Виникнення освіти для дівчат

У другій половині ХХ століття стислі науки і технологія сягнули високого рівня особливо в США і Японії. Тут можна згадати такі ділянки, як прикладна матема­тика, теоретична фізика і комп’ютерна технологія.

В Історії мали місце різні системи класифікації наук.

Традиційно університетська система наук поділялася на чотири основні напрямки теологію, філософію право І медицину.

У другій половині ХХ століття можемо завважити різні системи класифікації наук по університетах світу Згадані системи залежать від наукової традиції, котра панує в даній державі, культурно-наукового розвитку суспільства та рівня економічного розвитку. Я тільки згадаю про деякі системи, прийняті у найбільш ві­домих університетах США. Тут наукові дисципліни є згуртовані в чоти­рьох ділянках

А/ Біологічні науки агрокультура, біохімія, біологія, бютехніка, еко­логія, ентомологія, фармакологія, фізіологія, зоологія медицина, мік­робіологія, молекулярна біологія молекулярна біофізика, неврологія розвитком біологія

Б/ Фізичні науки біомедична технологія, геологія, електроніка, фізи­ка, хімія, кераміка, кібернетика комп'ютерне знання, математика, ме­теорологія, радіологія статистика

В/ Гуманістичні науки філософія. Історія, Історія мистецтва, класич­ні науки (гебрейська, грецька латинська), мови, мовознавство, музикологія, психолінгвістика

Г/ Суспільні науки: антропологія, географія, економіка, криміноло­гія, дефектологія, педагогіка, політологія, психологія, право.

ВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ УНІВЕРСИТЕТІВ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ

У зв'язку з необхідністю поширення знань і з економічним розвитком Європи в ХІІ-ХІІІ ст. почала складатися особлива фо­рма вищих навчальних закладів - університети (від лат. "ипі\'ег5іїа5' - сукупність). Це були небачені раніше корпорації вчителів-магістрів та учнів-школярів. Університетська вчена спі­льнота - аналог цеху середньовічних ремісників: школяр - учень, бакалавр - підмайстер, магістр чи доктор - майстер. Навчаючи вчитися - формула середньовічної освіти. Сьогоднішній учень - завтра вчитель, сам був не проти повчитися на вченого майстра.

Вчені люди, які мандрували Європою в цей час, стали звич­ним явищем. Серед них значну частину складали так звані ваганти (від латинського дієслова "\'а§агі'' — бродити), які являли собою культурну верхівку середньовічного учнівства. Це були шукачі кращої школи з кращою ученістю. Про них казали, що вони збирають знання по школах, як бджоли свій мед по квітах". Університети виникали по всій Європі: у Болоньї (1158), Окс­форді (1168), Парижі (1200), Кембриджі (1209), Празі (1348), Кракові (1364) та в інших містах.

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так зва­ні факультети (від лат. "/асиїїах"- здібності).

Пізніше під словом "факультет" почали розуміти те відділення університету, на якому викладалась та чи інша галузь знань.

Університети мали чотири факультети. "Молодший", або "артистичний" (від лат. "а/У - мистецтво) - найбільш численний. Це був загальноосвіт­ній факультет зі строком навчання 5-7 років, протягом яких ви­вчались "сім вільних мистецтв". Крім того

було ще три "стар­ших" факультети: медичний, юридичний, богословський (строк навчання 5-6 років), на які студентів приймали лише по закін­ченні "артистичного" факультету.

Таким чином, навчання мало приблизно такий вигляд.До п'ятнадцяти років хлопець навчався латинській мові, читанню, письму та рахунку в монастирській чи місцевій школі. По закін­ченню школи він - учень університетського магістра загальноос­вітнього факультету, тобто "семи вільних мистецтв". Це відбу­валося протягом двох років. Юнака вчили Аристотелевій логіці та фізиці, залучали до участі в студентських диспутах, а потім випробували на ступінь бакалавра.

