Курс нового керівництва на часткову лібералізацію комуністичного режиму

5 березня 1953 року помер Й.Сталін. Розпочалась боротьба за владу в вищих ешелонах керівництва. Один з головних претендентів на роль нового диктатора, голова органів державної безпеки Л.Берія влітку цього ж року був заарештований, звинувачений в антипартійних та антидержавних діях і незабаром розстріляний. Натомість зміцнив свої позиції М.Хрущов, якого у вересні 1953 року обрали першим секретарем ЦК КПРС. В країні почалась нова епоха. І.Еренбург влучно назвав цей новий період радянської історії “відлигою”, бо здійснені з метою лібералізації суспільства заходи першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова призвели до значного пом’якшення політичного режиму.

Зміст політики лібералізації:

- У червні 1953 року першим секретарем Компартії України став О.Кириченко (перший українець на цій посаді). Тоді ж були ліквідовані інструменти масових “чисток” і терору – воєнні трибунали МВС і Особлива нарада при МВС. В той же час, можливість проведення політичних репресій владою отримала свою законодавчу базу (1958 – закон “Про кримінальну відповідальність за державні злочини”, введення до Кримінального Кодексу статті “антирадянська агітація та пропаганда”).

- Реабілітація громадян, звинувачених у співробітництві з нацистами в роки війни, людей, засуджених у післявоєнний час жертв сталінських репресій. До 1957 року було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов’язаних з діяльністю оунівців.

- Політика “десталінізації”: у лютому 1956 р. відбувся ХХ з’їзд КПРС, на якому Хрущов виступив з доповіддю про культ особи Сталіна, що поклало початок розвінчанню культу особи.

Розуміючи, що в державі без Сталіна можуть розпочатись небажані процеси, Хрущов розуміє необхідність певних змін у суспільно-політичній й економічній сфері. Він не збирався змінювати принцип однопартійної політичної системи, але усвідомлює, що злочини сталінського режиму, за які він також ніс відповідальність, потрібно якось пояснити народові й виправити. Чим він і зайнявся. ХХ з’їзд, на якому Хрущов виступив із розвінчанням сталінських злочинів, відбувся 14-25 лютого 1956 року. Досі невідомі психологічні мотиви, які штовхнули його на цей крок. Тут змішались і політичні міркування, і образа за страх минулих років і смерть сина Хрущова. Цікавий парадокс: відкриваючи з’їзд, Хрущов запропонував почтити вставанням пам’ять Й.Сталіна. Доповідь Хрущова вважалась секретною й читалась в ніч з 24 на 25 лютого. Вона була сумбурна, неповна й вибіркова. Вперше депутати почули про політичний заповіт Леніна, злочини вождя, сфабриковані їм заговори, воєнну некомпетентність, що призвела до катастрофи 1941-42 рр., репресії. Але “жертвами культу особи Сталіна” були названі лише члени партії, а не народ, і про відповідальність партії перед суспільством за ці злочини також не було сказано ні слова, як і про колективізацію, голод 1932-33 рр., мільйони репресованих людей. Хрущов на з’їзді одержав перемогу. Весь наступний рік в Президії ЦК проти нього готувався заколот. 7 з 11 членів Президії (Каганович, Маленков, Булганін ті інші), скориставшись поїздкою Хрущова в Фінляндію, зажадали його відставки. Однак Хрущов домігся скликання Пленуму ЦК, на який Жуков привіз на воєнному літаку місцевих секретарів обкомів – членів ЦК, які були своїм становищем винні Хрущову. Пленув засудив “фракційну діяльність антипартійної групи” Кагановича та інших, і врятував Хрущова.

Рішучість у розвінчання культу особи Сталіна була продемонстрована на ХХІІ з’їзді КПРС у 1961 році, коли один з депутатів негадано запропонував винести з мавзолею тіло Сталіна. Захоплені зненацька депутати одноголосно проголосували “за”. До закриття з’їзду тіла Сталіна у мавзолеї вже не було.

Але впроваджені Хрущовим політичні заходи створювали лише ілюзію перетворень, й не зачіпали основ тоталітаризму. У критичних випадках застосовували сталінських методів, як, наприклад, розстріл демонстрації у Новочеркаську в 1962 році. Замість культу особи Сталіна поступово формувався новий культ особи.

Важливою політичною акцією цього періоду стала передача Криму УРСР. Президія Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя “возз’єднання Росії з Україною” 19 лютого 1954 року прийняла таке рішення, мотивуючи його спільністю економіки тісними територіальними, господарськими й культурними зв’язками Криму й України.

Дата добавления: 2014-01-07