Та міжнародної торгівлі

Завдяки діяльності україн­ських дисидентів визрівала ідея про не­обхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радян­ського суспільства.

Запитання і завдання

1. Назвіть основні вади і досягнення економічної реформи др. пол. 60-х років;

2. Поясніть причини кризи радянської системи за часів Л.Брежнєва;

3. Дайте характеристику причин виникнення і діяльності руху дисидентів.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

Тема 29. Україна в період “Перебудови” (1985-1991 рр.).

Після смерті Л.Брежнєва в 1982 р. нове керівництво партії - Ю.Андропов(1982-1984 рр.) та К. Черненко (1984-1985 рр.) - виявилося не в змозі належним чином відреагувати на вимоги часу.

Загальна криза суспільства загострюва­лася. Питання змін перетворилося в питан­ня життя чи смерті радянської системи. У березні 1985 р. новим генеральним секре­тарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачо­ва, з ініціативи якого в СРСР почалася пере­будова суспільства.

Періодизація перебудови

I. 1985-1988 рр. - період розробки кон­цепції перебудови і здійснення перших еко­номічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

II. 1988-1991 рр. - період активних полі­тичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Головними елементами цього курсу було визначено: науково-технічний прогрес, технічне переозброєння машинобудування, активізацію "людського фактора ".

Проведення економічних реформ

Етапи:

o Квітень 1985 р. - програма приско­рення соціально-економічного розвитку країни, яка передбачала:

ü до 2000 року створити виробничий по­тенціал, що дорівнював би вже створено­му за 70 років радянської влади;

ü вирішити традиційні соціальні пробле­ми - продовольчу, житлову, забезпе-чення населення товарами повсякденного вжитку.

У результаті: програма виявилася утопіч­ною і свідчила про нерозуміння керівницт­вом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхід­но було здійснити глибоку перебудову всьо­го господарського механізму.

Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку, продовжува-лося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.

o Червень 1987 р. - реформа М.Риж­кова - Л.Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінан­сування.

Були прийняті: " Закон про державне підприємство (об'єднання)", " Закон про кооперацію " та інші, які передбачали:

ü переведення підприємств на госпроз­рахунок;

ü утворення кооперативного сектора;

ü тісний зв'язок заробітної плати з ре­зультатами господарської діяльності;

ü сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін.

У результаті: реформа була непослідов­ною, половинчатою, проводилася невпев­нено і зазнала провалу. У 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення об­сягів суспільного виробництва. Національ­ний дохід України скоротився на 1,5%.

Непродумана фінансова політика при­звела до сплеску інфляції в країні.

Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

o Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до ре­гульованої ринкової економіки, яка з са­мого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного гос­подарства.

Реформа політичної системи

XIX партійна конференція (червень 1988р.) прийняла рішення про кардинальне рефор­мування політичної системи, закріпила курс на гласність.

Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, полі­тика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій. Ліквідація ст. 6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підрива­лися основи тоталітарного режиму.

Перебудовчі процеси сприяли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., яка призвела до неба­ченого забруднення біосфери, радіоактив­ного опромінювання тисяч людей. Аварія на ЧАЕС була справжнім по­трясінням для республіки, вона обумовила активізацію суспільного руху проти існую­чого режиму, проти Компартії України.

Відродження національно-визвольних процесів

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних про­цесів. Суспільно-політичний рух, що від­бувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

v 3 1985 по 1988 рр. суспільно-політич­ний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.

Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити "білі плями історії". Відбувалася реабілі­тація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали ви­никати в Україні (Товариство Лева, Україн­ський культурологічний клуб та інші), ви­магали оновлення соціалізму, гарантуван­ня прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

v У 1988 р. населення України перехо­дить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

Упродовж 1988-1989 рр. масово виника­ють неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсінська Спілка (сфор­мувалася на базі Української Гельсінської Групи), Товариство україн­ської мови ім. Т.Г.Шевченка, екологічна організація " Зелений світ ", антисталін-ське товариство "Меморіал ", студентське об'єднання "Громада" та інші.

Радикалізація політичних сил

У вересні 1989 р. була створена масова суспільно-політична організація "Народний рух Укра­їни за перебудову"(Рух) на чолі з І.Драчем. Рух швидко еволюціонуваввід поміркова­ної організації, яка прагнула співпрацюва­ти з владою з метою встановлення справж­ньої демократії, в антикомуністичну органі­зацію. Із назви Руху було вилучено слова "за перебудову", а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення україн­ської державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Укра­їні: сприяв активізації національно-визволь­ного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно свідомих сил.

