Лекція № 9

ПЛАН

1. ______________________________________________________

7. ___________________________________________________________

6. __________________________________________________________

5. __________________________________________________________

4. ___________________________________________________________

3. __________________________________________________________

2. __________________________________________________________

1. _____________________________________________________

План

1. Поняття про мову та її функції
2. Мовлення, фізіологічні механізми мовної діяльності. Різновиди мовлення
3. Поняття про спілкування
4. Засоби та функції спілкування
5. Різновиди спілкування
6. Сутність міжособистісного спілкування
7. Особистісні орієнтації та рівні спілкування (за А.Б.Добровичем)
8. Індивідуальні типи спілкування
9. Індивідуальні типи співрозмовників
10. Типові стилі комунікативної поведінки
11. Роль особистого простору у спілкуванні
12. Типи поведінкових реакцій пацієнтів (агресивність, впевненість у собі, невпевненість у собі)
13. Вибір мовних одиниць у мовленні (самостійна робота № 15)
14. Фонетичні аспекти етикетного мовлення (самостійна робота № 16)
15. Компоненти, які сприяють розвитку комунікації (самостійна робота № 17)
16. Нормативність мовлення. Типові помилки мовлення та їх причини. (самостійна робота № 18)
17. Одяг та його значення для ефективності спілкування. Культура спілкування (самостійна робота № 19)
18. Етапи безпосередніх взаємин між медичною сестрою та пацієнтом (самостійна робота № 20)
19. Класифікація типів пацієнтів (самостійна робота № 21)
20. Етикетна поведінка учасників акту спілкування (самостійна робота № 22)
21. Невербальні антиетикетні знаки. Табу та евфемізми (самостійна робота № 23)

1. Поняття про мову та її функції

МОВА – ___________________________________________________

____________________________________________________________

___________________________________________________________

________________________________________________________________

Мова – суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Мова є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилась у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Слово як одиниця мови має два боки:

________________________________________________________________________________________________________________________________

Основні елементи мови

    сукупність слів у кожній окремій мові. Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: що багатший і різноманітніший словник, то багатша і різноманітніша мова. У практиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто слова, якими людина користується для вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний – слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але сама вживає не всі з них. Обсяг і характер активного та пасивного словників людини залежать від її освіти, професії, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності.

    визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення

Мова виконує такі функції:

1. ___________________________________________________________

2. ______________________________________________________________________________________________________________________

Охарактеризовані основні елементи та функції мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми.

2. Мовлення, фізіологічні механізми мовної діяльності. Різновиди мовлення

Мова і мовлення – поняття не тотожні.

МОВЛЕННЯ – __________________________________________

_______________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Залежно від віку, характеру діяльності, середовища мовлення людини набирає певних особливостей незважаючи на те, що люди спілкуються однією мовою.

Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої – навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності; кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.

Види мовлення

І.

мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування

1. невербальне

2. звукове

ІІ.

це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування. Не вимовляється вголос, хоча часто виявляється у вигляді шепотіння, а то й починає звучати, переходячи в розмову із самим собою. Це трапляється у разі великого напруження думки, що супроводжується виразними емоціями. Внутрішнє мовлення не спрямоване на спілкування з іншими людьми. Людина користується внутрішнім мовленням, коли щось обмірковує, планує свої дії, не висловлюючись вголос і не записуючи на папері, не контактуючи при цьому з іншими людьми.

основний різновид мовлення, яке є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху

3. письмове

4. афективне

  мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями того, хто слухає, та того, хто говорить, тобто постають як пасивний чи активний співрозмовник. Прикладом може бути спілкування лікаря і хворого. Діалогічне мовлення тісно пов'язане із ситуацією, в якій ведеться розмова, й тому називається ситуативним. Водночас воно є контекстуальним, оскільки, здійснюючись як певна діяльність двох або кількох осіб, кожне висловлювання значною мірою зумовлене попереднім висловлюванням.

    це таке мовлення, коли говорить одна особа, а інші слухають, сприймають її мову. Прикладами монологічного мовлення є доповідь, лекція, виступ на зборах, пояснення вчителем нового матеріалу тощо. Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.

Обидва різновиди мовлення людини – зовнішнє та внутрішнє – перебувають у тісному взаємозв'язку та постійних взаємопереходах. Легкість і швидкість таких взаємопереходів залежать від багатьох умов, а саме: змісту, складності та новизни розумової діяльності, мовного досвіду та індивідуальних особливостей людини.

Індивідуальні особливості мовлення:

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Обов’язковою умовою володіння словом є культура мовлення – вміння правильно вживати і вимовляти слова, будувати з них фрази. Відомі три основні етапи оволодіння культурою мовлення:

І етап – ___________________________________________________

________________________________________________________________

ІІ етап – ___________________________________________________

________________________________________________________________

ІІІ етап – __________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Культура мовлення має ще одну важливу властивість – уміння вислухати співбесідника, що є складовою частиною культури спілкування і культури людини в цілому.

