Рівні пізнавальної активності дітей дошкільного віку

У вітчизняній і зарубіжній психолого-педагогічній літературі неабияка увага приділяється проблемі активізації навчання. Однак у ній не пояснюються причини зниження активності пізнання в дошкільнят, яке спостерігається нині, відсутні методичні розробки, спрямовані на подолання інтелектуальної пасивності 5—б-річних, і це при тому, що саме низький рівень допитливості й активності пізнавальних процесів зумовлює неуспішність дитини у школі. Сучасні педагоги мають знати про умови, які сприяють розвитку позиції дитини чи гальмують її про специфіку роботи з різними групами дітей і роль вихователя в цьому процесі.

Пізнавальна активність — це са­мостійна, ініціативна діяльність дитини, спрямована на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зу­мовлена необхідністю розв'язати завдан­ня, що постають перед дитиною у кон­кретних життєвих ситуаціях.

Ця якість не є вродженою. Вона фор­мується протягом усього свідомого жит­тя людини.

Соціальне середовище — умова, від якої залежить, чи перейде така потен­ційна можливість у реальну дійсність. Рівень її розвитку зумовлюється індиві­дуально-психологічними особливостя­ми та умовами виховання.

Два основні чинники визначають пізнаваль­ну діяльність як умову подальшого успішного навчання: природно дитяча допитливість і стимулююча діяльність педагога.

Джерело першої — послідовний розви­ток початкової потреби дитини у зовнішніх враженнях як специфічної людської потреби у новій інформації. Через нерівномірність пси­хічного розвитку дітей (тимчасові затримки й відхилення від норми), відмінність в інте­лектуальних здібностях та механізмах маємо значну варіативність розвитку пізнавальної активності дошкільнят. Про інтереси дитини та інтенсивність праг­нення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать:

· увага й особлива зацікавленість;

· емоційне ставлення (подив, стурбова­ність, сміх тощо);

· дії; спрямовані на з'ясування структури та призначення предмета (тут особливо важ­ливі якість і різноманітність дій, спрямованих на обстеження, розмірковування з паузах);

· постійний потяг до певного об'єкта.

Рівні пізнавальної активності дітей.

Науковці виокремлюють три групи дітей із різними рівнями пізнавальної активності:

1. Діти з активним рівнем розвитку пі­знавальної активності.

Дітям притаманні:

• яскраво виражена пізнавальна потреба, що проявляється незалежно від виду діяль­ності, наявності чи відсутності звернень до них однолітків або вихователів;

• поява запитань, про що з ними не роз­мовляли б. Причому запитують вони не з метою звернути на себе увагу, а саме, щоб дізнатися про щось нове;

розв'язання завдання або відповіді на запитання;

• радість від успіху й засмучування через невдачі, готовність виконати будь-яке завдання вихователя і здатність розглядати свою діяль­ність із погляду її корисності для інших;

• нова ситуація викликає пошукову ак­тивність, бажання дослідити об'єкт чи явище, до якого проявляється жвавий інтерес;

•, невгамовність у своєму інтересі до будь-яких змін у навколишньому середовищі, звичка постійно ділитися своїми враженнями з дорос­лими та дітьми;-.

• прагнення бути першими, самостійно розв'язати завдання. Якщо матеріал на заняттях виявляється для них надто простим, починають нудитися, особливо якщо вихователь працює в цей час зі слабшими дітьми;

• винахідливість у іграх. Такі діти люб­лять імпровізувати, часто вносять зміни у правила гри, не бояться помилок і труднощів у роботі.

2. Діти з відносно активним рівнем роз­витку пізнавальної активності (ця група най численніша).

Дітям притаманні:

• зацікавленість і активність лише в певних ситуаціях, здебільшого зумовлених змістом ді­яльності, її емоційною привабливістю;

• здатність легко включатися в нові види роботи. Однак_, якщо виникають труднощі, діти одразу втрачають інтерес;

• відгук на пропозицію вихователя, коли той спонукає) до будь-якої діяльності;

• відсутність потреби бути першими (вони майже завжди другі): і за готовністю до Занять, і під час спостережень та виконання завдання (якщо план дій точно не розписаний і треба ви­явити винахідливість та фантазію ці діти не ви­являють ентузіазму й воліють діяти за готовим зразком);

• їх важко зацікавити новим предметом або явищем, І навіть якщо інтерес виникає на початку діяльності, то швидко згасає під час виконання завдання;

• прояви активності зовні невиразні, хоча охоче відгукуються на пропозицію дорослого, поспілкуватися або попрацювати разом;