Важливими чин­никами суспільно-політичного життя стали страйки, і демонстрації, мітинги, збори, політич­ні дискусії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легаліза­цію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовт­ні 1989 р. закону "Про зміни і доповнення Конституції Україн­ської СРСР" (йшлося, зокрема, про демо­кратизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між пред­ставницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону "Про мови в УРСР", який проголосив державний статус україн­ської мови.

Протистояння між реформаторськими і консервативними силами в КПРС

Комуністична партія виявилася неспро­можною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнору­вало вимоги опозиційних сил, процеси де­мократизації. Все це призвело до послаб­лення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Кри­тично мислячі комуністи у березні 1990 р. з метою демократизації партії утворили Де­мократичну платформу в КПУ. Їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтува­тися на Москву.

Виникнення багатопартійності

У 1990 р., після ліквідації статті 6 Кон­ституції СРСР та прийняття Верховною Ра­дою України постанови " Про порядок реє­страції громадських об'єднань " починаєть­ся формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська респуб­ліканська партія - УРП (на базі Українсь­кої Гельсінської Спілки). Всього ж у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них - Демократична партія України, Партія зелених України, партія Демократичного Відродження України та інші. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і неза­лежність України.

Нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, створювали передумови для завою­вання суверенітету і незалежності України.

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітар­них режимів, розпуск Організації Вар­шавського договору, послаблення міжна­родного впливу СРСР.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад.

Демократичний блок, очолюваний Ру­хом, (до блоку увійшли 43 громадські організації та групи) домігся значного успіху. Він здобув 1/4 мандатів в українському парламенті, переміг на виборах до місце­вих рад у західних областях України. Мо­нополія КПУ на владу похитнулася.

Демократичні сили у Верховній Раді створили парламентську опозицію - Народ­ну Раду (125 чол.) на чолі з І.Юхновським. Народній Раді протистояла прокомуністич­на більшість (300 депутатів), яку очолив О. Мороз.

Саме при такому розкладі політичних сил 16 липня 1990 р. Верховна Рада прий­няла Декларацію про державний суверені­тет України. Декларація проголосила не­від'ємне право українського народу на са­мовизначення, верховенство, самостій­ність, повноту і неподільність влади респуб­ліки в межах її території.

Історичне значення Декларації поляга­ло в тому, що вона поклала початок мир­ному процесу відродження незалежності України.

Проголошення незалежності України

Демократизація суспільного життя, на­міри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного до­говору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комітет з надзви­чайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою зако­лотники проголосили " врятування єдиної держави ".

Із усіх політичних сил України лише ке­рівництво КПУ стало на бік заколотників. Вже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної під­тримки заколоту.

Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імпер­ський характер СРСР і тоталітарний полі­тичний режим у ньому.

У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний до­кумент - "Акт проголошення незалежності України". Таким чином припинилося існу­вання УРСР і з'явилася незалежна держава - Україна.

1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента України. 90,3% грома­дян, які взяли участь у референдумі, під­твердили Акт проголошення незалежності України. Вибори президента проходили на альтернативній ос­нові. Президентом України став кандидат держ­апарату, колишній ідеолог КПУ Л. М. Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,6% виборців, що прийшли на виборчі дільниці.

Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо-історичного зна­чення.

Розпад СРСР та утворення СНД

Після спроби реакційних сил здійснити 19-21 серпня державний переворот вряту­вати СРСР виявилося неможливим.

Причини розпаду СРСР:

Ø Унітарний характер СРСР (фор­мально Радянський Союз був федерацією, але фактично ~ унітарною державою).

Ø Недоліки і помилки в національній політиці керівництва СРСР.

Ø Суперечливі непослідовні економічні реформи спричинили розбалансо-ваність народного господарства, поглиблення еко­номічної кризи.

Ø Процеси демократизації і гласності сприяли зростанню національної свідомос­ті й активізації національно-визвольних рухів.

Ø Ослаблення в процесі перебудови центральної влади КПРС, які забезпечу-вали єдність СРСР.

