Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблеми та перспективи правового регулювання інформаційної сфери в Україні




В Указі Президента "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України" зазначається, що першочерговими завданнями в державній інформаційній політиці України є:

· розгляд проекту Концепції роздержавлення засобів масової інформації в Україні;

· забезпечення законодавчої бази для запровадження в Україні системи Суспільного телебачення і радіомовлення з урахуванням пропозицій Президента України до Закону України "Про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України";

· законодавче розв'язання проблеми забезпечення конституційних прав громадян на інформацію та захисту журналістів і засобів масової інформації від переслідування в суді за критику (відповідальність за поширення недостовірної інформації, її спростування та відшкодування, пов'язаної з її поширенням, моральної шкоди);

· розробка Концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України;

· розробка Концепції розвитку в Україні глобальних інформаційних мереж;

· розробка Концепції інформаційної безпеки України;

· розробка Інформаційного кодексу України.

Щодо останнього, слід зазначити, що ведуться численні дискусії про те, яким має бути Інформаційний кодекс України. Найбільш поширеними є такі три підходи.

· Перший – в основу Інформаційного кодексу має бути покладено Концепцію Національної інформаційної політики, а також змінений відповідно до сучасних вимог суспільного розвитку закон України "Про інформацію". Цей підхід запропонований і розробляється Державним комітетом телебачення і радіомовлення України.

· Другий – "Кодекс України про інформацію" розглядається як заключний етап систематизації інформаційного законодавства. Підхід запропоновано Урядовою комісією з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади у проекті "Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин".

Як зазначається в "Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин", систематизацію інформаційного законодавства передбачається здійснити в три етапи:

1. Інкорпорація законодавства – визначення ієрархічної системи та структури інформаційного законодавства на рівні правової доктрини.

2. Виокремлення в системі законодавства галузі та закріплення її легально у Зводі законів України як розділу – "Інформаційне законодавство".

3. Кодифікація – розробка і прийняття Верховною Радою України такого нормативного акта, як Кодекс України про інформацію. У цьому Кодексі мають бути зведені і систематизовано узгоджені між собою та законодавством України її зобов'язаннями щодо інтеграції у світове співтовариство, в тому числі відповідно до Програми інтеграції України до Європейського Союзу.

Систематизація інформаційного законодавства має проводитися методом агрегації: удосконалення окремих правових норм чи створення нових міжгалузевих правових інститутів повинно не порушувати цілісність та призначення інформаційного законодавства, а удосконалювати його дієвість в цілому, створювати нову системну якість, яка не притаманна окремим його складовим.

Метою систематизації інформаційного законодавства України є створення чіткої структури правового регулювання суспільних відносин між їх суб'єктами щодо інформації, забезпечення співвідношення потреб та інтересів людини, соціальних спільнот та держави.

Провідні завдання систематизації інформаційного законодавства:

· визначення консенсусу (згоди) в суспільних стосунках, узгодженості розуміння та застосування юридичних норм, правомірної поведінки учасників інформаційних відносин;

· забезпечення інформаційного суверенітету, незалежності України у міжнародних стосунках;

· забезпечення інформаційної безпеки громадян, їх об'єднань, суспільства та держави як складових національної безпеки України;

· визначення правомірної поведінки учасників інформаційних відносин в Україні;

· захист інформації від витоку, несанкціонованого доступу, знищення, підробки, модифікації, перекручення незалежно від технологій обробки.

Відповідно до традицій систематизації законодавства України система інформаційного законодавства України на рівні Кодексу, на думку розробників "Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин", має складатися з двох частин.

Частина І. Загальні положення. Ця частина включає основні засади інформаційного законодавства: завдання; сферу дії; визначення основних понять; визначення системи правового регулювання інформаційних відносин (законодавство та підзаконні акти, їх чітка ієрархія); мову інформаційних відносин; зміст (сутність) інформаційних відносин; основні принципи інформаційних відносин; державну політику в сфері інформаційних відносин та інформатизації; суб'єкт (учасників) інформаційних відносин; об'єкти інформаційних відносин (предмет правового регулювання); інформаційну діяльність та її види; основні положення щодо зобов'язань в інформаційних відносинах.

Окремі розділи складають комплекс правових норм:

· дія та застосування норм міжнародного права;

· система способів захисту прав в інформаційних відносинах. Вона складається з наступних глав: глави про інкорпорацію визначених в Конституції України способів самозахисту, в тому числі через громадські об'єднання; про способи захисту в адміністративно-правовому порядку; щодо кримінально-правового порядку захисту інформаційних відносин; щодо захисту через прокуратуру та уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України; про судовий захист в цивільно-правовому порядку; щодо способів і порядку звернення за захистом прав суб'єктів суспільних відносин у міжнародні організації та суди.

Частина II. В особливій частині визначаються урегульовані на рівні законодавства підсистеми (сфери) інформаційних відносин із зазначенням їх системоутворюючих законів, зокрема:

· державна таємниця;

· науково-технічна інформація;

· телебачення і радіомовлення;

· друковані засоби масової інформації (преса);

· інформаційні відносини в автоматизованих системах;

· бібліотеки і бібліотечна діяльність;

· архіви та архівна діяльність;

· інформаційні агентства;

· зв'язок, комунікаційні системи;

· інформатизація та національна програма інформатизації тощо.

У разі визначення нових сфер регулювання інформаційних відносин (методом агрегації) вводяться нові розділи чи глави. Зокрема, такими можуть бути наступні:

· захист персональних даних (інформації про особу, особистої інформації);

· забезпечення інформаційної безпеки суспільства і держави, регламентація основоположних організаційних заходів захисту інформації (організаційно-правових, організаційно-управлінських, організаційно-технічних, програмно-математичних);

· захист професійної таємниці;

· державні інформаційні стандарти тощо.

