Соціальна адаптація дітей раннього віку в нових соціальних

Роки.

Роки.

Рік.

Особливості розвитку дітей раннього віку: загальні питання

Основні види психічного розвитку – моторика, сенсорна діяльність, емоційно-соціальний розвиток, мовлення та ін. особливо значимі для формування психіки і поведінки малої дитини. У ранньому дитинстві вони постійно змінюються і розвиваються. Така зміна і розвиток тим інтенсивніші, чим менша дитина. Послідовні кількісні і якісні зміни розвитку кожного з цих основних видів мають різну значимість для загального розвитку. Одні з них мають основне, провідне значення; вони визначають кожний етап розвитку даного виду, надають виразності даному моменту розвитку і готують організм для наступних змін. Саме ці риси основних видів психічного розвитку, які послідовно змінюються, і виражають найхарактерніші й найсуттєвіші моменти поступового ускладнення розвитку; відповідно до основних сторін психіки вони бувають: показниками розвитку моторики, показниками розвитку мовлення і т.д.

Отже, показниками можуть бути такі вияви, які найбільш значимі для процесу розвитку. Щоб цей вияв був значимий для розвитку, він повинен відповідати певним вимогам:

1) бути характерним і типовим для даного вікового періоду;

2) інтегрувати і містити певну кількість більш простих виявів;

3) розгортатися повністю в даний період, а в наступний – поступитися місцем іншому вияву, який продовжує попередній, але є новим виявом, новим показником.

Наприклад, „задає перші питання” – це показник розвитку мовлення в кінці другого року (21-24 місяці), тому що це типовий вияв (зустрічається у більшості дітей цього віку); він інтегрує ряд більш простих виявів (мовлення за допомогою двох слів; зв’язок мислення і мовлення; виявляє підвищену цікавість дитини до навколишнього середовища; готує появу більш складного вияву в наступний період – показник „Задає різноманітні питання”).

Кожний показник має відносно самостійне значення для певного періоду (мікроперіоду), до якого він належить. Але він пов’язаний з попереднім і наступним. Готується попереднім і сам готує наступний.

Основні показники психічного розвитку дітей раннього віку такі.

Комунікативна поведінка (показники ):

3 місяці – комплекс пожвавлення; прамова – міміознаки та кінознаки – інформація про почуття і стани, обмін посланнями.

5 місяців – гуління, лепет, контакт очей, обмін посланнями, особлива мова матері і дитини, вокалізація, тобто прадіалог.

8 місяців – диференційована реакція на дорослих.

Комунікативна поведінка (ризик):

Відсутність комплексу пожвавлення після трьох місяців.

Пасивність і недиференційована реакція на дорослих.

Після 8 місяців паніка на чужих дорослих. Запобігання контакту очей після 6 місяців. Запобігання тілесного контакту, відчуття дитини як „ганчіркової ляльки”.

Відсутність лепету після 5-8 місяців.

Емоційний розвиток (показники):

2 місяці – свідома усмішка у відповідь. Позитивний фон настрою. Мімічно та інтонаційно передає свій стан.

Емоційний розвиток (ризики):

Пасивність. Негативний фон настрою. Монотонний плач. Депресивність.

Невротичні прояви (інверсія формули сну, ПЕП і т.п.).

Пізнавальна активність (показники):

Увага – тривалість зосередження:

біля 6 місяців – 5 сек.; 12 місяців – до 30 сек.; слідкує поглядом за предметом.

Предметно-маніпулятивна гра, кидання іграшок – залучення уваги дорослого.

6-8 місяців – константність об’єкта, передбачення подій (гра „тю-тю”).

Пізнавальна активність (ризики):

Відсутність інтересу до гри.

Немає константності предмета.

Немає передбачення подій до 1 року.

Комунікативна поведінка (показники):

Комунікативні навички, що вже з’явилися, не знімаються, а продовжують розвиватися. Невербальні комунікативні цикли дитини і матері: 12-16 міс. – 10-15 циклів; до 2 років – до 20-30 циклів.

Особистісно-ділова взаємодія. Мовні засоби спілкування: голофрази та власні фрази.