3. Поняття про спілкування

"Якщо, слухаючи вас, дивляться вам в обличчя, реагують на ваші слова, погляд спрямований вам в очі – будьте впевнені: ви спілкуєтеся". М.І.Лісіна  

СПІЛКУВАННЯ – ______________________________________

________________________________________________________

________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Головною характеристикою спілкування є ___________________:

- виступає способом організації діяльності (настанови дорослих щодо дій дітей);

- іноді уособлює зміст діяльності (бесіда друзів);

- може супроводжувати діяльність (граючись, діти спілкуються між собою)

Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Соціальний досвід спілкування виявляється у змісті інформації, що є його предметом (знання, відомості, способи діяльності), у засобах (мовна та немовна комунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених у процесі історичного розвитку різновидах спілкування. За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об’єктивні та суб’єктивні їх прояви. Спілкування між людьми відбувається при передаванні знань, досвіду, коли формуються різні вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії.

Для спілкування необхідні як мінімум двоє, тому що не всяка зовнішня мова є спілкування. Не можна вважати спілкуванням розмову хворого галюцинаціями із вигаданими співрозмовниками: він спілкується не з іншою особистістю, а з проекціями власної несвідомої психіки.

АУТИЗМ – ______________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________

Тобто спілкування завжди соціальне.

Важливий вплив на характер спілкування справляють відносини, що склалися між членами контактної групи. Від того, якими є взаємовідносини, залежать система спілкування конкретної особистості, її манера, колорит, використовувані засоби.

Структура спілкування:

1.

люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії

практичні – обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні – осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів

3.

4.

наповненість спілкування – інформація, дії, емоції чи почуття

2.

механізми передачі змісту – вербальні (слова) і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг)

4. Засоби та функції спілкування

Основні засоби спілкування:

· ______________________________________

Вербальна комунікація за допомогою слова – основна і найдосконаліша форма людського спілкування. Рівень володіння мовою, багатство та культура мовного висловлювання визначають можливості та ефективність спілкування кожної конкретної особистості.

· _______________________ – жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність. Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації суб'єктів закономірно виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією.

Найдинамічніше зовнішній бік невербального спілкування виявляється в жестах, міміці.

ЖЕСТ – _______________________________

________________________________________

________________________________________

________________________________________

Немовні засоби спілкування, які супроводжують вербальне повідомлення, створюють підтекст, котрий полегшує, збагачує й поглиблює сприймання інформації, що передається. Відповідність невербальних засобів спілкування цілям і завданням, змісту словесної комунікації – важливий елемент культури спілкування.

Функції спілкування:

Щоб повніше оцінити вплив спілкування на розвиток суспільства. Вчені намагаються встановити його функції, виділити і вивчити окремі його аспекти.

Найважливіші функції спілкування виділяють, аналізуючи його роль на індивідуальному рівні суспільного буття людини. У характеристиці спілкуванні здебільшого виділяють три класи функцій:

1) _____________________________________________________________ належить до процесу формування, передавання і прийняття інформації. Під час формування вирівнюються відмінності у вихідній інформованості людей, що вступають у спілкування. На етапі передавання значень спілкування є інформуванням, інструктажем, навчанням тощо. На рівні прийняття реалізується прагнення індивідів зрозуміти один одного. Тут спілкування спрямоване на оцінювання досягнутих результатів (згода, незгода, порівняння поглядів).

2) ________________________________________________________________ безпосередньо пов’язана з регулюванням поведінки. Завдяки спілкуванню людина має змогу регулювати не тільки свою поведінку, а й поведінку інших людей, разом із тим відчуваючи регулятивні впливи з їх боку. Відбувається взаємне узгодження дій. У взаємному регулюванні формуються і виявляються властиві спільній діяльності особливості (сумісність людей, їх узгодженість у діях), взаємно стимулюється і коригується поведінка. З цим класом функцій пов’язано наслідування, навіювання, переконання та ін.

3) _____________________________________________________________ характеризується емоційною сферою людини. Усе багатство емоцій людей виникає і розвивається в умовах їх спілкування. Потреба в спілкуванні часто виникає у зв’язку з бажанням змінити свій емоційний стан. Специфічною особливістю спілкування є груповий емоційний стан.

Аспекти спілкування. Оцінити важливість спілкування у житті й діяльності людей неможливо без виявлення і вивчення його окремих аспектів. На основі класів функцій сучасний російський психолог Галина Андрєєва запропонувала розглядати: комунікативний (обмін інформацією), інтерактивний (міжособистісна взаємодія), та перцептивний (сприймання один одного партнерами по спілкуванню і досягнення взаєморозуміння) аспекти спілкування.

q _________________________________________ – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей.

q __________________________________________ – це певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. Поради, інструкції, вимоги, накази, що висловлені у мовній формі та адресовані іншій особі, є спонуканнями до дії та регулятором її поведінки. Спільна діяльність, її зміст та умови виконання вибудовують таку модель міжособистісної взаємодії, коли кожний з учасників послідовно впливає своїми вчинками на інших, і в свою чергу, змінює свої дії під їх впливом.

Спільна діяльність людей – явище суспільне й відбувається під соціальним контролем. Соціальний контроль – це оцінка діяльності з погляду її відповідності прийнятим у суспільстві зразком поведінки, що регламентуються нормами взаємовідносин людей. Взаємодія людей відбувається ефективно, якщо їхня поведінки відповідає прийнятим зразкам, тим ролям, які грають співрозмовники. Під роллю розуміється нормативно схвалений зразок поведінки, якого чекають від кожного, хто займає ту чи іншу соціальну позицію. Оскільки ми живемо в суспільстві, то граємо ролі, виконуючи певні соціальні функції: службові функції (начальник, підлеглий, лікар, медична сестра, вчитель, учень); життєві функції (клієнт, покупець, сусід, пацієнт, гість, хазяїн); сімейні функції (чоловік, дружина, батьки, дочка, родичі).

