А.3. Роль органів влади у формуванні інформаційного суспільства

Інформаційне суспільство — проект планетарного масштабу, в якому кожна нація рано чи пізно змушена буде виступити в ролі співавтора, привнести до зазначеного цивілізаційного проекту власні ідеї та культурні особливості.

Усі країни життєво зацікавлені в розвитку глобального інформаційного суспільства та використанні нових можливостей, котрі з’являються завдяки поліпшенню доступу до інформації та кращого забезпечення інформацією. За таких умов, український культурний, науковий, світоглядний внесок так само важливий для реалізації проекту інформаційного суспільства, як й внесок інших країн. Нині досить важливо, щоб глобальне інформаційне суспільство створювало умови, котрі дозволяли б кожному споживачу використовувати ці можливості, зокрема, підтримуючи ініціативи, спрямованим на забезпечення прийнятного по вартості та справедливого доступа до інформації на всіх мовах.

Така вимога обумовлена тим, що, як й раніше, існують численні політичні, юридичні, культурні, економічні, освітні, соціальні та технологічні чинники, котрі перешкоджають забезпеченню такого доступу. Диспропорції та нерівність між країнами і співтовариствами у питаннях доступу до інформації, а також її забезпечення, визначаєтак званий „цифровий розрив” між інформаційно багатими та інформаційно бідними — зростають.

Цифровий розрив — явище, котре є результатом нерівноправного використання інформаційних і телекомунікаційних технологій, а також нерівноправного доступу до них, що веде до глобального розриву в області знань між інформаційно заможними та інформаційно незаможними суспільствами. У сучасній політологічній та безпекознавчій науці для позначення відповідної імперської політичної стратегії індустріально розвинених держав щодо країн, що розвиваються, навіть винайденне наукове поняття „інформаційно-психологічного неоколоніалізму”.

Інформаційно-психологічний неоколоніалізм є агресивною ідеологією досягнення геополітичної, геоекономычної і геостратегічної переваги, становить за мету змінити структури глобального інформаційно-психологічного простору і припускає необхідність залучення та застосування всього арсеналу сил, засобів і методів інформаційно-психологічної агресії (війни) для досягнення зазначених вище цілей (тобто кінцевого результату – досягнення геополітичних, геоекономічних, геостратегічних, геоінформаційних тощо переваг, домінування і панування в світі).

Процеси інформаційно-комунікаційної глобалізації нині вже майже вийшли з-під монопольного контролю держав як головних суб’єктів міжнародних владних правовідносин. Реальність сьогодення констатує: останню чверть XX ст., особливо після розпаду СРСР і впровадження новітніх комунікаційних технологій (комп’ютеризації, Інтернету, мобільного зв’язку тощо) процеси глобалізації різко прискорилися, охопивши практично всі держави світу. Нині сучасне світове співтовариства у своєму розвитку має сталу і незворотну тенденцію до глобалізації, тобто до підвищення загальної взаємозалежності учасників світогосподарських відносин та певної уніфікації усіх сфер життєдіяльності національних суспільств, держав, неурядових організацій, транснаціональних корпорацій, окремих регіонів, які утворюють цивілізаційні об’єднання.

Велике число урядів добре усвідомлюють проблему і відчувають потреби в розробці національних керівних принципів формулювання і здійснення політики забезпечення справедливого і прийнятного по вартості доступу до інформації в кіберпросторі². Багато міжнародних і регіональних організацій, такі як Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародна торгова палата, Рада Європи, Європейська спільнота, Організація азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва та інші, також виступають з ініціативами, спрямованими на досягнення міжнародного консенсусу щодо загальних основних принципів, котрі мають визначати таку політику. Інші організації, включаючи ЮНЕСКО, виступають за збереження відповідної збалансованості в питаннях, що стосуються доступу до інформації та її виробництва в рамках глобальних мереж, відносячи до числа цих принципів, зокрема, розвиток багатомовності в Інтернет³.

Державні органи провідних країн зайняли надзвичайно активну позицію в справі формування інформаційного суспільства. Нині усі провідні країни світу сформулювали свою політику і стратегію щодо інформаційного суспільства.

Так, наприклад, стратегія адміністрації США в області інформатизації була визначена ще у вересні 1993 р. офіційним документом, який має назву: „Національна інформаційна інфраструктура: план дій, 1993”².

Один із Директоратів Європейської Комісії — виконавчого органу Європейського Союзу є відповідальний за „Інформаційне суспільство”. Цим загальноєвропейським органом ведеться розробка проектів нормативніх актів у сфері інформаційного законодавства, в основі якого лежить принцип загального доступу до інформації.

Принцип загального доступу передбачає рівноправний і недорогий доступ для всіх громадян до інформації, інформаційної інфраструктури, необхідних для розвитку суспільства та особистості.

Необхідно перелічити визначальні події міжнародного характеру, які зробили свій теоретико-методологічний внесок у розбудову теорії „міжнородної інформації” та міжнародного інформаційного права:

– Міжнародний симпозіум з питань багатомовності в інформаційному суспільстві. 4-7 грудня 1997 р.;

– Інфоетіка 98 — Другий Міжнародний конгрес ЮНЕСКО з етичних, правових і соціальних проблем кіберпростору, 1—3 жовтня 1998 р.;

– Нарада експертів з правових аспектів кіберпростору. 29-30 вересня 1998 р.;

– Нарада експертів з питань багатомовності в інформаційному суспільстві: „Технології, координація діяльності національних урядів в цій сфері, моніторинг і аналіз останніх тенденцій”, 15 квітня 1999 р.

У липні 1994 р. Комісією Європейського Союзу була прийнята програма переходу до інформаційного суспільства під назвою „Європейський шлях в інформаційне співтовариство”. У 2000 р. розпочала свою роботу загальноєвропейська програма „Електронна Європа — інформаційне суспільство для кожного”.

У 1995 р. Фінляндія розробила національну стратегію „Фінський шлях в інформаційне суспільство”, у 1996 році урядом Німеччини була представлена програма дій „Шлях Німеччини в інформаційне суспільство”. Протягом 90-х рр. ХХ ст. аналогічні програми були прийняті в більшості розвинених держав і цілій низці країн, що розвиваються. Також був створений ряд міжнародних організацій, покликаних спрійяти побудові інформаційного суспільства.

Питання розбудови інформаційного суспільства є одним з основних напрямів діяльності Союзу міст „Євросітіс” — „Євроміста” (Eurocities), найавторитетнішої організації в Європі, котра лобіює інтереси міст на загальноєвропейському і національних рівнях. Підрозділом союзу є мережа „Телесітіс” — „телеміст” (Telecities), заснована в жовтні 1993 р. Мережа „Телесітіс” включає не лише великі, а й середні та малі міста.

Дата добавления: 2014-01-07