Міжнародна торгівля

В умовах глобалізації світового господарства зовнішньо­економічні зв'язки суттєво впливають на стан національних економік. Світове господарство – це багатогалузева глобальна економіка, яка пов'язує національні господарства в єдину систему через обмін економічною діяльністю та міжнародний поділ праці (МПП).

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) існують у формах (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Форми міжнародних економічних відносини

Показниками розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни є:

1) динаміка зовнішньої торгівлі – обсяг товарообігу, експорту, імпорту;

2) динаміка цін на експортні та імпортні товари;

3) зміна структури зовнішнього товарообігу;

4) частка країни у світовому товарообігу;

5) іноземні інвестиції; динаміка та структура зовнішнього боргу;

6) участь у міжнародній спеціалізації;

7) ефективність роботи зовнішньоторговельних організацій.

Теорії міжнародної торгівлі обґрунтовують причини та вигоду обміну товарами для різних країн, а також чинники, що визначають спеціалізацію країни у міжнародній торгівлі.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта (1723-1790) пояснює існування міжнародної торгівлі та її вигоду різницею в абсолютних витратах виробництва товарів у різних країнах.

Поділ праці та спеціалізація забезпечують економію витрат у країнах, які торгують. У цілому, країни отримують такі переваги від міжнародної торгівлі: збільшення обсягів товарів та послуг, розширення ринку, можливості отримання товарів для виробництва яких у країні не існує можливостей.

Згідно з теорією порівняльних (комперативних) переваг Д. Рікардо (1772-1823), завжди, коли між країнами існують відмінності у співвідношенні витрат виробництва різних товарів, міжнародна торгівля буде доцільною.

Як А. Сміт, так і Д. Рікардо відстоювали ідею свободи в міжнародній торгівлі. Невипадково вихідною передумовою теорій абсолютних та порівняльних переваг була відсутність митних тарифів. Отже, міжнародна торгівля та спеціалізація у межах міжнародного поділу праці створюють умови для розширення виробничих можливостей та споживання.

У теорії Хекшера-Оліна відмінності відносних цін на товари та послуги у різних країнах пояснюються причинами нерівномірного розподілу матеріальних та трудових ресурсів між країнами внаслідок історичних і географічних чинників. Згідно із законом пропорційності факторів, у відкритій економіці кожна країна прагне спеціалізуватися на виробництві товару, який потребує більше того фактора, яким країна краще забезпечена. У процесі міжнародної торгівлі відбувається вирівнювання цін факторів виробництва. Але у 50-ті роки XX ст. американський економіст В. Леонтьев на підставі емпіричного дослідження довів, що США, які вважалися капіталонадлишковою країною, експортували не капіталомістку, а трудомістку продукцію. Результати цього дослідження отримали назву «парадокс Леонтьева» і показали, що потрібно враховувати якість факторів та розподіляти їх при аналізі забезпеченості країн факторами. Якщо прийняти до уваги якість та кваліфікацію трудових ресурсів Сполучених Штатів, якими вони забезпечені краще, ніж інші країни, то це допоможе з'ясувати, чому США виступали експортерами трудомісткої продукції.

Концепція життєвого циклу (Р. Верной, Ч. Кіндельбергер, Л. Уельс) пояснює напрямки торгових зв'язків особливостями етапів життєвого циклу товарів. Теорія конкуренції М. Портера також стала внеском до обґрунтування економічних основ міжнародної торгівлі. В цій теорії були визначені наступні складові міжнародної конкурентоспроможності нації: факторні умови, умови попиту, стан обслуговуючих та близьких галузей, стратегії підприємств, характер конкуренції на внутрішньому ринку, втручання держави.

Крім визначення структури та напрямків товарних потоків, в оцінці впливу зовнішньої торгівлі на національну економіку важливим є розуміння встановлення цін на світовому ринку, кількісна оцінка переваг, що отримують країни внаслідок спеціалізації та міжнародного обміну.

Аналіз показує, що у результаті міжнародної спеціалізації і вільної торгівлі, заснованої на використанні принципу порівняльної переваги, сумарне виробництво товарів збільшується, а країни досягають такого рівня споживання, що перевищує їх внутрішні виробничі можливості.

Міжнародна торгівля перебуває під впливом різноманітних чинників, найважливішими з яких є: основні тенденції розвитку міжнародного поділу праці (глобалізація та лібералізація світової торгівлі), загальний стан економіки країни, кон'юнктура світового ринку, економічний стан основних торгових партнерів, рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля, кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо мультиплікативно впливає на ВВП. Оскільки експортуються вітчизняні товари й послуги, то зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту, навпаки, означає витрати на іноземні товари й послуги. Різниця між витратами на експорт та імпорт становить чистий експорт, який перебуває під впливом таких основних чинників: динаміка ВВП власного й у країнах – торгових партнерах, зовнішньоторговельна політика країни, коливання курсу національної валюти.