Виконання соціальної функції означає: робити те, що необхідно на даному місці, за даних обставин відповідно до законів, з одного боку, та існуючих звичаїв – з іншого.

Соціальні функції спілкування поділяються на функції керування і контролю, вони пов’язані з організацією діяльності груп і колективів. Наприклад, розпорядження, які віддає лікар медичній сестрі. Медична сестра сприймає сказане лікарем, розуміє його розпорядження і виконує їх. Взаємодія людей, спілкування мають бути активними і виявляться в реальній діяльності.

q _____________________________________________– це певне сприймання один одного, можливість пізнати фізичні, психологічні, індивідуальні особливості, притаманні кожній стороні.

5. Різновиди спілкування

1.

· характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.

· спостерігається тоді, коли одну із сторін спілкування репрезентує особистість, а іншу – група. Таким є спілкування вчителя з класом, викладача з групою, керівника – з колективом підлеглих, оратора – з аудиторією.

2.

3.

· коли один акт спілкування триває не більше двох годин

· тривалість одного акту спілкування складає більше двох годин. Тривалість комунікативних зв'язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники

· суб’єкти спілкування досягли поставленої мети, повністю вичерпано зміст теми, причому його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні

· зміст теми розмови залишається нерозкритим до завершення спілкування і не відповідає очікуванням сторін

· коли відсутні гострі конфлікти, а суперечки конструктивно долаються

· наявні гострі чи хронічні конфлікти у взаєминах

5.

4.

· коли суб’єкти спілкуються віч-на-віч

· особи використовують певні допоміжні об’єкти – телефон, Інтернет, листи, інших людей

· передбачає спілкування груп людей

6. Сутність міжособистісного спілкування

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ – ________________

_____________________________________________________

______________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

7. Особистісні орієнтації та рівні спілкування (за А.Б.Добровичем)

А.Б.Добрович визначив особистісні орієнтації людини, які визначають типовий характер її спілкування:

1.

властива людям, які мають високу потребу у спілкуванні і охоче спілкуються з різними партнерами, виявляючи при цьому привітність і доброзичливість. їхня комунікативність щонайбільше детермінується такою емоційною якістю, як товариськість

2.

полягає в тому, що індивід отримує задоволення від спілкування не з усіма, хто зустрічається на його життєвому шляху, а тільки з тими, хто поділяє його громадянські інтереси і погляди. Найчастіше це люди інтелектуального складу, для яких важливі логічність і переконливість аргументів та вірність своїм переконанням

4.

полягає в готовності визнати ведучу роль партнера у спілкуванні в обмін на його турботу і достатньо гуманне ставлення до себе. Люди цього типу часто складають гармонійну подружню пару з активно-жорсткими партнерами

5.

полягає в прагненні спілкуватися з престижними людьми, тому що це начебто підносить соціальну цінність самих суб'єктів цієї орієнтації

6.

означає пошуки тих, знайомство з ким може мати якусь матеріальну вигоду; це так звані корисні зв'язки, до яких часто прагнули радянські люди в часи дефіцитів. Такі люди не відмовляються і від більш щирого спілкування, можуть мати друзів, але ніколи не упускають можливості завести корисне знайомство

7.

притаманна малокомунікабельним людям, надмірно чутливим до всього того, що їм здається приниженням або образою

3.

вираженість вольових якостей, зокрема потреби в самоствердженні і домінантності в характері особи, часто породжує активно-жорстку орієнтацію, яка постає у виборі для постійного спілкування тих, хто визначає її ведучу роль, у прагненні стверджувати свою волю. Найчастіше, відчуваючи неможливість прямого, безкомпромісного диктату, вони “купують” це право турботою про партнера, причому ця турбота може мати навіть самовідданий характер. Влада постає для таких людей найбільшою цінністю, за неї вони здатні віддати все

Спілкування можна розглядати на різних рівнях. Усе залежить від того, що береться за основу. Саме тому є чимало класифікацій рівнів спілкування.

Вже відомий підхід до спілкування Б.Ломова, який виокремлює такі рівні:

· макрорівень спілкування розглядається як найважливіший аспект способу життя індивіда. Цей рівень передбачає вивчення розвитку спілкування протягом життя людини, виявлення основного змісту діяльності, кола осіб, з якими переважно вона спілкується, соціальних груп, до яких належить. Цей рівень є основним у дослідженні особистості, спрямованості її діяльності, мотиваційної сфери і міжособистісних стосунків.

· мезорівень спілкування, на якому вивчаються контакти, в які вступають люди при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему. Спілкування в межах певної теми обмежене у часі: воно має початок і кінець, тобто є процесом. Залежно від завдання чи обраної теми загальна картина спілкування виявляється дуже своєрідною а формою і способами.

· мікрорівень спілкування охоплює акти спілкування, які є його елементарними одиницями. Таким актом спілкування може бути "запитання – відповіді", "повідомлення інформації – ставлення до неї", "спонукання до дії – дія".

Кожен із перелічених рівнів може проявлятися в різних ситуаціях і в різних сферах: діловій, міжособистісній, рольовій тощо. Зокрема, одна справа, коли партнери виступають як рівноправні учасники спілкування, і зовсім інша, якщо один з них відчуває певну залежність, а особливо, якщо починає проявлятися нерівноправність у формі тиску, агресії, залякування і т. п.

