Загальні закономірності росту та розвитку дітей. Фізіологічні особливості спортивного тренування дітей шкільного віку

Розвиток людини від моменту народження і до смерті (онтогенез) представляє безперервний єдиний процес (індивідуальний розвиток). Упродовж життя організм зазнає ряд закономірних (фізіологічних) змін.

Індивідуальний розвиток і вікова періодизація

Індивідуальний розвиток обумовлений впливом спадкових чинників і визначається генетичною програмою, яка складається в результаті взаємодії батьківських генів. Генетична програма індивідуального розвитку реалізується в певних умовах довкілля. На різних етапах онтогенезу вплив генетичної інформації і довкілля неоднаковий. Так, в перші роки життя вплив середовища виявляється незмірно сильніше, ніж в пізніші роки.

Основні закономірності розвитку: Процес розвитку характеризується такими основними закономірностями, як

- надійність,

- ендогенність,

- незворотність,

- нерівномірність,

- поступовість

- синхронність.

Надійність біологічних систем. Це спроможність організму до мобілізації своїх резервних (прихованих) можливостей в екстремальних умовах. Весь шлях розвитку від запліднення яйцеклітини і до смерті людини відбувається при наявності запасу життєвих можливостей. Ці резервні можливості забезпечують розвиток та оптимальний перебіг життєвих процесів при зміні умов довкілля. Наприклад, в крові однієї людини є стільки тромбіну, що його достатньо для звертання крові у 500 чоловік. Кістка стегна витримує розтягнення в 1500 кг, а велика стегнова кістка не ламається під вагою 1650 кг, що в тридцять разів перевищує звичайне навантажевня.Велика кількість нервових клітин в головному мозку також розглядається як один з факторів надійності біологічної системи. Збільшення резервних можливостей організму щодо виконання фізичної роботи (перехід частини резервних можливостей у ті, які можуть бути використані) можливе за умови систематичних тренувань скелетних м'язів. Сформульоване О.О.Аршавським "енергетичне правило скелетних м'язів" пояснює ряд закономірностей індивідуального розвитку. Згідно з цим правилом особливості енергетичних процесів в організмі визначаються величиною витрат енергосубстратів на м'язову діяльність - чим більша витрати, тим інтенсивніше проходять відновні процеси, тим виразніше зверхвідновлення. Нагромаджена при цьому енергія згодом використовується на процеси розвитку і життєдіяльності організму.

Ендогенність. Розвиток організму проходить за внутрішніми притаманними самому організмові і закладеними в його спадковій програмі законами. Ріст - реалізація звичайної потреби організму в досягненні дорос­лого стану, коли стане можливим продовження роду. Затримка росту при несприятливих умовах довкілля в один період життя змінюються прискоренням росту при покращенні зовнішніх умов в іншому періоді.

Важливе значення для прояву спадкових факторів формування вікових особливостей має навчання і виховання, харчування та гігієнічні умови життя, спілкування дитини з людьми, які її оточують, спортивна і трудова діяльність та інші фактори, що становлять сутність суспільного життя людини.

Напрямок морфологічних і функціональних перебудов організму лю­дини в різні періоди є генетично зумовленим. Разом з тим, ці перебудови в значній мірі залежать від дії факторів зовнішнього середовища. В залеж­ності від конкретних умов довкілля процес розвитку може бути прискоре­ний або сповільнений, а його вікові періоди можуть наставати раніше або пізніше і мати різну тривалість.

Змінюючись на кожній сходинці індивідуального розвитку, якісна сво­єрідність організму дитини реалізується лише за умови оптимальної взає­модії з факторами довкілля. Біологічний фон, з яким народжується дитина, з часом під впливом різноманітних факторів може бути розхитаним або зміненим. Обумовлені спадковістю ті чи інші якості можуть бути реалізо­вані та розвинуті, якщо середовище сприяє цьому, або, навпаки - сповіль­нені, якщо умови довкілля не сприятливі.

