Участь України у міжнародному виробничому кооперуванні

Україна уклала ряд міжнародних угод (як міжурядового, так і міжвідомчого характеру), положення яких стосуються виробничого кооперування.

Україна приймає участь у таких формах міжнародного виробничого кооперування, що відокремлює ЄЕК ООН:

1) надання ліцензій з оплатою поставками продукції, отриманої з їх використанням;

2) поставки комплектних підприємств та обладнання з оплатою продукцією, що має бути виготовлена на цих заводах та лініях;

3) спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) на основі спеціалізації;

4) спільне спорудження господарських об'єктів;

5) спільні проекти;

6) підряд, субпідряд; спільні операції.

Окремі українські підприємства також використовують нестандартну для основної кількості вітчизняних суб'єктів господарювання організаційно-правову форму кооперування – консорціуми. ЗАТ “Новокраматорський машинобудівний завод” (“НКМЗ”) є учасником 4 міжнародних консорціумів (консорціум зі створення міні-заводів, консорціум “Сучасні трубні стани”, консорціум з виробництва наукомісткої продукції, консорційна угода з “Тяжпромэкспорт”), організованих з його ініціативи для прискорення розробки, передачі та комерціалізації технологій з метою створення і просування на ринок принципово нової наукомісткої та складної продукції. Міжнародний консорціум зі створення міні-заводів (“НКМЗ”, Молдавський металургійний завод, “Укргипромез”) дозволяє машинобудівним підприємствам, металургійним заводам, що входять до складу міні-заводу, впроваджувати прогресивні технології.

Уряди держав-учасниць СНД, прагнучи забезпечити сприятливі умови для державної підтримки і взаємовигідного розвитку виробничого кооперування і прямих зв’язків між підприємствами та галузями в межах СНД, уклали 23 грудня 1993 р. «Угоду про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав» (Ашхабадська угода). На основі Ашхабадської угоди Україна уклала з урядами держав СНД багатосторонні та двосторонні угоди про виробничу кооперацію та угоди про виробничу кооперацію в окремих галузях.

Основні положення Ашхабадської угоди щорічно деталізуються Протоколом про механізм реалізації Угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД (далі – Протокол), де передбачається здійснення постачання певних товарів у рамках виробничої кооперації на рік.

Особливо активного і неоднозначного розвитку набуло виробниче кооперування України з Російською Федерацією.

У 2004 р. у взаємопоставках продукції взяли участь більше 300 господарюючих суб'єктів з Російської Федерації й України. Номенклатура продукції нараховувала близько 60 найменувань. Значна частка поставок товарів у рамках кооперації йшла підприємствам ВПК, машинобудування і літакобудування.

27.05.2006 р. Російська Федерація Постановою №315 скасувала в однобічному порядку податкові пільги з виробничої кооперації з Україною. Російська Федерація відмовилася від участі в створенні Ан-70 та в інших кооперативних проектах.

В березні 2010 р. необхідність розвитку та реорганізації виробничого кооперування України з Російською Федерацією знайшла відбиття в Протоколі 6-го засідання комітету з питань економічного співробітництва Українсько-Російської міждержавної комісії, а також відзначалася під час зустрічі президентів України й Росії в травні 2010 р.

У 2010 р. обсяги й номенклатуру взаємопостачаємих коопераційних виробів, які визначено Мінпромполітики України й Мінпромторгом Росії, охоплюють 160 українських і 350 російських підприємств.

ТПП України створило спеціальний підрозділ - Комітет з розвитку виробничої кооперації з Росією й іншими країнами СНД та департамент зовнішньоекономічних зв'язків.

9. Участь України у міжнародних міграційних процесах.

Україна підписала всі вісім ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини та приєдналась до Конвенцій МОП, імплементувавши їх вимоги до трудового законодавства та законодавства у сфері соціального забезпечення.

Країни-учасниці СНД дотримуються єдиного підходу до регулювання МТМ.

У 1994 р. усі країни-члени СНД підписали Угоду про співробітництво в сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів.

У 1998 р. країни СНД підписали Угоду про боротьбу з незаконною міграцією, яка містить положення, що стосуються припинення незаконної міграції, положення про висілку, реадмісію та обмін інформацією.

