Світогляд бароко. Людина в культурі бароко.

Складна й суперечлива епоха, що настала після Відродження, принесла у свідомість людей Західної Європи загострене відчуття дисгармонії світу. Змінюється картина світосприйняття, викликана новими умовами життя, на відміну від попередніх епох, світ стає бурхливим, збентеженим, драматичним, відкритим для всяких змін. Людина не відчуває себе центром Всесвіту, як це було в епоху Відродження, вона ніби мурашка в стихії життя, сповненого випадковостей.

Відчувши силу свого розуму та внутрішніх можливостей, людина прагнула проникнути в глибини світу і власної душі. Але чим більше пізнавала, тим більше стикалась із загадками, суперечностями. Вона прагнула повноти й гармонії буття, але приховані пристрасті та бажання спричинили напружену духовну боротьбу, яка не завжди закінчувалася перемогою світлого й доброго... Людина повстала проти Бога, а Бог постійно нагадував їй про залежність від нього. Дослідник Т. Ойзерман писав: "Нова астрономічна картина світу породжує не лиш горду віру в могутність розуму, а й сумнів, тривогу, свідомість хисткості всіх підвалин, на яких, здавалося б, непорушне тримається існування людства".

Порівняльна картина Відродження та бароко.

Відродження	Бароко
- віра в цілісну людину; гармонію світу;	- людина суперечлива істота, постійно
- домінує життєствердний пафос;	веде боротьбу у своїй душі;
- діячі поетизували, звеличували людину;	- гострота нерозв'язаних конфліктів;
- для мистецтва характерно відчуття	- діячі показували людину реальніше,
особистої свободи людини;	намагаючись проникнути у внутрішній
- у творах гуманістів центральне місце	світ;
посідала людина;	- залежність від Бога. ірраціональних
- для митців світ був статичним і	сил;
незмінним	- у творах барокових зростає роль
	довкілля;
	- для митців образи та явища були у
	постійному русі, мінливості, розмаїтті.

Місце ренесансної людини в культурі бароко посідає Бог як першопричина і мета земного існування.

ОСНОВНА ІДЕЯ БАРОКО - прославлення монархічного або релігійного правопорядку.

Барокове мистецтво багато в чому використовує здобутки Відродження, хоча тут не можна говорити про пряме наслідування. Діячі культури бароко по-новому опанували античну спадщину, зробивши спробу з’єднати її з християнством. Вони не відкинули ренесансний культ “сильної людини”, але намагалися поставити її на службу Богові. Якщо за епохи Середньовіччя митці спиралися на віру, а за доби Відродження – на розум, то митці бароко спробували примирити розум і віру, поєднати їх у намаганні осмислити складність світу і людини.

ОСНОВНА ТЕМА БАРОКО - відображення життя в контрастій різноманітності.

Проте культура бароко була не лише антитезою Відродження, вона продовжувала його певні тенденції на новому етапі розвитку. Митців цікавили античні сюжети, які вони вводили до реального контексту, привертала увагу ідея про внутрішнє багатство людини, невичерпні можливості її розуму та моральних якостей, приваблювала проблема свободи, що нелегко давалась героям творів...

Деякі мистецтвознавці схильні вважати, що на подальший розвиток світової культури позитивно вплинули обидва напрями – бароко і класицизм, але вплив західноєвропейського бароко, що розквітло у ХVІІ ст., є унікальним.

Епоха бароко настала після глибокої духовної кризи, зумовленої Реформацією і розколом церков. Для цього стилю характерний своєрідний погляд на людину і світ - як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Людина прагне насолодитися кожною миттю короткого життя.

Походження слова «бароко» існують три версії:

1- від португальського вислову "рего 1е bагоkо" - "перлина неправильної форми";

2- в італійській мові – означає “дивний, химерний”.

3- латинський термін "Ьагосо" - з логіки - висновок, який відзначається особливою складністю;

4- - французьке жаргонне слівце художніх майстерень, яке означає "розчиняти,

пом'якшувати контур".

Етимологія цього слова не з’ясована остаточно, можна припустити: бароко – справжня перлина у мистецтві, Яка стає гіршою від того, що має “дивну”, “неправильну” форму, навпаки, від цього вона стає ще красивішою, чарівнішою, привабливішою, бо вражає несподіваними гранями й дивовижними витворами фантазії.

Мистецтво бароко відзначається складністю, примхливістю, химерністю.

РИСИ БАРОКО: динамізм, парадна показовість, активність, агресивність, двоїстість сприйняття дійсності, почуття в стані афекту, мовний дуалізм та витонченість.

Воно не відтворює дійсність, не наслідує її, не віддзеркалює життя, а ніби перетворює його за своїми законами.

3. Західно - європейська культура XVII століття:

а) Живопис та архітектура епохи бароко.

Започаткована в Італії дана епоха пов'язана з певним поверненням до середньовічної культурної традиції. Відбувається реставрація впливу релігії на культуру.Рим стає резиденцією папи, центром католицизму. Тут будуються собори, подібні на розкішні палаци, будуються вілли. Саме в цю пору Рим одягається в оправу площ з фонтанами та обелісками, з колонадами і декоративними скульптурами німф та дріад. Мистецтво бароко - це мистецтво великих форм, грандіозного, декоративного єднання. Тут відбились уявлення про безмежність, багатоманітність і мінливість світу, інтерес до середовища, оточення людини, природної стихії. Творці бароко віддавали перевагу динамічному овалу перед спокійним колом, дрібному багатокутнику перед стихійним чотирикутником, ухилялися від створення прямих кутів.

СучаснийРим не можна уявити без овальної площі перед собором св. Петра, оточеної колонадою; без площі П'яцца дель Пополо, що завершується двома однаковими купольними храмами; без широких Іспанських сходів, які зигзагами підіймаються на пагорб до двобаштової церкви; без пишного водограю Треві; без численних блискучих католицьких церков.

Дата добавления: 2014-01-07