Незворотність. Людина не Може повернутися до тих особливостей будови, які були характерні для неї в попередньому періоді онтогенезу, наприклад, в дитинстві.

Нерівномірність ( гетерохронність, циклічність). Існують періоди активізації і сповільнення росту. Найбільш виражена інтенсифікація росту відмічається в перший рік життя та в період статевого дозрівання, тобто в 11-15-річному віці.

Під кінець першого року життя зріст дитини збільшується більш ніжна 50%, маса тіла за рік збільшується в три рази (з 3 до 10 кг). В період стате­вого дозрівання всього за один рік довжина тіла збільшується на 7-10 см. Характерно, що з 11-12 років дівчатка дещо випереджають в рості хлопчиків, в 13-14 років вони ростуть майже однаково, а в 14-15 років юнаки випереджають в рості дівчат і ця перевага чоловіків над жінками зберіга­ється на протязі подальшого життя. З моменту народження і до досягнення зрілого віку довжина тіла збільшується в 3,5 рази (довжина тулуба - в З рази, довжина руки - в 4 рази, довжина ноги - в 5 разів).

Суттєво змінюються з віком і пропорції тіла. Немовля відрізняється від дорослої людини відносно короткими кінцівками, великим тулубом та великою головою. Висота голови немовляти складає 1/4 довжини тулуба. З віком ріст голови сповільнюється, а ріст кінцівок - прискорюється. До початку статевого дозрівання (препубертатний період) статеві відмінності в пропорціях тіла відсутні, а в період статевого дозрівання (пубертатний період) в юнаків кінцівки стають довші, а тулуб - коротший і таз вужчий, ніжу дівчат. Якщо в препубертатному періоді загальний ріст збільшується переважно за рахунок росту ніг, то в пубертатному періоді - за рахунок росту тулуба. За весь період росту довжина нижніх кінцівок збільшується приблизно в 5 разів, довжина верхніх кінцівок - в 4 рази, висота голови - в 2 рази.

Гетерохронно дозрівають і окремі частини нервової системи. Так, зріла вже при народженні дитини аферентна нервова система остаточно дозріває в 6-7 років. Дозрівання еферентної частини нервової системи завершується лише в 23-25 років. Гетерохронність росту - пристосування, створене еволюцією. Швидкий ріст тіла на першому році життя пов'язане із збільшенням маси тіла, а сповільнення росту в наступному періоді зумовлено активними процесами диференціювання органів і тканин.

Нерівномірно дозрівають і окремі функціональні системи організму людини. Включаючись поетапно і постійно змінюючись, вони забезпечують організму можливість адекватного пристосування до постійно змінних умов існування в різні періоди онтогенетичного розвитку. Структури організму, які до моменту народження дитини повинні складати готову функціональну систему, закладаються в першу чергу і дозрівають більш прискорено. Наприклад, коловий м'яз рота інервується значно раніше, ніж інші м'язи обличчя. Одночасно з розвитком колового м'язу рота прискорено розвиваються і інші м'язи, а також структурні елементи ЦНС, які забезпечують акт смоктання (тобто структури, які формують функціональну систему прийняття їжі). Такий вибірковий та прискорений розвиток морфологічних структур даної функціональної системи, спрямований на виживання, називається системогенезом. Теорія системогенезу була розроблена академіком П.К.Анохіним.

Нерівномірність росту протягом року проявляється сезонним прискоренням або сповільненням росту. Так, збільшення довжини тіла відбувається, в основному, в літні місяці, приріст маси тіла - в осінні.

Поступовість. Людина в своєму розвитку проходить ряд етапів, які змінюють один одного. Пропустити який-небудь з цих етапів при нормальному перебігу процесів організм не може. Так, перш ніж проріжуться постійні зуби, в дитини повинні вирости і випасти молочні зуби, перш ніж припиниться ріст скелету, кістки повинні досягти певних розмірів і т.д.