Американський психотерапевт і теоретик психоаналітичного напряму Е.Берн виокремлює шість рівнів спілкування:

1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе";

2) ритуали (норми спілкування);

3) розваги;

4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку);

5) близькість;

6) робота (ділове спілкування).

На кожному з цих рівнів людина використовує різні способи і засоби спілкування, тому що його мета щоразу змінюється. Він описує життєві ігри людей, використовуючи позиції, які кожен проявляє в певних ситуаціях, – Батька, Дитини та Дорослого.

Аналізуючи особливості діалогу, А.Добрович пропонує вирізнити сім рівнів спілкування:

вважається найвищим рівнем людського спілкування, адже на цьому рівні партнер сприймається як носій духовного начала, яке пробуджує високі почуття: від дружби до можливості наблизитися до найвищих цінностей людства.

Є характерним для ситуацій спілкування суб'єкта з дуже шанованою, авторитетною особою, наприклад, відомим спеціалістом уданій галузі, вченим, керівником, письменником тощо. Тут виявляється повна довіра і повага до слів цієї особи, мінімальна установка на критичний аналіз її слів.

спілкування характерний майже для всіх людей у ситуаціях виконання якоїсь спільної справи.

спостерігається у тих ситуаціях, коли один або обидва партнери змушені для вирішення свого завдання займати певну статусну позицію, наприклад, керівника, інспектора, контролера, підлеглого, прохача тощо.

Сама назва рівня говорить про те, що спілкування тут відбувається за певними стандартами, а не за взаємним вловлюванням партнерами актуальних ролей один одного. Іншими словами, йдеться про «контакт масок»: «маска нуля» (я вас не чіпаю – ви мене не чіпайте), «маска тигра» (маска агресивності), «маска зайця» (щоб не накликати на себе гнів або насміхання інших) та ін.

є типовим для тих ситуацій, коли людина хоче дуже сподобатися партнеру і “грає” себе в найкращому варіанті, що властиве, насамперед ситуаціям залицяння.

полягає в тому, що партнери начебто домовляються (заключають конвенцію) про те, що вони поважають один одного.

рівень спостерігається в тих випадках, коли суб'єкт намагається за допомогою різних прихованих комунікативних засобів (підтекстів, замовчування, натяків, іронії) отримати від партнера матеріальну чи психологічну вигоду.

це найнижчий рівень спілкування. Характеризується тим, що ставлення до партнера в спілкуванні визначається тим, чи потрібен він суб'єкту в даний момент.

Кожен із зазначених рівнів автор розглядає в контексті чотирьох фаз поведінки індивіда:

перша фаза – спрямованість на партнера;

друга – психічне відображення партнера;

третя – інформування партнера;

четверта – відключення від партнера, якщо спонукальні мотиви з ним зникли, або повернення до другої фази, якщо вони збереглися.

Враховуючи ту обставину, що партнери діють у контакті, першу фазу комунікативного акту вчений називає взаємоспрямованістю, другу – взаємовідображенням, третю – взаємоінформуванням, четверту – взаємовідключенням.

В цілому, підводячи підсумок аналізу рівнів, слід підкреслити, що в реальній взаємодії спілкування відбувається не на одному рівні або перестрибує з одного на-інший.

8. Індивідуальні типи спілкування

Для характеристики особливостей спілкування в психології використовують також поняття «тип спілкування». Відомими і описаними в науковій літературі є такі типи:

· ___________________________________________________________

який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя, гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий тип спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків.

· ___________________________________________________________

спрямований на передавання певної інформації. «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв'язання проблем на основі наукової методології.

· ___________________________________________________________

вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог.

· ___________________________________________________________

який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.

Водночас тільки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, в якому об'єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.

9. Індивідуальні типи співрозмовників

Правила спілкування з домінантною людиною: 1. Дайте їй можливість проявити свою домінантність. 2. Спокійно тримайтесь належної точки зору, але не висміюйте її “силові прийоми”. 3. У розмові спирайтесь на факти, переводьте розмову в ділове русло.

У розмову втручається рішуче, без вагань. Проте, якщо хтось звертається до нього, він не відчуває себе змушеним відповідати. Це людина тверда і напориста. Домінант легко перебиває співрозмовника, але не дає перебити себе. Якщо він щось пояснює, то вважає свої слова кінцевою істиною і не цікавиться, чи правильно його зрозуміли. Дуже важко визнати свою неправоту, навіть коли вона очевидна. Він рішучий, йому легко закінчити розмову на півслові.

Правила спілкування з недомінантним співрозмовником: 1. Недомінантна людина вимагає підбадьорювання, краще не словами, а поглядом, мімікою, жестами. Інакше існує ризик не отримати важливу і цінну інформацію, яку вона бажає донести співрозмовнику. 2. На недомінанта дуже добре діє похвала, але не лицемірство, яке він часто відчуває майже інтуїтивно. 3. При спілкуванні з недомінантним співрозмовником необхідно терпляче чекати, поки він розкриється.

