Соціальна педагогіка і соціальна робота

Розвиваючи ідеї П. Наторпа, представники цього напряму розглядали соціальну педагогіку як інтегративну науку. Цікаве в цьому відношенні трактування Є. Борнеманна, який розглядає соціальну педагогіку як науку, об'єднуючу лікувальну педагогіку, економічну педагогіку та ін Її завдання - сприяти індивідуальної самостійності в соціальних групах і соціальної спільності, дбати про культуру і гуманістичний розвиток суспільства. В силу своєї інтегративності соціальна педагогіка проникає у всі сфери виховання, тобто вона виступає одним із принципів педагогіки. Таким чином, відповідно до цього трактування соціальна педагогіка виступає як принцип виховання.

Найбільш яскравий представник соціальної педагогіки Пауль Наторп (1854-1924) розглядав соціальну педагогіку як частину, аспект загальної педагогіки. Розглядаючи основні функції людського існування, П. Наторп висунув три основні функції соціальної педагогіки. Перша - пов'язана з статевим життям дитини, яка розкривається в ньому в колі сім'ї і в контакті з найближчим оточенням. Друга - з волею, яка формується в школі і пов'язана зі здійсненням передачі знань, при цьому у дитини розвиваються емоційні, соціальні і моторні здібності. Третя - розум - розкривається в спільності. П. Наторп вважав соціальну педагогіку педагогікою для всіх молодих людей, завдання якої - виховання в молоді основ солідарності та громадянськості.

Представниками першого напрямку були К. Магер, П. Наторп (20-ті роки), Є. Борнеманн, Ф. Шліпер (60-ті роки), Д. Пегелер (80-ті роки) та ін З часів К. Магера в розвитку соціальної педагогіки розглядаються передумови, методи і засоби виховання людини в суспільстві, для суспільства, через суспільство.

Другий підхід відображений у працях А. Дістервега (40-50-ті роки XIX ст.), Г. Ноля, Г. Боймер (20-30-ті роки XX ст.), К. Молленгауера (50-ті роки) та ін. Починаючи з А. Дістервега, представники цього напряму намагаються дати відповідь на соціальні питання свого часу, такі як соціальна незахищеність робітничого класу, освіта народу, безпритульність та ін
Герман Ноль (1879-1960) бачив завдання соціальної педагогіки в екстреній допомозі, яка необхідна в тому випадку, якщо родина і школа не можуть з якихось причин виконувати
свої функції. Ідея Г. Ноля, в порівнянні з П. Наторпом, виглядала набагато переконливіше, конкретніше і практичніше. Його ідеї знайшли відображення в прийнятому в 1922 р. законі про благодійну діяльність молоді - це був перший державний документ в Німеччині, який регулював виховання молоді поза школою. З тих пір соціальна педагогіка стала на практиці «педагогікою екстрених випадків», яка повинна була заповнювати існуючі в сім'ї та школі прогалини по вихованню молоді.

Гертруда Боймер, одна з представниць цього напрямку, на відміну від прихильників першої точки зору, вважала соціальну педагогіку не принципом, а складовою частиною педагогіки. Все, що не відноситься до виховання в сім'ї та школі, є проблема соціальної педагогіки. Розвиваючи поняття безпритульності, К. Молленгауер відзначав, що, якщо окремі суспільні інститути не в змозі вирішити цю проблему дитини, то виникає необхідність створення третього простору виховання (крім родини і школи) - державної допомоги. При цьому соціальна педагогіка, вважав він, повинна мати справу не з передачею культурного змісту, а виключно з вирішенням проблем, що виникають у процесі розвитку і включення в суспільство підростаючого покоління.

У 60-і роки цей напрямок остаточно складається і обґрунтовує свої позиції - теоретичне осмислення і обґрунтування соціального виховання як допомоги дітям, які вчинили правопорушення, позашкільна робота за місцем проживання, виховна робота в будинках дитини, дитячих школах, школах-інтернатах та інших установах. В даний час в Німеччині видано і видається так багато робіт в області соціальної педагогіки, що виникає враження, ніби всі питання соціальної педагогіки вже вичерпані. Насправді, як вважають німецькі вчені, хоча основні напрямки соціальної педагогіки як рефлексивної діяльності та науки грунтовно опрацьовані, проте це не означає, що всі проблеми вже досліджені. Загальний вигляд теорії все ще залишається поки неясним і буде залишатися таким і надалі, оскільки і триваюча диференціація суміжних дисциплін (психології, соціології, соціальної роботи тощо), і швидка зміна в акцентах практичних вимог не дають можливість дати повний опис теорії соціальної педагогіки. Це закономірно для природного процесу розвитку будь-якої науки. З іншого боку, це означає, що теоретичний горизонт дискусій соціальної педагогіки XX в. значно розширюється.
Разом з розвитком соціальної педагогіки як науки в Німеччині активно розвивається сфера професійної діяльності фахівця у галузі соціальної педагогіки. З 1908 р. розпочато підготовку соціальних педагогів; на початку 70-х років в університетах Німеччини розпочато підготовку соціальних педагогів з вищою освітою.
Слід зазначити, що в Німеччині, поряд із соціальною педагогікою, протягом XX століття активно розвивається як самостійна галузь знання і практичної діяльності соціальна робота. Однак професійна діяльність соціальних педагогів та соціальних працівників має багато спільного, тому в даний час вона регулюється єдиним стандартом, в якому назви цих фахівців вживаються як синоніми через дефіс: соціальний працівник / соціальний педагог. Вони виконують в суспільстві такі функції: виховну, інформаційну, консультативну, підтримки, допомоги, організації, захисту та представлення інтересів клієнта. Однак в їх діяльності є й свої відмінності. Головна з них полягає в тому, що традиційними адресатами соціальної педагогіки є діти та молодь; вона концентрує свою увагу на допомозі у вихованні та освіті.

В Україні інститут соціальної роботи також був введений на початку 90-х років майже одночасно з соціальною педагогікою. Їх введення стало відповіддю на реальну дійсність, коли потрібні були фахівці, які могли б надати допомогу соціально незахищеним верствам населення. І з тих пір обидві ці сфери практичної діяльності активно розвиваються, розвиваються і відповідні галузі наукового знання, ведеться професійна підготовка фахівців для обох професійних сфер.

Історія розвитку соціальної педагогіки та соціальної роботи дуже близькі. Перш за все їх об'єднують культурно історичні традиції ставлення до людей, які потребують особливої ​​турботи і уваги. Не випадково «милосердя», «доброчинність», «допомога» та інші поняття широко використовуються і в соціальній педагогіці, і в соціальній роботі. Однак вони мають і яскраво виражену специфіку, яка виявилася з самого початку їх розвитку в нашій країні як офіційно визнаних інститутів.
Так, соціальна робота почала розвиватися в сфері соціального захисту населення, а соціальна педагогіка, як зазначалося раніше, - в системі освіти та установах комітетів у справах молоді. Поступово сфери діяльності соціальних педагогів та соціальних працівників стали розширюватися, перетинаючись і взаємно доповнюючи один одного. У різних державних і недержавних установах, наприклад, в деяких дитячих будинках і школах, сьогодні одночасно працюють і соціальні працівники, і соціальні педагоги; проте кожний з них має своє коло обов'язків і вирішує свої функціональні задачі.

Дата добавления: 2014-01-06