СНД — організація співробітництва нових незалежних держав

Припинення існування СРСР мало наслідком виникнення цілої групи суверенних утворень, котрі у світовому співтоваристві отримали спільну назву нових незалежних держав. Три балтійські республіки — Естонія, Латвія та Литва — одразу ж обрали курс на остаточне припинення взаємин у межах пострадянського простору, решта ж намагалися знайти прийнятну політичну структуру збере­ження політичного й економічного співробітництва в цьому прос­торі. 21 грудня 1991 р. на Алматинській нараді представників цих країн була утворена міждержавна організація, яка дістала назву Співдружності Незалежних Держав. Рішення про утворення СНД бу­ло підписано 11 країнами — Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Казахстаном, Киргизстаном, Молдовою, Росією, Таджикистаном, Туркменістаном, Узбекистаном і Україною, а в 1994 р. до складу цієї організації була прийнята Грузія.

комітет (до 1999 p. — Виконавчий секретаріат), Міжпарламентська! асамблея СНД, комітети та ради міжгалузевого співробітництва тощо. І

Необхідно зазначити, що українське керівництво (як і Туркменістану та Молдови) не погодилось із деякими статтями Статуту СНД, які І стосувалися наднаціональних органів або порушували статус позаблокової країни. Внаслідок відсутності підпису під цим засадничим доку­ментом Україна із суто міжнародно-правового огляду формально не є і членом СНД, але де-факто вона визнана таким усіма іншими учасни­ками та бере повноцінну участь у діяльності Співдружності.

24 вересня 1993 р. на спільному засіданні глав держав та глав урядів ' було вирішено сформувати Економічний союз СНД задля активізації співробітництва у господарській сфері (Україна є його асоційованим членом), а у грудні 1994 р. утворено Економічний комітет цього союзу (його неодноразово очолювали представники України).

Механізм взаємних відносин між пострадянськими країнами, який в основних рисах зберігся донині й разом із тим не зміг забезпечити перетворення СНД на ефективно функціонуючу організацію, подібну до Європейського Союзу, НАФТА або інших інтеграційних угруповань світу. Головними причинами цього були переважання політичних мо­тивів прийняття рішень про співробітництво в економічній сфері, що заважало їхній реалізації на практиці, а також ставлення до СНД як Росії, що розглядала цю організацію як інструмент збереження свого впливу на пострадянський простір, так і більшості інших учасників з їхнім намаганням використати своє перебування у Співдружності для посилення власної економічної, а відтак і політичної незалежності.

Наступний етап функціонування СНД охоплює другу половину 90-х років та характеризується невдалими спробами знайти більш досконалі форми та методи взаємного співробітництва. Саме на початок цього періоду припадає зрив таких найбільш важливих попередніх спільних рішень, як угоди про створення зони вільної торгівлі в межах Спів­дружності, про Платіжний союз СНД, Ашгабатська домовленість про пільговий режим взаємних постачань товарів у межах виробничої ко­операції тощо. Не виправдали себе й були ліквідовані Міжурядова рада з промисловості, Міждержавний банк, Рада з антимонопольної по­літики, інші міжурядові й міждержавні органи. Була припинена ре­алізація найбільшого спільного проекту про будівництво та наступну виробничу кооперацію в роботі автозаводу в м. Єлабузі. Відсутність

Особливо негативну реакцію викликала теза про регіон СНД як\ «зону інтересів Росії» у затвердженому в вересні 1995 р. Президентом Б. Єльциним Стратегічному курсі Росії з державами-учасницями СНД. Пік конфронтації між Росією та основною частиною членів Співдружності припав на Кишинівський саміт глав держав у жовтні 1997 p., коли під загрозу було поставлено саме існування організації. Фактично цей саміт був останньою спробою перетворити СНД на ефективну міждержавну організацію, яка б раціонально об'єднувала інтереси всіх її членів.

Певні намагання оживити взаємодію цих держав якщо не на спіль­ному, то хоч би на двосторонньому рівні була здійснена новим керівництвом Росії на початку сучасного етапу існування СНД. У 2000— 2002 pp. Президент В. Путін намагався здійснити ряд заходів із поси­лення взаємодії з Азербайджаном, Туркменістаном, у межах локальних союзів із Білоруссю, Казахстаном тощо. На двосторонній зустрічі керівництва України та Росії в Дніпропетровську (березень 2001 р.) бу­ли обговорені шляхи посилення співробітництва в галузях космонав­тики й авіації, об'єднання електромереж та експорту електроенергії на Захід тощо.

Дата добавления: 2014-01-07