Правила спілкування з мобільним співрозмовником: 1. Передусім необхідно вкластись у його темп, навіть коли це спочатку зменшить продуктивність спілкування. 2. Надалі поступово сповільнюйте швидкість і темп його реплік, цим самим партнер стане більш зібраним у спілкуванні. 3. Встановивши задовільний темп бесіди, повертайтесь до малозрозумілого, уточніть деталі. 4. Якщо не проявите такої ініціативи, взаєморозуміння може не відбутись і ви розійдетесь розчарованими, висуваючи кожен безпідставні судження про розумові здібності партнера.

Є повною протилежністю вищеописаному типу. Найчастіше ця людина відчуває себе прохачем. Вона надто делікатна, ніколи не перебиває співрозмовника, але терпеливо зносить, коли перебивають її. Внаслідок своєї нерішучості нерідко дає збити себе з пантелику і робить висновок, що не має рації. Сварка її лякає. Лише у випадку мирної спокійної ділової розмови така людина поступово стає сміливішою, наважується перебити і починає настоювати на своєму. Але коли помітить, що співрозмовнику нічим заперечити, вона мимоволі сама шукає аргументи на його користь і цим делікатно затушовує свою правоту в дискусії.

Дуже легко переключається на спілкування, відволікаючись від своїх справ. Спілкування – це його стихія. У розмову він включається швидко та із задоволенням. Мова його швидка, інколи навіть занадто, пантоміміка метушлива. Схильний вимагати від співрозмовника негайної відповіді, він не переносить пауз на роздуми, а поглядом або жестом “підганяє” співрозмовника. Стиль його мови і письма є недбалим. У розмові пропускає слова і не закінчує думку, оскільки переконаний, що його і так зрозуміють.

Правила спілкування з екстравертом: 1. Підкреслюйте свою увагу до екстраверта. 2. Бажано не обговорювати з ним серйозні, а тим більше особисті проблеми. 3. Пам’ятайте, що він схильний поширювати плітки, причому без злого умислу. 4. Не звертайте уваги на можливу показову ексцентричність. 5. Не звертайте уваги на елементи панібратства і намагання “залізти в душу”. 6. При діловій розмові тримайтесь основної лінії розмови, не вдавайтесь до дрібниць.

Правила спілкування з ригідним співрозмовником: 1. Передусім необхідно налаштуватись на тривалу розмову і запастися терпінням. 2. Заплануйте реальний час розмови – вона буде тривалою. 3. Терпляче вичекайте, доки він включиться в розмову. 4. Не перебивайте співрозмовника. 5. Не реагуйте на повторні вислови і надмірну деталізацію. 6. Не змінюйте теми розмови. 7. Вибирайте головну тему розмови, тримайтесь однієї лінії і не висловлюйте різні версії. 8. Терпляче і з вдячністю переносьте тривалий ритуал закінчення розмови і висловлення резюме.

Йому потрібен певний час, щоб включитись у розмову. Спочатку він вивчає співрозмовника, а вже потім ґрунтовно поступово включається у поважну розмову. Слухає співрозмовника уважно. Говорить повільно, серйозно, думку висловлює детально, інколи занадто, фрази будує якомога зрозуміліше, підбирає точні слова, нерідко вдалий вислів повторює один-два рази. Не любить, щоб його перебивали, але і сам не перебиває співрозмовника. Прагне ясності в усьому, тримається однієї лінії, йому не подобаються приблизні версії. Коли головне вже обговорено і зроблено спільні висновки, він продовжує вдаватись у деталі. У сварці переконати таку людину своїми аргументами дуже важко. Спілкування з ним певною мірою втомлює співрозмовників. Розпрощатись з такою людиною відразу неможливо. Він намагається в кінці розмови поставити всі крапки над “і”

Дуже схильний до спілкування як до форми діяльності. Без співрозмовників і спілкування він нудьгує, для спілкування потрібен будь-хто. Йому не зрозуміло, як це інша людина не бажає спілкуватись. У такому випадку він трактує позицію партнера як ворожу або образливу. У нього розвинена емпатія, він імпонує безпосередньою теплотою, готовністю допомогти. Проте дружелюбність екстраверта поверхнева і не дуже стійка. Тривале спілкування з однією і тією ж особою обтяжує його, йому потрібна різноманітність. Про людину, з якою, здається, екстраверта зв’язує дружба, він за її плечима може сказати неприємне, але без зла (так, до слова). Він допитливий, перш за все до життя людей. Отримує задоволення, коли трохи розпустить плітки. Проте охоче допоможе людині, про яку вчора говорив неприємне або з насмішкою. Він уважний до присутніх, їх мови, одягу і вчинків, але свідомо і підсвідомо хоче такої ж уваги і до себе. Любить привертати до себе увагу. Для цього використовує оригінальні висловлювання й манеру одягатись.