Третій – Проект Інформаційного кодексу, розроблений групою фахівців Інституту держави і права ім. В. Корецького. На їхню думку, Інформаційний кодекс має складатися із чотирьох частин:

1) базової (загальної), яка містила б системоутворюючі норми, що регулюють базові відносини у сфері інформації та інформатизації;

2) галузева частина, яка має регулювати інформаційні відносини в окремих сферах життя особи, держави, суспільства;

3) третя частина має містити видові норми і регулювати інформаційні відносини суб'єктів у сфері створення, пошуку, одержання, використання, зберігання та поширення окремих видів (категорій) інформаційної продукції або в окремих складових інформаційного процесу;

4) частина щодо спеціальних норм, яка регулює відносини стосовно створення і використання інформаційних технологій та телекомунікаційних систем.

Під час парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" (грудень 2002 р.) було проаналізовано проблеми та ситуацію, що склалася у сфері діяльності засобів масової інформації, їх роль і місце у взаємовідносинах між владою і суспільством. Учасники слухань зазначили, що відсутність достатніх, у тому числі й законодавчих, умов для виконання засобами масової інформації функції інформування, громадської критики й контролю, а також налагодження процесу комунікації між усіма складовими суспільства; відсутність умов для економічної незалежності засобів масової інформації; неконституційне управління інформаційним простором з боку органів державної влади є основними передумовами обмеження конституційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань та застосування в системі українських засобів масової інформації прямої та опосередкованої цензури, хоча це беззастережно заборонено Конституцією України.

З цією метою був ухвалений Закон України "Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні", яким:

· законодавчо визначено поняття "політична цензура" та передбачено відповідальність за застосування цензури до засобів масової інформації та журналістів з боку службових осіб органів державної та місцевої влади відповідними засобами масової інформації;

· законодавчо забезпечено запровадження у внутрішні нормативні документи засобів масової інформації загальноєвропейських принципів журналістської діяльності, а також дотримання цих нормативних документів, професійних і етичних норм, прав власників і керівників засобів масової інформації, журналістів і творчих працівників через обов'язкове укладання трудових угод з урахуванням названих основних принципів; вдосконалити законодавство про захист честі і гідності людини з метою недопущення використання судових позовів до засобів масової інформації та журналістів як засобу переслідування за їхню професійну діяльність;

· встановлено додаткові гарантії реалізації трудових прав працівників засобів масової інформації, зокрема в частині регулювання договірних відносин між власником і працівниками зокрема, щодо порядку звільнення працівників, тощо;

· встановлено адміністративну відповідальність службових осіб за ненадання або невчасне (неналежне) надання у встановленому законом порядку інформації на інформаційні запити осіб, зокрема за порушення статті 32 Закону України "Про інформацію".

Під час цих і наступних Парламентських слухань Верховній Раді України було рекомендовано:

· невідкладно розглянути проект Закону України "Про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України" з метою запровадження в Україні суспільного мовлення;

· розглянути проект Концепції роздержавлення засобів масової інформації в Україні;

· створити законодавчі передумови для забезпечення економічної незалежності засобів масової інформації, зокрема шляхом скасування необґрунтованих обмежень на здійснення рекламної діяльності;

· переглянути механізм та порядок надання державної підтримки засобам масової інформації з метою забезпечення рівних умов діяльності засобів масової інформації різних форм власності;

· переглянути правила акредитації представників засобів масової інформації при органах державної влади шляхом запровадження повідомлювального принципу акредитації;

· внести зміни до законодавства з метою усунення подвійного ліцензування телерадіоорганізацій шляхом скасування вимоги отримання ліцензії на використання радіочастотного ресурсу; вдосконалення механізмів регулювання ліцензійних процедур виходячи з принципів прозорості та об'єктивності прийняття рішень;

· внести зміни до законодавства України згідно з експертними висновками, наданими Радою Європи.

Отже, слід привести вітчизняне законодавство у відповідність з європейськими нормами. Зокрема, рекомендації європарламентарів щодо українського законодавства стосуються в першу чергу незалежності державних органів, які регулюють електронні ЗМІ (передусім Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення). Наступне важливе питання – це перехід від державного до суспільного телебачення, яке б слугувало інтересам не державних чиновників чи власників ЗМІ, а всього суспільства.

Як зазначає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, слід розглянути також питання удосконалення судової практики при розгляді спірних проблем в інформаційній сфері. Держава повинна знайти спосіб захищати журналістів, які володіють інформацією, небезпечною для їхнього життя, а громадян – від посягань мас-медіа на їхню честь і гідність. Для цього, на думку Уповноваженого з прав людини, насамперед необхідно:

· законодавчо визначити порядок встановлення судами розмірів завданої моральної шкоди у сфері інформаційних відносин. Цей порядок має враховувати у кожному конкретному випадку територію розповсюдження недостовірних відомостей, час та мету, з якою розповсюджувалась інформація, обсяг та характер розповсюдженої інформації, внаслідок якої було завдано моральної чи матеріальної шкоди конкретній особі;

· встановити законом, що після визначення судом розміру моральної шкоди державне мито за розгляд справи в інших інстанціях сплачується у встановлених законодавством розмірах, враховуючи визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди. Реалізація цієї пропозиції сприятиме зменшенню звернень до судових інстанцій з вимогою перегляду справ та збільшенню укладання мирових угод за зазначеними судовими справами;

· встановити поетапний порядок розгляду цих справ. Доцільно спочатку вирішувати питання щодо достовірності або недостовірності інформації. У разі визнання інформації недостовірною – вирішувати питання про її спростування та доцільність встановлення розміру моральної шкоди. Такий порядок сприятиме зростанню укладання мирових угод після першого етапу судового розгляду.

На думку Уповноваженого з прав людини, насамперед необхідно внести зміни до чинних законів щодо подання документів про реєстрацію засобів масової інформації. Зокрема, якщо серед співзасновників є юридичні особи, відомості мають також подаватися і про них. Обов'язково мають зазначатися відомості про частку капіталу співзасновників юридичної особи. У випадку, коли співзасновниками юридичної особи, яку засновує засіб масової інформації, є й інші юридичні особи, для реєстрації мають подаватися і відомості про них та про розподіл частки капіталів між ними. Такі відомості про засновників юридичних осіб мають подаватися доти, доки не буде встановлено дійсний розподіл капіталів серед співзасновників, у тому числі опосередкованих засновників. Така інформація необхідна для встановлення дійсної частки іноземного капіталу, який контролює діяльність засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні.

