Данило Галицький. 3.1. Боротьба за князівство

3.1. Боротьба за князівство.

3.2. Боротьба з «татарськими людьми»

4. Спадкоємці Данила Галицького

Під ударами монголо-татарів Київська Русь остаточно розпалася на окремі, залежні від завойовників князівства, і перестала існувати як держава. Однак естафету київської державності підхопило Галицько-Волинське князівство, яке стало безпосереднім її спадкоємцем.

1.Галицько-Волинське князівство – загальна характеристика.

Галицько-Волинське князівство виникло не стільки внаслідок розпаду Київської Русі, насамперед внаслідок місцевого розвитку, а пізніше — об'єднання двох князівств Галицького і Волинського. Особливістю цього князівства було те, що коли князівства Київської Русі дрібнилися на меньші – Галицько-Волинське навпаки збільшувало свою територію і в XIII ст. в апогеї своєї могутності ці об'єднані князівства охоплювали 90 % населення, що проживало в межах сучасних кордонів України.

Галичина розташована в східному передгір'ї Карпат, у верхів'ї річок Дністра і Прута. її спочатку заселяли племена дулібів, тиверців та білих хорватів. На сході вона межувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, також заселеної дулібами та білими хорватами. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу, їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі — товару, від якого залежала Русь.

2. Перші князі.

У 980—990 pp. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину і Волинь і приєднав їх до своїх володінь. Київським князям вдалося закріпити ці землі за своїми наступниками. Тому першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха. М. Грушевський вважав ці два князівства безпосередніми спадкоємцями політичної та культурної традиції Києва.
У процесі розпаду Київської держави першою відокремилася від Києва Галичина. Перший, кому вдалося зміцнити Галицьке князівство, був князь Володимирко (1123— 1153). Він підпорядкував своїй владі все князівство і згодом успішно протистояв намаганням київських князів впливати на розвиток подій у Галичині. Столицею він зробив Галич над Дністром, який знаходився на важливому торговельному шляху до Чорного моря.
Обдарований син Володимирка Ярослав Осмомисл (1153—1187) розширив кордони князівства аж до гирла Дністра, що у теперішній Молдові. Слава і авторитет Ярослава оспівується в «Слові про Ігорів похід». З піднесенням Галичини процвітали ЇЇ бояри. За Ярославового правління значно зріс їхній політичний вплив.
Ще більшу непокірність і незалежність галицькі бояри стали виявляти за владування сина Ярослава Осмомисла Володимира (1187—1198), останнього з династії Ростиславинів, що князювали ціле століття. Князь Володимир не любив радитись з бояр ам и. Вони виступили проти нього, примусивши князя тікати в Угорщину. Король Угорщини Андрій пообіцяв допомогти Володимирові, але, зайнявши Галичину, оголосив цю землю своєю. Народ повстав проти чужинців і, спираючись на нього, Володимир визволив свої землі від мадярів. Володимиру вдалося повернути галицький престол, але він відтепер ще більшою мірою залежав від волі бояр. Цей випадок став типовим протягом наступних 50 років, коли князі ворогували з боярами, а чужинці втручалися в це протистояння.
Незважаючи на піднесення Галичини, життя диктувало необхідність її об'єднання з Волинню. В 1199 р. волинський князь Роман Мстиславович, спираючись на підтримку дружинників, частину середніх і дрібних бояр та міщан, які були незадоволені могутністю великих бояр, зайняв Галич. Утворилося єдине Галицько-Волинське князівство. Це була важлива подія: виникнення нового сильного політичного організму на заході, що міг перейняти на себе спадщину від занепадаючого Києва. Важливо було й те, що Галицько-Волинська держава займала тільки українські землі. Це сприяло консолідації народу.
У внутрішній політиці Роман Мстиславович зосередив увагу на зміцненні княжої влади, тобто ослабленні бояр, багатьох із яких він відправив у заслання чи стратив. У боротьбі з олігархією він спирався на міщан та селян. Проте найбільшу славу Романові принесли його успіхи в зовнішній політиці. У 1203 р. він завдає поразки своїм суперникам із Суздаля й оволодіває Києвом. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське.
Щоб захистити українські князівства, Роман провів кілька дуже вдалих походів на половців. Разом з тим він заглибився далеко на північ у польські та литовські землі. У 1205 р. на польських землях Роман загинув (існує версія що він став жертвою змови підступних галицьких бояр). Територіальне об'єднання, яке він створив, проіснувало всього шість років. І все ж сучасники Романа на визнання його визначних досягнень називали його «Великим» і «повелителем усієї Русі».
Після смерті Романа його малолітні сини — Данило і Василько — разом з їхньою енергійною матір'ю опинилися у вигнанні. У справи Галицько-Волинського князівства почали втручатися Угорщина й Польща, що призвело до десятиліть міжусобної боротьби.

Дата добавления: 2014-01-07