Правила спілкування з інтровертом: 1. Проявляйте підвищену делікатність. 2. Розмовляйте з ним наодинці. 3. Не звертайте уваги на можливі дивацтва. 4. Терпляче вислуховуйте його до кінця. 5. Сприймайте суть інформації, а не форму і стиль викладу. 6. Проявляйте терпіння в ході спілкування. 7. Не проявляйте надмірної теплоти і фамільярності. 8. Не “прив’язуйте” до себе того, хто вам потрібен на певний час. Інтроверт, який “прив’язується”, стає надокучливим. 9. Уникайте загального обговорення інтроверта на зборах. 10. На залучайте його активно до вечорів і походів та до роботи в комісіях

Він здебільшого перебуває у своєму внутрішньому світі. Віддає перевагу спілкуванню із самим собою у думках, і йому важко приступити до зовнішньої комунікації. Переконаний, що більшість людей його не розуміє, а тому немає сенсу з ними спілкуватись. Асоціативний світ інтроверта химерний і складний. Йому важко підібрати адекватні слова і вирази, які відображали б його погляди. Для спілкування вибирає всього 2-3-хспіврозмовників (звичайно подібних до себе), якщо йому пощастить знайти їх. Він мовчун, а якщо висловлюється, то дуже нечітко або всупереч прийнятим думкам. Звернутись до незнайомого для нього важка проблема. Він розуміє, що відрізняється від більшості людей. Звичайну теплоту сприймає насторожено, а поверхневі знаки симпатії його дратують. Проте, якщо він комусь щиро повірив і прив’язався, то це серйозно і надовго. Інтроверт не любить щоденних зустрічей і розмов на особисті теми. Вступати з ним в діалог і підтримувати розмову дуже важко.

10. Типові стилі комунікативної поведінки

СТИЛЬ СПІЛКУВАННЯ – _______________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Результати наукового дослідження В.В.Латинова показали, що індивідуальний характер комунікативної поведінки визначається переважно двома парами опозиційних якостей:

1) домінування – поступливість

2) дружелюбність – ворожнечість.

У дослідженні за допомогою факторного аналізу були визначені такі основні, типові стилі комунікативної поведінки:

1. ________________________________ Для нього характерні впевненість в собі, доброзичливість, сильні мотиви досягнення, незалежність, честолюбність, наполегливість.

2. ___________________________________________________________ Характеризується дистантністю, зниженою активністю у спілкуванні, сором'язливістю, побоюванням несприйняття з боку партнерів, недостатнім оптимізмом.

3. ___________________________________________________________ Його представники відзначаються скромністю, послужливістю, відсутністю домінантності, доброзичливістю.

4. __________________________________________________________ Його рисами є інтенсивне прагнення до співробітництва і прийняття, але без страху відторгнення, незалежність у поведінці, уважність до оточуючих, чутливість і тривожність.

5. __________________________________________________________ – прагне до домінування і суперництва, в процесі спілкування намагається знизити престиж партнера, відзначається самовпевненістю і дратівливістю, має широкі, але поверхові контакти.

6. ________________________ (орієнтація людини на справу та на себе)

7. _______________________ (коли співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні та діяльності, контролюючи інших);

8. _________________________ (орієнтація людини на офіційну субординацію й міжособистісні контакти)

9. _________________________ (бажання допомогти іншим);

10. _________________________ (досягнення власної мети)

11. _________________________ (обережний вплив на іншого)

12. _________________________ (за умов, коли партнер по спілкування проявляє увагу до іншого партнера). Уважний стиль спілкування може мати такі ознаки: висловлювання подяки іншому в тактовній формі, прояв уваги до особистісних проблем співрозмовника, вміння вислухати партнера й поспівчувати йому, готовність прийти на допомогу тощо.

13. ___________________________ (дістав поширення в сучасній діловій сфері спілкування). Ділові люди, що сповідують цей стиль, звертаються до високих ідеалів і моральних цінностей співрозмовників, спонукуючи їх змінювати попередні цілі, потреби й намагання. Способи спілкування й поведінка ділових людей будуються таким чином, щоб продемонструвати свою впевненість у розмові, бути взірцем для підлеглих, надихнути їх на досягнення поставлених цілей.

Ці стилі складаються під впливом багатьох чинників, проте значну роль у їх формуванні відіграють властивості темпераменту та емоційно-вольові риси характеру, які тісно пов'язані з індивідуальними особливостями вищої нервової діяльності людини. Все ж таки найбільше характер спілкування визначається культурними факторами переважаючими уявленнями і стереотипами.

Найяскравіше стиль спілкування проявляється в діловій та професійній сфері, у стосунках між діловими партнерами або між керівником і підлеглим. Саме тому проблема стилю найкраще досліджена у сфері лідерства – керівництва.

Відомою є класифікація К.Левіна, який виокремив три стилі лідерства (керівництва). Відповідно до зазначених стилів лідерства – керівництва описуються й стилі спілкування:

· ____________________________ (тверді способи управління, визначення всієї стратегії діяльності групи, припинення ініціативи та обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення і т. п.)

· ___________________________ (для нього властиві колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, широка поінформованість усіх, хто бере участь у дискусії, про розв'язувану проблему, про виконання накреслених завдань і цілей) Цей стиль сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, кількості творчих нестандартних рішень, поліпшенню морально-психологічного клімату в групі.

· ____________________________ (характерною є незначна активність керівника, який може й не бути лідером. Така людина проблеми обговорює формально, піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у спільній діяльності, а часто й не бажає або нездатна приймати будь-які рішення)

Для опису вказаних стилів використовуються й інші назви:

· директивний (командно-адміністративний, авторитарний, за якого людина у взаємодії з іншими є прихильником єдиноначальності, підпорядкуванню їх власній волі, своїм наказам, вказівкам, інструкціям),

· колегіальний (демократичний, за якого людина враховує у спілкуванні самостійність, ініціативність, активність інших, довіряє їм),

· ліберальний (за якого людина практично не керує ситуацією спілкування, не виявляє комунікативних здібностей, потурає іншим, проблему якщо і обговорює, то формально).