Наступні два роки відводили­ся на слухання лекцій з метафізики, психології, етики, політики (знову ж таки за творами Аристотеля). Вивчалась космологія і математика. Далі студент починав вчителювати. Він ставав помі­чником магістра, який вів диспути, де виступав у ролі відповіда­ча. Результат цієї праці - іспит на ступінь ліценціата.

Перша лек­ція в новій якості - і він вже магістр мистецтв. Ще два роки мо­лодий викладач навчає студентів, але й навчається сам. Двадцять один рік - початок кар'єри магістра, а за плечима вже шість років університетської науки. Паралельно з обов'язковою дворічною викладацькою діяльністю можна було починати слухати курс якогось "старшого" факультету.

Там свої правила іспитів, свої вікові межі. Після іспитів одержували ступінь магістра права, медицини чи теології. Але, щоб навчати теології, потрібно було, щоб вчителю виповнилось 34 роки, і щоб цьому передували вісім років навчання. Навчатися на богословському факультеті було найважче. Одних тільки бакалаврів треба було одержати трьох видів: бакалавр Біблії, бакалавр сентенції та повний бакалавр.

Для того, щоб здобути вище звання "доктора наук", потрібно закінчити повний курс навчання в університеті (11-13 років).

Основними методами навчання в університетах були лекції і диспути; студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи - трактати. Лекція являла собою читання тексту, який ви­вчався, та пояснення цього тексту у вигляді коментарів до нього або до його окремих частин.

Другою формою навчання був дис­пут, основою якого було питання для обговорення. Тезу обирав магістр. Заперечення висував або він сам, або його студенти (в тому числі й ті, що випадково потрапили на диспут).

Середньовічні університети "були автономними установами, які мали органи самоврядування. Ректор університету обирався на загальних зборах і, теоретично, ним міг стати навіть студент. Завдяки своєму статусові, університети відігравали значну роль у розвитку культури, руйнуванні феодальної обмеженості.

Виховання та освіта жінок в епоху середньовічного феодаліз­му мали жорсткий кастовий характер. Дівчата знатного похо­дження виховувались в сім’ї під наглядом матерів чи спеціальних виховательок. Подекуди їх навчали читанню та письму ченці з найближчого монастиря. Широко практикувалось також віддава­ти дівчаток із заможних сімей на виховання до жіночих монасти­рів, де вони знаходилися протягом кількох років.

Багато хто з юних вихованок залишали монастир вже для то­го, щоб вийти заміж за волею батьків. Тому все навчання в мона­стирях було підпорядковане підготовці жінки до виконання її ос­новної функції: бути гідною дружиною, матір'ю, господинею. В монастирі дівчат навчали латинській мові, знайомили з Біблією, привчали до шляхетного поводження в світі. Молоді жінки пови­нні були навчитися танцювати, вишукано схилятися в реверансі, грати на лютні та клавесині, підтримувати бесіду на визначену тему з двома чи трьома подругами.

До змісту навчання входило навіть оволодіння мистецтвом користування віялом. Далі їх зна­йомили з основними правилами ведення домашнього господарст­ва. Передбачаючи лихі часи, які можуть спіткати будь-яку з ви­хованок, дівчат змушували виконувати і так звану "чорну робо­ту". Вони по черзі працювали на кухні і в пральні, запалювали і чистили світильники, прибирали та мили підлогу. І, нарешті, в монастирі майбутні "зірки" світського суспільства одержували елементарні відомості з історії та географії, викладені досить су­хо, з міфології, арифметики, теології та латини.

Отже, можна зазначити, що в епоху Середньовіччя освіче­ність серед жінок-дворянок була розповсюджена набагато шир­ше, ніж серед чоловіків-лицарів. В деякій мірі це пояснюється тим, що католицька церква намагалася вплинути на світських феодалів через їхніх дружин, які були виховані в монастирях в дусі релігійності. Недарма серед приданого дівчини з сім'ї фео­дала обов'язково були книги релігійного змісту.

ВИЩА ОСВІТА В США Країна. Єдина демократична наддержава світу має територію 9,363 мли. км2 і населення близько 260 млн. чоловік. Хоч майже половину території займають високі плато і гори, решта має таку високу біопродуктивність, що США є головним експортером зерна і багатьох інших продуктів сільсь­кого господарства.

