Організація праці та її форми

Під організацією праці розуміють систему цілеспрямованих дій по об'єднанню, узгодженню, упорядкуванню діяльності людей в процесі виробництва.

Одним з найважливіших факторів, які визначають рівень ефективності виробництва поряд із прогресивною технікою і технологією, є раціональна організація праці.

Найбільша результативність живої праці досягається тоді, коли він організований на науковій основі, відповідно до вимог сучасної науки й техніки, передової практики. Тому сутністю НОП є створення й удосконалювання методів й умов всіх видів праці на основі новітніх досягнень науки й техники. НОП вирішує комплекс найважливіших завдань: економічних - підвищення продуктивності праці, найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів; психофізіологічних - усіляке оздоровлення й полегшення умов праці, підвищення змістовності й привабливості праці; соціальних - всебічний розвиток людини, перетворення праці в першу життєву потребу. У цей час, коли усе більше зростає значення інтенсивних факторів у розвитку виробництва, НОП здобуває особливе значення. Її необхідність визначається не тільки роллю в підвищенні ефективності виробництва, але й одночасно зростаючим значенням як соціального фактора.

На сучасному етапі основними напрямками НОП на промислових підприємствах є наступні:

1) поділ і кооперація праці;

2) раціональне розміщення кадрів;

3) раціональна організація робочих місць і їхнє обслуговування;

4) упровадження раціональних трудових процесів;

5) створення сприятливих умов праці;

6) установлення раціональних режимів праці та відпочинку;

7) організація виробничого навчання й інструктажу;

8) забезпечення трудової дисципліни;

9) організація нормування праці;

10) організація зарплати і матеріального стимулювання.

Головна задача організації праці - зростання продуктивності праці.

2. Поділ і кооперація праці.

Для досягнення високої продуктивності праці на підприємстві необхідно так розподілити різні види робіт між отделъными виконавцями, щоб забезпечити найбільш повну (оптимальну) завантаження їх роботою, що відповідає рівню кваліфікації працівників. Внутрівиробничий поділ праці може здійснюватися в різних формах і по різних ознаках.

Залежно від ролі у виробництві й характеру виконуваної роботи, тобто по функціональній ознаці, у складі промислово-виробничого персоналу розрізняють наступні категорії працівників: робітники, ІТП, службовці, молодший обслуговуючий персонал й учні.

З розподілом праці по ознаці складності й точності виконання робіт, тобто кваліфікаційній ознаці, зв'язана певна класифікація персоналу по професіях, спеціальностям і кваліфікації. Професія характеризує певний вид роботи в одній з галузей виробництва, що вимагає особливого комплексу знань і практичних навичок, необхідних для її виконання (наприклад, машиніст, слюсар).

Професії можуть диференціюватися по спеціальностях, що вимагає додаткових знань і навичок для виконання роботи на певній ділянці даної галузі виробництва (наприклад, слесарь-инструментальщп до, слюсар-збирач або машиніст казанів, машиніст турбін і т.д.). У зв'язку з технічним прогресом з'являються нові професії й спеціальності, а деякі старі професії відмирають (наприклад, кочегар на автоматизованому встаткуванні сучасних ТЕС).

Під кваліфікацією розуміється сукупність знанні й уміння виконувати роботи різної складності на окремих ділянках виробництва. Чим вище технічний рівень виробництва, тим вище вимоги до кваліфікації ігор сонала, що зобов'язаний не тільки володіти певними прийомами виконання виробничої роботи, але й знати основи технології, економіки й організації соответстиу-ющего виробництва. Функції робітників високої кваліфікації наближаються до функцій ІТП, знання й уміння при знаходяться ними протягом багатьох лет роботи на зробив стве, вимоги до їх загальноосвітньої й загальтехнічної підготовки безупинно зростають.

Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються вдосконалювання подолу праці, розширення трудових функцій і сполучення професій. Під розширенням трудових функцій розуміють виконання поряд з обов'язками по основній професії (спеціальності) окремих функцій, інших професій, що раніше виконують працівниками, (спеціальностей). Сполучення професії означає виконання протягом нормативної тривалості робочого дня поряд з роботами по основній професії робіт і по інший сполученої або по дпум і більше сполучених професіях.

Раціональна організація робочих місць сприяє підвищенню продуктивності праці. Робоче місце - це частина виробничої площі, закріплена за окремим робітником або бригадою робітників, оснащена всіма необхідними матеріально-технічними засобами для виконання певного виду робіт.

Для організації конкретних робочих місць використаються типові проекти. У типовому проекті організації робочого місця визначається призначення й приводиться характеристика робочого місця (професії й спеціальності, основна робоча поза, устаткування, виконувана робота й ін.) указуються застосовуване оснащення й технічна документація, планування робочого місця, схема зв'язку зі службами обслуговування, утримуються рекомендації про створення найбільш сприятливих умов праці (висвітлення, техніка безпеки, чистота, эстетическое оформлення) і т.п..