В цілому стиль спілкування зазвичай залишається постійним за певних ситуацій, проте якщо змінюються обставини, то можливі адаптація, вдавання до іншого стилю або комбінація стилів. Більшість людей має якийсь превалюючий стиль, а також один або кілька запасних, які виявляються тоді, коли неможливо застосувати основний. Водночас жоден із названих тут стилів спілкування не є універсальним. В одних випадках ефективним може бути альтруїзм, консультування чи маніпулювання, за інших обставин – делегування, відчуження чи авторитаризм.

11. Роль особистого простору у спілкуванні

ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР – __________________________

__________________________________________________

___________________________________________________

___________________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________

Частину просторового середовища людина природно вважає своєю власністю, якою може розпоряджатися й охороняти від чужих зазіхань. Цим персоналізованим простором, або "власною персональною територією", можуть бути житло, конкретне місце у цьому житлі, робоче місце людини, ліжко і тумбочка у гуртожитку тощо. Це так звана "первинна особистісна територія".

Крім цього, психологи розпізнають "вторинну територію", якою людина "за звичкою" або "за традицією" намагається користуватись, але не контролює надто безапеляційно (місце в лекційній залі, бібліотеці, на пляжі тощо). Персональна територія й особистісний простір необхідні для встановлення межі між "собою" та "іншими" і виконують функцію регуляції міжособистісних відносин.

У зональному просторі людини можна виділити нижчезазначені зони:

Прийнято виділяти чотири види комунікативної дистанції між людьми:

найголовніша, саме цю зону людина охороняє, як свою власність. У цю зону дозволяється доступ тільки особам, які перебувають в тісному емоційному контакті з ними. Це діти, батьки, подружжя, близькі родичі і друзі. В цій зоні є ще підзона, радіусом 15см, в яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це над інтимна зона.

Перебування на близькій відстані може бути ситуаційним (поїздка в громадському транспорті, відвідування лекцій, мітингів тощо) і є нормальним явищем в умовах сімейного життя, а також при виконанні професійних обов'язків (робота медиків, перукарів, косметологів та ін.). Проте навіть короткотривале перебування в стані ситуаційної близькості (наприклад, у переповненому ліфті) викликає в людей відчуття дискомфорту. Щоб зменшити його, вони здебільшого стають боком один до одного, оберігають від контакту певні частини тіла, уникають зорового спілкування.

2. ___________________________________________________________ – використовується при буденному спілкуванні із знайомими людьми. Як правило розділяє глядачів в кіноконцертних залах, на стадіонах, людей при дружніх розмовах, і спілкуванні.

Межами персональної відстані є 45-120см. Вона не є строго постійною і залежить від психологічної близькості з людиною та установкою на її сприймання. Для особи, яка знаходиться з людиною в теплих і дружніх взаємостосунках, ця відстань зменшується, а для незнайомих або небажаних – збільшується. Звичайно ця відстань дорівнює довжині витягнутої руки (приблизно 1м).

Відомо, що діти і підлітки мають менші, ніж дорослі, зони особистісного простору. Разом із тим, встановлено, що молоді організми, які ростуть в умовах надмірної скупченості, затримуються у своєму розвитку. Потомство скупчених щурів було менш активним, ніж контрольні тварини.

За одних і тих же умов індивідууми із зонами більшого особистісного простору гірше переносять скупчення, ніж люди з меншим особистісним простором.

3. ___________________________________________________________ – є бажаною при спілкуванні з чужими людьми і при офіційних зверненнях. Наприклад, електрик, який прийшов щось поремонтувати, незнайомої людини на вулиці чи в громадському закладі.

4. ___________________________________________________________ – використовується при виступах перед різноманітними аудиторіями. Коли ми звертаємось до великої групи людей, найбільш зручно стояти саме на такій відстані, наприклад, лектор і аудиторія слухачів.

Як відомо, деякі хворі, які лікуються стаціонарно, вимушені перебувати в багатомісних палатах, де їх особиста територія обмежена ліжком і тумбочкою, а особистісний простір часто порушують інші люди (сусіди по палаті, їх відвідувачі, обслуговуючий медперсонал).

Отже, медик у своїй повсякденній практичній діяльності повинні пам’ятати про існування феномена, як особистісний простір, що дає можливість значно підвищити ефективність спілкування.

12. Типи поведінкових реакцій пацієнтів (агресивність, впевненість у собі, невпевненість у собі)

Залежно від поведінкових реакцій, розрізняють такі типи пацієнтів:

1) ____________________________________ не допускають у собі гніву, оскільки вони виражають як позитивні, так і негативні відчуття. Впевнені індивіди спроможні прийняти позитивну енергію від інших і робити компліменти, якщо вони заслужені.

2) ____________________________________ ігнорує права інших. Вона переконана, що кожна людина повинна боротись за свої власні інтереси, життя – це боротьба. Агресивний індивід позбавлений впевненості в собі. Він в силовій манері тисне на інших, щоб довести свою зверхність і щоб приховати свою власну невпевненість, вразливість. Агресивна поведінка призводить до поразки, тому що вона відштовхує людей, зміцнюючи таким чином низьку самооцінку особи.

Агресивна людина звичайно говорить голосно і здійснює контакт очима протягом тривалого часу, так що інша людина сприймає це як настирливість. Постава є прямою, часом ця людина нахиляється трохи вперед. Загальне враження – це враження сили, домінування (панування).

