Необхідність та завдання банківського регулювання і нагляду

Лекція 1

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте предмет і завдання дисципліни, що вивчається. Як
ви представляєте співвідношення складових її наук?

2. У чому суть і значення для роботи педагога понять «Середньостатистична норма розвитку», «функціональна норма розвитку»?

3. Які умови нормального психічного розвитку дитини?

4. Які чинники розвитку, що відхиляється, ви знаєте?

5. Розкрійте загальні закономірності розвитку, що відхиляється.

6. У чому суть учення Л. С. Выготского про первинний і вторинний дефекти розвитку? Як виявляється подвійність і суперечність впливу дефекту на загальний розвиток організму?

7. Класифікація дітей з відхиленнями в розвитку по В. У, Лебединському. Що лягло в основу даної класифікації?

8. Які основні параметри дизонтогенеза?

Тема: ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ

1. Необхідність та завдання банківського регулювання та нагляду

2. Організація, форми та методи банківського нагляду і регулювання

3. Сучасна структура банківського нагляду Національного банку України

4. Світовий досвід організації банківського нагляду

5. Базельський комітет з питань банківського нагляду та основні принципи ефективного банківського нагляду

Сучасний стан розвитку економіки в державі потребує постійної уваги до банківської системи, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для її стабільного та ефективного функціонування. Саме цій меті підпорядковано Указ Президента України від 14.07.2000 року №891/2000 "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень". У ньому визначено головні напрями стратегії і тактики розвитку банківської системи країни: удосконалення правового регулювання банківської діяльності, забезпечення стабільності гривні, виконання банками своєї основної функції - кредитування суб'єктів господарювання, громадян та зростання довіри населення до вітчизняних банків.

Нестабільність банківської системи призводить до краху банків, підриву довіри громадськості до них та до таких макроекономічних наслідків, як криза платіжної системи, збільшення обсягу готівкового обігу, звуження сфери безготівкових розрахунків, інфляції, зростання зобов'язань уряду тощо.

Необхідність контролю за діяльністю банків зумовлена тим, що в умовах ринку йде жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити потреби клієнта та отримати прибуток. Підвищення ризи­кованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі небез­печною і може призвести до загрози банкрутства. Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства в цілому, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить, і для фінансового ринку в цілому. Саме тому необхідний всебічний контроль за банківською діяльністю.

Сьогодні в Україні функціонує значна кількість банків. Разом з тим фінансовий потенціал більшості із них є незначним, а ще діяльність значної їх частини є надзвичайно неефективною та високо витратною. Нага­даємо, що на початку першого етапу формування другого рівня банків­ської системи (до кінця 1991 р.) кількість банків перевищувала 90 і постійно збільшувалась впродовж наступних п'яти років. Так, число банків у 1995 році складало вже 230 і на цьому рівні стабілізувалось на наступні 2-3 роки. Економічне значення банківського сектора України значно знизилось у 1993-1995 рр., коли фінансово-економічна криза та стихійна, недостатньо регульована діяльність закономірно спричинила кризові явища в банківській системі. У той час протягом тільки 1994 року збанкрутували 12 банків, 20 банків у 1995 році перебували у стані оздоровлення, в 1996 році збанкрутували ще 45 банків, а 60 перебували у стані оздоровлення. У 1998 році під впливом валютної кризи ще 12 банків були визнані банкрутами, 16 підлягали закриттю, а 23 банки ні санацію. За результатами 1999 року 52 банки віднесено до проблемних, із них 12 перебували у режимі фінансового оздоровлення, у трьох відкликано ліцензії на здійснення банківських операцій, а 37 - у стадії ліквідації. Впродовж 2000-2001 рр. відбувались процеси укрупнення та фінансової стабілізації банків. На 1 січня 2003 року в стадії ліквідації перебувало 24 банки, у тому числі 11 із них ліквідовувалися за рішенням НБУ, 12 - за рішенням господарських судів, 1 - за рішенням зборів акціонерів. У результаті вказаної тенденції кількість банків за Державним реєстром зменшилась до 179 на початок 2004 р., із них мали банківську ліцензію на здійснення банківських операцій 158, у стадії ліквідації знаходились 24 банки. На 01.01.2005р. кількість зареєстрованих банків становила вже 182. Із загальної кількості діючих на початок 2005 року банків – 136 - акціонерні товариства (з них: 94-відкриті акціонерні товариства (2 банки-державні), 42-закриті акціонерні товариства), 21 банк товариства з обмеженою відпо­відальністю. З іноземним капіталом створено 20 банків, у тому числі 7 банків - зі 100-% іноземним капіталом. Водночас сьогодні банківська система України знаходиться перед наступним етапом розвитку: укрупнення банків шляхом їх злиття, поглинання (купівлі) вітчизняних банків іноземними тощо.

Отже, необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави підтверджується наведеними даними щодо кількості їх банк­рутств чи проблемності у їх ефективному розвитку.

Банки функціонують, в основному, як недержавні структури, метою яких є отримання прибутку. Одночасно вони виконують спектр суспільне корисних та необхідних функцій (розрахунково-касове обслуговування підприємств та населення, збереження грошових заощаджень суспільства та ін.), що й робить регулювання їх діяльності та нагляд обґрунтованим та необхідним завданням держави.

Саме тому в усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду і незалежному контролю. В усіх країнах з ринковою економікою у тому чи іншому вигляді функ­ціонує система банківського регулювання та нагляду.

Основною причиною регулювання та нагляду за діяльністю банків є застереження уряду в тому, що крах будь-якої банківської установи, який має фінансові і економічні наслідки, наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству в цілому.