Комунікативна поведінка (ризики):

Низька комунікативна активність.

Емоційний розвиток (показники):

Диференційовані міжособистісні відносини.

Зріст поведінкового репертуару.

Позитивний фон настрою.

Емоційна лабільність.

Емоційний розвиток (ризики):

Пасивність.

Тривожний тип.

Дистимічність.

Пізнавальна активність (показники):

Наочно-дійове мислення.

Сенсомоторний інтелект.

Сенсорні еталони на практичному рівні.

Формування стратегії проб і помилок: зріла та незріла. Ігрова діяльність: символічна гра (навмисно „їсть” спочатку сам, потім „годує” маму, пізніше – ляльку).

Пізнавальна активність (ризики):

Хаотичні та нецілеспрямовані проби після 18 місяців.

Дослідження ротом (якщо не стрес).

Нефункціональний характер предметної діяльності.

Переважання маніпулятивної гри.

Відсутність символічної гри.

Комунікативна поведінка (показники):

Початок розвитку ділового спілкування.

Формування спілкування з ровесниками, співробітництво.

Поведінкові сценарії діалогу з дорослими та ровесниками.

Криза 3 років.

Комунікативна поведінка (ризики):

Боязливість та запобігання з однолітками.

Автономність відносин дитини до батьків, тобто не залучає до сумісної діяльності батьків (порушення дитячо-батьківських відносин).

Низька комунікативна активність, що може бути затримкою психомоторного розвитку.

Низька мовленнєва активність.

Емоційний розвиток (показники):

Продовження формування різноманітних форм поведінки.

Диференційовані відносини з дорослими.

Позитивний фон настрою.

Емоційна лабільність.

Емоційний розвиток (ризики):

Пасивність в емоційних контактах.

Тривожний тип.

Пізнавальна активність (показники):

Наочно-образне мислення.

Сенсорний інтелект.

Сенсорні еталони.

Стратегія проб і помилок.

Символічна гра.

Різноманітні ігри.

Пізнавальна активність (ризики):

Переважання елементарних форм дослідження.

Використання силових проб.

Несформованість предметної діяльності.

Відсутність символічної гри.

Стереотипний характер гри.

Протягом першого року життя дитина інтенсивно розвивається фізично. У першому півріччі її вага помісячно збільшується на 600-700 г, у другому – на 400-500 г, за кожний місяць життя дитина зростає на 2-3 см. До кінця року маса тіла малюка складає 10-10,5 кг, а зріст – 74-75 см. Якщо дитина розвивається нормально, у 7-8 місяців починають прорізуватись молочні зуби. У віці 12 місяців дитина має, як правило, до 8 зубів. У цей період значно зміцнюється працездатність нервової системи, про що свідчить збільшення неспання дитини з 20-30 хвилин у перший місяць життя до 3,5 годин до кінця року.

На першому році життя відбуваються суттєві зміни у психічному розвиткові та поведінці дитини, що якісно відрізняються один від одного:

від народження до 2,5-3 місяців (включаючи період новонародженості у перші чотири тижні);

від 2,5 до 5-6 місяців; від 5-6 до 9-10 місяців;

від 9-10 місяців до одного року.

В умовах правильного гігієнічного догляду, раціонального харчування та освітніх заходів на другому році життя дитина за кожен місяць збільшує свою вагу на 170-190 г та зростає на 1 см. До 2 років маса тіла дитини в середньому досягає 12-12,7 кг; зріст – 85-86 см. У дворічної дитини – 20 молочних зубів. Збільшується працездатність нервової системи: у першому півріччі діти можуть активно не спати 3-4 години, у другому – 4-6 годин. Відповідно зменшується час сну за добу з 14 до 12,5 годин.

Спеціалістами розроблено карту нервово-психічного розвитку дітей першого, другого та третього року життя, за якою проводиться контроль за зростанням позитивних можливостей розвитку кожної окремої дитини.

Відзначимо, що контроль за динамікою розвитку дітей у дошкільних закладах здійснюється за показниками-стандартами розвитку в усталені терміни на першому році життя – кожний місяць, на другому році – один раз у квартал, на третьому році – один раз на півроку в день, що є найбільш близьким до дня народження.