Остаточно центральна влада втратила авторитет після заколоту 19-21 серпня. Після провалу перевороту республіки проголосили свою незалежність.

8 грудня 1991 р. у Мінськупрезидент України Л.Кравчук, президент Росії Б. Єльцин, голова Верховної Ради Білорусії С.Шушкевич констатували, що вихід ре­спублік із складу СРСР і утворення неза­лежних держав стало реальним фактом і що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існу­вання. Вони підписали угоду про створен­ня Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої можуть приєднатися респуб­ліки колишнього СРСР та інші країни.

До складу СНД увійшло 11 республік, причому Україна - на правах асоційованого члена. За час існування СНД значних економіч­них і політичних результатів у його діяль­ності не досягнуто.

Запитання і завдання

1. Назвіть причини кризових явищ, що склалися у політичному та економічному житті України в сер. 80-х рр;

2. Поняття "перебудова", що виникло у сер. 80-х рр., з часом зазнало трансформації, набуло розпливчатості й невизначеності. Як би Ви визначили суть і зміст цього поняття?

3. Визначте основні напрямки політичних реформ М.Горбачова;

4. Які обставини викликали прийняття Декларації про державний суверенітет України?;

5. Обгрунтуйте історичне значення Акта проголошення незалежності України.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Історія України / За ред. Ю.Зайцева. - Львів,: 1996;

4. Історія України. Навчальний посібник / За ред. Б.М.Лановика. – К.: 1999.

Тема 30. Україна в умовах незалежності.

Період історії України з 1992 по 1996 рік був присвячений розв’язанню найважливіших завдань, що встають перед будь-якою державою, яка проголосила свою незалежність.

Першочергові завдання України

· Формування демократичної політичної системи.

· Становлення України як незалежної держави на міжнародній арені.

· Створення національної економіки.

· Відродження української національної культури, культур інших національ-ностей, що проживають у країні.

Створення демократичної політичної системи

Демократична політична система, як показав досвід цілого ряду країн світу, дозволяє щонайкраще вирішувати внутрішньополітичні питання. У 1992 році перед Україною постало завдання створення такого виду політичної системи. Для цього на основі демократичних виборів було необхідно сформувати органи державної влади, здатні забезпечити виконання волі більшості громадян - утвердження демократії, проведення радикальних ринкових реформ. Здійснити це можна тільки за умови реальної багатопартійності, дотримання політичних свобод громадян, а також їхньої високої політичної культури й активності. Через те, що Україна тривалий час була частиною тоталітарної держави (СРСР), не мала демократичних традицій, створення демократичної політичної системи проходило повільно, в умовах політичної боротьби. Крім того, серед політичних діячів і рядових громадян було чимало прибічників радянської політичної системи, недемократичних методів керівництва країною. Їхня позиція негативно впливала на процес демократизації. Але в цілому формування органів державної влади проходило в демократичних умовах:

Ø Вибори Президента, Верховної Ради, місцевих органів здійснювалися на альтер­нативній основі, були загальними, рівними, таємними.

Ø У засобах масової інформації широко висвітлювалися всі питання, пов'язані з форму­ванням органів державної влади.

Ø Політичні партії і громадські організації активно впливали на процес формування органів державної влади, висловлюючи свою точку зору, ведучи роз'яснювальну роботу серед населення.

Конституційний процес в Україні. Конституція 1996 р.

Конституційний процес (підготовка і прийняття Конституції) в Україні тривав з 1988 по 1996 р. Конституційний процес можна умовно розділити на кілька етапів:

1. 1988 - 1991 рр. У 1988 році Верховною Радою УРСР прийняте рішення про створення Конституційної комісії для підготовки проекту Основного Закону республіки, тому що Конституція 1978 р. застаріла. Конституційна комісія в травні 1991 р. представила парламенту для обговорення концепцію Конституції України, що передбачала:

o Створення президентської республіки.

o Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

o Створення президентських адміністрацій в областях (замість обласних рад).

o Збереження органів місцевого самоврядування (міських, районних, сільських).

o Уведення демократичної виборчої системи на основі багатопартійності.

o Формування професійного парламенту, що складається з депутатів-законодавців.

o Незалежність суддів і т.п.

Ця концепція зустріла різку критику з боку переконаних комуністів і націонал-радикалів і не була прийнята Верховною Радою. Конституційна комісія продовжила роботу.