Синхронність. Процеси розвитку і старіння в окремих тканинах і органах організму відбуваються відносно одночасно; (синхронно). Правило синхронності порушується при прискоренні розвитку та старінні; Саме тому прискорений розвиток і старіння досить часто дисгармонічні.

Правила ендогенності, незворотності, поступовості і синхронності розвитку організму пов'язані з уявою про їх генетичну детермінованість, як наслідок циклічного, незворотного і поступового розвертання програми спадковості.

В ході індивідуального розвитку людини безперервно здійснюються два взаємозв'язані процеси: асиміляція - (засвоєння, створення) і дисиміляція (руйнування, розпад). На різних етапах розвитку співвідношення між цими процесами змінюється. В період зростання і формування організму переважає асиміляція. Відзначається посилений синтез білків, який супроводжується відносно великими, чим у дорослих, енергетичними витратами.

На різних етапах індивідуального розвитку людини змінюється характер нейрогуморальної регуляції функцій. Наприклад, на ранніх етапах переважають механізми симпатичної регуляції серцево-судинної системи, що проявляється в значній ЧСС в умовах відносного спокою; з віком посилюється вплив блукаючого нерва, що виражається, зокрема, в уповільненні ритму сердечних скорочень.

Величезний вплив на розвиток людини чинять рухи, фізичні вправи. Недолік руху, обмеження рухової активності (так звана гіпокінезія) негативно позначається на формуванні організму. Діяльність різних систем організму знаходиться в прямій залежності від активності скелетних м'язів, особливо в дитячому віці. Рухова активність стимулює обмін речовин і енергії, вдосконалення усіх функцій і систем організму і підвищує його працездатність.

Рухова активність сприяє засвоєнню інформації, яка поступає із зовнішнього середовища, через сенсорні системи. Ця інформація має значення не лише для підвищення фізичної і розумової працездатності, але і для становлення людини як особи.

Вікова періодизація

Дошкільний і шкільний вік розділяють на наступні вікові періоди: 1) дитячий - до 1 року; 2) раннє дитинство - від 1 до 3 років; 3) дошкільний, або перше дитинство, - від 4 - до 6-7 років, 4) молодший шкільний, або друге дитинство, - від 6-7 до 12 років (хлопчики до 12 років, дівчатка до 11 років); 5) середній шкільний, або підлітковий, - від 12 до 15 років (хлопчики 12-15, дівчата 11 -15 років); 6) старший шкільний - від 16 до 18 років.

У житті людини визначають такі періоди:

1. Внутрішньоутробний період — час від моменту зачаття до народження дитини. У ньому виділяють фази плацентарного та ембріонального розвитку. Це один із найважливіших періодів життя людини, який обумовлює всі наступні періоди.

2. Період новонародженості (перші 28 днів життя людини) — ранній та пізній періоди адаптації до зовнішнього середовища.

3. Період грудного віку (з 4 тиж. до 12 міс життя).

4. Переддошкільний період (від 1 року до 3 років).

5. Дошкільний період (від 3 до 5 років).

6. Молодший шкільний вік (від 6 до 11 років).

7. Старший шкільний вік (від 12 до 17 років).

8. Молодий і зрілий вік (від 18 до 44 років).

9. Середній вік (від 45 до 59 років).

10. Похилий вік (від 60 до 74 років).

11. Старечий вік (від 75 до 89 років).

12. Довгожителі (понад 90 років).

Для точнішої оцінки індивідуального розвитку рекомендують разом з календарним (паспортним) віком враховувати так званий біологічний вік. Це пов'язано з тим, що для кожного організму характерні тільки йому властиві темпи розвитку. Саме тому терміни окремих вікових етапів біологічного розвитку не завжди співпадають з календарним віком. Біологічний вік оцінюється по комплексу показників: фізичному розвитку (зростання, вага і т. д.), термінам окостеніння скелета ("кістковий вік"), мірі статевої зрілості та ін.

Дата добавления: 2014-01-07