Кожна дитина перевіряється за показниками свого віку. Якщо розвиток дитини не відповідає її віку, його перевіряють за показниками попереднього вікового періоду.

Рівень розвитку дітей, які виховуються у родині, діагностується за допомогою цих же методів за відповідними показниками, окрім тих, що відображають соціальні зв’язки з іншими дітьми (на першому році життя) і розвиток конструктивної та образотворчої діяльності (на третьому році життя).

На першому році життя від 1 до 5 місяців перевіряють розвиток зорових та слухових орієнтовних реакцій, позитивних емоцій та спілкування дітей один з одним, рухів руки, загальних рухів, підготовчих етапів активного мовлення під час годування. Від 6 до 12 місяців звертається увага на розвиток загальних рухів, розуміння мови дорослих, дій з предметами, умінь та навичок у процесах спілкування дітей одного з одним.

Найбільш значимими у першому півріччі є зорові та слухові орієнтовні реакції, позитивні емоції (з 2 місяців) та рухи руки (з 4 місяців). Значення рухів руки особливе у другому півріччі (з 7 місяців). У цьому віці значення для багатьох функцій має розуміння мови дорослих. Особливого змісту набувають інформативні соціальні показники, до яких можна віднести:

- етапи розвитку активного мовлення;

- перші форми спілкування одного з одним;

- уміння та навички в окремих процесах.

У випадку затримки розвитку інших показників вони теж форсуються з відставанням.

На кожному етапі розвитку між функціонально близькими показниками встановлюються двосторонні зв’язки. Два показники визначають розвиток один одного та являють собою взаємну інформативність.

Для перевірки розвитку дітей повинен бути підібраний матеріал, що є аналогічним до їхньої самостійної діяльності. Одночасно визначається розвиток дитини не більше, ніж за 2-3 показниками. В один відрізок неспання, як правило, можна перевірити рівень розвитку 3-4 дітей. Поведінка дитини, стан збудженості нервової системи, витривалість, рухливість, лабільність, рівновага, контактність та інші індивідуальні особливості можуть бути визначені за допомогою спостереження за дітьми.

За нормальний розвиток приймається на першому році життя формування умінь у межах +-15 днів від віку, прийнятого за норму. Уміння, що формується до верхньої межі норми (до +15 днів), раніше, ніж на 16 днів, один місяць і більше, свідчить про прискорення або ранній розвиток. Оволодіння уміннями із затримкою до одного місяця після припущеного ступеня відхилення (нижньої межі норми – 15 днів) вказує на уповільнений темп розвитку. Формування умінь із затримкою до двох місяців класифікується як відставання, що потребує консультації лікаря-педіатра, спеціаліста-педагога, який може використати відповідні додаткові виховні впливи. Оволодіння уміннями із затримкою на три місяці і більше свідчить про значне відставання, що може бути віднесено до стану, що межує з нормою. Причинами відставання можуть бути тривалі захворювання дитини, несприятливі умови життя, педагогічна занедбаність або не виявлена раніше патологія центральної нервової системи.

На другому році життя в розвитку дитини виділено 4 періоди:

- від 1 року 1 місяця до 1 року 3 місяців;

- від 1 року 4 місяців до 1 року 6 місяців;

- від 1 року 7 місяців до 1 року 9 місяців;

- від 1 року 10 місяців до 2 років.

У кожному періоді діагностується:

- розвиток розуміння мови дорослих, активної мови;

- сенсорний розвиток;

- розвиток гри та дій з предметами;

- розвиток рухів;

- розвиток навичок.

Розвиток активного мовлення є найбільш інформативним, складним та постійно зростаючим за своїм рівнем показником нормального розвитку дітей другого та третього року життя, який сигналізує про будь-які несприятливі умови виховання та обов’язковість педагогічного втручання з боку вихователів.

Найбільш значущими на другому році життя є показники, які відображають розвиток рухів, дій з предметами, розуміння мови. На третьому році життя всі показники набувають однакової значущості.

