Лекція 1. Професіоналізм у соціально-педагогічній роботі: сутність, чинники формування

На сучасному етапі розвитку соціально-педагогічної роботи в Україні, як фахової діяльності, підвищився інтерес не тільки до проблем розвитку теорії та практики соціально-педагогічної роботи, але і до особистості професіонала, його особливостей та якісних характеристик. У цьому контексті особливу актуальність отримують проблеми розвитку професійної майстерності соціальних педагогів, розширення кадрового потенціалу соціальних служб та шляхів його посилення підготовки і перепідготовки спеціалістів соціально-педагогічної сфери.

Ми вважаємо, що перш ніж перейти до вивчення питання професіоналізму та професійної майстерності, необхідно звернутися до такої категорії як „професія”.

У розмаїтті людської діяльності особливе місце посідає професійна діяльність. Дефініція „професія” визначається як рід занять, трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок та є для когось джерелом існування; фах, спеціальність, ремесло, кваліфікація, вона потребує певної підготовки й є зазвичай джерелом існування, відображає стійкий розподіл праці за основними напрямками виробництва, службової діяльності” [3, с. 59].

На думку О. Холостової, професія – це готовність до виконання соціально-доцільної діяльності, що змінює соціальний світ людини та максимально мобілізує потенціал кожної людини для вирішення складних проблем, адекватної реакції на зміни в суспільстві й особистісному житті.

Простіше кажучи, професія – це рід діяльності, занять людини, що володіє комплексом спеціальних знань і практичних навичок, придбаних у результаті поглибленої загальної і спеціальної підготовки та досвіду роботи

Логіка розвитку професій є такою, що спочатку вони виникають з конкретних потреб людини, потім відбувається накопичення практичного досвіду та його глибоке осмислення; формується теоретична база професійної діяльності, розв’язується завдання підготовки кадрів. Практичній діяльності фахівця дається наукове обґрунтування, що зовні виражається в появі професійних журналів, монографій, навчально-методичної літератури; створюються професійні організації.

Інституціоналізація соціально-педагогічної роботи як професії в Україні відбулася з моменту введення її в тарифно-кваліфікаційний довідник професій Міністерства праці, і соціально-педагогічна робота, як професія, номінована посадовими обов’язками соціального педагога (спеціаліста з соціально-педагогічної роботи).

Як і будь-який інший різновид професійної діяльності соціально-педагогічна робота має такі категорії, як „спеціальність”, ”кваліфікація” та „посада”. Розглянемо їх більш детально.

Спеціальність – це різновид трудової діяльності в рамках тієї або іншої професії. Найяскравіше можна продемонструвати спеціальності на прикладі лікарів: терапевт, хірург, офтальмолог, педіатр, анестезіолог і так далі. У соціально-педагогічній роботі оформлення спеціальностей ще не завершене, проте вже зараз можна визначити два варіанти майбутньої диференціації. Перший – розподіл за категоріями клієнтів соціальних служб або сферами: соціально-педагогічна робота з дітьми, геронтологічна робота (соціально-педагогічна робота з громадянами літнього віку), соціально-педагогічна допомога у сфері зайнятості і т. п. Другий – виділення в професійній соціально-педагогічній роботі спеціальностей, суміжних з іншими професіями: психосоціально-педагогічна робота, соціально-правова підтримка, соціально-медична допомога [8, с. 14].

Кваліфікація є рівнем професійної підготовки фахівця. Оскільки від рівня підготовки залежить складність проблем, які вирішує даний педагог, кваліфікація визначає й можливість кар’єрного росту фахівця, і розмір оплати праці. Згідно закону про освіту, кваліфікація привласнюється після отримання Державного освітнього стандарту відповідного рівня. Для встановлення кваліфікації працюючих фахівців використовується також процедура атестації, у ході якої педагог повинен продемонструвати ступінь своєї підготовки у вирішенні професійних завдань.

У сучасній професійній соціально-педагогічній роботі існують два основні види кваліфікації:

1) соціальний педагог;

2) фахівець з соціально-педагогічної роботи.

Виконання обов’язків соціального педагога не вимагає тривалої професійної підготовки, у той час, як для фахівця з соціально-педагогічної роботи необхідна вища професійна освіта.

Посада – місце педагога в системі тієї або іншої організації. Яскравим прикладом набору посад у професійній соціально-педагогічній роботі можуть служити педагоги центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ). Очолює дану установу директор, у підпорядкуванні в якого знаходяться завідувачі окремими підрозділами. У даних підрозділах центру працюють фахівці з соціально-педагогічної роботи, соціальні педагоги, педагоги-психологи, лікарі реабілітологи та інші фахівці. Окрім педагогів, виконуючих функції у сфері професійної соціально-педагогічної роботи, у центрах соціальних служб є водії, слюсарі, технічні педагоги і т. д.