Кооперація праці на підприємстві полягає у встановленні раціональних виробничих зв'язків між виконавцями й виробничими підрозділами. Конкретні форми міжцехової кооперації праці залежать значною мірою від особливостей спеціалізації цехів і принципів їхньої організації. Міжцехові зв'язки можуть установлюватися в послідовності технологічного процесу. До міжцехової кооперації зі створення й підтримка системи обслуговування колективів основних цехів - забезпечення енергією, водою, стисненим повітрям, інструментом, ремонтними роботами.

Особливе місце у встановленні виробничих зв'язків між індивідуальними виконавцями займає бригадна кооперація праці. Виробничі бригади поєднують робочих однакових або різних професій, що спільно виконують єдине виробниче завдання й несучу колективну відповідальність за результати роботи. Бригади можуть створюватися, наприклад, для обслуговування й експлуатації великих і складних агрегатів, коли потрібно спільна погоджена робота різних виконавців при виконанні однієї й тієї ж роботи (обслуговуванні енергетичних установок) або при виконанні таких виробничих завдань, кожне з яких за умовами роботи не може бути чітко розподілене між окремими виконавцями (роботи з ремонту, монтажу й налагодженню), і в інших випадках залежно від виробничих умов. Виробничі бригади бувають двох видів: спеціалізовані, коли в бригаду включаються, як правило, робочі однієї професії, однакового або різного рівня кваліфікації, що виконують однорідні технологічні операції; комплексні, які складаються з робочих різних професій (спеціальностей), що виконують комплекс взаємозалежних, але різних по характері робіт.

Для раціонального використання даного технічного оснащення зони обслуговування потрібні систематичне підвищення кваліфікації персоналу, добре поставлений виробничий інструктаж кожного раббчего (вивчення прав й обов'язків, послідовності операцій при пуску й зупинці встаткування, порядку спостереження, регулювання й обслуговування встаткування, висновку в ремонт і виробництва оглядів устаткування, правил техніки безпеки й т.д.), систематична здача екзаменів із правил техніки безпеки, правилам технічної експлуатації електричних станцій і мереж, проведення противоаварийных тренувань.

Режими праці й відпочинку. Спільна праця вимагає погодженості дій у часі - по годинниках доби, дням тижня й більше тривалим періодам.

Передбачені правилами підприємства порядок чергування й тривалість періодів роботи й відпочинку називаються режимами праці й відпочинку. Раціональні режими праці й відпочинку повинні задовольняти потреби виробництва, ураховувати фізіологічні можливості людини- його працездатність й об'єктивна потреба організму у відпочинку, створювати умови для збереження здоров'я трудящих і всебічного розвитку людини.

Режим роботи підприємства передбачає кількість змін (у годинниках), тривалість робочого тижня (у днях) і загальний час роботи протягом певного календарного періоду (доби, місяця, кварталу, року). Відповідно до цього розрізняють режими праці й відпочинку: внутрізмінні, тижневі й річні.

Добовий режим роботи підприємства може бути однозмінним, двозмінним і трехсменным, При багатозмінній роботі виходи робітників регулюються графіком змінності, що визначає характер тижневих і річних режимів праці й відпочинку.

Основними параметрами графіка змінності є, тривалість робочої зміни; кількість бригад до змін; порядок і частота чергування в змінах; тривалість межсменного відпочинку, робочого періоду.

Експлуатаційне обслуговування встаткування ТЕС здійснюється оперативним персоналом цілодобово по трехсменному графіку чотирма вахтами. До складу вахти входить оперативний персонал по експлуатації котло-турбинного (казанового й турбінного й електротехнічного встаткування, приладів теплотехнічного контролю й автоматики теплових процесів, хімічного встаткування, устаткування топливоподачи.

Керівництво оперативним персоналом здійснюють начальник зміни електростанції й начальники змін відповідних підрозділів (цехів або ділянок) електростанції. Кожен працівник оперативного персоналу вахти відповідного підрозділу в межах своєї професії, кваліфікації й установленої норми обслуживния може виконувати роботи на всьому встаткуванні, закріпленому за підрозділом.

Персонал ділянок експлуатації встаткування покликаний забезпечувати надійну роботу й економічний режим використання встаткування. Він виконує наступні основні види робіт: прийом зміни відповідно до графіка обходу встаткування й оформлення рапорту; ведення режиму роботи встаткування відповідно до режимних карт і виробничих інструкцій; контроль за станом і режимом роботи встаткування за допомогою контрольно-вимірювальних приладів і шляхом обходів й оглядів устаткування; випробування встаткування й профілактичні роботи; пуск і зупинку встаткування відповідно до виробничих інструкцій.

Контрольні питання

1. У чому полягає сутність розподілу праці та її основні форми.

2. У чому полягає сутність кооперації праці та її види.

3. У чому полягає сутність організації праці та які її форми відомі у виробництві?

Література

Економіка підприємства: Підручник / за заг.ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2005.- 528 с., іл.. Экономика предприятия: Учебник для вузов / под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 2000.- 742 с.

Дата добавления: 2014-01-07