Терміни "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків” інколи вживаються у значенні синонімів, однак, вони відносяться до різних видів діяльності.

Банківське регулювання – це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Регулювання банківської діяльності є одним із основних напрямів діяльності НБУ. Через нього відбувається реалізація правового статусу НБУ як особливого центрального органу державного управління, визначеного законом України "Про Національний банк України". Повноваження НБУ щодо регулювання банківської діяльності шляхом визначення відповідних його форм визначає ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Відповідно до її норм виділяються дві основні форми регулювання банківської діяльності - адміністративне та індикативне регулювання.

За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

До основних елементів адміністративного регулювання відносяться:

ð реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

ð встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

ð застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

ð нагляд за діяльністю банків;

ð надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Отже, адміністративне регулювання зводиться до створення сис­теми норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Воно здій­снюється у правовій формі шляхом видання уповноваженими органами нормативно-правових та індивідуально-правових актів, що визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Відповідно закони та інструкції формують певні рамки поведінки окремих банків, що сприяють підтримці надійної та ефективної банківської системи.

Індикативне регулювання, на відміну від адміністративного, передбачає використання комплексу змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість НБУ за допомогою інструментів грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці. Основними складовими індикативного регулювання є:

1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:

Ø встановлення обов'язкових економічних нормативів;

Ø визначення норм обов'язкових резервів для банків;

Ø встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій.

У цьому випадку індикативне регулювання поєднується з адміністративним, тобто водночас може бути і його нормою щодо діяльності банків.

2) засоби впливу непрямого характеру:

Ø визначення процентної політики;

Ø рефінансування банків;

Ø кореспондентські відносини;

Ø операції з цінними паперами на відкритому ринку;

Ø імпорт та експорт капіталу;

Ø управління золотовалютними резервами тощо.

Поняття "банківський нагляд" передбачає своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків з метою забезпечення їх надійності та стійкості та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням ними своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій. Він належить до адміністра­тивного регулювання.

У широкому розумінні банківський нагляд можна визначити як регуля­тивну систему економічних і правових заходів, які здійснюються органами державного управління для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектора шляхом розумного, виваженого обмеження ризиків у банківській діяльності, насамперед, зведення до мінімуму системного ризику (тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи).

Банківський нагляд розглядається також як моніторинг процесів, що відбуваються в банківській системі на різних стадіях функціонування банків - від моменту створення до моменту ліквідації, а також засто­сування щодо них певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності.

У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і усунення їх, запобігання високого рівня ризиковості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам. Отже банківський нагляд є системою, яку використовує держава з мстою гарантування стабільності фінансового сектору національної економіки через забезпечення стабільності банківської системи.

Банківській нагляд - це засіб, який може прискорити розвиток банків, сприяти їх активності або, навпаки, змушувати їх діяти менш активно та водночас забезпечувані прийнятний рівень їх ризиковості.

Таким чином, банківський нагляд повинен забезпечити методичну основу моніторингу системного ризику у банківському секторі економіки через систему законодавчого та нормативно-правового регулювання, реєстрації й ліцензування, дотримання банками встановлених нормативів, розумного ведення ними власних справ, а також проведення інспек­тування банків та їхніх установ, вжиття заходів щодо організаційного зміцнення та фінансового оздоровлення цих установ.

Головною метою банківського нагляду є: зміцнення довіри до банківської системи з боку суспільства, підвищення надійності, ста­більності та безпеки банківської системи, розвиток конкуренції у банківському секторі економіки.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду в умовах розвитку конкуренції у банківській сфері такі:

ð забезпечення фінансової надійності банків та захист інтересів їх клієнтів і вкладників, необхідність якого зумовлена тим, що вони не володіють інформацією для визначення розмірів ризиків у діяльності їх банків;

ð створення конкурентного середовища у банківському секторі;

ð забезпечення прозорості діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо;

ð забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації і професіоналізму у банківській сфері;

ð забезпечення ринкової дисципліни шляхом заохочення ефективного корпоративного управління банками (за допомогою відповідних структур і визначення основних обов'язків ради директорів і керівництва банку).

В цілому банківський нагляд необхідно розглядати як динамічну галузь, яка зобов’язана реагувати на зміни, що відбуваються на ринку. Тому наглядові органи повинні бути готові до того, щоб періодично переглядати свою політику і практику з урахуванням кон’юнктури ринку та тенденцій економічного розвитку.

Система банківського нагляду спрямована на скорочення:

1. зовнішніх банківських ризиків, до яких відносять:

· ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов’язань перед клієнтами);

· валютний ризик (збитки від зміни валютного курсу в умовах наявності відкритої валютної позиції);

· ризик зміни облікової ставки (збитки від зміни процентної ставки, яка встановлюється за кредитами НБУ, в умовах фіксованої процентної ставки за наданими кредитами);

· ризик за цінними паперами (збитки від зміни курсу цінних паперів, що знаходяться у портфелі банку);

2. внутрішніх банківських ризиків, до яких відносять операційна-технологічні ризики, які відображають ступінь дієздатності системи, забезпечують внутрішню роботу банку та системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів й засобів зв'язку і т.п.

Роль банківського нагляду не зводиться тільки до контролю чи накладення санкцій, а полягає в сприянні керівництву банку щодо визначення та вирішення існуючих проблем. Отже, з метою досягнення ефективного управління та запобігання надмірних ризиків для банків встановленні обов'язкові пруденційні стандарти (правила).

Дата добавления: 2014-01-07