Слід зазначити, що в законодавстві України наявна тенденція до збільшення частки іноземного капіталу. Так, у законопроекті "Про внесення зміни до статті 13 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачається збільшення розміру частки іноземних інвестицій у статутному фонді інформаційних агентств та телерадіоорганізацій з 30 до 35%. Разом з тим, законопроект забороняє цензуру та забезпечує захист телерадіокомпаній від політичного та фінансового тиску з боку політичних угруповань та фінансових груп. Крім того, згідно із законопроектом, щонайменше 75% ефірного часу має надаватися україномовним програмам, а частка оригінальних програм, створених мовником, має становити принаймні 50% від усіх теле- і радіопрограм, що транслюються.

На сьогодні розроблена низка законопроектів, які також викликають неоднозначну реакцію широких кіл громадськості. Ці законопроекти, з одного боку, покликані вирішити важливі проблеми функціонування інформаційної сфери нашої держави, а з іншого – при неправильному їх тлумаченні можуть призвести до подальшого гальмування процесів розвитку та утвердження демократії і свободи слова в Україні. Наведемо деякі із них.

Законопроект України "Про телекомунікації" визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Метою цього Закону є забезпечення повсюдного надання телекомунікаційних послуг достатніх асортименту, обсягу та якості шляхом обмеженого регулювання ринкових відносин для сприяння ефективному функціонуванню відкритого і справедливого конкурентного ринку. Закон визначає засади захисту прав споживачів та контролю за ринком телекомунікацій з боку держави.

Основними принципами діяльності у сфері телекомунікацій є:

1) доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;

2) взаємодія та взаємозв'язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв'язку між споживачами всіх мереж;

3) забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;

4) державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій;

5) заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;

6) збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;

7) впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних і фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду;

8) сприяння розширенню міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій та розвитку глобальної телекомунікаційної мережі;

9) забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;

10) ефективність, прозорість регулювання у сфері телекомунікацій;

11) створення сприятливих умов діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.

Надання телекомунікаційних послуг на території України є виключним правом юридичних осіб з місцезнаходженням на території України, які зареєстровані відповідно до законодавства України, та/або фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності з постійним місцем проживання на території України.

Охорона таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються технічними засобами телекомунікацій, та інформаційна безпека телекомунікаційних мереж гарантуються Конституцією та законами України. Зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонене, крім випадків, передбачених законом. Оператори, провайдери телекомунікацій повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність відомостей щодо споживача, отриманих при укладенні договору, наданих телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо. Призначені для оприлюднення телефонні довідники, у тому числі електронні версії та бази даних інформаційно-довідкових служб, можуть містити інформацію про прізвище, ім'я, по батькові, найменування, адресу та номер телефону абонента в разі, якщо в договорі про надання телекомунікаційних послуг міститься згода споживача на опублікування такої інформації. Під час автоматизованої обробки інформації про абонентів оператор телекомунікацій забезпечує її захист відповідно до закону. Споживач має право на безоплатне вилучення відомостей про нього повністю або частково.

Законопроект "Про моніторинг телекомунікацій" визначає правові та організаційні засади моніторингу телекомунікацій, регулює відносини суб'єктів у сфері моніторингу телекомунікацій під час провадження оперативно-розшукової, контррозвідувальної та розвідувальної діяльності з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави.

Дія цього Закону поширюється на відносини, які виникають у зв'язку з наданням послуг електрозв'язку з використанням мережі телекомунікацій загального користування чи подвійного використання (тільки тієї частини, що забезпечує виконання функцій мережі загального користування) незалежно від форми власності та зі здійсненням моніторингу телекомунікацій.

Система моніторингу створюється на засадах, які забезпечують можливість доступу до будь-якого сеансу зв'язку абонента під час користування послугами, що надаються у мережі телекомунікацій; відповідність функціональних можливостей системи моніторингу рівню розвитку технологій, які використовуються у мережі телекомунікацій; можливість модернізації системи моніторингу відповідно до розвитку мережі телекомунікацій у разі впровадження нових телекомунікаційних послуг; технічні умови для організації контролю за використанням системи моніторингу відповідно до її призначення згідно із законами України; технічні можливості здійснення моніторингу телекомунікацій в інтересах правоохоронних органів іноземних держав відповідно до міжнародних зобов'язань України щодо боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, злочинами у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.

Дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина під час здійснення моніторингу телекомунікацій гарантується державою. Система моніторингу може використовуватися тільки відповідно до цього Закону. Посадові особи органів, підрозділи яких провадять оперативно-розшукову, контррозвідувальну та розвідувальну діяльність, під час організації та здійснення моніторингу телекомунікацій несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно із законом. Не підлягає розголошенню інформація стосовно особистого життя, честі та гідності особи, що стала відома у процесі здійснення моніторингу телекомунікацій. Громадяни мають право в установленому законом порядку отримувати письмові пояснення з приводу обмеження в ході здійснення моніторингу телекомунікацій їх прав і свобод та оскаржувати ці дії.

Законопроект України "Про захист персональних даних" має важливе суспільно-політичне значення для держави, є свідченням позитивних демократичних зрушень у суспільстві, долученням до кращих правових здобутків людства. Він надасть можливість законодавчо врегулювати конституційні положення щодо права кожного на захист конфіденційної інформації про особу. Дія цього Закону поширюється на відносини пов'язані із обробленням відомостей про певну фізичну особу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, організаціях, установах і підприємствах усіх форм власності, а також фізичними особами, які виконують професійні обов'язки приватно практикуючих адвоката, нотаріуса, лікаря тощо.

