Пошуки нових економічних методів господарювання

Важливі зміни відбулися й у соціально-економічній сфері. До реформ спонукали такі причини, як відставання від провідних капіталістичних країн по якісним економічним показникам, диспропорційний розвиток економіки (перенасичення економіки України промисловими підприємствами), зниження темпів зростання виробництва й продуктивності праці в промисловості. Окрім того, потрібно було нагодувати, одягти людей, покращити їх життєвий рівень, що у післявоєнний час залишався дуже низьким, зміцнити оборону країни шляхом виробництва нових видів озброєнь.

Початок реформуванню було покладено у 1953 році на вересневому Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на розвиток сільського господарства. Позитивне значення мали такі заходи, як підвищення закупочних цін на с/г продукцію (м’ясо, молоко, масло, зерно) в 2-5 разів; списання боргів; зменшення обсягу обов’язкових поставок державі с/г продукції, зниження податків; укріплення матеріальної бази колгоспів; ліквідація системи трудоднів, введення грошової оплати праці; паспортизація села. Ці заходи дещо оживили вмираюче сільське господарство, підвищили прибутки колгоспників, але вдарили по міському населенню. В той же час деякі заходи в силу своєї непродуманості або суперечливості носили негативний характер. До них слід віднести реорганізацію МТС. У 1958 році МТС були ліквідовані, а трактори і сільськогосподарські машини належало передати у власність колгоспів. Але колгоспи мали викупити цю техніку. Бідні колгоспи, яких була більшість, було розорені таким рішенням. Іншим негативним кроком уряду стала боротьба з присадибними господарствами. У 1955 році розміри цих господарств було зменшено вдвічі, потім встановлено податок на утримання худоби в містах, і нарешті було заборонено тримати худобу в містах і робітничих селищах, селянам же належало продавати своїх корів колгоспам. В цей же час розпочалась політика укрупнення колгоспів з метою індустріалізації с/г, з’явились “неперспективні” села, скоротилась кількість колгоспників. Ця реформа принесла шкоду господарствам і викликала незадоволення селян.

Негативно відбилися на с/г й економіці УРСР в цілому так звані надпрограми М.Хрущова, які носили волюнтаристський характер (волюнтаризм – соціально-політична практика, яка ігнорує об’єктивні закони історичного процесу й керується суб’єктивними бажаннями або довільними рішеннями осіб, що її здійснюють). Першою надпрограмою у 1954 році стала програма освоєння цілинних земель Північного Казахстану, Сибіру, Алтаю і Південного Уралу. Молодь з ентузіазмом відправлялась на освоєння цих земель. Цілинний хліб дав короткочасну, хоча й суттєву надбавку до врожаю кріїни. Його частка у рекордному 1956 році становила 126 тонн або 50%. Це суттєво підняло авторитет Хрущова. Але цілинні землі з тонкими чорноземами не спроможні давати постійно високі врожаї, а екстенсивне освоєння цілини заважало інтенсифікації с/г. Окрім того, величезні матеріальні засоби й людські сили були спрямовані на цю програму, яка вичерпувала з України усі ресурси й послаблювало місцеве с/г.

Іншою надпрограмою стало поспішне й невиправдане розширення площ посівів кукурудзи –“цариці полів” й “диво-культури”. У 1955 році Хрущов наказав повсюдно сіяти кукурудзу, почалась кукурудзяна лихоманка. Цю південну культуру саджали навіть в Архангельській області. Але ця програма не тільки не вирішила зернову проблему (після неврожаю 1963 р. зерно почали імпортувати з Канади та США), а ще більше погіршила ситуацію в с/г.

Третьою надпрограмою (1957 р.) став проект Хрущова у галузі тваринництва. Проголошувалась мета: у найближчі часи, за 2-3 роки потроїти виробництво м’яса, й відповідно висувався лозунг: “Наздогнати й перегнати Америку щодо виробництва м’яса, масла і молока на душу населення”. Але за півтора роки м’ясна продукція зросла на 8%. Був навіть випадок, коли в запалі ентузіазму, секретар Рязанського обкому пообіцяв потроїти продукцію за 1 рік, отримав авансом орден Леніна, а потім наказав забити весь приплід 1959 року, частину молочного стада, особистий скот колгоспників і скот, куплений у сусідніх областях, щоб здати його й стримати слово. Коли його афера була розкрита, він покінчив з собою. Гонка за лідером закінчилась тим, що виробництво продукції тваринництва у 1964 р. впало до 92% рівня 1958 р.

Ці надпрограми та інші непродумані заходи призвели до того, що з 1958 року у с/г виробництві розпочався спад.

До важливих змін в промисловій сфері призвела реформа управління, яка включала в себе низку наступних заходів:

- передачу багатьох підприємств і установ в підпорядкування УРСР, (частка республіканської промисловості зростає з 30 до 76%);

- скорочення управлінського штату і відомств;

- ліквідацію у 1957 році галузевого, вертикального центрального управління, впровадження системи раднаргоспів (територіального планування і управління у рамках адміністративно-економічних районів). Ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських, 11 промислових і будівничих міністерств з метою подолання хиб галузевої системи управління (Приклад: Закарпатська тютюнова фабрика одержувала пакувальну фанеру з м.Пінськ БРСР, а Ужгородський фанерно-меблевий комбінат не знав, куди збувати свою фанеру). Створені адміністративно-економічні райони: Київський, Львівський, Вінницький, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Сталінський, Станіславський, Харківський, Херсонський (у 1960 році створено ще Кримський, Полтавський і Черкаський раднаргоспи), у яких створювались Ради народного господарства (раднаргоспи).

Розвитку промислової сфери сприяли й такі заходи, як:

- Формування нових паливних баз: Львівсько-Волинський вугільний басейн, буро-вугільна промисловість Правобережжя, район газової промисловості в Харківській області, нафтопромисли в Чернігівській і Полтавській.

- Реконструкція та модернізація шахт Донбасу – об’єднання, закриття нерентабельних.

- Виникнення нових виробничих об’єднань і комплексів (Львів - взуттєва фабрика “Прогрес”)

Нова система управління мала позитивні наслідки: сприяла кооперації і розподілу праці в межах економічного регіону, прискорила формування виробничої та соціальної інфраструктури; давала можливість повніше використовувати місцеві ресурси. Але водночас вона мала серйозні недоліки: неспроможність забезпечити єдність технічної політики, гальмувала впровадження нової техніки, зберігала принцип централізованого планування тощо. В цей період спостерігаються такі економічні тенденції, як: зростання обсягу промислового виробництва (з 1959 по 1963 – на 56%), зростання продуктивності праці (на 29%), занепад легкої промисловості.

З 1962 року посилюються централізаторські тенденції в управлінні, об’єднання раднаргоспів. Країну було поділено на три великі економічні райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний, у яких діяли ради з координації і планування. Але ці заходи не ліквідували недоліків системи, після чого знову почав набирати сили централізм в управлінні. У 1965 році відновлено республіканські й загальносоюзні міністерства, ліквідовано раднаргоспи.

Таким чином, намагаючись децентралізувати управління економікою, Хрущов не розумів, що комуністична система, що породила цю економіку, в принципі не може бути реформована і вимагає лише централізованої економіки.

Дата добавления: 2014-01-07