У 2003 р. країни СНД розробили проект Конвенції про правовий статус робітників-мігрантів та членів їх родин. Основними нормативно-правовими актами, які визначають загальні засади державної міграційної політики України, є закони України: 1) ЗУ «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р., 2) ЗУ «Про порядок виїзду з України й в'їзду в Україну громадян України», що був прийнятий 21 січня 1994 р., 3) ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р., 4) Імміграційна політика України здійснюється безпосередньо через ЗУ «Про імміграцію», 5) ЗУ «Про біженців», 6) ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р., 7) ЗУ «Про правовий статус закордонних українців».

Концепція державної міграційної політики України (схвалена 30 травня 2011 р.) визначає напрями, стратегічні завдання державної міграційної політики України, принципи й пріоритети діяльності державних органів у сфері міграції, напрями вдосконалення її законодавчого та інституціонального забезпечення, а також механізми реалізації Концепції.

Принципи регулювання міграційних процесів в Україні залежать від підписаних міжнародних конвенцій та угод:

І. Міжнародні угоди, підписані Україною:

- Конвенція про захист прав людини й основних свобод;

- Європейська конвенція про правовий статус працівників-мігрантів 1997 р.;

- Міжурядова Угода про співробітництво в галузі трудової міграції й соціального захисту трудящих-мігрантів країн СНД (чинна з 1995 р.).

ІІ. Двосторонні угоди, що підписані Україною (близько 20).

За Україною закріплюється імідж донора трудових ресурсів.

Особливості участі України у міжнародних міграційних процесах:

І. Особливості еміграційних процесів:

- Україна є постійною учасницею глобальних міграційних процесів: українська діаспора займає 5 місце серед світових діаспор (до 10 млн. чол.);

- за масштабами міграційних потоків Україна займає лідируючі позиції серед країн СНД, що обумовлене масштабами відтоку трудових ресурсів;

- трудова еміграція для українців здобуває характер змушеної внаслідок бідності й безробіття;

- трудова еміграція в Україні здобула масовий характер;

- в останні роки міграційний приріст був позитивним;

- різна географічна спрямованість міграційних потоків. Більшість осіб в'їжджає в Україну із країн Європи, головним чином із країн СНД (Молдова, Білорусь і Росія), і Азії. Міграційні потоки з України поширюються на всі регіони світу. Переважають країни Європи, країни СНД, країни Північної Америки й Азії. Одним з найбільш значимих центрів притягання українських емігрантів є ЄС;

- асиметричний розподіл міграційних потоків за регіонами країни. Відтік населення за кордон спостерігається, насамперед, із прикордонних регіонів, у яких спостерігаються істотні розриви в показниках економічного розвитку й ринку праці щодо загального рівня: Закарпатська, Луганська, Львівська й Ровенська області. Фактором активізації міграційних процесів є створення єврорегіонів;

- міжнародна міграція у цілому обумовлює приріст чисельності населення України. Найбільший міграційний приріст в Україні забезпечують Молдова, Росія, країни Азії й Африки;

- Україна включена в систему глобальних потоків грошових переказів мігрантів - позитивне сальдо припливу й відтоку коштів за рахунок грошових переказів мігрантів. Україна є переважно реципієнтом міграційного капіталу (частка сальдо у ВВП;

- гендерні особливості міграції: міграційні потоки жінок спрямовані в Росію, Італію, Чехію і Польщу, міграційні потоки чоловіків – у Росію, Чехію і Італію. Втрачається не тільки трудовий, але й демографічний потенціал, що пов'язане зі збільшенням еміграції жінок. Переважна жіноча міграція може надалі викликати хвилю сімейної міграції;

- вікова структура емігрантів: економічні причини викликають еміграцію, насамперед, осіб середніх вікових груп. Значна частка молоді серед мігрантів негативно впливає на відтворення населення і розвиток інтелектуального капіталу.

ІІ. Особливості іміграційних процесів:

- серед осіб, що в'їжджають в Україну переважають громадяни більш бідних країн або найбідніших районів країн.

- іноземці, які тимчасово працюють в Україні, в основному зайняті видами діяльності: робота на підприємствах переробної промисловості; торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку; будівництво і надання послуг підприємцям. Серед іммігрантів велика частка осіб, які посідають робочі місця й посади службовців, що говорить про професійні причини їх знаходження в Україні.

- Україна перетворюється в центр нелегальної міграції й країну її транзиту.

Дата добавления: 2014-01-07