Законопроект "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" регулює суспільні відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах з метою забезпечення дотримання права власності фізичних і юридичних осіб на інформацію та їх права доступу до неї, а також права власника інформації на її захист. Захист інформації в системі забезпечується запровадженням комплексної системи захисту інформації; дотриманням суб'єктами відносин, пов'язаних з обробкою інформації в системі, законодавства України та нормативних документів у сфері захисту інформації в системі; використанням засобів електронно-обчислювальної техніки, програмного забезпечення, телекомунікаційного обладнання, а також засобів захисту інформації у системі, які відповідають вимогам законодавства України щодо захисту інформації (наявність сертифіката, експертного висновку тощо). Уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері криптографічного та технічного захисту інформації:

· бере участь у формуванні державної політики у сфері захисту інформації та забезпечує її реалізацію;

· визначає порядок і вимоги до комплексної системи захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою;

· забезпечує реалізацію єдиної технічної політики щодо захисту інформації в системі;

· розробляє та погоджує програми, проекти концепцій, науково-методичні рекомендації щодо захисту інформації в системі;

· організовує проведення державної експертизи комплексних систем захисту інформації, експертизи та сертифікації засобів захисту інформації;

· видає відповідно до законодавства ліцензії на право провадження окремих видів господарської діяльності у сфері криптографічного та технічного захисту інформації та здійснює контроль за виконанням ліцензійних умов;

· здійснює контроль за забезпеченням захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що обробляється в системі.

Законопроект України "Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України" визначає умови та порядок забезпечення інформаційної відкритості в питаннях діяльності органів державної влади та вищих посадових осіб України. Цей Закон поширюється на відносини, пов'язані з наданням органами державної влади відомостей про себе та свою діяльність громадянам України та юридичним особам. Цим Законом також регулюються питання щодо обов'язкового оприлюднення інформації про органи державної влади та про вищих посадових осіб України. Інформаційна відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України полягає у створенні для громадян та юридичних осіб України можливості вільно отримувати інформацію про ці органи та їхніх посадових осіб в обсягах та в порядку, встановлених цим Законом. Інформація, що оприлюднюється, має бути повною, правдивою, точною та реально відображати запитувані факти станом на відповідну дату або за відповідний період. Надання інформації про органи державної влади та вищих посадових осіб України здійснюється на засадах неприбутковості.

Законопроект "Про діяльність в сфері інформатизації" регулює відносини, що виникають під час створення, розповсюдження і використання інформаційних технологій, продуктів і ресурсів та надання послуг з їх застосуванням. Цим Законом не регулюються відносини у сфері видавничої діяльності, телебачення, радіомовлення та інших засобів масової інформації. Власник об'єкта сфери інформатизації або уповноважена ним особа має право розміщувати в ньому будь-яку інформацію, що не суперечить вимогам закону. Заборонено розміщувати та розповсюджувати з використанням об'єктів сфери інформатизації:

· заклики до захоплення державної влади, насильницької зміни конституційного ладу, порушення територіальної цілісності і недоторканності України;

· інформацію, що містить пропаганду тероризму, війни, геноциду, або культу насильства і жорстокості;

· інформацію, що дискримінує особу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

· інформацію, що може зашкодити честі, гідності або діловій репутації окремих осіб;

· інформацію, яка містить ненормативну лексику;

· інформацію порнографічного характеру.

Забороняється використання об'єкта сфери інформатизації для втручання в особисте життя громадян; розповсюдження забороненої, недостовірної та спотвореної інформації. Власник несе відповідальність за зміст, форму та якість об'єкта сфери інформатизації. Розповсюджувач несе відповідальність за своєчасність, цілісність та повноту отримання користувачем об'єкта сфери інформатизації та якість наданих послуг, якщо інше не передбачено договором або законом.

Однак, на думку Громадської ради з питань свободи слова та інформації і Комітету Верховної ради України з питань свободи слова та інформації, аналіз змісту законопроекту дає підстави зробити висновок, що фактично регулятивний вплив його норм спрямований на національну складову глобальної мережі Інтернет, локальні мережеві системи, а також на всі інші об'єкти сучасних автоматизованих інформаційних технологій, включно з персональними носіями даних. Потреба у правовому регулюванні інформаційних мереж є. Однак запропонований авторами законопроекту підхід до такого регулювання важко назвати вдалим. Незважаючи на те, що стрімкий розвиток науки та технологій зробив інформаційні ресурси мережі Інтернет загальнодоступними, доступ до них відбувається за індивідуальними запитами. Тому забезпечення свободи інформації в мережах загального користування за значенням можна порівняти із забезпеченням свободи та недоторканності особистого життя, таємниці телефонних розмов, таємниці листування тощо.

Законопроект "Про Єдиний реєстр персональних даних" визначає поняття та правові основи створення та функціонування Єдиного реєстру персональних даних фізичних осіб, встановлює організаційні засади створення єдиної системи обліку та ідентифікації фізичних осіб, що мають постійне місце проживання на території України, та направлений на запровадження системи реєстрації фізичних осіб за обраним за власним бажанням місцем постійного проживання.

Як підсумок, наведемо перелік законопроектів, які перебувають на розгляді у Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (станом на 14 березня 2004 р.) (див. табл.).