2. 1992-1993 рр. У липні 1992 р. Конституційна комісія подала на розгляд Верховної Ради проект Конституції. У Верховній Раді виникло політичне протистояння між депутатами, думки яких розділилися на протилежні:

· Зберегти радянську систему. Цю точку зору висловили комуністи.

· Створити парламентську республіку. За формування такої політичної систе-ми виступали націонал-радикали.

· Створити президентсько-парламентську республіку. Цей варіант підтримала помірна опозиція.

Через те, що досягти розумного компромісу депутатам не вдалося, проект Конституції не був прийнятий. У Конституцію 1978 р. Верховна Рада внесла виправлення і зміни (часто вони суперечили одне одному).

3. 1994 — 1995 рр. У березні 1994 р. відбулися дострокові вибори Верховної Ради. Було обрано 338 (з 450 місць) депутатів. Більше 25% депутатів представляли КПУ. Більшість депутатів були безпартійними (170 чол.). Президентом України був обраний Л. Кучма. Верховна Рада затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. Верховна Рада під тиском Президента погодилася на прийняття Конституційного Закону. 8 червня 1995р. між Верховною Радою і Президентом був укладений Конституцій-ний Договір про основні принципи організації і функціонування державних органів влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції.

4. 1995-1996 рр. Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. Після тривалого і бурхливого обговорення, внесення виправлень Верховна Рада 28 червня 1996 р. прийняла нову Конституцію України.

Конституція України складена відповідно до кращих зразків міжнародного права. Вона складається з 161 статті. Статті об'єднані в 15 розділів.

Конституція визначила:

v Правовий статус України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави.

v Форма держави - республіка.

v Джерело влади - народ.

v Державна влада здійснюється на основі поділу на три гілки: законодавчу (Верховна Рада), виконавчу (Кабінет Міністрів), судову (система судів, Прокуратури, Конституційний суд).

v Державна мова - українська.

v Державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

v Права, свободи, обов'язки громадян України.

v Порядок проведення виборів органів влади.

v Функції всіх галузей влади.

v Правовий статус Президента України - глави держави, гаранта Конституції; порядок його обрання.

v Територіальний устрій України як унітарної держави.

v Правовий статус Автономної Республіки Крим.

v Права й обов'язки органів місцевого самоврядування, тощо.

Прийняття Конституції - найважливіша історична подія. Конституція законо-давчо закріпила демократичні завоювання народу України.

Сучасне політичне життя України

У центрі політичного життя в другій половині 90-на поч. ХХІ століття були вибори народних депутатів України, Президента України, гостре політичне протистояння, що виникло у Верховній Раді між лівими і центристськими партіями, конфронтація Верховної Ради з Президентом і урядом.

Протистояння між президентсько-урядовими колами (Президент Л.Кучма та Прем’єр-міністр В.Янукович) і опозиційними національно-демократичними рухами (їх уособлювали кандидат у Президенти України, колишній голова уряду і Національного банку В.Ющенко та Ю.Тимошенко) особливо загострилися під час президентської виборчої кампанії осені 2004 року, що кінець-кінцем призвело до подій, які отримали назву “Помаранчева революція”.

Міжнародна політика незалежної України

Основи міжнародної політики незалежної України були визначені в Декларації про державний суверенітет України, у розділі «Міжнародні відносини», це: активне сприяння процесу зміцнення миру і міжнародної безпеки, дотримання норм міжнародного права, розвиток співробітництва і добросусідства з країнами світу, участь у різних формах загальноєвропейського процесу. Україна проголосила себе нейтральною державою, такою, що не бере участь у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщати ядерну зброю.

У 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України», у яких були закріплені основи міжнародної політики країни, проголошені в Декларації про державний суверенітет України. У 2003 році були прийняті нові “Основні засади внутрішньої і зовнішньої політики”, в яких однією з основних цілей зовнішньої політики проголошено вступ до НАТО.

Україна була визнана як незалежна держава 150 країнами світу; більше 100 країн світу встановили з Україною дипломатичні відносини.

Україна підписала ряд документів, відповідно до яких вона одержала статус без'ядерної країни; Договір про стратегічні наступальні озброєння (1991 р.), Лісабон­ський протокол до нього (1992 р.), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1994 р.).