Між посадою, яку займає педагог, його спеціальністю і кваліфікацією, як правило, існує прямий зв’язок, який обумовлений його безперервною професійною освітою і самоосвітою [8, с. 15], що є невід’ємною умовою на шляху до професіоналізму.

Отже, перейдемо до розгляду поняття „професіоналізм”, якою є його сутність та фактори формування.

Поняття „ професіоналізм у соціально-педагогічній роботі ” не одразу було введено в обіг і знайшло застосування в США та країнах Західної Європи. Ще на початку ХХ ст. стверджувалося, що соціально-педагогічна робота – це не професія, а соціальний педагог – це другорядна посада. Проте поступово статус і соціально-педагогічної роботи, і соціальних педагогів змінився. Авторитет цієї професії значно підвищився, що знайшло відображення як у наукових дослідженнях, соціально-педагогічній практиці, так і в законодавстві багатьох країн, що мають у своєму розпорядженні державний, муніципальний і приватний сектори соціального обслуговування населення [9, с. 363].

Поняття „професіоналізм у соціально-педагогічній роботі” на сьогодні ще недостатньо розкрито через об’єктивні та суб’єктивні причини. Деякі дослідники переконані, що професіоналізм – це ступінь оволодіння педагогом соціальних служб професійними навичками; інші вважають, що „професійна підготовка” і „професійна кваліфікація” – це обов’язкові компоненти професіоналізму; треті додають до цих компонентів „етичні знання” як невід’ємну частину професійної діяльності соціального педагога; четверті вважають, що професіоналізм у соціально-педагогічній роботі неможливий без схильності до виконання соціально-педагогічної роботи, певної схильності до роботи з людьми.

На початку 90-х рр. різні автори (Н. Давакін, І. Зимня, Л. Топчій, Н. Шмельова, О. Яблокова та ін.) намагалися дати визначення професіоналізму в соціально-педагогічній роботі.

Кожне з цих визначень має свої переваги:

• соціологи акцентують увагу на елементах, що пов’язують професіоналізм, елементах, що історично сформувалися й чітко проявляються, прихованих аспектах професіоналізму в соціально-педагогічній роботі, в які входять: професійні цінності, способи соціально-педагогічної дії, професійне покликання, глибока мотивація до професійної діяльності соціального педагога, професійна підготовка, професійна майстерність, професійна культура професійна спеціалізація (профілізація), трудові навички, кваліфікація;

• психологи, акмеологи приділяють увагу таким аспектам становлення професіоналізму соціальних педагогів, як престижність цієї професії; професійна майстерність; соціально-педагогічна престижність, успішність професійної діяльності; динаміка, етапи, рівні розвитку професіоналізму; знання, уміння, навички професійної діяльності; певні індивідуально-психологічні властивості і стани особистості соціального педагога; спрямованість особистості, ієрархія мотивів, ціннісних орієнтацій. На цій основі вони виділяють три компоненти професіоналізму:

1) професіоналізм діяльнісний,

2) професіоналізм особистісний,

3) професіоналізм стосовно іншого (інших);

• педагоги акцентують увагу на таких пріоритетних, на їхню думку, якостях, як мотиваційно-ціннісне ставлення до професії, професійна свідомість та самосвідомість, професійно обумовлені якості та властивості особистості, готовність до професійної діяльності. Велику увагу педагоги приділяють дослідженню таких компонентів професійно-особистісного розвитку фахівців соціально-педагогічної роботи, як „готовність до розвитку та саморозвитку”, „самопізнання та самопроектування”, „самоуправління”, „самокорекція”. Висловлюються й інші точки зору [9, с. 364].

Сутність та традиції розвитку професіоналізму в соціально-педагогічній роботі визначаються безліччю чинників, як економічного, соціологічного, так і психологічного, етичного, культурологічного й іншого характеру. Професіоналізм відбиває радикальні зміни ролі соціально-педагогічної роботи в суспільстві, яка сприймається як реакція на негативні перетворення в країні.

Зміст професійної діяльності соціального педагога визначається її функціями, що виконуються відповідно до законів, підзаконних актів і, звичайно, відповідно до розподілу праці у сфері соціального захисту населення, в цілому соціально-педагогічної сфери суспільства в широкому її розумінні. Професійна праця спеціаліста соціально-педагогічної сфери складається зі взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих особистісних, функціональних і матеріалізованих, речових компонентів [9].

З погляду спеціалізації соціального педагога (сьогодні соціальні педагоги спеціалізуються більш ніж за 20 напрямками) можна виділити наступні групи спеціалістів:

- спеціалісти зайняті переважно управлінською працею (менеджери соціальних служб і органів соціального захисту);

- спеціалісти зайняті контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові та соціально-побутові послуги);

- спеціалісти зайняті профілактичною та превентивною профілактичною роботою і т. д.

Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що професіоналізм у соціально-педагогічній роботі – це постійно підтримувані на високому рівні знання, уміння та навички фахівця, що забезпечують кваліфіковане сприяння людям у вирішенні їх життєвих проблем, досягнення високої якості праці та результатів.

Професіоналізм соціального педагога характеризується наявністю в нього:

- професійного покликання;

- глибокої мотивації до виконання праці в різних її модифікаціях;

- духовно-етичних якостей, схильності до роботи з людьми, соціально-генетичної схильності до роботи з людиною;

- професійної майстерності;

- об’єктивно-критичного ставлення до своєї діяльності;

- професійних знань та професійних умінь;

- здатності все життя вчитися та добиватися самореалізації;

- професійної гордості як соціально-психологічного стану особистості [9, с. 366].

Соціально-педагогічна робота об’єднує в собі і покликання, і професію, тому професіоналізм може вимірюватися ступенем гармонізації цих складових, їх цілісністю та системністю.

Поняття професіоналізму соціального педагога тісно пов’язане з професійною компетентністю, зупинимося на ній більш детально.

За словником іншомовних слів, компетентність визначається як “поінформованість, обізнаність, авторитетність. Компетенція (лат. „competentia”, від „competo” – взаємно прагну, відповідаю, підходжу) – коло повноважень будь-якої організації, установи або особи; коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід”
[5, с. 345]. Цей термін у своїй більшості випадків вживають суто інтуїтивно. Частіше ним визначають високий рівень кваліфікації та професіоналізму спеціаліста [4]. За думкою М. Чошанова [10], компетентність як специфічна якість сукупності професійних знань та вмінь, полягає в тому, що:

1) знання компетентної людини оперативні та мобільні, вони постійно оновлюються;

2) компетентність містить в собі як змістовний компонент – знання, так і процесуальний – уміння;

3) компетентність передбачає вміння вибирати оптимальні рішення, аргументувати вибір, тобто володіти критичним мисленням.

Отже, структура компетентності включає мобільність знань, гнучкість методу та критичність мислення [2, с. 20].

Професійну компетентність соціального педагога можна поділити на два види:

· управлінська компетентність: включає теоретичні знання і практичні уміння (соціальний досвід) спеціаліста, які необхідні як для роботи з конкретними клієнтами, так і для організації соціального захисту прав людини. Базу цього виду компетентності складають знання наукових основ організації відповідних державних структур. Сюди також відносяться знання технології соціально-педагогічної роботи, основ теорії організації управління, зокрема праці керівника, етики, психології керівництва, культури мови і т. д.;

· психолого-педагогічна компетентність: формується знаннями психології та педагогіки. Психологічна компетентність спеціаліста повинна бути достатньо високого рівня, оскільки у процесі діяльності йому доводиться вирішувати загальнопсихологічні, диференціально-психологічні, соціально-психологічні й інші проблеми [9].

Становлення компетентності та професіоналізму завжди починається з професійної підготовки та виховання фахівців, поетапного формування практичних навичок системи соціально-педагогічної роботи та професійної майстерності.

За акмеологічного підходу (Е. Зеєр) шлях особистості до вершин професіоналізму має п’ять стадій (ступенів): оптацію, професійну підготовку, адаптацію, власне професіоналізацію і досягнення майстерності в обраній справі [7, с. 242]:

· „оптація” (лат. optatio – бажання, обрання) – формування особистих намірів, усвідомлений вибір професії з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей;

· „професійна підготовка” – формування професійної спрямованості та системи професійних знань, умінь та навичок, набуття досвіду теоретичного та практичного вирішення професійних ситуацій і завдань;

· „професійна адаптація” – входження в професію, освоєння нової соціально-педагогічної ролі, професійне самовизначення, формування особистісних і професійних якостей, досвід самостійного виконання професійної діяльності;

· „професіоналізація” – формування професійної позиції, інтеграція особистісних і професійно важливих якостей та умінь у відносно стійкі професійно значущі утворення; кваліфіковане виконання професійної діяльності;

· „професійна майстерність” – повна реалізація, самоздійснення особистості у професійній діяльності (творчо-креативний принцип) на основі рухомих інтегральних психологічних новоутворень.

Без професійної майстерності в соціально-педагогічній роботі неможлива організація індивідуальних соціальних послуг з метою вирішення важкої життєвої ситуації клієнта та забезпечення соціально-психологічної гармонії його функціонування. Саме тому кожний соціальний педагог, який прагне стати професіоналом, повинен постійно саморозвиватися на шляху до професійної майстерності.

Дата добавления: 2014-01-07