Предмет, принципи, функції та методи культурології

Культурологія в системі гуманітарних та природничих наук.

План

ЛЕКЦІЯ 1. СПЕЦИФІКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

(опорний конспект лекцій)

з дисципліни “Культурологія”

для студентів першого курсу

напряму підготовки: 6.030508 фінанси і кредит (за професійним спрямуванням –

“Фінанси”, “Оподаткування”)

напряму підготовки: 6.030509 облік і аудит (за професійним спрямуванням – “ Облік і аудит”)

напряму підготовки: 6.030504 економіка підприємства (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)

напряму підготовки: 6.030502 економічна кібернетика (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)

галузь 0305 “Економіка та підприємництво”

факультету економіки

Херсон 2008

Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни “Культурологія”,

напряму підготовки: 6.030508 фінанси і кредит (за професійним спрямуванням –

“Фінанси”, “Оподаткування”)

напряму підготовки: 6.030509 облік і аудит (за професійним спрямуванням – “ Облік і аудит”)

напряму підготовки: 6.030504 економіка підприємства (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)

галузь 0305 “Економіка та підприємництво”

Укладачі: к. філос. н., доц. Найдьонов О.Г, к. філос. н., доц. Романовський О.О., кількість сторінок 125.

Затверджено

На засіданні кафедри філософії і соціології

Протокол № 9 від 14 квітня 2008 р.

Зав.кафедри__________

1.1. Предмет, принципи, функції та методи культурології.

1.2. Культурологічні знання, їх специфіка, функції та місце в культурології.

Востанні два десятиріччя активізувались зусилля вчених, котрі вивчають культуру. Гуманістичний пафос досліджень відобра­жає глибину сучасних перетворень. Культура, як узагальнена категорія про природне та штучне, стала визначальним векто­ром розвитку людства у XX ст. На цій хвилі у другій половині XX ст. формується культурологія як наука про зародження та розвиток другої (створеної людиною) природи, її структурних елементів, інваріантів розвитку, місце людини-творця в цьому процесі.

Походження терміну "культурологія" пов’язане з працями аме­риканського антрополога Л. Уайта (1900-1975 рр.). Він виділив куль­турологію як самостійну науку в комплексі соціальних наук, яка відмежувалася з антропології*. Власне термін "культурологія" по­ходить від латинського слова "cultura" - оброблення, виховання, освіта, розвиток тощо та грецького "logos" - слово або вчення.

♦ Дослівно "культурологія " - це наука про розвиток куль­тури, Ті норми, традиції, соціальні інститути, технологічні процеси, системи оцінок тощо.

* Зазначимо, що західною науковою громадськістю цей термін прийнятий не був, і сьогодні там не існує такої наукової дисципліни з оформленою, структуризованою системою знань і чітко визначеними дисциплінарними межами. Культура як феномен розглядається і досліджується західними спеціалістами в межах таких дисциплін, як соціальна і культурна антропологія, соціологія, структурна лінгвістика, семіотика, психологія та ін.

♦ Об'єкт культурології - увесь світ штучних порядків (ре­чей, будівель, історичних подій, технологій діяльності, форм соціального життя, знань, понять, символів, комунікацій­них мов і т. п.).

♦ Предмет культурології - це процеси генези морфології культури, її структури, сутності і змісту, типології, ди­наміки і мови.

Загальноприйнято, що предмет окреслює сферу й мету дослід­ження. Узагальнюючи викладені вище міркування, можна дати наступне визначення.

Предметна галузь культурології може бути визначена і в за­лежності від мети культурологічного пізнання. В цьому випадку культурологію зазвичай поділяють на теоретичну і прикладну.

♦ Метою теоретичної культурології спеціалісти називають теоретичне пізнання феномена культури, розробку категоріаль­ного апарата і методів дослідження.

♦ Метою прикладної культурології, яка спирається на теоре­тичні знання, є прогнозування, проектування і регулювання ак­туальних культурних процесів, що відбуваються в сучасній со­ціальній практиці, розробка основних напрямів культурної полі­тики, завдань і методів діяльності культурних інститутів.

У системі гуманітарних наук найбільш складним є питання їх суб'єкта. Однак, якщо в філософії, політології, соціології тощо стосовно суб'єкта предмету вже сформувалася усталена думка, то в культурології суб'єкт посідає особливе місце, пов'язане з проблемою самопізнання. З початку 60-х рр. XX ст. створено до­сить багато важливих праць із проблем людини. Проаналізовано культурну спадщину таких великих письменників, як /. Франко, М. Бердяєв, Н. Федорів, Л. Толстой, М. Драгоманов, М. Потебня та інших, визначено основний термінологічний апа­рат, що описує проблему.