Уряд України погодився на без'ядерний статус за умови твердих міжнародних гарантій безпеки, територіальної цілісності нашої держави. У 1994 р. Україна, США, Великобританія, Росія підписали Меморандум про гарантії безпеки Україн и у випадку приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Україна стала учасником загальноєвропейських процесів, активно співробітничає з державами СНД, Європейської співдружності, НАТО, веде активну роботу в ООН і інших міжнародних організаціях.

У 1992 р. Україна стала членом Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції.

У 1997 р. Україна змогла вирішити проблему розділу Чорноморського флоту і статусу м. Севастополя. Це питання тривалий час ускладнювало взаємини України з Росією, викликало претензії країн одна до одної. Воно було вирішене після підписання угоди про Чорноморський флот і Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією. Обидві країни визнавали існуючі кордони. Росія визнала право власності України на майно колишнього Чорноморського флоту СРСР. Флот був поділений нарівно. Росія одержала право на оренду земельних ділянок і розташованих на них об'єктів берегової інфраструктури, а також акваторії бухти в Севастополі і Феодосійському порту для базування російського флоту. Росія зобов'язалася відшкодовувати витрати на базування своїх військ і вартість переданих Росії кораблів, судів, плавзасобів.

Основні тенденції розвитку економіки України

Зміцнення незалежності держави можливо тільки за умови створення економіки, яка динамічно розвивається, забезпечує потреби держави. Вирішення цієї задачі було складним і тривалим. Незважаючи на значні зусилля уряду, господарських працівників, громадян, економічна ситуація в Україні дотепер залишається напруженою.

Економіка України пройшла у своєму розвитку кілька періодів:

I. 1991 - 1996 рр. 1. Наростання кризових явищ: скорочення виробництва, банкрутство підприємств, розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, зростання інфляції і зовнішнього боргу Росії, безробіття, невиплати зарплат, пенсій, допомог, розгул економічної злочинності, наростання криміналізації економіки, пограбування внутрішнього ринку України в результаті відсутності митниць і належного контролю з боку держави. 2. Спроби проведення економічних реформ і виходу з кризи: створення умов для розвитку різних видів власності, підприємницької діяльності, господарської самостійності підприємств.

II. 1996 - 1999рр. 1. Прискорення ринкових реформ. Початок стабілізації фінансової сфери (у 1996 р. була введена національна валюта - гривня, знизилася інфляція). 2. У цілому стан економіки продовжує залишатися важким, кризовим.

III. 1999 - 2002рр. Деяка стабілізація економіки: зменшення інфляції, скорочення спаду виробництва, зростання зайнятості населення, насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва, у тому числі і сільського господарства, початок освоєння ряда галузей світового ринку. Але економічне становище продовжує залишатися несталим. Технічне оснащення багатьох галузей не відповідає світовому рівню. Низький рівень зарплат викликав бідність населення, що визначила низьку купівельну спроможність громадян. Це перешкоджає розширенню вітчизняного виробництва.

IV. 2003 - 2007рр. – зростання економіки, при досить повільному зростанню рівня життя і збереженні старої промислової інфраструктури.

Причини економічних проблем 90-х років

Труднощі створення національної економіки пояснюються багатьма причинами. Національну економіку довелося створювати в несприятливих умовах. Напередодні розпаду СРСР економіка держави в цілому і союзних республік знаходилася в глибокій кризі. Ринкові реформи, що почалися в середині 80-х років, не були доведені до кінця. Уряд незалежної України, поклавши собі за мету створення могутньої національної економіки на основі соціально орієнтованих ринкових реформ, тривалий час не міг не тільки вирішити цю задачу, але й вивести країну з хаосу економічної кризи. Багато в чому це пояснювалося тим, що у Верховній Раді не було єдності думок із приводу економічної політики України, а в уряду - необхідного досвіду проведення ринкових реформ. Тому Верховна Рада спізнювалася з прийняттям необхідних законів, а заходи уряду, здійснювані в галузі економіки, виявилися недостатніми для успішного виходу з кризи і створення розвинутої економіки. Непідготовленим до нових економічних умов виявилося і все суспільство, що звикло до соціалістичних стереотипів.

Крім внутрішніх обставин, оздоровленню української економіки перешкоджали зовнішні фактори:

· Несправедливо було розділене майно СРСР між колишніми союзними республіками (Держбанк, золотий і алмазний фонди стали власністю Росії).