Зростання ВВП у торгових партнерів позитивно впливає на їхні можливості закуповувати товари й послуги, вироблені в інших країнах, збільшуючи експорт останніх. Але закупівля імпорту прямопропорційно залежить від динаміки власного ВВП. Отже, на експорт прямо пропорційно впливає динаміка ВВП у торгових партнерів, а на імпорт – динаміка власного ВВП. Тоді можна зробити висновок, що чистий експорт прямо залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено – від динаміки національного ВВП.

Активність країни на світовому ринку оцінюється показниками:

1. Загальний товарообіг, у тому числі окремо товарів і послуг, аналізується в динаміці по роках у вартісному вимірі та у відсотках
до певного періоду (попереднього чи базового року, півріччя).

2. Рівень експорту визначається як відношення обсягу експорту
до ВВП і вимірюється у відсотках. Так само визначається рівень
чистого експорту. Цей показник залежить від конкурентоспроможності національних товарів і послуг на світовому ринку і від потреб країни в імпорті.

3. Коефіцієнт покриття імпорту експортом – це відношення доходів від експорту до витрат на імпорт (вимірюється у відсотках).

4. Рівень імпорту характеризує імпортозалежність національної
економіки від світового господарства і визначається у відсотках як
відношення обсягу імпорту до ВВП.

5. Структура експорту – це частка окремих товарів і послуг у
загальному обсязі експорту. Сировинна або технологічна спрямованість структури експорту характеризує місце країни у міжнародній спеціалізації. Так, розвинуті країни спеціалізуються на експорті наукомістких товарів, кінцевої продукції, а слаборозвинуті країни – на експорті сировини, палива (проміжної продукції). Такий аналіз дозволяє виявити розрив у рівні технічного розвитку
окремих країн.

6. Структура імпорту – частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі імпорту. Відрізняють так званий критичний імпорт, до якого належать переважно енергоресурси (якщо такі відсутні у країні) або інша продукція, яка не виробляється у країні, але є необхідною для нормального розвитку її економіки. До критичного імпорту можуть відноситись також інвестиційні товари: машини, устаткування, без яких неможливі інвестиційні процеси,
структурні зрушення в економіці, але випуск яких недостатній у країні.

7. Експортно-імпортна квота – це відношення суми обсягів експорту та імпорту до ВВП (розраховується у відсотках).

8. Сальдо торгового балансу визначається у вартісному вимірі
окремо по товарах і послугах.

9. Загальний товарообіг, експорт та імпорт по окремих торгових
партнерах країни (у вартісному вимірі та у відсотках).

Важливим показником для оцінки вигід зовнішньої торгівлі є так звані «умови торгівлі». Він визначається як співвідношення індексів експортних й імпортних цін і розраховується для всього набору експортних та імпортних товарів: Т = Р /Р, де Т – "умови торгівлі", Р_х – індекс експортних цін, Р_т – індекс імпортних цін. Зростання цього показника, як правило, свідчить про покращення умов торгівлі для країни.

Але від зовнішньої торгівлі не всі економічні суб'єкти країни отримують переваги. Чим більше фактор, який сконцентрований в експортному виробництві, тим більше його власники виграють від зовнішньої торгівлі. У той же час фактори, які зайняті у виробництві імпортозаміщуваної продукції, приносять менші доходи своїм власникам після встановлення торгівельних відносин.

Торгівельна політика може стимулювати або стримувати обсяги експортно-імпортних операцій. З цією метою держава застосовує два види засобів. Перший – митні засоби, до яких належать імпортне (ввізне) та експортне (вивізне) мито. Другий – немитні засоби, до яких можна віднести квоти та ліцензії, пільгове кредитування та оподаткування експортерів, надання експортних субсидій тощо.

Виділяють дві основні форми торгівельної політики: 1)політика протекціонізму, 2) політика лібералізму.

1. Політика протекціонізму спрямована на підтримку національного товаровиробника шляхом тарифних та нетарифних обмежень для імпортерів і субсидування національних виробників. Мито – це акцизний податок, що встановлюється урядом на імпортований товар. Нетарифні бар'єри містять у собі імпортні квоти, ліцензії, добровільні експортні обмеження. Усі торгівельні обмеження приводять до підвищення внутрішніх цін на імпортні товари й знижують обсяг імпорту. Як наслідок, вітчизняні товаровиробники отримують підтримку в конкуренції, а вітчизняні споживачі програють, бо вимушені сплачувати вищу ціну за товари та скорочувати своє споживання.

Отримуючи субсидії, вітчизняні товаровиробники можуть знижувати ціни на свою продукцію, бо частину витрат покриють за рахунок субсидій, і, таким чином, будуть мати переваги у конкурентній боротьбі на світових ринках. Як нетарифні обмеження можуть використовуватися ліцензування, квотування, стандартизація, "добровільне обмеження експорту", валютні, санітарні та інші обмеження.