3) ________________________________ Коли вона є злою, намагається замаскувати гнів, створюючи при цьому зрослу напругу в собі. Така людина може говорити м'яко, часто в дитячій манері, з незначним контактом очей. Мова тіла виражає недовіру та самозаперечення.

Характеристика поведінкових реакцій пацієнтів

Ознаки
Вираз обличчя	Напружений, сердитий, пильний погляд	Розслаблений, приємний, твердий, добрий зоровий контакт	Нервовий, очі опущені
Положення тіла	Руки на стегнах, ходіння назад і вперед. Часто стоїть, коли решта сидить. Намагається домінувати над іншими	Розслаблене положення тіла. Зберігає особистий простір	Зігнутий, положення тіла незручне. Може прихилитись до чогось або втекти
Тон голосу.	Голосний, вимогливий, загрозливий і наказовий	Твердий, упевнений в собі, проявляє інтерес до іншої людини	Тихий, слабкий, часто тремтить, нерозбірливий
Жести	Різкі, стрімкі, стиснуті кулаки	Відповідають моменту (адекватні)	Нервові і стурбовані
Вербальний компонент (мова)	Звинувачувальний, атакуючий, старається принизити будь-якою ціною	Щирий прояв почуттів, які відтворюють те, що людина відчуває	Прагнення приховати зміст слів, виправдатися, підкорятись іншій людині
Поведінка	Розглядає свої права як вищі (зверхні) по відношенню до прав інших. Претендує на права за рахунок інших Робить вибір за себе і за інших Працює напрямку досягнення мети, часто за рахунок інших Часто поводиться у вимагальній, ворожій манері. Не має впевненості з собі Часто нападає на інших, замість того, щоб зустрітися віч-на-віч з проблемами Говорить іншим, що думає, змушує їх боятися і уникати його. Маніпулює іншими	Претендує на права і поводиться так, що це збігається з його правами Робить власний вибір Формулює мету і намагається досягти її Є впевненим у собі Не лякається проблем, часто зустрічає їх «віч-на-віч» Говорить іншим, що думає, таким чином отримує їх повагу	Відмовляється від своїх прав. Займається самозапереченням Дозволяє іншим вирішувати за себе Може мати цілі і сподіватися, що вони будуть здійснені, однак неактивно домагається їх здійснення (виконання) Не має (потребує) впевненості в собі Часто уникає проблем Дозволяє іншим маніпулювати; собою

Взаємовідносини стають багатшими, змістовнішними, якщо люди оволодівають навичками і дотримуються норм і принципів культурного спілкування. Вияв поваги до людської гідності й індивідуальності особистості дає можливість удосконалювати стосунки між людьми. " Поводься з іншими так, як би ти бажав, щоб вони поводилися з тобою " – основне правило моральності, яке має бути життєвим кредо лікаря.

13. Вибір мовних одиниць у мовленні (самостійна робота № 15)

14. Фонетичні аспекти етикетного мовлення (самостійна робота № 16)

15. Компоненти, які сприяють розвитку комунікації (самостійна робота № 17)

16. Нормативність мовлення. Типові помилки мовлення та їх причини. (самостійна робота № 18)

17. Одяг та його значення для ефективності спілкування. Культура спілкування (самостійна робота № 19)

1. Етапи безпосередніх взаємин між медичною сестрою та пацієнтом (самостійна робота № 20)
2. Класифікація типів пацієнтів (самостійна робота № 21)
3. Етикетна поведінка учасників акту спілкування (самостійна робота № 22)
4. Невербальні антиетикетні знаки. Табу та евфемізми (самостійна робота № 23)

Література

10. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології. – 2001. – С. 185-195.

11. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К., 1994. – С. 169-181.

12. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – К., 2001. – С. 90-114.

13. Основи загальної та медичної психології / За ред. І.С.Вітенка, О.С.Чабана. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С. 204-214, 245-264.

14. Пасєчко Н.В., Лемке М.О., Мазур П.Є. Основи сестринської справи: Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 58-66.

15. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2006. – С. 70-82.

16. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Учебное пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 2004. – С. 393-421.

Консультація № 4

Вплив особливостей темпераменту та характеру на індивідуальний стиль спілкування

Динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах – вони виявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тім, що розходження по темпераментах – це розходження не за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів.

Установлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, нестресової ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показує, що в залежності від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.

У залежності від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою установити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень гнітючої більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування визначеного стилю діяльності.

Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві задачі, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля.

Флегматика потрібно втягнути в активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї задачі на іншу. У відношенні меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, брутальність, але і просто підвищений тон, іронія. Він вимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи, рішучість і віл. Негативну оцінку варто використовувати як можна обережніше, усіляко зм'якшуючи її негативну дію. Меланхолік - самий чуттєвий і ранимий тип з ним треба бути гранично м'яким і доброзичливим.

Від темпераменту залежить, яким способом людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент виявляється в особливостях протікання психічних процесів, впливаючи на швидкість спогаду і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і переключаємість уваги.

ТЕМПЕРАМЕНТ І ХАРАКТЕР

Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мері не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.

Хоча темперамент, не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образа поводження людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливостей. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини. а органічно входить у його структуру. Життєві враження. виховання і навчання на природній основній тканині темпераменту – типі вищої нервової діяльності – поступово тчуть візе

Дата добавления: 2014-01-06