Л. Костенко

І повертався знов через віки.

Час був циклічний. Він ішов по колу

Все квапилось ніколи і в ніколи.

Антична культура

Удосконалення системи управління якістю в перехідній економіці України

Прагнення України до інтеграції у світове співтовариство, а також розвиток ринкових відносин у країні передбачає всебічний і повний аналіз властивостей та оцінку показників, що визначають та характеризують якість продукції і технічний рівень виробництва.

При розв'язанні проблем управління якістю на національ­ному рівні перспективними можуть бути такі напрями:

1.Розвиток концепції, розроблення та реалізація програ­
ми всеохоплюючого управління якістю в Україні.

2.Вивчення зарубіжного досвіду. Взаємодія з іноземними
фірмами, що спеціалізуються у сфері якості.

3.Створення механізму та інструментів реалізації програ­
ми всеохоплюючого управління якістю продукції в Ук­
раїні. Розроблення та доповнення функцій регіональних
центрів з проблем якості.

4.Робота із застосуванням ІЗО 9000, 14000.

5.Робота із впровадження Всеукраїнської премії якості.

6.Підготовка кадрів у сфері управління якістю (разом із
Міносвіти України).

7.Розвиток методичних основ у сфері якості.

Для грека час не мчався. Навпаки:

Антична доба — період якісних змін в історії людської цивілізації, період народження нових форм суспільного й культурного життя. Для нас вона важлива насамперед тим, що заклала підвалини європейської культури.

Щодо хронологічних меж античності серед дослідників немає одностайності. Історики датують перші вияви культурного життя на території Греції III — II тисячоліттям до нашої ери. Кінцем давньогрецької культури вони вважають завоювання її останніх осередків римлянами наприкінці І століття до нашої ери.

В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди:

¨ Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.);

¨ Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);

¨ Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);

¨ Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).

Розпочинаючи знайомство з давньогрецькою культурою, зазначимо, що Греція, греки — слова латинського походження. Самі греки від VIII—VII століть до нашої ери називали себе еллінами, а свою країну Елладою. Поняття «античність» так само не грецького походження: ним італійські гуманісти епохи Відродження позначили греко-римську культуру, яку вони вважали за найдавнішу (від лат. antiquitas — давнина). Проте їй передувала ще давніша крито-мікенська культура, деякі риси й надбання якої успадкувала еллінська. Тому саме з неї традиційно починають вивчення античного світу.

На межі III — II тисячоліть до нашої ери острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Кріт і місто Мікени в північно-східній частиш півострова Пелопоннес.

Егейська культура зазнала значного впливу стародавніх культур Єгипту та Передньої Азії, що яскраво проявилось в образотворчому мистецтві, архітектурі тощо. Але за своїм змістом вона була своєрідною і неповторною. Якщо монументальне мистецтво Вавілону, Єгипту прославляло божественність, необмежену владу царів і фараонів, то пам’ятки егейського мистецтва відтворюють красу природи та людини.

Крит – живописний острів, здавна прославлений Гомером, є місцем, де розгортаються події багатьох грецьких легенд. Тут, як розповідають міфи, народився верховний бог-громовержець Зевс. Син Зевса і фінікійської цариці Європи – Мінос став першим правителем острова.

Не дивно, що відомості про Крит ми знаходимо в легендах, бо цей острів був панівною державою в східній частині Середземного моря. Близько 2000 р. до н.е. тут були побудовані палаци вождів, зокрема перший Кноський палац, надійно укріплений стінами і баштами, палаци в містах Десті, Малії, Гурнії.

Місто Кносс починаючи ще з ХVІІІ ст. до н.е. головне серед міст Криту. Його відкрив у 1900 р. А.Еванс. Численні мости, акведуки давали уявлення про високий рівень культури його мешканців. Найвизначнішою пам’яткою даного періоду по праву вважаються палаци у Кноссі. Це комплекс приміщень у два чи три поверхи. Тут були парадні приміщення, кімнати під житло, коридори, комори, ванні кімнати. Стіни парадних приміщень були розписані фресками. Особливої уваги заслуговує настінний живопис, що прикрашав коридори, портики, внутрішні покої палаців. Переважно це були зображення птахів, рослин, морських звірів. Кноський палац заставляє згадати грецький міф про Лабіринт.

Згідно міфу, на Криті колись владарював Мінос. Еліни вважали його першим володарем моря. У нього був підземний палац - Лабіринт, з такими запутаними ходами, що ніхто не міг звідти вибратись. Там жило чудовисько Мінотавр - напів бик- напів людина. Афіняни платили дань Міносу - кожний рік вони посилали йому декілька юнаків та дівчат, яких Мінос віддавав на з’їдання Мінотавру. Афінському герою Тесею вдалося вбити Мінотавра і самому вийти з лабіринту за допомогою клубка ниток, прив’язавши кінець біля входу і потім поступово розмотуючи.

Здається проста казка, подібна на багато інших. Але з кожним новим історичним відкриттям доводиться переконуватись, що міфи не брешуть: вони тільки розширюють художні фантазії, реальне історичне зерно.

Стіни кноського палацу покриті численними фресками, їх фрагменти дуже добре збереглися: на них, і на критських глеках постійно зустрічаються зображення бика, іноді спокійного, що пасеться, іноді розгніваного. (мал.)

В Кноському палаці знайдено великий розфарбований рельєф - прикрашений ліліями юнак, що тримає в руці жезл, йде плавним широким кроком. Фігура юного жреця, як назвали його археологи, побудована по типу єгипетських фігур: плечі, груди, око подано в фас, обличчя і ноги - в профіль. (мал.)