♦ Суб'єкт культурології походить від латинського "subjectus" - людина, індивід, що спрямовує своє пізнання на культуру. Не вдаючись до аналізу детермінованості по­ведінки суб'єкта, на що сьогодні серед вчених світу немає єдиної точки зору, слід зазначити, що суб'єкт, який пізнає культуру, пізнає самого себе. Тобто людина є і суб’єктом, і об’єктом культурології.

Ми пізнаємо суб'єкти і ніколи до кінця їх не пізнаємо. Ми не

пізнаємо їх в якості суб'єктів, ми їх палаємо тільки об'єктивуючи, займаючи стосовно них об'єктивну позицію, перетворюючи їх «об'єкти, оскільки об'єкти с не що інше, як щось (визн. авт.) в суб’єкті, переведеному в стан нематеріального існування інте­лектуальним актом.

Ж. Мартен

У сучасних світоглядних дискусіях можна почути, що індивід не становить собою ніякої таємниці. Все, що в історії філософії традиційно усвідомлювалось як самобутність людини, сьогодні часто отримує натуралістичне пояснення. Однак сучасна філо­софська антропологія, по суті, подає індивіда як самостійний таєм­ничий об'єкт вивчення, що не суперечить відкриттям у фундамен­тальних науках останнього десятиріччя XX століття.

Невипадково, що в сучасних філософських диспутах різко зрос­ли зацікавленість до канонічних гносеологічних принципів, ба­жання подолати етнометодологію, яка виявляє специфічно людсь­ке в неадекватній поведінці груп людей.

Однак, незважаючи на великий спектр поглядів з цього приво­ду, залишається домінуючим класичне уявлення про те, що лю­дина, як істота розумна, унікальна, несе в собі таємницю світо­будови. Більшість вчених розглядають еволюцію як нарощуван­ня все нових і нових якостей, що наближують живу матерію до певного ідеального варіанту. Такий філософський підхід розгля­дає суб'єкт культури як ідеал Акту Творення. Невипадково, що санкхя присвячена проблемі відносин між суб'єктом і його свідо­містю, йога - методам оптимального управління цими відноси­нами. В праці "Дао де цзин" (природні основи моральності) ста-родавньокитайського філософа Лао Цзи (V ст. до Р. X.) читаємо, що досконала людина (ідеал) зв'язує разом, а не роз'єднує, вни­кає в суть, а не докоряє, виводить на правильний шлях.

Неповторність суб'єкта культури визначається не його біоло­гічною субстанцією, не окремими його якостями, а особливою онтологічною ситуацією, в якій він перебуває, здатністю аналі­зувати себе як об'єкт дослідження.

Культурологія оперує понятійним апаратом багатьох наук. Виз­начальним поняттям є поняття "культури". Чим об'ємніше за змістом воно визначене, тим більш точним буде і визначення пред­мета курсу та його структури.

Щоб відповісти, чи можливо дати єдине наукове визначення поняття "культура", слід відповісти на низку інших питань:

- Культура - явище динамічне чи статичне?

- Чи є в культурі різних народів взаємозаперечувальні погля­ди один на одного?

- Чи наблизить "єдине" визначення культури науковий поступ до "істини"(з врахуванням перших двох пунктів)?

Насамперед, культура - настільки динамічне явище, що її виз­начення, адекватне сьогоденню, завтра може виявитися хибним. Людство перебуває у постійному русі до "істини". Наші знання адекватні світу настільки, наскільки ми його освоїли.

* Вперше в літературі слово "культура" як теоретичний термін зустрічається в праці "тускулан- ські бесіди" (45 р. до Р. X.) римського оратора і філософа Марка Тулія Цицерона.

Насамперед зазначимо, що до першої наукової революції люд­ство задовольнялось геоцентричною моделлю Всесвіту. При цьо­му розвивалось судноплавство, відкривались нові території, ви­роблялись необхідні товари. Але нові знання змінили бачення світо­будови на діаметрально протилежне - геліоцентричну модель.

По-друге, історичні шляхи розвитку народів світу, регіони фор­мування культур виявились різними. Це привело до формування діа­метрально протилежних ♦ способів співжиття, ♦ систем вірувань, ♦ побутових відносин. Все це породило абсурдний поділ на відсталі і невідсталі народи, на демократичні і недемократичні. З погляду культурології не існує відсталого чи недемократичного народу. Існує різний рівень освоєння світу та системи соціальної організації.