Відразу після Другої світової війни США продукували більше, ніж решта світу. Хоч нині їх економічна перевага в обсязі й різноманітності продукції над рештою конкурентів менш відчутна, вона залишається разючою у га­лузі інформації, поширення своєї культури, нарешті у написанні наукових статей (частка США складає понад третину світової), друкуванні книг, створенні баз даних і розгалужених електронних мереж. У ці успіхи країни величезний внесок зробила насамперед система вищої освіти і науково-дослідні заклади.

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Вища освіта з'явилася на тери­торії сучасних США зусиллями емігрантів-європенців, які 1636 р. створили Гарвардський коледж, за зразком якого падалі формувалися заклади місце­вого значення і невеликим контингентом студентів з багатих верств насе­лення.

Серйозна розбудова масової багаторівневої системи освіти у другій по­ловині XIX сторіччя була викликана об'єднанням країни і швидкою індус­тріалізацією. За європейськими зразками створювалися нові університети, набагато розширилися й демократизувалися старі коледжі. Важливе зна­чення мало створення законодавчої бази, яка сприяла розвитку масової освіти, а також запозичення досвіду тих країн, що випереджали США за розвитком освіти (Англія, Німеччина, Франція). У 1876р. створена перша в країні аспірантська школа Джона Гопкінса, програми якої забезпечували підготовку науковців високого рівня. Талановита молодь скеровувалася на докторські студії в Європу і впродовж кількох десятиліть американські аспіранти кількісно істотно переважали представників інших країн у кра­щих університетах Берліна. Геттінгена, Лондона і Парижа.

XX сторіччя стало часом постійного розширення й урізноманітнення системи вищої освіти в США. На відміну від інших країн, великої популяр­ності набули програми 2-3-річної спеціалізованої підготовки у місцевих і молодших коледжах, які давали змогу порівняно дешево і швидко готувати до ефективної практичної роботи широкі контингенти молоді. Завдяки цьому США постійно перебували й утримуються зараз у числі світових лі­дерів з охоплення населення різними видами після середньої освіти. Сере­дину 90-х років країна зустріла з майже 4000 ліцензованих закладів вищої освіти різного рівня й близько 14 млн. студентів (1/3 закладів і понад 1/5 студентів планети).

Особливістю США є й те, що, крім освітніх і наукових функцій, їх закла­ди вищої освіти виконують важливі соціально-культурні завдання (програми неперервного навчання, перепідготовки безробітних, консультаційні й експертні послуги, падання курсів різного змісту і тривалості усім, хто ці­кавиться новим і прагне самовдосконалення).

Американські Закони визначають, що незалежно від підпорядкування всі за­клади вищої освіти повинні вважатися автономними об'єднаннями під загаль­ним наглядом усього суспільства (федерального уряду і урядів штатів як розподілювачів коштів за встановленими законами) й фактичним керів­ництвом органів (наглядових рад довірчих осіб), що складаються з пред­ставників наукової громадськості, місцевої влади, підприємницьких і фі­нансових кіл, професорів, відомих громадян з дипломами даного ВЗО. Ви­роблена ними стратегія розвитку закладу реалізується затвердженим на­глядовою радою президентом закладу та його адміністративною коман­дою.

У кожному штаті за сторіччя сформувалася власна структура коорди­нації діяльності розташованих на його території ВЗО різного рівня і підпо­рядкування й встановлення спільних "правил гри і вимог" (стандарти з прийому і програми, форми звітності й перевірок, рівні фінансового забез­печення тощо). Усі численні громадські організації разом формують Аме­риканську раду з освіти, завданням якої є представлення загальних інтере­сів і потреб системи освіти й мільйонів її учасників перед федеральним уря­дом і президентом.

ВИЩА ОСВІТА В США - це струнка система, подібна до системи середньої освіти. Вища освіта включає в себе цілу низку елементів, поєднаних досить вільним і умовним зв'язком. Ці елементи весь час міняються, змінюють мету і назву, не говорячи про кількість та геогра­фічне положення.

