове. Розрізняють такі способи: індукція – на основі конкретного, часткового робиться узагальнення; дедукція – на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне; аналогія – ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об’єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об’єктів за іншими ознаками.

ü _________________________ — це ланцюжок взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.

Види мислення

I. За формою відображення дійсності мислення поділяють на:

1) _____________________________________ – ґрунтується на безпосередньому сприйманні предметів у процесі дій і ними.

Воно є найтиповішим для дітей раннього (до трьох років) віку. Розвиток тісно пов'язаний з оволодінням предметною діяльністю. Будь-яке розумове завдання розв’язується безпосередньо в самій діяльності. Є одним із перших кроків дитини до опосередкованого пізнання свого оточення. У примітивній формі властиве тваринам.

2) ________________________________________ – змістом розумового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах.

Воно виникає тоді, коли у дитини є достатній досвід практичних дій і, замість реальних, вона вдається до розумових спроб змінити ситуацію, уявляючи необхідні дії й одержані результати. Зв'язок із практичними діями хоч і послаблюється, але цілком не зникає. Дитина починає застосовувати замінники предметів, що сприяє появі й рої витку їх знакової функції.

Наочно-образне мислення в основному характерне для дітей-дошкільників (3-7 років). Проте в розвинутій формі воно властиве і дорослим деяких професій: художникам, архітекторам, модельєрам тощо.

3) _______________________________________________________ – реалізується за допомогою понять, які розкривають суть предметів і виражаються в словах і знаках.

Абстрактне мислення відбувається у формі міркування за допомогою основних мисленнєвих операцій. Як основний засіб теоретичного освоєння дійсності воно інтенсивно розвивається в процесі навчання.

II. За рівнем узагальнення мислення поділяють на:

_______________________________________. Для нього характерне виділення і порівняння не тільки протилежних, різних, а й схожих, однакових, формально загальних ознак, які ототожнюють із суттєвими. У цьому процесі формується емпіричне знання, що не відображає реальної суті предметів.

_______________________________________. Воно спрямоване на аналіз цілісної системи з метою виявлення внутрішніх закономірностей її становлення. Тому теоретичне мислення розкриває внутрішню, глибинну суть предметів і явищ. Це пізнання законів і правил.

III. За характером проблем, що вирішуються, мислення буває:

1. ______________________________________. Суттю його є підготовка до фізичного перетворення дійсності. Охоплює постановку мети, складання планів, схем, проектів. Як правило, все це відбувається за умови дефіциту часу й емоційних перевантажень, а прийняття рішення майже збігається з його втіленням у практику.

Одним із різновидів практичного мислення є оперативне, характерне для діяльності оператора великих систем управління. Воно відбувається в екстремальних умовах, коли прийняття рішення і його виконання жорстко детерміновані часом, а переживання відповідальності вимагає великого емоційно-вольового напруження.

2. _______________________________________. Цей вид мислення передбачає відкриття законів, створення правил, виявлення властивостей і сутності різних явищ. Воно дає людині змогу абстрагуватися від несуттєвих особливостей, подумки аналізувати власні дії, зіставляти з умовами поставленої задачі, шукати можливі (оптимальні) дії для її розв'язання.

Теоретичне мислення є основою для виховання творчої особистості.

IV. За ступенем новизни продукту розумової діяльності мислення поділяють на:

1. __________________________________________________. Продуктом такого мислення є принципово новий або вдосконалений образ певного аспекту дійсності. Воно має своєрідний перебіг, відзначається особливою складністю і потребує великої інтелектуальної активності суб'єкта.

2. ___________________________________________. Виявляється у вирішенні проблем за наявним зразком, віднесення кожної нової проблеми до вже відомого типу.

V. За розгорнутістю в часі мислення буває:

1. _____________________________________. Будучи завжди розгорнутим у масі, виявляється в логічних строго послідовних міркуваннях, має чітко виражену послідовність етапів і високий рівень усвідомлення, що базується на обґрунтованості попередніх суджень.