Таблиця. Законотворча діяльність в Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації

Дата реєстрації Назва законопроекту
   
14.05.2002 Пропозиції Президента України до Закону "Про проведення передвиборних теледебатів під час виборчих кампаній по виборах Президента України та виборах народних депутатів України"
05.02.2004 Проект Постанови про скасування Закону України "Про проведення передвиборних теледебатів під час виборчих кампаній по виборах Президента України та виборах народних депутатів України"
30.05.2002 Проект Закону про внесення змін і доповнень до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо розміщення і контролю каналів телерадіомовлення)
04.06.2002 Проект Закону про внесення змін і доповнень до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо статусу державних телерадіоорганізацій)
04.06.2002 Проект Закону про призначення керівників (президентів) Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України та про припинення їхніх повноважень
11.06.2002 Проект Закону про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України
20.08.2002 Проект Закону про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України
21.08.2002 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (щодо зарубіжних друкованих засобів)
02.09.2002 Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо звільнення ЗМІ від відповідальності)
28.11.2002 Проект Закону про Концепцію роздержавлення засобів масової інформації в Україні
13.12.2002 Проект Закону про Концепцію національної інформаційної політики
21.01.2004 Проект Закону про політичну рекламу
11.03.2003 Проект Закону про систему Громадського телебачення і радіомовлення України
27.03.2003 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення"
16.05.2003 Проект Закону про внесення зміни до статті 13 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо прав на заснування телерадіоорганізацій)
19.06.2003 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (нова редакція)
08.10.2003 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо мови реклами)
22.10.2003 Проект Закону про внесення змін до статті 6 Закону України "Про рекламу" (щодо мови реклами)
23.10.2003 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо мови реклами)
27.10.2003 Проект Закону про внесення доповнень до статті 6 Закону України "Про рекламу" (щодо мови реклами)
20.02.2004 Проект Закону про внесення змін до статті 6 Закону України "Про рекламу" (щодо мови реклами)
15.10.2003 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо ідентифікації реклами та рекламування тютюнової, алкогольної продукції і зброї)
26.01.2004 Проект Постанови про прийняття за основу проекту закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу"
09.03.2004 Проект Постанови про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у 2004 році
17.10.2003 Проект Закону про внесення змін до статті 16 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (щодо терміну дії свідоцтва)
11.11.2003 Проект Постанови про зняття з розгляду проектів деяких законодавчих актів України, що стосуються проблеми свободи слова та діяльності засобів масової інформації
18.12.2003 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо реклами)
18.12.2003 Проект Постанови про порядок висвітлення роботи п'ятої сесії Верховної Ради України четвертого скликання
29.01.2004 Проект Постанови про порядок висвітлення роботи п'ятої сесії Верховної Ради України четвертого скликання
27.01.2004 Проект Закону про внесення змін та доповнень до деяких законів України (щодо заборони реклами алкоголю і тютюну)
30.01.2004 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо реформування ринку реклами)
24.02.2004 Проект Постанови про рекомендації парламентських слухань "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України" від 10 грудня 2003 року
24.02.2004 Проект Постанови про рекомендації парламентських слухань "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України" від 10 грудня 2003 року
05.02.2004 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про вибори Президента України" щодо обов'язкових телевізійних дебатів кандидатів у Президенти України
01.03.2004 Проект Постанови про прийняття за основу проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про вибори Президента України" щодо обов'язкових телевізійних дебатів у Президенти України
11.02.2004 Проект Постанови про звіт Національної ради Україви з питань телебачення і радіомовлення за 2003 рік
11.02.2004 Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту моралі та утвердження гуманістичних цінностей у суспільстві
16.02.2004 Проект Постанови про інформацію Комітету з питань свободи слова та інформації про ситуацію, яка склалася навколо редакції газети "Сільські вісті"
19.02.2004 Проект Закону про внесення змін до статті 15 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (щодо відмови в державній реєстрації)
20.02.2004 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів)
20.02.2004 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо реклами лікарських засобів)
20.02.2004 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (звукового дублювання фільмів державною мовою)
20.02.2004 Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо переривання трансляції кінофільмів рекламою)
12.03.2004 Проект Постанови про заслуховування звітів віцепрем'єр-міністра України з гуманітарних питань та Голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації щодо проведення перевірок органами виконавчої влади засобів масової інформації, що призвели до перешкоджання їхньої діяльності
12.03.2004 Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо соціальної реклами)
Тема 5. Міжнародне інформаційне право   5.1. Тенденції міжнародного інформаційного права 5.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України 5.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права 5.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин 5.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин 5.2. Міжнародна діяльність України в галузі захисту інформації 5.2.1. Основні положення щодо міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах 5.2.2. Міжнародний захист технологій 5.2.3. Міжнародний захист комерційної таємниці 5.3. Правове регулювання, охорона та захистінформації за законодавством різних країн 5.3.1. Правові підходи щодо регулювання інформаційних правовідносин 5.3.2. Окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин у західноєвропейських країнах 5.3.3. Інформаційне законодавство Австралії 5.3.4. Інформаційне законодавство Росії 5.3.5. Інформаційне законодавство Казахстану 5.3.6. Інформаційне законодавство США 5.4. Висновки Додаткова література до розділу 5
       

 

5.1. Тенденції міжнародного інформаційного права 5.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України 5.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права 5.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин 5.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин
 

 