Керівництво вищою освітою в США є децентралізованим, оскіль­ки, відповідно 10-й поправки до Конституції, вся система освіти підпо­рядкована органам управління окремих штатів. У державному масштабі керівництво здійснюється відомством освіти, що входить до складу де­партаменту охорони здоров'я та соціального забезпечення. Проте тер­мін "керівництво" можна застосувати лише частково, оскільки функції відомства обмежуються швидше накопиченням і обробкою інформації (статистика), що поступає від влади штатів та навчальних закладів.

Однак частка державних коштів на розвиток увесь час зростає, вона складає приблизно 10% від загальних бюджетних коштів вищої школи, остання частина складається з асигнувань штатів, різних при­ватних пожертв.

Університетська система США включає в себе так звані багато-профільні університети та (значно престижніше) дослідницькі. Вищі навчальні заклади можуть претендувати на статус багатопрофільного університету, якщо здатні забезпечити навчання у магістратурі, а в дослідницьких університетах ще й за докторськими програмами.

З присудженням ступеня університет повинен забезпечити підготовку спеціалістів у галузі мистецтва, природознавства й суспільних наук, досить часто - в галузі юриспруденції, медицини, інженерії. Професори й викладачі університетів мають, окрім володіння педагогічною майс­терністю, виявляти інтерес до дослідницької діяльності та публікувати­ся. Якщо навчальний заклад відповідає усім цим критеріям, то це вже мультиуніверситет з кількома корпусами і коледжами, що забезпечу­ють спеціалізацію у певній галузі знань.

Освітня політика у таких уні­верситетах орієнтована на пріоритетні напрями федеральної наукової політики, що має на меті забезпечення відтворення високого рівня спеціалістів, першочергову підтримку фундаментальної науки, налаго­дження стійких та продуктивних зв'язків з промисловим бізнесом.

У США вищі навчальні заклади виконують основну науково-дослідну роботу і знаходяться під впливом федеральної влади набага­то більше. Так, за останні роки майже 60% коштів, витрачених вищими навчальними закладами на науково-дослідну роботу, поступають від федерального уряду у вигляді замовлень, договорів, контрактів. Отже, загалом вплив федеральної влади на вищу школу є визначальним, оскільки фінансовий важіль знаходиться в її руках, але цей вплив здій­снюється не через відомство освіти, а через інші урядові агентства.

При відсутності єдиного програмно-методичного центру з вищої освіти дуже важливою

є акредитація вищих навчальних закладів. Акре­дитація полягає у тому, що певні урядові або громадські органи (часто ті й інші) визначають, наскільки кожний окремий навчальний заклад задо­вольняє чи не задовольняє певні стандарти. Безпосередньо акредитаці­єю зайняті понад, ЗО регіональних і професійних агентств, затверджених відомством освіти. Акредитація можлива як щодо всього навчального закладу, так і окремих спеціальностей. Загальна акредитація здійсню­ється регіональними комісіями, акредитація зі спеціальностей - професі­ональними акредитаційними агентствами. Всі витрати з акредитації, пов'язані з обслуговуванням навчальних закладів та оплатою праці висо­кокваліфікованих спеціалістів, несе вищий навчальний заклад, який під­лягає акредитації. Проте вона вигідна для тих вищих навчальних закла­дів, які не мають перспективи отримати негативне рішення комісії. Тому у рекламних проспектах навчальні заклади завжди вказують, яку акреди­тацію вони пройшли.

Загальне керівництво навчальним закладом здійснюється "попе­чительською (опікунською) радою", до складу якої входить губернатор даного штату, якщо це державний вуз, голова промислової корпорації, релігійної общини чи приватна особа (якщо це приватний вуз). Як пра­вило, опікунська рада має ряд комітетів, що відповідають за різні аспе­кти діяльності вузу.

Звертає на себе увагу велика кількість деканів, що відповідають за окремі ділянки роботи з студентами. Вони здійснюють контроль за студентством; крім того, існують органи самоврядування.