За нормальний розвиток на другому році життя вважається формування умінь у межах кварталу.

На третьому році життя в розвитку дитини виділено два півріччя. У першому півріччі перевіряється розвиток активного мовлення, гри та діяльності з конструювання, сенсорний розвиток, розвиток рухів та навичок у процесах. У другому півріччі – розвиток активного мовлення, гри, образотворчої діяльності та діяльності з конструювання, сенсорний розвиток, розвиток рухів та навичок. На третьому році життя за нормальний розвиток прийнято формування умінь у межах першого півріччя.

Розвиток особистості дітей раннього віку відбувається за такими показниками.

2-3 місяці. Ініціативна активність у вигляді комплексу пожвавлення (посмішка, гуління, рухова активність). Дана реакція – початок спілкування дитини з оточуючими.

5-6 місяців. Поява ситуативно-ділового спілкування: ініціативна активність дитини у предметно-опосередкованому спілкуванні з дорослим; задоволення від успіхів у спільних з дорослим діях; потреба у схваленні дорослого; вибіркове ставлення до дорослих; позитивний емоційний відгук на близьких людей і настороженість або уникання спілкування з чужими людьми.

6-9-10 місяців. Більш активний і різноманітний відгук на дію дорослого і більш ініціативне спілкування з ним: наслідує (сміх, лепет); підповзає назустріч дорослому, протягає руки; засмучується при несхваленні її дій; плаче, вимагає уваги, коли дорослий не підходить до неї або віддаляється, повзе за ним тощо.

10-12 місяців. Початок відокремлення себе від дорослого, спроби діяти з предметами самостійно: радіє при успіхові в діях з предметами, засмучується при невдачах і заборонах у дії. З’являється перше протиставлення себе дорослим, прагнення до самостійності, свободи. Настає перший прояв самовілля („криза 1-го року життя”).

2-3 роки. Інтерес до активного дорослого, який взаємодіє з нею, або до старших дітей. Потреба у схваленні своїх дій з боку дорослих. Схвалення і похвала викликають у дитини почуття гордості, власної гідності. При невдачі виникає почуття прикрості, сорому. Під впливом оцінки дорослого виникає самооцінка, але недиференційована: дорослий оцінює успіхи в діях, а дитина відносить її до себе в цілому (”Я хороший” або „Я поганий”). Поряд із предметною з’являються інші види діяльності, зокрема гра, і більш чітко проявляється самостійність у них. До 3-х років змінюється ставлення дитини до дорослого: з’являється протиставлення себе дорослому, формується позиція „Я сам” (водночас дорослий є зразком для наслідування). Настає „криза 3-го року життя”.

К.Л. Печерою запропоновано кількісно-якісну оцінку рівня розвитку дітей. Виділено 4 групи розвитку.

Перша група:

- діти з випереджаючим розвитком на один-два епікризних терміни;

- діти з нормальним розвитком.

Друга група:

- діти із затримкою в розвитку на один епікризний термін;

- діти з нетиповим, негармонійним розвитком (частина показників вища, частина нижча за нормою на один епікризний термін).

Третя група:

- діти із затримкою в розвитку на два епікризних терміни;

- діти з нижньогармонійним розвитком (частина показників нижча за нормою на один епікризний термін, частина – на два).

Четверта група:

- діти із затримкою в розвитку на три епікризних терміни;

- діти з нижньогармонійним розвитком (частина показників нижча за нормою на два епікризних терміни, частина – на три і більше).

В умовах ясел діти четвертої групи складають незначну кількість.

Слово „епікриз” походить від грецького epikrisis – рішення. Найчастіше дане слово використовується у понятті медичного та психолого-педагогічного висновку про стан дитини, куди входять і рекомендації. Епікриз записується кожні 10-14 діб (етапний епікриз), що завершується заключним епікризом.

У групі дітей першого року життя дані розвитку, що одержані за допомогою спеціальної перевірки та спостережень, відмічаються у „Листу обліку нервово-психічного розвитку дитини” та заносяться в індивідуальну „Карту розвитку та поведінки” кожної дитини. У групі дітей другого та третього року життя ведуться тільки індивідуальні „Карти розвитку та поведінки”.