2. Політика лібералізму спрямована на забезпечення свободи у зовнішньоекономічних зв'язках та усунення будь-яких обмежень для зовнішньої торгівлі. Принципи свободи та відсутності дискримінації в торгівлі були покладені в основу діяльності Світової організації торгівлі (СОТ), в яку увійшло 149 країн світу, ще майже 30 країн ведуть переговори щодо вступу.

Існують аргументи і на користь політики протекціонізму, і на користь політики лібералізму.

Аргументами для використання тарифних та нетарифних обмежень для імпортерів є: захист молодих галузей; збільшення рівня зайнятості в країні; підтримка рівня цін, рівня заробітної плати та добробуту країни; захист від кон'юнктури світового ринку; підтримка економічної безпеки країни, оборонних галузей; захист від іноземного демпінгу.

Після Другої світової війни митні тарифи були суттєво зменшені в багатьох країнах. Економічна інтеграція сприяє знищенню торгівельних бар'єрів між країнами і створенню умов для отримання виграшів від міжнародного поділу праці та спеціалізації.

У той же час у проведенні протекціоністської політики виділяють й негативні наслідки: підвищення рівня цін та скорочення обсягів споживання товарів, на які вводяться обмеження; зростання витрат виробництва та перелив факторів у неефективні вітчизняні галузі. Але протекціоністські заходи вживають у сучасних умовах багато країн у тій або іншій формі.

Міжнародна торгівля вносить зміни в сукупні витрати й умови економічної рівноваги. Згідно з методом "витрати – випуск" модель економічної рівноваги в умовах відкритої економіки набуває такого вигляду:

Y = C + I + G + NE.

Зовнішня торгівля вносить також зміни у вилучення та ін'єкції. Вилучення доповнюються імпортом (ЇМ), а ін'єкції – експортом (ЕХ). Тому модель економічної рівноваги за методом "вилучення ін'єкції" відображає тотожність між сумою вилучень та сумою ін'єкцій:

S + T + IM = I + G + EX.

Розмежуємо внутрішню економіку і зовнішній сектор економіки:

S + (T - G) = NE.

Вираз S + (Т – G) відображає величину внутрішніх фінансових ресурсів приватного інвестування. Отже, економічна рівновага за методом "вилучення - ін'єкції" забезпечується на умовах, коли різниця між внутрішніми фінансовими ресурсами приватного інвестування і приватними інвестиціями дорівнює чистому експорту. Якщо замість G підставити C_g + I_g, то економічну рівновагу можна виразити за іншою формулою:

S + (T – Cg) – (I + Ig) = NE.

Таким чином, економічна рівновага за методом "вилучення – ін'єкції" забезпечується за умови, коли різниця між національними заощадженнями (S + Т – C_g) та інвестиціями (І + I_g) дорівнює чистому експорту.

Із наведених моделей випливають два висновки. Перший – в умовах дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів виникає дефіцит рахунка поточних операцій, який покривається додатним сальдо рахунка капітальних операцій: СА = + КА. Це означає, що певна частка приватних інвестицій фінансується за рахунок іноземного капіталу. В умовах надлишку внутрішніх фінансових ресурсів усе навпаки: певна частка національних заощаджень використовується для фінансування іноземців. Тому + СА = – КА.

Другий – існує тісний зв'язок між державним бюджетом і платіжним балансом. Оскільки (Т – G) – це загальне бюджетне сальдо, то зростання бюджетного дефіциту зменшує внутрішні фінансові ресурси і збільшує дефіцит рахунка поточних операцій, що вимагає збільшення чистого припливу капіталу.

Важливим чинником, який впливає на ВВП, є чистий експорт. Між чистим експортом і ВВП існує пряма мультиплікативна залежність. Але зазначимо, що в умовах відкритої економіки мультиплікатор видатків враховує ще один канал вилучень – імпорт. Щоб врахувати вплив імпорту на мультиплікатор, слід спиратися на граничну схильність до імпорту (МРМ), яка визначається за формулою МРМ = AM / AY. Тоді мультиплікатор витрат набирає вигляду:

MPS + MPC – t + MPM

Чистий експорт залежить від таких чинників: рівень доходу у нас і у наших торгових партнерів, валютний курс, торгівельна політика. Так, за зростання внутрішнього доходу збільшується вітчизняний імпорт, що зменшує чистий експорт. За зростання доходу в іноземних країнах збільшується вітчизняний експорт, що збільшує чистий експорт. В умовах зниження курсу гривні ціна українських товарів за кордоном зменшуватиметься, що збільшуватиме наш експорт, і навпаки, ціна імпортних товарів зросте, що зменшить вітчизняний імпорт.

Дата добавления: 2014-01-07