Термін, який найчастіше визначає тип вищого навчального за­кладу в США - коледж. Коледж може бути самостійним вищим навча­льним закладом з дворічним або чотирирічним строком навчання; він може також входити до складу університету.

Тривалий час найбільший престиж мали університети, особливо такі, як Гарвардський, Стенфордський, Каліфорнійський, Нью-Йоркський (перш за все тому, що найбільш важливою вважалася гуманітарна осві­та). І зараз 70% студентів займаються за гуманітарними програмами.

Проте великі технологічні університети, як Массачусетський, користу­ються значним авторитетом.

Молодші та місцеві коледжі виконують специфічні завдання. Во­ни розраховані на населення з поблизької місцевості, повністю фінан­суються місцевою владою, готують кадри для місцевих підприємств. Фактично вони являють собою середні школи підвищеного типу, що випускають спеціалістів з. достатньою культурою і практичними навич­ками (молодший персонал). Це проміжна ланка між школою і власне ВНЗ.

Організаційно вищий навчальний заклад, незалежно від типу, являє собою систему адміністративних служб, навчальних і дослідних підрозділів. Кількість, назва, функції залежать від масштабу і най­меншою мірою - від типу (університет, коледж, інститут).

Вища школа готує бакалаврів, магістрів і докторів наук. Очолю­ють коледжі і школи декани, які отримують за свою посаду оклад на % більший, ніж платня професорові; департамент очолює голова - про­фесор, який нічого додатково не отримує. Викладацьку роботу ведуть "повні" професори, молодші професори.

Вже в 70-ті роки в США відбулася демократизація вузів, яка по­лягала у збільшенні серед студентів частки дітей трудящих, а також у зміні змісту освіти. Слід відзначити, що частка студентів - дітей робіт­ників і фермерів - у США і Англії є найбільшою у світі. Для підтримки здібної молоді уряд виділяє гранти, які дають можливо безкоштовно навчатися.

Щоб вступити до університету в США, потрібно мати ступінь ба­калавра. Щорічно у цій країні випускають біля 80% бакалаврів, 20% магістрів, 3% докторів наук. Екзамен до університету являє собою сис­тему тестів, які розраховані на 2-3 години письмової роботи. Питання спрямовані на виявлення кмітливості, логічності, вміння концентрувати увагу.

У США немає єдиних правил організації занять і всього навчаль­ного процесу у вищих навчальних закладах. Тривалість навчального року - з середини вересня до кінця травня. Крім літніх канікул, протя­гом навчального року є три канікулярних періоди загальною три­валістю один місяць. Проте останнє є особистою справою кожного студента. Хто хоче раніше закінчити ВНЗ, той не має додаткових канікул. Крім самостійної роботи, студент може брати участь у роботі літніх шкіл, де набрати певну кількість залікових одиниць. 20% курсів є вибірковими, частина - факультативними. Вибіркові курси є заліковими, факультативні ж не враховуються як залікові одиниці.

Тижневе навантаження студентів американських ВНЗ, маючи на увазі аудиторні заняття, складає 16-24 години на молодших курсах, на старших - 14-16 годин. Проте кожна аудиторна година повинна допов­нюватися двома годинами самостійної роботи. Якщо студент заплану­вав собі 16-18 залікових одиниць в семестр (кожна залікова одиниця складає 3 години на тиждень), то тижневе навантаження буде склада­ти 48-54 години. Типова тривалість лекцій і практичних - 50-60 хвилин. Для кожного заняття, оскільки курси значною мірою є вибірковими, складається нова група. Тому реєстраційний відділ, що займається розкладом, навіть використовує комп'ютер, оскільки не може виробити для всіх студентів режим роботи з оптимальним використанням часу.

Вимоги до успішності студентів в американській школі не є висо­кими; немає також єдиної системи обліку успішності. Як правило, се­редній бал (1,7) достатній для отримання вченого ступеня бакалавра На першому курсі цей мінімум складає 1,3 бали. Діє літерна система оцінок, що доповнюється словесною розшифровкою і числовою вагою.