· У Росії також відбувалася економічна криза. Це погіршувало ситуацію в Україні, тісно пов'язаної з російською економікою.

· В Україні немає достатньої кількості енергоресурсів (нафта, газ). Україна змушена експортувати нафту і газ, ціни на які у 90-ті роки зросли, особливо в Росії і Туркменістані, які є основними постачальниками цієї сировини.

Досягнення України в проведенні ринкових реформ

1. Удалося законодавчо і практично сформувати багатоукладну економіку.

2. Багато підприємств, переборовши кризу, вийшли на новий рівень виробництва, почали освоювати світовий ринок.

3. Удалося створити достаток промислових товарів і продуктів харчування.

4. Почали створюватися фермерські (індивідуальні) господарства на селі. У 2002 р. був прийнятий Закон про землю, який передбачає розвиток приватної власності на землю.

5. Була введена національна валюта - гривня (1996 р.), вдалося зберегти відносно твердий курс гривні.

Етносоціальні процеси

Економічна криза 90-х років супроводжувалася негативними етносоціальними про­цесами:

v Швидке зниження народжуваності;

v зменшення тривалості життя.

v Погіршення вікової структури населення.

v Зміна соціального складу населення: чисельність робітників, селян, інтелігенції зменшилася, тому що відбувся відтік людей, особливо молодих, з виробництва, із села, науки, культури, освіти. У результаті відбувається масова дискваліфікація населення, маргіналізація1 багатьох його верств (особливо безробітних).

v Різке падіння рівня життя людей.

v Загострилася соціальна ситуація в результаті різкої соціальної диференціації на «бідних» і «багатих» (часто ця диференціація відбувалася не відповідно до трудового внеску і таланта). «Бідних» у країні багато, а «багатих» - вузьке коло; різниця в матеріальному рівні надмірно велика.

Уряд України протягом 90-х років докладав зусиль для вирішення етносоціальних проблем, але нестача коштів, необхідність вживання екстрених заходів в інших сферах затримали цей процес.

Міжнаціональні відносини

Україна - багатонаціональна держава. За переписом 1989 р. процентне співвідношення національного складу України було таким:

ü Українців - 72,6% населення (37,4 млн);

ü Росіян - 22%.

ü Євреїв, білорусів, румунів, молдаван, болгар, поляків, угорців, татар і інших - 5,4%. Неукраїнське населення за чисельністю підрозділяється на п'ять груп.

З перших днів незалежності Україна проголосила рівноправність усіх громадян державинезалежно від їхньої національності. Досягнення політичного консенсусу (згоди) між націями, вирішення національних і міжнаціональних проблем завжди було в центрі уваги уряду. В Україні почала створюватися законодавча база, що регулює міжнаціональні відносини. Верховна Рада прийняла:

· Декларацію прав національностей України, що гарантує всім народам, національним групам рівні економічні, політичні, соціальні, культурні права.

· Закон «Про національні меншості в Україні». Закон передбачає право кожного народу на створення культурно-національної автономії, розвиток своєї національної культури, сповідання своєї релігії, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки тощо.

Народ і уряд України змогли уникнути національних конфліктів.

Екологічні проблеми

Екологічні проблеми виникли в союзних республіках СРСР ще в 80-ті роки в зв'язку з промисловим забрудненням навколишнього середовища, спорудженням гідро­електростанцій, водоймищ, вирубкою лісів, надмірною хімізацією сільського господарства тощо. Екологічну ситуацію в Україні різко погіршила Чорнобильська аварія, наслідком якої було радіоактивне забруднення частини території України. До моменту набуття Україною незалежності екологічні проблеми перетворилися в екологічну катастрофу.

У середині 90-х років промислове забруднення території України трохи зменшилося через зупинку деяких підприємств, скорочення обсягів продукції, що випускається. Але в цілому ситуація продовжує залишатися кризовою.

Релігійне життя в Україні

В Україні до 2000 р. нараховувалося близько 100 різних релігійних конфесій. Найбільш великими релігійними організаціями України є такі:

· Українська православна церква (підлегла Московському патріархату);

· Українська православна церква (Київський патріархат);

· Українська автокефальна православна церква;

· Українська греко-католицька православна церква;

· Римсько-католицька церква;

· Союз євангельських християн-баптистів;

· Союз християн віри євангельської (п'ятидесятники);

· Церква адвентистів сьомого дня;

· Релігійна організація Свідків Ієгови;

· Релігійні громади християн євангельської віри поза союзами;

· Реформаторська церква Закарпаття;

· Релігійні громади іудейського віросповідання;

· Релігійні громади мусульман.