5.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України Формування системи інформаційного законодавства висунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні з урахуванням засад міжнародного права (його провідних складових: публічного і приватного). Для з'ясування сутності міжнародного інформаційного права на рівні окремих країн слід визначитися у їхніх правових доктринах. Кожна країна має правову доктрину. Проте в теорії міжнародного права за певними критеріями визначають такі типові правові системи. Правова доктрина системи загального права англо-американської сім'ї права (Великобританія, США та інші країни, що запозичили їхню доктрину права). Основний її зміст зводиться до публічно-правового і приватно-правового (недержавного) регулювання суспільних відносин. У зв'язку з цим право поділяють на публічне і приватне. Важливим критерієм розмежування є визначення соціальної спрямованості інтересу: публічний (суспільства, держави в цілому) та приватний (окремої людини, недержавних спільнот). Державне забезпечення приватно-правового регулювання здійснюється через можливість судового захисту у формі судових прецедентів. Правова доктрина європейської континентальної сім'ї права, її ще називають романо-германською (ФРН, Франція, Росія та ін.). За цією доктриною право поділяють на галузі, підгалузі, галузеві та міжгалузеві комплексні інституції публічного (державного) права. Серед провідних галузей визначають: конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне право. На їхній основі виникають синтетичні комплексні галузі чи міжгалузеві комплексні інститути права. Такий підхід правового регулювання притаманний і Україні. Як констатацію факту слід зазначити, що сучасне інформаційне законодавство України щодо доктрини формування має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континентальної системи права, воно стало на шлях публічно-правового нормотворення за доктриною загального права (англо-американської системи права), коли окремі проблеми на законодавчому рівні вирішуються на рівні окремих законів за ситуаційним принципом. У зв'язку з цим є необхідність визначитися у підходах міжнародної практики щодо регулювання суспільних інформаційних відносин. Сьогодні можна констатувати що в міжнародному праві активно формується нова інституція — міжнародне інформаційне право світової інформаційної цивілізації. За експертними оцінками, на міжнародному рівні укладено близько 100 міждержавних угод (глобальних, універсальних, регіональних та субрегіональних), у яких визначені міжнародні інформаційні відносини. Глобальна комп'ютеризація через Інтернет породила необхідність пошуку засобів і методів гармонізації національних правових систем у сфері міжнародних інформаційних відносин, співвідношення цих систем на рівні колізійного та матеріального міжнародного права. У багатьох регіонах світу формуються міжнародні стандарти правових норм на рівні типових законів, багатосторонніх конвенцій, угод тощо. Деякі теоретики та практики у сфері правового регулювання суспільних інформаційних відносин пропонують механічно імплементувати (ввести до системи національного права) ці норми в національну систему права без глибокого порівняльного аналізу чинного законодавства інших країн. На нашу думку, при правотворенні неприпустиме необґрунтоване копіювання зарубіжного досвіду. Гармонізацію можна проводити також шляхом внесення нового змісту в наявні форми правових норм. До речі, саме так роблять у цивілізованих країнах, які раніше від нас стали на шлях формування правового інформаційного суспільства у складі глобальної інформаційної цивілізації.
 

 

5.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права Міжнародний досвід показує, що у сфері суспільних інформаційних відносин при законодавчій легалізації їх насамперед враховують загальнолюдські принципи. Серед цих принципів чільне місце посідають такі: - державний суверенітет окремих країн в участі у міжнародних відносинах; - верховенство прав людини: повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації; - презумпція невинності громадянина, приватної особи на засадах співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій (об'єднань) їх, націй, держав та світового співтовариства. Новий підхід щодо правового регулювання суспільних відносин, який може бути прийнятий і на міжнародному рівні, запропонований вітчизняною наукою, — це теорія гіперсистем права. В його розвитку сьогодні набирають сили нові наукові дисципліни: юридична когнітологія, правова кібернетика та правова інформатика. Особливістю цих наук є застосування принципів, підходів і методів кібернетики та інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення. Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення у міжнародному та національному праві має базуватися на основі методології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права у нову системну якість, не притаманну окремим складовим міжнародного публічного і приватного права.

 

5.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин Міжнародна інформаційна діяльність полягає у забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами й об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну. Відповідно до законодавства України її громадяни мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу тощо. Правове становище і професійна діяльність акредитованих в Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів масової інформації, а також інформаційна діяльність дипломатичних, консульських та інших офіційних представників зарубіжних держав в Україні регулюються законодавством України, відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною. В Україні створення і діяльність спільних організацій у галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною (ст. 50 Закону України "Про інформацію"). Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформаційною діяльністю. Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації (ст. 51 Закону України "Про інформацію"). Міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації та міжнародна інформаційна діяльність регулюються згідно з чинним законодавством (ст. 20 Закону України "Про науково-технічну інформацію"). Відповідно до чинного законодавства Україні міждержавний обмін науково-технічною інформацією здійснюється відповідно до угод, підписаних Україною. Держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав — партнерів за угодами до інформаційних ресурсів спільного користування. Відповідно до законодавства уряд України визначає національний інформаційний центр, який координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією (ст. 21 Закону України "Про науково-технічну інформацію"). Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб в Україні у сфері науково-технічної інформації. Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства можуть інвестувати розвиток сфери науково-технічної інформації України відповідно до чинного законодавства (ст. 22 Закону "Про науково-технічну інформацію"). Міжнародне співробітництво у сфері інформатизації спрямовується на підвищення економічної ефективності та науково-технічного рівня виконання Національної програми інформатизації. З цією метою до виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть залучатися іноземні юридичні та фізичні особи, іноземні інвестиції. Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері інформатизації, які не суперечать законодавству та державним інтересам України (ст. 27 Закону України "Про національну програму інформатизації"). Міжнародне співробітництво у галузі зв'язку. Встановлення правових, організаційних, технологічних і фінансових відносин з міжнародними організаціями зв'язку, а також представництво України в цих організаціях за дорученням Кабінету Міністрів України, здійснення співробітництва з організаціями зв'язку іноземних держав, міжнародний правовий захист інтересів України у питаннях зв'язку покладається на Адміністрацію зв'язку України, а питання використання радіочастот та радіоелектронних засобів на міжнародному рівні — на Головне управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України. Адміністрація зв'язку України представляє Україну в Міжнародному союзі електрозв'язку (МСЕ), Всесвітньому поштовому союзі та залучає до цієї роботи інші організації, міністерства і відомства. Координує участь інших міністерств та відомств у роботі МСЕ Державна комісія з питань зв'язку та радіочастот. Міжнародне співробітництво в галузі зв'язку здійснюється на основі чинного законодавства та відповідних міжнародних договорів України (ст. 31 Закону України "Про зв'язок").