• в умовах самостійної діяльності іноді за­хоплюються виконуваною роботою, проте ді­ють завжди одноманітно; ^:

• інтереси переважно обмежуються по­всякденними подіями, привернути увагу може лише щось незвичне. Проте далі простого ви­явлення цікавості вони не йдуть і не роблять спроби з'ясувати для себе ситуацію;

• майже ніколи самі ні в чому не прояв­ляють активності і навіть, знаючи правильну відповідь, не скажуть її з власної ініціативи, хоча іноді можуть здивувати дорослого оригі­нальними міркуваннями;;

• звертання до вихователя здебільшого пов'язані із задоволенням комунікативної потре-бита з новизною ситуації, запитання, що стосують­ся уточнення здобутих знань;ставлять дуже рідко;

• у спільній діяльності з дорослими вони за будь-яких умов — лише слухняні виконавці.

Для цієї підгрупи дошкільнят дуже важлива емоційна підтримка.,

До прийомів емоційної активації можна віднести: незвичайний початок занять; музич ний або віршований уривок як привітання тощо. Доречними будуть і повідомлення цікавої інформації у процесі діяльності, «розвантажуваль­ні» завдання, якщо діти втомились, і засвоєння знань іде повільно. Матеріалом можуть слугува­ти приказки, прислів'я, фразеологічні звороти.

Отже, стратегія педагога в роботі з віднос­но активними дітьми — не лише допомогти їм включитись у діяльність, а й підтримувати відпо­відну емоційно інтелектуальну атмосферу про­тягом усього заняття. Це дасть дитині змогу від­чути радість, піднесення не тільки під час сприй­мання завдання, а й під час його виконання. Вона захоче повторити і закріпити свої досягнення, навіть якщо це потребуватиме певних інтелек­туально-вольових зусиль. Якщо на наступних заняттях справдяться її очікування, це стане за­порукою поступового переходу на вищий рівень розвитку пізнавальної активності.

3. Діти з пасивним рівнем пізнавальної активності.

Ці діти:

• завжди пасивні та байдужі і на занят­тях, в спілкуванні, й під час спільної діяльності з дорослими або однолітками; • майже ніколи не розпочинають викону­вати завдання "без підказки, нагадування дорос­лого, однолітків, важко включаються у роботу, очікують звичного тиску (у вигляді зауважень) з боку вихователя;,

• не виявляють інтересу до завдання, го­товності включитися у роботу, та, власне, й не можуть (і не прагнуть) самостійно його вико­нати;

.; • неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Тут ідеться про цілковиту відсутність інтересу до навколишнього світу, до спілкування з однолітками;

• зазвичай поведінка цих дітей стерео­типна;;:

• пізнавальна діяльність пов'язана з не­гативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу

• вказівки та пояснення вихователя зде­більшого не запам'ятовують;,'

• у ситуаціях, коли треба самостійно за­стосувати набуті знання, не можуть обійтися без суттєвої допомоги дорослого;:;.-.•.

• повільно переключаються з інтенсивної рухової активності на розумову;.

• байдужі до результатів своєї діяльнос­ті — ніколи не радіють успіхам і не сумують із приводу невдач.

Працюючи з пасивними дітьми, слід урахо­вувати, що вони не можуть негайно включитися в роботу, оскільки їхня активність зростає поступово. Отже, не варто пропонувати їм зав­дань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; треба давати час на обмірковування відповіді; небажано ставити під час відповіді несподівані запитання; слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно пере­ключатимуться на розумову.

Педагог має подбати про налагодження доб­розичливих взаємин із такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відбивають у них із самого початку бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання»

Основним прийомом, який найдоречні­шезастосовувати до пасивних дітей, є так звані емоційні погладжування, до яких можна віднести: звертання до дитини тільки на ім'я; схвалення, добрий, лагідний тон;акцент на по­зитивному: замість погроз, наказів запропо­нувати, наприклад, таке: «Побачимо, що у нас вийде, якщо...»; хвилинки психологічного роз­вантаження або «емоційної підзарядки», часті­ше звертатися до жартів, загадок, скоромовок, що легко запам'ятовуються, можуть викликати усмішку.,

Такі, нескладні прийоми знімуть напруження під час занять.

Вирішальним чинником формування пізна­вальної активності є спілкування дитини з до­рослими — педагогом, батьками. При цьому вона засвоює способи керування своєю пове­дінкою, долає труднощі орієнтування в нових ситуаціях лід час розв'язання нових завдань.

Дата добавления: 2014-01-07