Міжнародне регулювання повітряних перевезень

Міжнародне регулювання у сфері залізничного транспорту

Найстарішою організацією у сфері міжнародних залізничних перевезень є Міжнародний союз залізничних шляхів, який був створений у 1922 р. Мстою цього союзу є поліпшення умов будівництва та функціонування залізничного транспорту в міжнародному і внутрішньому сполученні країн-учасниць.

До основних конвенцій, які регламентують комерційно-організаційні питання здійснення міжнародних залізничних перевезень, відносяться:

- Міжнародна конвенція про перевезення вантажів по залізницях (Берн, 1890 р.), а також її нова редакція - Конвенція про міжнародні перевезення залізницею (1980 р.);

- Угода про міжнародне вантажне сполучення.

У 1945 р. була створена Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА). Це міжнародна міжурядова організація, яка об'єднує 127 авіакомпаній із 86 держав світу. ІАТА займається переважно комерційними питаннями діяльності авіапідприємств, розробкою рекомендацій з рівня, побудови та правил застосування тарифів, затвердженням єдиних правил авіаперевезень тощо.

Міжнародну організацію цивільної авіації було створено згідно з Чиказькою конвенцією (1947 р.), яка регламентує використання повітря­ного простору в транспортних цілях.

ІНКОТЕРМС

Тлумачення базисних умов поставки вантажів у міжнародній практиці здійснюється відповідно до Міжнародних стандартних умов поставки «Інкотермс — 2000» (місце, термін, спосіб поставки, розподіл ризику, страхування). В «Інкотермс — 2000» представлено 13 базисних умов поставки, кодові назви яких узгоджені з Європейською економічної комісією ООН. Усі базисні умови класифіковано за чотирма категоріями з урахуванням відмінностей в обсягах зобов'язань контрагентів з доставки товару.

До першої групи входить Е-умова (ЕХW) — „Франко-завод”. Ця умова передбачає мінімальний ризик для продавця. Відповідно до неї продавець тільки відвантажує товар покупцеві на своєму підприємстві або складі і не несе відповідальності за його транспортування. Всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою до місця призначення, несе покупець.

Другу групу становлять F-умови: FСА („Франко-перевізник”), РАЗ {„Франко вздовж борту судна”) і РОВ {„Франко-борт”). Обов'язки продавця за цими умовами полягають у поставці товару перевізнику, вказаному покупцем.

До третьої групи входять С-умови СFR.: („Вартість і фрахт”, СІР („Вартість, страхування і фрахт”), СРТ („ Перевезення оплачене до...”, СІР („ Перевезення та страхування оплачені до...”). Вони передбачають укладення продавцем договору на перевезення товару, але без ризику його втрати або пошкодження.

Четверту групу складають D-умови: DАF („Поставлено на кордон”), DЕS („Поставлено франко-судно”), DЕQ („Поставлено франко-причал”), DDU) („Поставлено, мито не сплачене”), DDР („Поставлено, мито сплачене”). За цими умовами продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з поставкою товару в країну покупця.

Деякі умови «Інкотермс — 2000» визначають вид транспорту, який може застосовуватися для виконання контракту, інші умови передбачають декілька видів транспорту, а ряд інших - будь-які види.

«Інкотермс — 2000» застосовують головним чином у тих випадках, коли товари продають з поставкою через національні кордони. Однак на практиці на них посилаються і в договорах купівлі-продажу при операціях на внутрішньому ринку. При цьому застереження, що відносяться до експорту чи імпорту, стають зайвими.

ЛІТЕРАТУРА

1. Логистика. Учебник. Под ред. проф.Б.А. Аникина, 352с., Москва ИНФРА-М 2000г.

2. И.И.Бажин Логистика, 239с., Харковь „КОНСУМ” 2004г.

3.К.М. Таньков, О.М. Тридід, Т.О. Колодизєва. Виробнича логістика, 347с., Харків, ВД. „Інжек”, 2004р.

Дата добавления: 2014-01-07