 

5.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин Законодавством України передбачено низку норм щодо дії міжнародних договорів на території держави. У сфері реалізації Національної програми інформатизації законодавством передбачено, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі "Про Національну програму інформатизації", то застосовуються правила міжнародних договорів (ст. 28 Закону України "Про Національну програму інформатизації"). Щодо міжнародних договорів у галузі зв'язку, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про зв'язок, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 32 Закону України "Про зв'язок"). Щодо застосування норм міжнародних правових актів у сфері Національного архівного фонду і архівних установ передбачено, якщо в міжнародних правових актах, в яких бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в Законі України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", то діє норма міжнародного правового акта (ст. 4 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи"). Щодо застосування правил міжнародного договору у сфері авторського права і суміжних прав передбачено, якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. З Закону України "Про авторське право і суміжні права"). У сфері міжнародних відносин щодо державної таємниці законодавством України визначено, що передані Україні відомості, які становлять таємницю іноземної держави чи міжнародної організації, охороняються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну таємницю". У разі, якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, установлено інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації, то застосовуються правила міжнародного договору України (ст. З Закону України "Про державну таємницю" (нова редакція)). Щодо формування українського сегмента глобальної інформаційної інфраструктури, у тому числі Інтернету, Законом України "Про захист інформації в автоматизованих системах" передбачено, що іноземні держави, іноземні фізичні та юридичні особи можуть бути власниками автоматизованих систем в Україні, власниками інформації, що розповсюджується та обробляється в автоматизованих системах України, або засновувати спільні з українськими юридичними та фізичними особами підприємства з метою створення автоматизованих систем, постачання інформації до автоматизованих систем України, обміну інформацією між автоматизованими системами України та автоматизованими системами інших держав. Окремі види такої діяльності здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається уповноваженим на це органом. Участь України у міжнародних інформаційних відносинах визначається й іншими законодавчими актами, зокрема такими: - "Про ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку" (від 15 липня 1994 p.); - "Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав" (від 27 січня 1995 р.); - "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 p.)" (від 31 травня 1995 p.); - "Про ратифікацію Четвертого додаткового протоколу до Статуту Всесвітнього поштового союзу" (від 2 червня 1995 p.); - "Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків" (від 13 жовтня 1995 p.); - "Про приєднання України до Статуту Ради Європи" (від 31 жовтня 1995 p.); - "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 p., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (від 17 липня 1997 p.); - "Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 р." (від 17 грудня 1997 p.); - "Про ратифікацію Угоди щодо співробітництва у розвитку та використанні систем стільникового рухомого зв'язку" (від 3 березня 1998 p.). В окремих сферах інформаційних відносин на міжнародному рівні прийнято спеціальні нормативні акти, які є міжнародними стандартами суспільних інформаційних відносин. Як приклад назвемо нормативні акти щодо захисту персональних даних: - Конвенція № 108 Ради Європи "Про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці даних" (від 28 січня 1981 p.); - Директива 95/46/ЕС "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільного обігу цих даних" (від 24 жовтня 1995 p.); - Директива 97/66/ЕС "Про обробку персональних даних і захист privacy (приватності) у телекомунікаційному секторі та рекомендації щодо захисту даних в інформаційних супермагістралях ".

 

 

 

5.2. Міжнародна діяльність України в галузі захисту інформації 5.2.1. Основні положення щодо міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах 5.2.2. Міжнародний захист технологій 5.2.3. Міжнародний захист комерційної таємниці  
 

 

5.2.1. Основні положення щодо міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах Основні засади міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах визначаються у Розділі VI Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах". У ст. 19 Закону йдеться про взаємодію у питаннях захисту інформації в автоматизованих системах. З метою забезпечення міждержавної взаємодії обчислювальних мереж і автоматизованих систем уповноважені Кабінетом Міністрів України органи координують свою роботу щодо захисту інформації з органами захисту інформації інших держав. Загальні засади забезпечення інформаційних прав України визначаються у ст. 20 цього Закону. Фізичні та юридичні особи в Україні на підставі Закону України "Про інформацію" можуть встановлювати взаємозв'язки з автоматизованими системами інших держав з метою обробки, обміну, продажу, купівлі відкритої інформації. Такі взаємозв'язки повинні виключати можливість несанкціонованого доступу з боку інших держав або представників їх — резидентів України чи осіб без громадянства незалежно від форм власності та підпорядкування — до інформації, що міститься в автоматизованих системах України, стосовно якої встановлено вимоги нерозповсюдження її за межі України без спеціального дозволу.

 

5.2.2. Міжнародний захист технологій Міжнародний захист технологій, особливо щодо спільного використання їх, здійснюється переважно на рівні двосторонніх міждержавних угод. Україна також підписала двосторонні міжнародні угоди з певними країнами. Як приклад можна назвати законодавчий акт "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про захист технологій, пов'язаних із запуском Україною ліцензованих США комерційних космічних апаратів" (від 4 грудня 1998 p.).
 

 

5.2.3. Міжнародний захист комерційної таємниці Розвиток транскордонних економічних відносин зумовив потребу захисту на міжнародному рівні комерційної таємниці. Зазначений сегмент транснаціональних інформаційних відносин входить до сфери міжнародного права інтелектуальної власності. Провідну роль у цьому сьогодні відіграють Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС) та Світова організація торгівлі (COT) (Угода ТРІПС).
 

 

5.3. Правове регулювання, охорона та захистінформації за законодавством різних країн 5.3.1. Правові підходи щодо регулювання інформаційних правовідносин 5.3.2. Окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин у західноєвропейських країнах 5.3.3. Інформаційне законодавство Австралії 5.3.4. Інформаційне законодавство Росії 5.3.5. Інформаційне законодавство Казахстану 5.3.6. Інформаційне законодавство США
 

 