По-третє, якщо спробувати виробити єдине визначення куль­тури, то воно в принципі не наблизить нас до "істини", а стане, як статичне поняття, гальмувати процес природно-соціального еволюційного розвитку культури.

З точки зору наукового пізнання доцільно окреслити сучасне бачення змісту поняття "культура". Як визначалось вище, струк­турно культура включає сукупність матеріальних, духовних цінностей та їх творця. З позиції наукових поглядів кінця XX ст. структура культури може бути подана наступним чином:

У філософії XVII - XVIII ст. під культурою розуміли передусім духовне життя. Наука була зосереджена на виділенні духовних засад, що реалізуються в соціокультурному полі. У науці в цей період сформувались декілька напрямків, що окреслювали зміст культури. Зокрема, це ідея цінностей, сталих структур мови та мислення, символічних форм, притаманних етносам. Досить плідними були ідеї, запропоновані О.Шпенглером, А. Тойнбі, П. Сорокіним.

Якщо проаналізувати, як розумівся зміст поняття "культура" впродовж XVII - XX ст., побачимо його кореляцію (залежність) від поглядів існуючих європейських шкіл, політичної боротьби, поглядів на майбутню перебудову Європи. Обґрунтування змісту культури було більше прагматичним, ніж теоретично-науковим. Сьогодні, як і два століття тому, в підході до визначення культу­ри мало використовується глибинний філософський аналіз, не ви­стачає обґрунтованих категоріальних узагальнень, висновків на основі сучасних досліджень багатьох наук.

♦ У сучасній культурології найбільш вживаним є погляд на культуру як сутнісну рису людського буття, складне ма­теріально-духовне поле самореалізації суб'єкта і соціаль­них груп, особливу саморегулюючу форму відтворення ро­зумного життя, як складову умову розвитку світу.

Кожна з наук, досліджуючи свій предмет, виходить з певних принципів. Останні поділяються на загальні, притаманні усім на­укам, та специфічні, що пов'язані з особливостями об'єкта дослі­дження.

♦ Принципи - найбільш довготривалі в часі, базисні в дослі­дженнях, стабільні в поведінці начала, що дозволяють сис­тематизувати і структурувати певні природні чи соціальні явища.

Зокрема, принцип невизначеності Ґейзенберга у фізиці, прин­цип презумпції невинності в юриспруденції, принцип емпіризму в соціології.

Культурологія як наука використовує такі загальні принципи, як принцип історизму та принцип науковості:

- принцип історизму вимагає, щоб аналіз явищ був адекват­ним до часу їх виникнення, висновки визначались історичною прогресивністю їх розвитку, а не кон'юнктурними політичними мотивами окремих індивідів чи соціальних груп;

- принцип науковості включає достовірність емпіричного ма­теріалу, повторюваність у часі і просторі результатів досліджень, можливість повторної перевірки, застосовність і результативність висновків у реальній практиці.

До специфічних принципів культурології відносять принципи ♦ системності, ♦ інтегративності та ♦ рівноправності. Перший з них забезпечує аналіз явища як елемента більш складної систе­ми, що дозволяє виявити складні взаємозв'язки між елементами, детермінантне поле чи певний культурний коридор явища. Дру­гий принцип набув особливої ваги в період науково-технічної революції, коли стало зрозумілим, що явища однієї науки не бу­вають відособленими від явищ суміжних наук. Принцип рівно­правності передбачає рівність усіх відомих концепцій, теорій, прогнозів при проведенні культурологічного аналізу.

У спеціалістів-культорологів ще не склався усталений погляд на функції культурології, їх значущість і послідовність. Однак аналіз функцій суміжних наук та особливостей самого предмету дослідження дає підставу навести наступну послідовність функцій культурології.

Якщо дослідницька функція притаманна більшості наук, то останні дві функції актуалізувались в другій половині XX ст., коли на порядок денний суспільних наук постали питання вироб­лення програм, проектів, прогнозів, прорахунку інваріантів сус­пільного розвитку.

♦ Отже, культурологія як наука виробляє системне бачення сучасних процесів світового розвитку, методологію аналі­зу і синтезу суспільних явищ, дає практичні рекомендації розв'язання складних проблем XXI ст., пов'язаних з поведін­кою великих мас людей, дезорієнтованих результатами сучасної науково-технічної революції, яка вивела людство в нове інформаційне суспільство. Нові функціональні залеж­ності, притаманні тільки культурологи, виводять дослід­ників у нову детермінантну систему, яка вимагає іннова­ційних рішень накопичених проблем.