Однак палацовий стиль вказує на відмінну від Сходу цивільну орієнтацію цієї культури. Палаци Кносса, Феста, Тіліса були на той час справжніми архітектурними шедеврами. Практична доцільність і комфорт поєднувалися з неймовірно складним внутрішнім плануванням. Оригінальне вирішення внутрішнього освітлення, система спеціальної вентиляції, водопостачання та інші вдосконалення характерні для цих будов. Слід згадати й високохудожній стінний живопис, і розфарбований стінний рельєф на міфологічні та релігійно-культові сюжети. Вони засвідчують особливий, відмінний від канонізованого східного, світогляд. Критська культура не знала релігії, як, наприклад, у Єгипті. У віруваннях стійко присутні первісні елементи. Поряд зі священними тваринами — биком, змією, левом, грифоном тощо — наявні ознаки хронічних божеств, тобто поклоніння землі та її життєдайним силам. Тому головні фігури тут — жіночі божества, що асоціюються з Великою Богинею, чи Великою Матір'ю. Жінки також виконували в критській культурі функції жриць. Судячи з усього, жінки мали в суспільному житті особливе значення. Те саме засвідчують і славнозвісні критські фрески, де головними персонажами виступають жінки. Цих критських жіно к дослідники прозвали і ці назви дійсно їм підходять, хоча насправді ці “парижанки” були, можливо, жрицями, або приборкувачками змій. В них осині талії, плаття з пишними кринолінами голубого і гранатового кольору, відкриті корсажі, зачіски, перевиті перлами, тоненькі носики з горбинкою і маленьким ротиком. Для релігійних вірувань характерна відсутність на Криті храмів. Для культових відправ існували вівтарі біля палаців чи у «священних гаях».

Асиметрія владарює в критських палацах-лабіринтах, і ту ж асиметрію, любов до чудернацьких форм ми знаходимо і в живописі, і в орнаменті. Приморські жителі і моряки, критяни надихались флорою і фауною моря; хоча морських пейзажів вони не писали, але море увійшло в їхнє мистецтво згинами хвиль, блакитними кольорами, закругленими спіралями раковин. На Криті високого рівня досягло мистецтво різьблення по каменю. Греки вважали також Крит і батьківщиною мистецтва художньої обробки металу. Критські жіночі прикраси у свій час не знали собі рівних.

Багатством форм, розмаїттям декору характеризується критська розписна кераміка. її розписи сповнені фантазії, тут і зображення королів, риб, спрутів, медуз, водоростей, а також численних орнаментальних мотивів.

Знаменита ваза з восьминогом - твір в своєму роді унікальний по сміливості художнього вирішення, але разом з тим характерний для егейського стилю. (мал.) Сама ваза, її форма асиметрична: вона ніби підкоряється хвилеподібним рухам щупалець восьминога, здається, що вона розпливається, то скорочується, коливається і пульсує.

У мікенської культури було мало спільного з майже первісною культурою північних племен. Потрібні були віки, щоби різнорідні суспільні та етнічні групи асимілювались і утворили нове ціле і щоб їх мистецтво теж прийшло до синтезу. Характерною рисою мікенської культури було будування палаців. Однак найбагатші палаци Мікен, Тірінфа, Фів та інших пелопоннеських міст — це вже не головоломні критські лабіринти, а монументальні, майже фортифікаційні споруди, захищені міцними кам'яними стінами «циклопічної» кладки. Центральна зала палацу зі священним вогнем — мегарон — вважається прототипом грецьких храмів. Стіни палаців так само прикрашені живописними фресками, але в Мікенах це переважно мисливські чи батальні сюжети, й розпис менш живописний і більш схематизований.

Можна сказати, що художній геній мікенської культури виявив себе в монументальній скульптурі. Знамениті Левові ворота в Мікенах, як і «золоті усипальниці» мікенських царів чи укріплені палаци, — ознака культурної орієнтації на символізацію могутності царської влади. Рельєф на Левиній брамі в Мікенах – єдиний зразок монументальної скульптури енейського мистецтва.

Падіння крито-мікенської цивілізації спричинило глибоку депресію, що охопила головні райони материкової та острівної Греції в період так званих «темних віків» (XI—IX ст. до н. е.). Відсутність історичних свідчень як результат безписемності того періоду, розтягнута на декілька століть ізольованість від світу, виявлена археологічними дослідженнями бідність матеріальної культури, різке збільшення мобільності племен на території Греції дають підстави говорити про культурний занепад, що відкинув грецьке суспільство на стадію первісної культури. Проте було й суттєве надбання — греки навчилися виплавляти залізо. Це стало каталізатором для подальших культуротворчих зусиль. Відродження культури, хай спершу повільно, не могло не розпочатися на ниві, де колись квітнула славетна мікенська культура. Прикметою його стало збільшення керамічних виробів нової якості й техніки оздоблення, хоча ще дуже далеких від мікенських зразків, не кажучи вже про критські. На кінець IX століття до нашої ери в різних районах грецького світу з'явились ознаки нової культурної спільноти. З безлічі досі розрізнених племен стала виникати одна грецька народність зі своїм особливим психологічним складом, з однією, хоч і поділеною на кілька діалектів, мовою, та з хоч іще примітивною, але вже досить своєрідною культурою.

Дата добавления: 2014-01-07