5.3.1. Правові підходи щодо регулювання інформаційних правовідносин У різних країнах склалися свої правові підходи до вирішення проблем захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах, зокрема щодо боротьби з правопорушеннями, що вчиняються за допомогою комп'ютерних технологій. Порівняльний аналіз теорії і практики зарубіжного та вітчизняного законодавств свідчить про наявність певних тенденцій концептуального характеру щодо формування соціальної інституції — захисту інформації як об'єкта (предмета) суспільних відносин та правового регулювання їх. Наприклад, нормативна база багатьох країн Європи (Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург та ін.) розвивається згідно з правовою концепцією, за якою у разі несанкціонованого зняття інформації в автоматизованих системах прагнуть не застосовувати державні інституції класичних законодавчих положень з розкрадання та розтрати майна (речей). За цим підходом вводяться нові норми, що визначають окремі правопорушення, предметом посягання яких є інформація, у тому числі та, що обробляється за допомогою комп'ютерних технологій. Тобто речове право та інформаційне право, зокрема захист інформації в автоматизованих системах, є автономними інституціями в системі законодавства. Враховуючи фактор формування інформаційного суспільства, інформатизації, у багатьох країнах відповідно адаптується традиційне законодавство, зокрема щодо захисту авторських прав: 1982 р. — Швеція, Великобританія, США; 1984 p. — Фінляндія; 1986 p. — Китай, Данія, Німеччина, Франція; 1988 р. — Великобританія, Канада; 1992 р. — Угорщина. В окремих країнах формується законодавство щодо таких суспільних відносин, як захист даних. Хронологічно розвиток цього законодавства має такий вигляд: 1973 р. — Швеція; 1974 р. — США; 1977 p. — ФРН; 1978 p. — Данія, Франція, Норвегія; 1979 р. — Австрія; 1981 р. — Іспанія, Ізраїль; 1982 р. — Австралія; 1983 р. — Сан Марино; 1984 р. — Великобританія; 1985 р. — Канада; 1987 р. — Фінляндія; 1988 р. — Ірландія, Японія, Нідерланди; 1989 р. — Ісландія; 1990 р. — Словенія; 1991 р. — Португалія; 1992 р. — Бельгія, Швейцарія, Іспанія, Словаччина, Чехія, Угорщина та ін. Одним із напрямків публічно-правового (державного) захисту інформації стає захист топології (топографії) інтегральних мікросхем. Протягом 80-х років XX століття спеціальне законодавство приймається в цьому аспекті у багатьох країнах: 1985 р. — Японія; 1986 р. — Швеція; 1987 р. — Данія, ФРН, Франція, Японія (удосконалення), Нідерланди, Великобританія; 1988 р. — Австрія, Іспанія; 1989 р. — Австралія, Італія, Португалія; 1990 р. — Бельгія, Канада; 1991 р. — Фінляндія, Угорщина та ін.Перші спеціальні закони щодо захисту інформації в комп'ютерних системах, зокрема щодо боротьби з комп'ютерною злочинністю, було прийнято в 1973 р. у Швеції та в 1976 р. у США на федеральному рівні. Згодом поступово в багатьох країнах світу затверджено законодавчі акти стосовно цієї категорії злочинів. Розвиток законодавства стосовно комп'ютерних злочинів у сфері економіки в різних країнах хронологічно визначається так: 1973 р. — Швеція; 1975—1976 pp. — США; 1979 p. — Австралія; 1981 p. — Великобританія; 1984 p. — нові закони у США; 1985 p. — Данія, Канада; 1986 р. — ФРН, Швеція; 1987 р. — Австралія, Японія, Норвегія; 1988 р. — Франція, Греція; 1990 р. — нові закони у Великобританії; 1991 р.— Фінляндія, Португалія, Туреччина; 1992 р. — Швейцарія, Іспанія; 1993 р. — Франція, Нідерланди тощо. Розглянемо детальніше деякі аспекти інформаційного права окремих країн щодо захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах від злочинних посягань.

 

 

5.3.2. Окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин у західноєвропейських країнах Інформаційне законодавство ФРН У Німеччині було прийнято низку Федеральних Законів у сфері суспільних інформаційних відносин: - 27 січня 1977 р. — "Про захист персоніфікованої інформації від протиправних дій у процесі обробки даних"; - 3 серпня 1977 р. — "Про порядок опублікування інформації"; - 9 лютого 1978 р. — "Про порядок ведення інформаційних регістрів"; - низка інших актів інформаційного законодавства. З метою систематизації положень інформаційного законодавства та його інкорпорації у ФРН було прийнято 20 грудня 1990 р. новий Федеральний Закон ФРН "Про удосконалення обробки даних і захист інформації". За цим Законом втратили чинність названі вище Закони. Він, по суті, регулює основні різновиди суспільних відносин, які виникають у процесі збирання, обробки і розповсюдження персоніфікованої інформації. У контексті нашої системи права за змістом цим законом кодифіковано законодавство, об'єктом регулювання якого є суспільні інформаційні відносини в умовах інформатизації. Основний родовий об'єкт правового регулювання — це юридичний захист інформаційних прав громадян. Для реалізації публічно-правового захисту суспільних інформаційних відносин у сфері прав людини третій підрозділ Закону від 20 грудня 1990 р. закріплює статус і форми діяльності Федерального уповноваженого щодо захисту даних. У лютому 1986 р. Бундестаг Німеччини прийняв Другий Закон щодо боротьби з економічною злочинністю, завдяки чому було закладено правову базу для ефективного кримінально-правового переслідування економічних правопорушень нового типу, перш за все злочинів, об'єктом або знаряддям яких є ЕОМ. Низка нових статей, які впроваджено цим законом, містить спеціально сформульований склад комп'ютерних злочинів. Закон було введено у дію 1 серпня 1986 р. Стосовно комп'ютерних злочинів, законодавство ФРН складається з кількох умовно визначених блоків: A. Економічне кримінальне законодавство: протиправні комп'ютерні маніпуляції; комп'ютерний саботаж; комп'ютерне шпигунство; несанкціонований доступ до комп'ютерних систем або мереж. B. Законодавство про охорону прав інтелектуальної власності: протизаконне використання робіт, захищених авторським правом; незаконне виробництво топографій мікроелектронних напівпровідників. C. Законодавство щодо захисту державної інформації регулює ступінь відповідальності за злочини, пов'язані з протизаконним розголошенням захищеної державної інформації. D. Процесуальне законодавство: регламентує склад злочинів, пов'язаних з протиправним втручанням до комп'ютерних систем у зв'язку з проведенням процесуальних дій. Правопорушен



Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-06; Просмотров: 1172; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.096 сек.