Профілактика злочинів проти довкілля

Висновок

1. Витоки екологічної злочинності знаходяться насамперед у протиріччях багатоаспектного процесу природокористування.

2. Загальні детермінанти екологічної злочинності беруть свій початок з протиріч, що виникають при взаємодії людини і природи.

3. В контексті загальних детермінант екологічних правопорушень доречно звернути увагу на усталену систему поглядів, яка несе в собі яскраво виражені деформації суспільної свідомості.

4. Збільшення екологічної злочинності стимулює також недосконалість чинного законодавства (велика кількість відсилочних норм, невідповідність між різними правовими актами та нормами, відсутність механізму їх реалізації тощо).

5. Неналежне виконанням організаційно-управлінських або адміністративно-господарчих обов'язків. Саме в цій сфері здійснюються функції планування, розподілу, створення структур контролю, техніко-технологічного і ресурсного забезпечення взаємодії суспільства і навколишнього середовища.

6. Чинники тісно пов'язані з еколого-географічними умовами, за яких здійснюється протиправна діяльність. Це території, де ще збереглася можливість масового добування фауни і флори.

7. Не кращим чином на стані екологічної злочинності позначаються недоліки у застосуванні кримінального законодавства.

Вживання загальних заходів запобігання зазначених злочинів тісно пов'язане з характером взаємодії суспільства і природи. Саме на макрорівні закладаються анти криміногенні фактори, що сприяють правомірній екологічній поведінці.

Провідне значення в загально-соціальному запобіганні злочинам проти довкілля мають заходи, пов'язані з: удосконаленням технологій промислового виробництва і насамперед металургійної і видобувної, галузей, які шкідливо впливають на навколишнє природне середовище; підвищенням культури землеробства; модернізацією транспортних засобів; запровадженням безвідходних технологій; підвищенням правової та екологічної культури громадян. Анти криміногенний вплив зазначених факторів має бути поєднаний із науково обґрунтованим ставленням до земельних і водних ресурсів, тваринного й рослинного світу. При цьому обов'язковому урахуванню підлягають географічні, кліматичні й інші природні чинники, що впливають на поведінку людини, її звички, екологічну самосвідомість, самооцінку тощо.

Свій вклад у боротьбу з екологічною злочинністю вносять різні об'єднання громадян, партія "зелених", вітчизняні та міжнародні неурядові екологічні організації, засоби масової інформації. Вони взаємодіють з державними структурами з питань профілактики екологічних правопорушень, надають допомогу в цій справі природоохоронним і правоохоронним органам, а також самі безпосередньо виявляють та усувають подібні правопорушення.

Однією з важливих умов підвищення ефективності попередження цих злочинів є удосконалення правової бази природоохоронної діяльності. В цьому плані проводиться велика законотворча робота, вживаються заходи, спрямовані на консолідацію зусиль законодавчої та виконавчої влади, громадських об'єднань республіканського й регіонального рівнів, вчених і практиків для розробки й прийняття нових законодавчих актів у цій сфері.

Неабияке значення має постійне підвищення еколого-правової свідомості як на суспільному, так і індивідуальному рівні. У вирішенні цього завдання закладений основний потенціал усієї еколого-попереджу вальної діяльності. Саме тут виникає реальна можливість подолання таких деформацій свідомості як інертність і стереотипність мислення, некомпетентність, безвідповідальність, протекціонізм, кар'єризм тощо.

Попередження екологічних злочинів передбачає застосування заходів як загального, так і спеціального характеру. До останніх, зокрема, належать: удосконалення контролю за екологічно значимою поведінкою, включаючи дотримання кримінально-правових заборон; інформування відповідних інстанцій (адресатів) про виявлені факти екологічних правопорушень та обставини, що їм сприяють; встановлення спеціальних режимів природокористування; нормативна заборона здійснення певних екологічно шкідливих дій тощо.

Об'єктами спеціальної профілактики виступають окремі природні комплекси, території, водойми, атмосферне повітря, тваринний світ, лісові масиви та ін. Крім того, контроль потрібно здійснювати за поведінкою окремих громадян, наприклад, браконьєрів.

Суб'єктами профілактики є: правоохоронні органи, природоохоронні інспекції; громадські організації, відомчі органи контролю тощо. Методи контролю охоплюють: безпосередній практичний нагляд за станом природних об'єктів шляхом обходів, патрулювання, проведення рейдів, перевірок; охорона об'єктів від несанкціонованого доступу до них; встановлення пропускного режиму; вилучення знарядь вчинення екологічних правопорушень; припинення протиправних дій. Особлива роль у цьому належить державному контролю за дотриманням правових норм, що регламентують екологічні правовідносини. Це - прокурорський нагляд за виконанням природоохоронного законодавства, діяльність дозвільної системи (правила обігу зброї і вибухових речовин), адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі тощо.

Заслуговують на увагу недавно розроблені основні напрями державної політики щодо екологічної безпеки України.

Перший напрямок, передбачає попередження і мінімізацію наслідків надзвичайних ситуацій за існуючих (чи повільно змінюваних) технологій виробництва і технічній базі з урахуванням ризику виникнення таких ситуацій. Цей напрямок розрахований на 10 років. В цей період необхідно досягти зменшення кількості надзвичайних ситуацій та мінімізувати їх наслідки, а також стабілізувати і покращити стан навколишнього середовища. Не менша увага має бути надана розгортанню науково-технічних досліджень, які дозволили б корінним чином змінити базис економіки, аби сам розвиток господарства забезпечував різке зменшення надзвичайних ситуацій, а у разі виникнення природних катастроф мінімізував їх наслідки.

Другий напрямок, це перехід на нові технології, джерела енергії і сировини, які суттєво змінюють вплив господарської діяльності на навколишнє середовище, різко знижують ймовірність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій. Тривалість дії цього напрямку оцінюється в 20 - 30 років, а його пріоритетами мають стати:

— істотне вдосконалення технологій промислового виробництва за умови їх розвитку в бік поступового зменшення енерго- і ресурсоємності та відходів, що піддаються природній асиміляції чи можуть являти собою сировину для наступного використання. Всі відходи такого виробництва мають бути екологічно безпечними;

— поступовий перехід від "хімічного" до "біологічного" еколого-безпечного землеробства, за якого ніяких отрутохімікатів не застосовується;

— наукові дослідження в галузі використання мало концентрованих джерел енергії, біомаси для виготовлення ліків, пластмас, інших продуктів хімічного виробництва.

Третій напрямок, передбачає розв'язання таких стратегічних проблем як: перехід економіки на відновлювані джерела енергії; використання біомаси для переважної більшості продуктів хімічного виробництва; повна біологізація і екологізація сільськогосподарського виробництва; відмова від виробництв, які забруднюють природне середовище або є екологічно небезпечними. Виконання цих завдань розраховане на 30 - 40 років і передбачає кардинальну зміну основ господарювання.

Зрозуміло, що реалізація вказаних загально-соціальних заходів підірве саме коріння, головні детермінанти екологічної злочинності, а значить, сприятиме мінімізації кримінальних проявів у сфері навколишнього природного середовища.

Дата добавления: 2014-01-06