А, - відмінно, оцінюється 4 бали;

В- -добре, оцінюється 3 бали;

С- - задовільно, оцінюється 2 бали;

О- - незадовільно, але допустимо, оцінюється 1 бал;

Е- - недопустимо, оцінюється 0 балів;

Разом з тим відсоток студентів, що відраховуються в амери­канських ВНЗ, загалом великий і досягає 30-40% від кількості прийня­тих на перший курс. Це пов'язано не лише з успішністю, але й з не­обхідністю сплати за навчання.

За семестр проводиться 2-3 контрольні роботи; до їх перевірки залучаються студенти-старшокурсники. Результати поточної перевірки враховуються при виведенні середнього балу успішності з кожної дис­ципліни. Оцінка підсумкового екзамену, як правило, не складає більше половини сумарної оцінки.

Екзаменаційні сесії в американських ВНЗ дуже короткі (10-12 днів) і мають назву "період для повторення, консультацій і занять ". Заняття проводяться 5 днів на тиждень. Обладнання, особливо пре­стижних вузів, є досить добрим, - вони забезпечені всіма засобами ТЗН (діа-, епі-, кінопроектори); є учбове телебачення. Дуже широко використовується комп’ютори, навіть для добору кадрів.

У структурі педагогічної освіти виділяються ВНЗ різних рівнів: університети (4-5 років), педагогічні коледжі (4-5 років), коледжі віль­них мистецтв (4 роки), .молодші коледжі (2 роки). У перших трьох зазначених типах навчальних закладів готують викладачів середньої школи, у молодшому коледжі - учителів початкової школи. Присутні як державні, так і приватні заклади педагогічного освіти. Серед найбільш відомих університетів, що готують педагогічні кадри, - Болл універси­тет (штат Індіана), Північний Іллінойский університет (штат Іллінойс), Мічиганський університет (штат Мічиган), університет у Філадельфії (штат Пенсільванія). Основна частина майбутніх учителів навчаються чотири роки (70 %), менше третини — п'ять років, ще деякі - два роки.

При чотирьох-п'ятилітній підготовці перші два роки занять при­свячені вивченню предметів загальноосвітнього циклу, де значне місце займають гуманітарні дисципліни: економіка, філософія, література, історія, політологія, соціологія і т.д. Передбачена сполучення обов'яз­кових і елективних курсів. Програма включає також вивчення теорети­чних психолого-педагогічних дисциплін (загальна педагогічна психоло­гія, психологія розвитку дитини, основи освіти, філософія виховання, історія педагогіки, педагогічна соціологія, порівняльна педагогіка, ме­тоди навчання, педагогічна етика). На ці дисципліни приділяється 25— 35 % навчального часу. У структурі знань, що слід засвоїти майбут­ньому вчителю, виділяються загальні знання, спеціальні знання (на­приклад, методи наукового дослідження), поведінкові науки (теорія поводження, ідеальне, нормальне й анормальне поводження).

Крім лекцій і семінарів практикуються нетрадиційні методи І фо­рми навчання: моделювання, рольові ігри, мікровикладання. При мо­делюванні і рольових іграх студенти можуть зображувати шкільний клас. Мікровикладання означає створення маломасштабної ситуації з усіма компонентами навчання. Наприклад, студенти дають 10—15-хвилинні уроки для невеликих груп учнів; уроки записують на відеокамеру, після чого переглядають і обговорюють. Подібні нестандартні прийоми навчання повинні готувати до активних і самостійних педаго­гічних дій.

Важлива частина педагогічного освіти - практика і стажування. В університетах на педагогічну практику приділяється 4—5 тижнів. У педагогічних коледжах практика передбачена на всіх курсах. У програ­му педагогічної практики входить спостереження навчально-виховного процесу, аналіз викладання, власне уроки (від одного до серії). Керу­ють шкільною практикою спеціально підготовлені вчителі.