2. ____________________________________. Відбувається дуже швидко, є згорнутим і мало усвідомленим, без чіткого вираження етапів. Воно схоже на раптовий акт пізнання, що здійснюється без достатніх логічних підстав. Таким є миттєво знайдений спосіб розв'язування задачі, над якою тривалій час марно міркували.

VI. За характером впливу на емоційну сферу особистості виділяють:

1. _________________________________ (гр. pathos – біль, страждання і genesis – походження) мислення. Його зміст становлять роздуми, утілення, пов'язані з образою, соромом, невдачею, страхом чи іншими негативними переживаннями. Ці переживання можуть підсилювати психологічне напруження і спричинювати психічні розлади. При цьому немає ніякого контролю за перебігом образів і думок.

2. ________________________________ (лат. sanitas – здоров'я і гр. genesis – походження) мислення. Свідомо спрямовується на подолання негативних емоційних розладів і психічне оздоровлення людини. При цьому суб'єкт ніби відокремлює себе від власних переживань і, спостерігаючи за ними, виробляє форму пристосування до них. Це один з ефективних способів вирішення проблем, що травмують психіку, який ґрунтується на свідомому аналізі власних емоцій.

У психології і психіатрії виділяють ще реалістичне мислення (спрямоване на зовнішній світ) і аутичне мислення (майже відірване від дійсності, що керується лише і бажаннями, уявленнями і намірами особистості).

Процес розуміння

Результатом розумової діяльності є розуміння людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності.

РОЗУМІННЯ – _________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Критерієм розуміння є сформульована у слові думка, яка відображує знання істотних ознак об'єкта чи явища. Вміння охарактеризувати словами те, що осмислюється, свідчить про правильне розуміння.

Важлива роль у розумінні належить розумовим і практичним діям, що виконуються у зв'язку з розкриттям сутності об'єкта пізнання.

Процес розв'язання завдань

Мислення – це процес руху думки від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації. Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного розв'язання завдання.

Процес розв'язання пізнавального завдання починається з:

1. формулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Формулювання питання – перший етап, найскладніший у процесі розв'язання завдань. Важливе значення на цьому етапі має здатність людини бачити нез'ясовані аспекти в тих чи інших предметах та явищах дійсності, її вміння ставити запитання, виокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність значною мірою залежить від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

2. Другий етап розв'язання розумового завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв'язання завдання й можливі результати. Якщо висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умови завдання й саме завдання.

3. Розв'язання розумового завдання – завершальний етап процесу – може відбуватися по-різному.

Важливу роль у стимулюванні розумової діяльності у процесі розв'язання завдань відіграють почуття. Виключно важливе значення мають почуття здивування, допитливості, почуття нового. Почуття породжуються виникненням ідеї, перебігом розв'язування завдання, завершенням роботи та подоланням утруднень, що виникають на шляху до результату. Розв'язання завдання потребує від людини великих вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці. Отже, процес розв'язання завдань потребує мобілізації та напруження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізнавальної активності.

6. Пам’ять. Теорії, види та процеси пам’яті. Індивідуальні особливості та типи пам’яті

ПАМ’ЯТЬ (від грецьк. mnema) – ___________________________

_________________________________________________________

_________________________________________________________

________________________________________________________________

Давні греки вважали Богиню пам’яті Мнемозину матір’ю дев’яти муз, які були покровительками всі відомим на той час науками і мистецтвом. Ім’я цієї богині дало назву пам’яті. Від імені грецької музи пам'яті Мнемозіни ці процеси отримали назву мнемічних.

На думку Аристотеля, пам'ять є соціальною спадкоємницею, безцінним багатством і силою людини і людства. Завдяки їй людина через знання опановує надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє сучасність і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в просторі й часі, все сприймає так, ніби вперше бачить. Як зазначав І.Сєченов, не оволодівши пам’яттю, людина постійно перебувала б у стані новонародженого. Як найважливіша характеристика всіх психічних процесів пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.

Теорії пам'яті