Виходячи з правильно проведеної діагностики як своєчасного виявлення первинних відхилень у розвитку та поведінці дітей як об’єктивної оцінки здібностей, самоцінності, своєрідності та рівня розвитку малюка, дорослий і прогнозує свої педагогічні дії.

умовах (в умовах дошкільного навчального закладу)

Психологічний словник пояснює, що адаптація (від лат. Adapto – пристосовую) являє собою пристосування будови та функцій організму, його органів та кліток до умов середовища.

Адаптація соціальна (від socialis – суспільний):

1) процес активного пристосування індивіда до умов нового соціального середовища;

2) результат цього процесу.

Соціально-психологічним змістом соціальної адаптації є зближення дітей і ціннісних орієнтацій групи та індивіда, що входить в цю групу, засвоєння індивідом норм, традицій групової культури, входження в рольову структуру групи.

Критичним для біологічної та соціальної адаптації в умовах ДНЗ вважається перше півріччя другого року життя. Незважаючи на елементарну сформованість необхідних для цього віку навичок та звичок, самостійність та мова дітей недостатньо досконалі. Життя дитини тісно пов’язане з життям дорослих, які її обслуговують та піклуються про неї. Тому дитина важко переживає розлуку з близькими.

У перші місяці життя малюки важко переносять зміни звичного для них температурного режиму приміщення. Діти більш старшого віку негативно реагують на включення до меню незвичайних страв, на незвичні способи годування. Після 1,5 року – на зміну звичного типу спілкування.

Більш легко звикають до зміни умов життя діти з більш урівноваженими та рухливими нервовими процесами; важче – ті, у яких вони слабкі, неурівноважені, з меншою, ніж у ровесників, рухливістю.

Є.А. Аркін, Н.М. Аксаріна, А. Валлон та інші вчені вказують, що на характер і тривалість звикання впливають біологічні та соціальні фактори:

- тяжка спадковість (психічні захворювання, алкоголізм);

- патологія пологів;

- гострі захворювання;

- неправильна організація режиму дня вдома (сон, неспання, побутові умови, чистота повітря, освітлення приміщення, опалення);

- склад сім’ї.

Головна вимога організації життя дітей в ДНЗ – єдність освітніх вимог у родині та суспільних виховних закладах. Для цього необхідно:

- ознайомлювати батьків з умовами життя дитини у ДНЗ;

- вивчання вихователем індивідуальних особливостей та звичок дітей, умов їхнього життя у родині.

Необхідно також виконувати певні гігієнічні умови:

- зменшення тривалості перебування дитини в ДНЗ у перші дні;

- подовження денного та нічного сну;

- утеплення одягу дитини;

- недопущення охолодження на прогулянці;

- дозвіл раніше повертатися з прогулянки.

За поведінкою, настроєм, самопочуттям у період адаптації спостерігають вихователь, лікар та інший персонал дошкільного закладу (ведеться запис у щоденнику спостережень – фіксується апетит, сон, емоційний стан, ставлення до дорослих, до дітей, поведінка вдома, рекомендації).

Не слід приймати одночасно багато новеньких дітей. Поступове комплекстування дає можливість забезпечити дітям максимум уваги, індивідуальне спілкування.

Батькам рекомендується у перші дні залишити дитину в яслах тільки на період одного неспання між снами.

У перші дні перебування у яслах не повинно бути травмуючих заходів (наприклад, прищеплення). Якщо у дитини сформувались якісь негативні звички, то у перші дні їх слід все ж зберегти. Можна порадити принести з дому знайомі іграшки та деякі предмети побуту. Проблеми спілкування, годування, одягання, сну і таке інше слід вирішувати поступово, за допомогою батьків.

Вихователь дошкільного закладу повинен враховувати, що дитина раннього віку, вперше ідучи до дитячого садка, вже має свій власний досвід поведінки, володіє деякими способами спілкування з навколишніми людьми, більш чи менш усвідомлено ставиться до своїх потреб та бажань. У неї є звички, вона має навички та вміння.

Дата добавления: 2014-01-07