Релігійний плюралізм, терпимість до представників іншого віросповідання - необхідні складові частини демократизації суспільства. У незалежній Україні було зроблено все, щоб забезпечити громадянам реальну свободу совісті, віросповідання: прийняті відповідні закони, здійснений контроль за їхнім виконанням.

Це допомогло зберегти релігійний мир в Україні. Хоча між релігійними конфесіями і виникали конфліктні ситуації.

Складним іспитом на шляху релігійного миру став конфлікт, що виник між право­славними конфесіями.

Після проголошення незалежності України стала популярною ідея створення окремої від Московського патріархату церкви. Митрополит Київський і Галицький Філарет почав цю роботу. Але патріархОлексій II виступив проти.

Прихильники Філарета створили в 1992 р. Українську православну церкву Київського патріархату, до складу якої ввійшла Українська автокефальна православна церква. Але в 1993 р. Українська автокефальна церква була відновлена противниками її об'єднання з Українською православною церквою Київського патріархату.

Таким чином, українське православ'я розкололося на три гілки, між якими є протиріч­чя, але з кінця 90-х років вони не виходять за законодавчі, морально-етичні рамки.

У рамках закону вирішується й інша серйозна проблема: у 90-ті роки в Україні почали з'являтися нові нетрадиційні релігії, деякі з яких проповідували антигуманні ідеї чи використовували жорстокі методи при проведенні релігійних обрядів (наприклад, так зване Біле братство). Закон України не дозволяє діяльність таких організацій, тому вони однозначно підлягають розпуску.

Культурні процеси в Україні

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років культура вперше за більш ніж 70 років позбулася ідеологічного підпорядкування комуністичної партії. Це створювало умови для національного відродження культури.

Але економічна криза 90-х років, зменшення можливості держави повною мірою забезпечити розвиток культури поставило її в принизливу залежність від приватного комерційного фінансування. Ситуація, що склалася в культурному і духовному житті суспільства, тривожна, потребує вживання термінових заходів по створенню необхідної матеріальної бази, без якої подальший розвиток і збереження культури України стане неможливим.

Незважаючи на важкі економічні умови в українській культурі 80-х - 90-х років відбулися певні позитивні зміни. На цих нових тенденціях зупинимося докладніше.

Утвердження принципів плюралізму в культурі:

· Звільнення культури від диктату комуністичної ідеології. Свобода духовного розвитку людини.

· Розмаїтість художньої творчості, духовного життя суспільства.

· Визнання новаторських форм у мистецтві.

Національне відродження культури:

ü Ліквідація «білих плям» української історії, культури.

ü Повернення читачам раніше заборонених творів.

ü Визнання творчості багатьох майстрів мистецтв.

ü Українізація.

ü Розширення сфери вживання української мови.

Зміни в системі освіти:

v У 1988 р. розпочата і продовжується реформа системи освіти на принципах демокра­тизації всього навчально-виховного процесу.

v Створено навчальні заклади нових типів: ліцеї, гімназії, школи з поглибле-ним вивчен­ням певних дисциплін, приватні школи.

v Відкриття нових вузів (наприклад, Києво-Могилянська академія).

v Відкриття комерційних ву зів.

v Уведення платного (контрактного) прийому на навчання.

v Уведення системи державного ліцензування вузів (надання права на освітню діяль­ність) і акредитації (визначення рівня освітньої діяльності вузів).

v Гуманізація освіти (зміни у викладанні суспільних наук за обсягом, формою, змістом з метою освоєння студентами загальнолюдських цінностей).

Запитання і завдання

1. Назвіть основні тенденції культурних процесів в сучасній Україні;

2. Які зміни відбулися в релігійній і мистецькій сфері? Чому?;

3. Чому зберігається кризовий стан української культури?

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2001;

2. Історія України / За заг. ред. В.Смолія - К.: 2000;

3. Історія України / За ред. Ю.Зайцева. - Львів,: 1996.

Дата добавления: 2014-01-07