Міжнародний ринок банківського кредиту

Фінансування зовнішньоторговельних операцій	Фінансування ресурсами євроринку
– купівля /продаж валюти – фінансування міжнародних розрахунків – надання гарантій – консультації – факторинг – форфейтинг – лізінг	– операції на євровалютному ринку – операції на міжнародному грошовому ринку (дилінг); – операції євро кредитування – синдикативне євро кредитування – фінансування на ринку євроемісій

§ Факторинг – це купівля фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їхню інкасацію

§ Форфейтинг – це купівля на певний термін на встановлених умовах векселів та інших платіжних і боргових документів. У цих випадках банк купує цінні папери, виплачуючи експортеру еквівалент їхньої вартості готівкою з вирахуванням фінансової облікової ставки.

§ Лізинг – це різновид орендних операцій, що являє собою довготермінову оренду машин, обладнання, споруд виробничого призначення. Лізинг буває фінансовий та оперативний.

Євроринок – складова міжнародного фінансового ринку, сукупність операцій з активами між суб’єктами МЕВ в євровалютах.

Інструменти євроринку:

Ø євродепозити;

Ø єврокредити;

Ø євроноти;

Ø єврооблігації;

Ø евроакції.

Характерні риси євроринку:

• відсутність чітких географічних та часових меж;

• універсальність ринку зі здійсненням валютних, депозитних, кредитних операцій і операцій з купівлі-продажу акцій і прав на них;

• специфіка відсоткових ставок (за депозитами вони вище, а за кредитами нижче від національних), зокрема, на підставі LIBOR – середньої ставки на Лондонському міжбанківському ринку депозитів;

• високі бар’єри входження на євроринок внаслідок його монополізації;

• спрощена процедура здійснення угод.

Основні види єврокредитних паперів:

· Євроноти – це короткострокові боргові папери, які випускають корпорації в іноземній валюті на термін від 3 до 6 місяців для забезпечення середньострокових кредитів у європейських установах.

· Єврооблігації (євробонди) на відміну від євронот забезпечують довгострокове кредитування і випускаються на тривалий термін.

Види єврооблігацій:

· з фіксованою процентною ставкою;

· з плаваючою процентною ставкою, що коливається залежно від динаміки позичкового проценту на ринку;

· з індексованим процентом, який змінюється згідно з індексом цін на певні товари;

· змішані або гібридні, коли плаваюча ставка, досягаючи певного рівня, фіксується на ньому;

· конвертовані з правом обміняти їх на акції компанії-позичальника, якщо дивіденди по акціях перевищуватимуть проценти по облігаціях.

3.Основні міжнародні фінансово-кредитні організації:

Ø Міжнародний валютний фонд (МВФ );

Ø Група Світового Банку;

Ø Банк міжнародних розрахунків;

Ø Лондонський клуб кредиторів;

Ø Паризький клуб країн-кредиторів;

Ø Європейський інвестиційний банк;

Ø Європейський фонд валютного співробітництва;

Ø Європейський банк реконструкції та розвитку;

Ø інші регіональні установи.

Міжнародний валютний фонд (МВФ):

створений на конференції в Бреттон-Вудсі у 1944р., розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Відповідно до Уставу МВФ його офіційними цілями є:

· сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням;

· сприяння багатосторонній системі платежів і усуненню валютних обмежень;

· надання державам-членам коштів у іноземній валюті для урівноваження платіжних балансів;

· організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Група Світового банку об’єднує 5 пов’язаних між собою фінансових установ:

§ Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), створений першим на конференції в Бреттон-Вудсі у 1944р. працюючий з 1946 р.;

§ Міжнародну асоціацію розвитку (МАР);

§ Міжнародну фінансову корпорацію (МФК);

§ Багатостороннє агентство гарантій інвестиціям (БАГІ);

§ Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Головна мета діяльності СБ – сприяння країнам-членам у розвитку їх економіки через надання довгострокових кредитів (терміном до 20 років під гарантію урядів) і гарантування приватних інвестицій. До 1/3 кредитів надається на умовах спільного фінансування. Крім того, здійснюється страхування інвестицій від некомерційних ризиків (війна, націоналізація, громадянські заворушення). Також надаються консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім залучити приватні інвестиції.

Банк міжнародних розрахунків (БМР):

був створений у 1930 р. у Базелі (Швейцарія) для спрощення розрахунків по операційних платежах Німеччини і воєнних боргах. У сучасних умовах його основна функція – сприяння співробітництву центральних банків і розрахункам між ними. Об’єднує центральні банки 30 країн.

Паризький клуб країн-кредиторів розпочав діяльність у 1956 р. як неформальна урядова організація промислово розвинених країн, що розглядає проблеми врегулювання, відстрочки платежів по державних боргах країн. Керівником Паризького клубу традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Лондонський клуб – неформальна організація найбільших банків-кредиторів, що регулює проблеми реструктуризації приватних боргів. Переговори з боржниками, як правило, від імені і з дорученням інших банків веде один представник (банк). У рішенні конкретних питань беруть участь тільки ті банки, що мають найбільші вимоги до боржників із даної країни.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) створений у 1958р., надає кредити на термін від 20 до 25 років під найнижчу з можливих процентних ставок для освоєння відсталих регіонів, здійснення міждержавних проектів, модернізації галузевої структури виробництва, поліпшення систем зв’язку та охорони довкілля.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) створений у 1973р., надає кредити країнам – членам ЄС для покриття дефіциту платіжного балансу за умови виконання ними програми стабілізації економіки, а також виконує функції кредитно-розрахункового обслуговування.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) створений у 1990р., надає кредити країнам Східної і Центральної Європи при переході до ринкової економіки під великі проекти (вартістю не менше 15-17 млн. дол. США) в галузях енергетики, транспорту, зв’язку, охорони довкілля тощо. Перевага надається кредитуванню приватного сектора.

Інші регіональні банки розвитку:

· Міжамериканський банк розвитку (1949 р.), об’єднує 27 учасників з країн, що розвиваються, і з 16 розвинених країн;

· Азіатський банк розвитку, створений у 1966 р., об’єднує 31 країну, що розвивається, і 14 розвинених країн;

· Африканський банк розвитку, створений у 1964р., об’єднує 50 країн, що розвиваються, і 25 розвинених країн.

Дата добавления: 2014-01-07