Принципи та функції предмета культурології започатковують шлях дослідження. Рух цим шля­хом зумовлюється вибором ме­тодів. Метод дослідження в науці відіграє ключове значення, бо на­ближає дослідника до "істини". Сучасні гуманітарні науки виро­били цілу низку методів, які доз­воляють отримати більш-менш достовірні результати щодо явищ та перевірити їх на практиці. "Ме­тод " - слово грецького походжен­ня (methodos), дослівно означає "дослідження". В сучасному ро­зумінні це спосіб теоретичного або емпіричного одержання інфор­мації. Однак таке поняття методу є неповним. Метод - це на­самперед певна технологія дослідження, в якій чітко визначено послідовність кроків на шляху пізнання "істини".

Культурологія як теоретична дисципліна вимагає застосуван­ня певного узагальненого підходу, який би виступав, у свою чер­гу, методом вибору методів аналізу в залежності від вихідної гіпо­тези, покладеної в основу дослідження.

Як бачимо, культура належить до класу великих багатофунк­ціональних самоорганізуючих систем. Як цілісна система вона складається не просто з окремих елементів, а з великих систем­них утворень:

У свою чергу такі підсистеми утворюють ціле з особливостя­ми, які можуть бути відсутніми в окремих елементах. Наприк­лад, держави утворюють міждержавні організації, нова техніка, технологія ведуть до міжнародного розподілу праці.

Зрозуміло, що не кожна сукупність елементів може бути системою.

Найважливішою особливістю такого системного утворення, як культура, є наявність якостей, які не зводяться до простої суми якостей складових її підсистем.

Наприклад, об'єднання країн у боротьбі з міжнародним терориз­мом не дорівнює простій сумі зусиль кожної країни зокрема. Вини­кає якісно нова система з високою соціальною ефективністю.

Слово система грецького походження і означає ціле, що скла­дається із частин. "Ціле" виступає родовим поняттям.

♦ Отже, поняття системи відображає особливості не будь-якого, а лише певного виду цілого, де достатньо чітко проглядається єдність і де можна виділити складові. Якщо культурологія вивчає культурний розвиток як систему, то основні взаємозв'язані частини утворюють підсистеми, групи елементів, компоненти.

В культурології її підсистеми утворюють "єдине ціле" на різних рівнях аналізу. Це може бути теоретично-умовне сполучення, коли не видно реальної взаємодії і як "єдине ціле" вони спочатку існу­ють у нашій уяві. Наприклад, так буває, коли ми класифікуємо картини невідомих авторів, а пізніше знаходимо спільні риси, ха­рактерні для одного автора, який є відомим. Однак системою в класичному розумінні в культурології, як правило, називають послідовність таких об'єктів пізнання, які реально (видимо) коре­люють між собою.

Слід зазначити, що культурологи мають на увазі і певну упо­рядкованість елементів, їх послідовність за значущістю впливу на систему в цілому. Іншими словами, виділяють елементи як дос­татні, так і як необхідні для функціонування культурної системи.

Формування методу, в основі якого лежить поняття "система", започатковано в другій половині XX ст. Однак, вже в "Словнику іноземних слів" Міхельсона (вид. 7-е, 1877 р.) читаємо, що "систе­ма" є викладом науки в суворій послідовності, з'єднанням декіль­кох предметів, що діють за одними і тими ж законами. Автор однієї із перших теорій систем Людвіг Фон Берталанфі подав "си­стему " як множину елементів, що реально взаємодіють між: со­бою. Як бачимо, фундаментальну особливість системи, що була подана в "Словнику" 1877 р., в якій всі елементи діють за єдиними законами, було забуто більше як на півстоліття.

Зі зміною наукової парадигми в другій половині XX ст., коли стали зрозумілими складні взаємозв'язки, що існують між, на пер­ший погляд, різними явищами, формується особливий метод ана­лізу, який дістав назву системного.

♦ Сьогодні культурологія глибше пізнала реальність та складність культурних процесів, до яких раніше існував спрощений підхід. З урахуванням зміни уявлень про сутність людини в кінці XX - на початку XXI ст. системний метод аналізу культурології дозволяє, виділивши "загальне", що діє за єдиними законами, розкрити його зміст за допомогою існу­ючих методів, що використовуються при аналізі культури.

Дата добавления: 2014-01-07