На іспитах застосовують тестування на комп'ютерах. Комп'ютер­на атестація розбита на кілька етапів. За допомогою тестів намагають­ся визначити, чи володіють першокурсники достатніми базовими знан­нями, чи вірно вони вибрали майбутню професію На передостанньому курсі студенти відповідають на загальноосвітні І педагогічні питання. І, нарешті, випускникам пропонується перевірити академічні і педагогічні знання й уміння (наприклад, при розборі ситуації, з яким може зустрі­тися шкільний учитель).

Підвищення кваліфікації вчителів передбачено федеральними програмами, а також на рівні окремих штатів і навчальних закладів. Так, уряд виділяє стипендії для вчителів, що займаються науковими дослідженнями. Тих, хто відзначився, урочисто ушановують у Білому домі. У рамках удосконалювання професійної підготовки в школах за­стосовуються такі форми І методи роботи: взаємовідвідування обгово­рення уроків, консультації молодих учителів досвідченими педагогами, діяльність вчительських об'єднань, де йде обмін методичним досвідом, робота педагогічною командою, учасники якої практикують професій­ний тренінг, взаємні оцінки роботи та інші.

Педагогічну практику в школі студенти проходять протягом 14 тижнів. Вона складається зі спостережень педагогічного процесу і декількох уроків під посібником викладачів. По закінченні педагогічного коледжу студентам слід для завершення освіти пройти річне стажу­вання за місцем роботи

Останнім часом у США був прийнятий документ "Америка 2000", де розроблені стандарти (добровільні). Це такі стандарти: зміст освіти; якість засвоєння знань; матеріальне забезпечення шкіл.

В акті "Цілі 2000: освічена Америка" говориться, що до 2000 року учні США будуть першими в світі щодо оволодіння математикою та науками про природу. Створено національний комітет з мети освіти - це консультативна рада при президентові, міністрі освіти та конгресі США, а також національна рада з освітніх стандартів і удосконалення освіти.

Уряд США прийняв рішення про зміцнення науково-дослідної ба­зи сфери освіти, що передбачає виділення великої суми коштів для психолого-педагогічної науки та створення чотирьох нових науково-дослідних Інститутів, як-от:

1) національний інститут студентської успішності, навчальних програм І оцінки якості навчання,

2) національний інститут навчання "важких дітей",

3) національний інститут управління освітою, фінансів, стратегія І менеджменту в освіті,

4) національний інститут після середньої освіти, бібліотечної справи І неперервної освіти

ЦІ інститути охоплюють дослідженнями І розробками найбільш "болючі" точки сучасної освіти Можна сказати, що підйом рівня освіти в США засновано на достатньому науково-фінансовому рівні

Аналіз офіційних документів зарубіжних дидактів, в яких визна­чається мета і завдання вищої освіти США, дає можливість зробити такі висновки у США визнається провідна роль вищої освіти, деклару­ється її доступність, академічна свобода, метою виховання визнача­ється формування особистості порядного громадянина

У законодавчих актах уряду США досить точно І повно визначені функції, що відносяться до компетенції місцевих органів Із управління освітою стосовно створення І сертифікації регіональних стандартів, порядок фінансування управлінських робіт І їх співвідношення з феде­ральними органами

Плата за навчання. Вища освіта США платна і для її громадян, і для пе­реважної більшості іноземців. Вартість одного навчального року варіює у широких межах залежно від штату, рівня і престижності ВЗО, його прина­лежності до державного чи приватного сектора. Навчання, помешкання й утримання в державних коледжах у середньому коштує 4-5 тис. доларів за навчальний рік, у приватних - приблизно удвічі більше (кошти на навчан­ня у найпрестижніших університетах помітно перевищують 10000 доларів за рік).

У США створена розгалужена і гнучка система допомоги тим студентам, хто старанністю і знаннями довів своє право на отримання вищої освіти (стипендії, гранти багатьох видів тощо). Нашим студентам залишається в цих умовах сподіватися на ласку численних американських фондів, які фі­нансують навчання іноземців у США. Про умови їх отримання можна ді­знатися в інформаційних і культурних американських центрах в Україні.

Дата добавления: 2014-01-07